Реструктуризації підприємств регіону і країни

Складові конкурентних переваг підприємств регіону і країни. У викладених матеріалах концептуально, а також з деталізацією окремих специфічних питань, визначена суть процесу реструктуризації підприємства, його тактичні та стратегічні цілі, етапи, методи, способи і прийоми виконання. Тому необхідно зупинитись на деяких загальноприйнятих світовою практикою складових конкурентних переваг країн, в тому числі й зумовлених реструктуризацією підприємств.

Способи, якими підприємства створюють і утримують конкурентні переваги в різних галузях, є основою для розуміння ролі країни базування в конкуренції [111; 113]. Пошук нової конкурентної переваги країни повинен розпочинатися з ряду передумов.

По-перше, характер конкуренції і джерела конкурентних переваг в різних галузях і навіть сегментах однієї галузі дуже різні. Необхідно визначити вплив країни на здатність підприємства конкурувати в конкретних галузях і їх сегментах, причому з використанням певних стратегій, а не розглядати загальні напрямки дій підприємства. Не слід замикатися на якомусь одному джерелі конкурентних переваг (скажемо, вартості факторів або ефекті масштабу). Оскільки в багатьох галузях продукція диференційована, необхідно вміти пояснити, чому підприємства одних країн краще уміють диференціювати свою продукцію, ніж підприємства інших, і не замикатися тільки на різниці у витратах.

По-друге, у підприємств, що ведуть глобальну конкуренцію, часто деякі види діяльності входять в ланцюжок цінності за межами країни базування. Глобалізація конкуренції ні в якому разі не відміняє значення країни базування у створенні конкурентних переваг, але змінює його характер. Тому завдання полягає в тому, щоб пояснити, чому та чи інша країна в більшій або меншій мірі підходить як країна базування для конкуренції в тій чи іншій галузі. Країна базування – це країна, де базується стратегія, основна продукція і технологія і де є робоча сила з необхідними навиками.

По-третє, підприємства завойовують і утримують переваги у міжнародній конкуренції з допомогою всебічного оновлення і поліпшення. Оновлення включає технологію і методи дії фірми, а саме розробку нових товарів, нових технологій їх виробництва, нових способів маркетингу, пошук нових груп покупців і т. д. Новації, що створюють конкурентні переваги, – це і накопичення, крок за кроком, змін і довготермінова праця, а ні в якому разі одномоментні потужні «прориви».

Конкуренція – це не рівновага, а постійні переміни. Удосконалення і оновлення галузі – безперервний процес, а не одночасна подія, за якою наступає довга тиша. Сьогоднішні переваги завтра будуть зведені на ніщо або перевершені. Часто в галузі завойовують переваги ті підприємства, які не тільки уловлюють нову необхідність, що виникає на ринку, або потенціал, що міститься у новій технології, але без прогаяння і активно використовують цю обставину. Будь-яка суттєва переміна в галузі може зразу знищити конкурентні переваги колишніх лідерів і тим самим створити можливість іншим фірмам підняти на нову ступінь свої конкурентні позиції.

В наш час загальновизнано, що ефект масштабу, передова технологія і диференціація продукції створюють сприятливі умови для торгівлі: країни, чиї підприємства зуміють забезпечити собі ці три моменти, зможуть налагодити експорт. Але здатність отримати й зберегти ці переваги – не причина, а наслідок. Питання в тому, які фірми і з яких країн отримають ці переваги. Відомо, що підприємства деяких країн мають на озброєнні кращу технологію, випускають більш якісну, більш диференційовану або більш пристосовану до потреб покупця продукцію, ніж підприємства інших країн. Чому так діється?

Чому країна досягає конкурентної переваги в тій чи іншій галузі? Відповідь на це запитання полягає у чотирьох властивостях країни, що мають загальний характер і формуючих середовище, в якому конкурують місцеві підприємства. Це середовище може сприяти конкурентним перевагам, а може перешкоджати їх створенню.

Факторні умови, тобто конкретні фактори, які необхідні для успішної конкуренції в даній галузі (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура).

Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію або послуги, що пропонуються даною галуззю.

