Геополітика Запорозької Січі

* Загальна характеристика геополітики Запорозької Січі * Козаки й антитурецький союз * Інші напрямки козацьких походів * Контакти Запорозької Січі з Московською державою.

Основні поняття: кошовий отаман, гетьман, генеральний писар, універсали, укази, листи, ордери, військовий товмач, «Хотинська війна».

Загальна характеристика геополітики Запорозької Січі.

Вітчизняні дослідники історії запорозького козацтва В.Голобуцький, О.Апанович, І.Бойко, М.Петровський, В. Смолій, В.Степанков, В.Шевчук, В. Щербак та інші у своїх працях переконливо доводять, що Запорозька Січ як політичне утворення була фактично зародком української національної держави, продовженням національної традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-Волинського та Київського князівств. Безумовно, Запорозька Січ не була державою в повному сенсі цього слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її цілком справедливо називали «Козацькою республікою».

Запорізька Січ з самого початку свого існування вела самостійну зовнішню політику. Чим більше козацька вольниця заявляла про себе у різних бойових справах, тим більший інтерес викликала Січ у близьких і далеких сусідів. Запорізька Січ, як цілком самостійна політична сила, дістала міжнародне визнання. Кіш Війська Запорізького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Московської держави, Кримського ханства та інших країн. Кіш укладав міжнародні угоди, вів переговори з іноземними дипломатами, підтримував, коли йому було вигідно, окремі держави або їх коаліції. Далеко за межами України були добре відомі військова сила запорожців та їх самобутня тактика ведення бою (козаки своїми здобутками істотно збагатили арсенал військового мистецтва).

Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше – гетьман. Його обов’язком було входити в дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручались королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов’язки міністра закордонних справ, канцлера покладались на військового, а пізніше генерального писаря. Він вів листування завжди від імені всього Війська Запорізького. Писар приймав на зберігання всі універсали, укази, листи, ордери тощо після ознайомлення з ними кошового і старшини. Під його опікою був увесь дипломатичний архів. Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить і наявність на Запоріжжі посади військового товмача, тобто перекладача, який зобов’язаний був знати багато мов, щоб контактувати з сусідніми державами і не тільки з сусідніми. Товмач був розвідником завжди.

Послів на Січі любили і приймали дуже пишно, як і належить самостійній і впевненій у собі державі. Адже номінально визнаючи й величаючи себе «королівським» військом, козаки трималися дуже незалежно, здійснювали походи, втручалися у справи сусідніх держав, підтримували дипломатичні зносини з урядами різних держав, брали субсидії від чужих монархів, тобто поводили себе як суб’єкти міжнародного права. Польський король Стефан Баторій так казав про них: «Котрогось дня незалежна нація постане з цього шумовиння».

Перші кроки на дипломатичній ниві були зроблені козаками під час так званих «молдовських справ». Доля Молдови багато в чому нагадує долю України. В середині ХVI ст. Молдова стала розмінною монетою в політичній і дипломатичній грі могутніх сусідів – Туреччини й Польщі. Ці держави ставили на молдовський престол тих, хто більше міг за це заплатити або ж підтримував зовнішню політику однієї з сусідніх країн. Саме тут і показали себе козаки. Відома доля одного з перших гетьманів – Байди-Вишневецького, який, втрутившись у боротьбу двох претендентів на молдовський престол, потрапив до рук турків і був підвішений на гак у Стамбулі, від чого й загинув так і не попросивши пощади. Після цього спроби козаків допомогти тому чи іншому претенденту на владу в Молдові не перепинялись. Козаки зводили на молдовський трон тих, хто їх наймав чи давав якусь іншу винагороду. При тому вони майже кожного року нападали на турецькі й татарські володіння, перехоплювали ханських послів, взяли участь у війні з Московією 1579 – 1581 рр. У відповідь на татарські скарги король надіслав на Січ свого урядовця, якого козаки зовсім недипломатично стопили. Січ була силою, яку необережно чіпати було дійсно «собі дорожче».