Родинні і підтримуючі галузі, тобто наявність або відсутність в країні родинних і підтримуючих галузей, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

Стратегія фірми, її структура і конкуренти, тобто які умови в країні, визначаючі те, як створюються і управляються фірми і який характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Ці детермінанти, кожний окремо і всі разом як система утворюють, за Майклом Портером, конкурентний «ромб» (в оригіналі «diamond» – діамант), тобто таке середовище, в якому зароджуються і діють фірми (підприємства) даної країни:

§ наявність ресурсів і навиків, необхідних для отримання конкурентної переваги в галузі;

§ інформація, від якої залежить, чи будуть помічені та використані можливості отримання конкурентної переваги і напрямки використання ресурсів та навиків, що є в розпорядженні підприємства;

§ цілі власників, менеджерів і персоналу підприємства, що беруть участь в конкуренції;

§ сили, що примушують підприємства вкладати засоби в ту чи іншу діяльність та займатися реструктуризацією.

Підприємства отримують конкурентні переваги, якщо в їх країні базування більш доступна інформація (і при тому більш правдива) про необхідність у товарах і технологіях. Вони також отримують перевагу, якщо завдяки збігу інтересів власників, менеджерів, персоналу можливі цілеспрямована робота й постійні капіталовкладення. Країни досягають успіху в тих чи інших галузях задля того, що середовище в цих країнах розвивається найбільш динамічно і примушує їх з часом ліпше використовувати наявні переваги і відшукувати нові.

Країни мають найбільші шанси на успіх в тих галузях або сегментах, де «діамант» має найбільш благодатний характер. Зрозуміло, що підприємства, які виросли в такому середовищі, матимуть успіх в міжнародній конкуренції.

Кожний детермінант впливає на всі інші. Так, великий попит на продукцію сам по собі не забезпечить її конкурентної переваги, якщо інтенсивність конкуренції недостатня,щоб фірма прийняла до відома цей попит. Окрім того, переваги в одному детермінанті можуть створити або посилити переваги в других.

Конкурентна перевага на основі тільки одного або двох детермінантів можлива в галузях з сильною залежністю від природних ресурсів або в галузях, де недостатньо використовується складна технологія та навички. Утримати таку перевагу, як правило, не вдається, так як вона швидко перетікає із однієї країни в іншу, а глобальні фірми легко можуть нейтралізувати її, діючи в «обхід» з допомогою глобальної політики. Щоб одержати і утримати перевагу в наукоємних галузях, що складають основу будь-якої розвинутої економіки, необхідно володіти перевагами у всіх складових «діаманта». Перевага по кожному детермінанту не є передумовою для конкурентної переваги в галузі. Взаємодія переваг по всіх детермінантах забезпечує самопідсилюючі виграшні моменти, які закордонним конкурентам дуже важко знищити або скопіювати.

Параметри факторів. Стандартна, традиційна теорія торгівлі спирається на фактори виробництва. Згідно з цією теорією, різні країни наділені різною кількістю факторів. Країна експортує товари, при виробництві яких інтенсивно використовуються фактори, що є в країні в порівняно великій кількості. Наприклад, США здавна є крупним експортером сільськогосподарської продукції задля великої кількості орних земель.

Наявність в країні тих чи інших факторів, безумовно, впливає на конкурентні переваги фірм країни, про що свідчить швидке зростання виробництва в країнах з низькою зарплатою, таких, як Гонконг, Тайвань, Таїланд та ін. Але роль факторів цим не обмежується, вона складніша, аніж багато хто думає. Фактори, які найбільш необхідні (важливі), для конкурентних переваг в більшості галузей не дістаються у спадок, а створюються в межах країни з допомогою процесів, які в різних країнах дуже різні. Таким чином, важливий не сам запас факторів на даний момент, а швидкість, з якою вони створюються, удосконалюються і пристосовуються для даної галузі. Окрім того, наявність деяких факторів в надлишку може привести, як не дивно, до зворотного ефекту. І навпаки, нестача деяких факторів – момент взагалі негативний, – часто впливає на стратегію.

Забезпеченість факторами. Щоб вияснити роль факторів у створенні конкурентної переваги країни, необхідно вияснити, яку роль вони відіграють в конкуренції в галузі. Часто фактори виробництва описуються дуже загальними поняттями – «земля», «робоча сила», «капітал», по яких дуже важко судити про їх вплив на галузі з різною стратегією.

Фактори можна розділити на декілька невеликих груп.

Людські ресурси, тобто кількість, кваліфікація і вартість робочої сили (включаючи менеджмент).

Фізичні ресурси, тобто кількість, доступність і вартість земельних ділянок, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел гідроенергії та інших природних умов.

Ресурс знань, тобто сума наукової, технічної та ринкової інформації, що впливає на товари і послуги.

Грошові ресурси – це кількість і вартість капіталу, який може бути використаний для фінансування промисловості

Отримання конкурентної переваги на основі факторів залежить від того, наскільки ефективно вони використовуються. Вкрай важливо не тільки те, як використовуються фактори, але і де, в якій галузі вони використовуються. Наявність факторів недостатня, щоб пояснити успіх в конкуренції. Майже у кожної країни є достатньо багаті запаси деяких ресурсів, які ніколи не знаходили необхідного використання або використовувались не повністю.

Для досягнення конкурентної переваги важлива в першу чергу не доступність факторів, а здатність фірми продуктивно їх використовувати.

Класифікація факторів. Щоб зрозуміти роль факторів у створенні конкурентної переваги, необхідно розрізняти типи факторів. При цьому виділяються два важливих принципи відмінності факторів. Перший – ділення факторів на основні та розвинуті.

Основні фактори – це такі, як природні ресурси, кліматичні умови, географічне положення країни, некваліфікована та напівкваліфікована робоча сила і дебетний капітал.

До розвинутих факторів відносяться сучасна інфраструктура обміну інформацією на цифровій основі, високоосвічені кадри, що займаються складними дисциплінами.

Основні фактори зберігають свою значимість у видобувних галузях і в галузях, пов’язаних з сільським господарством, а також в тих галузях, де вимоги до технології і навиків робочих відносно невеликі, а технологія, що використовується, широко розповсюджена.

Для конкурентної переваги найбільше значення мають розвинуті фактори. Якраз вони необхідні, щоб отримати конкурентні переваги більш високого порядку, такі, як диференціація продукції або патентована технологія. Вони не так розповсюджені, як основні фактори, тому що для їх розвитку необхідні значні вкладення та людські зусилля. Засоби, які необхідні для створення дійсно розвинутих факторів, самі вимагають висококваліфікованих кадрів і/або високої технології. Окрім того,розвинуті фактори важко придбати на світовому ринку або вишукати через зарубіжні філії. Вони є важливою умовою при розробці товарів та послуг, що пропонуються фірмою. Необхідно ще мати на увазі, що розвинуті фактори часто базуються на основних факторах.

Другий важливий принцип поділу факторів – за ступенем спеціалізації.

Загальні фактори – це мережа автомобільних шляхів, дебетний капітал, персонал з вищою освітою тощо; їх можна використати в широкому спектрі галузей.

Спеціалізовані фактори створюють більш солідну і довгострокову базу для конкурентних переваг, аніж загальні фактори. Вони необхідні для виконання найбільш складних видів діяльності і для отримання більш досконалих видів конкурентних переваг.

Ще один принцип розподілу факторів такий: чи дістались вони країні самі по собі (наприклад, природні), чи створені штучно. Розвинуті та спеціалізовані фактори вимагають найбільш значних і довгострокових капіталовкладень. Країни досягають успіху в тих галузях, в яких їм найкращим чином вдалося створити, і що більш важливо, удосконалити необхідні фактори. Деякі відмінності національних механізмів створення факторів торкаються широкого спектру галузей. Так, в Японії фактори створює в основному приватний сектор, коли в Швеції переважає державний. В Італії процес створення факторів відбувається у великій мірі в неофіційному порядку, шляхом передавання знань від покоління до покоління.

Створювати і удосконалювати зразу всі типи і різновидності факторів жодній країні не під силу. Часто наявність в країні розвинутих та спеціалізованих факторів  не тільки причина, але і наслідок конкурентних переваг країни.

Розглянемо детальніше такі важливі фактори конкурентоспроможності, як умови попиту та родинні й підтримуючі галузі.

Умови попиту. Важливий детермінант національної конкурентної переваги в будь-якій галузі – попит на внутрішньому ринку на товари та послуги. Він характеризується трьома важливими рисами:

§ структурою внутрішнього попиту (природа купівельних потреб);

§ обсягом і характером зростання внутрішнього попиту;

§ механізмами, з допомогою яких переваги внутрішнього ринку передаються на зовнішній.

Структура внутрішнього попиту визначає те, як підприємства вловлюють потреби вітчизняних покупців. Місцевим підприємствам дуже важливо мати уяву про потреби покупців раніше, аніж зарубіжним конкурентам.

Внутрішній ринок вимагає уваги, але цим його важливість не обмежується. Справа в тому, що розуміння потреби покупців вимагає доступу до них, встановлення прямого зв’язку між ними та управлінським керівництвом фірми, інтуїтивного розуміння умов, в які поставлені покупці. Зі «своїми» працювати достатньо важко, а з зарубіжними покупцями – тим більше.

Структура попиту на внутрішньому ринку характеризується трьома важливими характеристиками:

Сегментна структура. Це – розподіл попиту по сегментах внутрішнього ринку або розподілення попиту по різновидностях. Він має місце в більшості галузей. Підприємства можуть отримати конкурентну перевагу в глобальних сегментах ринку, на які випадає значна або сповна відчутна частка на внутрішньому ринку, але створюють значно меншу частку в інших країнах. Наприклад, Швеція лідирує з виробництва високовольтних розподільчих щитів, які використовуються при передачі електроенергії на великі відстані (в Швеції споживачі енергії віддалені від її джерел). Роль секторів ринку в країні полягає в тому, що вони підказують фірмам, чому приділяти увагу в першу чергу.

Важливість сегментної структури ринку полягає в тому, що країни можуть бути конкурентоспроможними у тих сегментах, на які випадає більша частка внутрішнього попиту, але мала – за кордоном.

Величина попиту і характер його зростання. Якщо покупці в країні розбірливі і попит дозволяє передбачити не тільки внутрішні, але і міжнародні потреби, величина попиту на внутрішньому ринку та характер його зростання можуть підсилити конкурентні переваги країни в будь-якій галузі. Дискутуючи, одні теоретики стверджують, що ємний внутрішній ринок – це перевага, так як забезпечує ефект масштабу, а інші, навпаки, вважають це за недолік, запевняючи, що саме обмежений попит на внутрішньому ринку примушує фірми експортувати свою продукцію і тим самим забезпечує конкурентні переваги в глобальних галузях.

Вплив ємності внутрішнього ринку на конкурентні переваги країни – питання складне.

Величина попиту на внутрішньому ринку. Величина внутрішнього ринку має велике значення для конкурентної переваги країни в певних галузях (або сегментах), де є значний ефект масштабу при поточному виробництві, інтенсивне оновлення технології при зміні покоління товару або значний фактор ризику.

Ємність внутрішнього ринку є перевагою, якщо він стимулює інвестування та реінвестування або динамізм.

Число незалежних покупців. Наявність в країні деякого числа незалежних покупців обумовлює і обсяг ринкової інформації, яка в свою чергу забезпечує прогрес. При наявності одного-двох крупних покупців відсутня динаміка розвитку фірми зі всіма можливими наслідками. Окрім того, існує ризик залишитися без ринку збуту або бути залежним від клієнта-монополіста.

Швидкість зростання попиту на внутрішньому ринку. Швидкість, з якою зростає попит на внутрішньому ринку, може бути також важливою для досягнення конкурентної переваги. Інтенсивність капіталовкладень в галузь залежить не тільки і не стільки від розміру внутрішнього ринка,скільки від швидкості його зростання.

Взаємодія параметрів попиту. Різні параметри внутрішнього попиту можуть посилювати один одного і мають велике значення на різних етапах еволюції галузі. Найважливішими властивостями внутрішнього попиту є ті, які забезпечують початковий стимул для інвестування та впровадження нововведень, достатніх для успішної конкуренції. Отримані в результаті переваги більш важливі і стійкі,ніж короткотермінові переваги. Деякі характеристики внутрішнього попиту важливі для первісного отримання переваг, тоді як інші посилюють ці переваги або допомагають їх зберегти. Вплив параметрів попиту на конкурентоспроможність залежить від інших частин «ромба». Без відсутності сильної внутрішньої конкуренції широкий внутрішній ринок або його швидке зростання можуть викликати самозадоволення замість того,щоб стимулювати інвестиції. Без наявності відповідних підтримуючих галузей фірми не здатні відповідати вимогам місцевих покупців.

Родинні та підтримуючі галузі. Важливим детермінантом, що визначає національні переваги в галузі, є наявність в країні галузей-постачальників або суміжних галузей, які конкурентоспроможні на світовому ринку. Японські виробники верстатів користуються послугами постачальників, що знаходяться на світовому рівні приладів числового контролю, двигунів і інших компонентів. Стійкі позиції Швеції з виробництва виробів із сталі (наприклад, підшипників, різальних інструментів) пояснюється стабільністю у сфері виробництва в цій країні спеціальних видів сталі. Конкурентоспроможність деяких галузей-постачальників надає перевагу національним підприємствам в інших галузях промисловості, тому що вони виробляють елементи, які широко використовуються і відіграють важливу роль в інтернаціоналізації або інноваційних процесах.

Наявність у нації конкурентоспроможних суміжних галузей є не менш важливим фактором. Успіхи Швейцарії в галузі фармакології були тісно пов’язані з попереднім успіхом на світовому ринку у виробництві барвників. Лідерство Японії у виробництві факсимільної апаратури в значній мірі залежить від її успіху в галузі копіювальної техніки. Промислове виробництво взуття в Італії також пов’язано з великою кількістю конкурентоспроможних родинних галузей промисловості. Наявність у нації конкурентоспроможних галузей-постачальників створює цілий ряд переваг для споживаючих галузей промисловості. Першим із них є ефективний, швидкий доступ (інколи на преференційній основі) до найдорожчих ресурсів. Наприклад, лідерство Італії у виробництві прикрас із золота та срібла підтримується частково тим, що інші італійські фірми виробляють світової якості устаткування для випуску ювелірних виробів і переробки дорогоцінних металів.

Можливо, найголовнішою перевагою наявних місцевих постачальників є їх роль в процесах нововведень та підвищення рівня виробництва.

Вище були наведені сили, які спонукають підприємства розвивати і підтримувати свою конкурентоспроможність і в цілому конкурентоспроможність країни. Національний «ромб», відображаючи сукупність різних елементів, визначає, наскільки інтенсивно йдуть процеси створення цих сил. Нерівні умови, в яких знаходяться підприємства, будуть стимулювати інновації тільки тоді, коли між підприємствами існує здорова конкуренція, а їх цілям відповідає постійне інвестування.

Наведені вище детермінанти конкурентоспроможності підприємств регіону і країни в цілому представляють собою основні рушійні сили процесу реструктуризації підприємств. Але їх використання в процесі реструктуризації підприємств передбачає не сліпе копіювання чужого досвіду, а творче застосування в специфічних умовах перехідного періоду.

Реструктуризація підприємств регіону як передумова підвищення їхньої конкурентоспроможності. Реструктуризація – завдання складне, яке базується на принципово відмінному сприйнятті оточуючого середовища й тих процесів, що відбуваються. Реструктуризація для країн перехідної економіки створює основи ринку і трансформує подальший динамічний розвиток конкурентних відносин. Якщо планова економіка – це відносно «тихе життя», то ринок – це постійний рух та жорстка конкурентна боротьба. В цих умовах реструктуризація – це оздоровлення виробничо-торговельного, а звідси й фінансового стану підприємств.

Перший етап цієї роботи повинен забезпечити аналітичну базу перебудови діяльності підприємств (впровадження міжнародних вимог ефективного управління капіталом), другий – на основі матеріалів аналізу і пропозицій – залучити капітал для стартового ривка.

Слід однак мати на увазі основний принцип кредиторів (INPUT-OUTPUT) – співвимірність  вкладеного у виробництво капіталу з результатами господарської діяльності. Це означає: щоб успішно залучати капітал, необхідним є всебічне обґрунтування його ефективного використання. Тільки в такому випадку інвестори погодяться вкладати капітал.

Держава з цьому питанні спрямована в абсолютно рівній мірі на захист інтересів як вітчизняних підприємств, так і інвесторів, в тому числі й зарубіжних..

З метою забезпечення координації дій з реструктуризації підприємств регіону необхідним є створення організаційно-виконавчого консорціуму у складі: Головне управління економіки облдержадміністрації, Регіональне відділення фонду державного майна України по області, регіональна торгово-промислова палата, провідні вищі навчальні заклади економічного профілю та ін. У діяльності такого консорціуму важливим є відчуття міри і часу.