Основні поняття: факторія, генуезці, феодорити, кадилик, орда, бейлік, хан, бей, мурза, тамга

Італійські торгові факторії в Криму.

З проникнення монголо-татар у Тавриду тут відбувається ціла низка змін. Перш за все це торкнулося етнічного складу населення – наряду з греками, аланами. Половцями, слов’янами на півострові у середині ХІІІ ст. з’являються татари, а в Х V ст. турки. У тому ж ХІІІ ст. починається масове переселення вірмен у численні кримські міста й селища, ремісничі й торгові центри. У той же час сюди активно проникають італійці.

Починаючи ще з ХІ ст. Венеція й Генуя, визнані лідерами світової торгівлі, засновують свої факторії у багатьох країнах Європи й Близького Сходу. Головним районом міжнародної торгівлі цього часу стає Середземне море. Італійські міста вели торгівлю між Сходом і Заходом у значних масштабах, наповнюючи пряностями, перлами, шовками й іншими товарами східного походження Англію, Францію, Північну Німеччину й інші країни Європи.

У торгівлю зі Сходом все більше залучаються країни Східної Європи. Завоювання цієї території ордами Бату-хана не тільки змінило її політичну карту, а й рішучим чином вплинуло на напрям головних торгівельних шляхів, зокрема, тих, що вели до ринків Півдня й Сходу. Ординські хани й еміри підтримували торгівлю, отримуючи від неї великі прибутки. У той же час завойовники перетворили в небезпечну для купецьких караванів пустелю величезні простори Азії і Східної Європи. Тому з другої половини ХІІІ ст. прокладаються нові шляхи, які проходять по заселених місцевостях. Зменшилося значення старого традиційного шляху з Руси у Візантію по Дніпру.

У цей період розгортається боротьба за першість між двома італійськими містами – Венецією й Генуєю. Генуезьке купецтво допомогло візантійському імператору, надавши кораблі його армії. Це дало їм можливість рішуче потіснити венеціанських конкурентів, які панували до того на грецькому ринку. У тексті Німфейського (1261 р.) договору між Генуєю й Візантією мається виключно важливий для Генуї пункт відносно Великого, або Чорного моря. Генуезці отримали право безмитної торгівлі в усіх портах Чорного моря. І домоглися від імператора заборони заходити в це море судам всіх інших італійських купців.

Спираючись на Німфейський договір, генуезькі купці змогли заволодіти всією чорноморською торгівлею й створити систему торгівельних факторій у Північному Причорномор’ї. (Це від них козаки переймуть багато назв оснащення та функціонування флоту на італійській основі, через що в 1919 році російські моряки, морська термінологія яких виростала на голландській основі, будуть перекривляти команди і різні терміни українських моряків флоту Петлюри).

Генуезці заснували на місці давньої Феодосії порт Кафу. І поступово їхній вплив розповсюдився на все узбережжя Криму.

Кримські торгівельні факторії використовувалися італійськими купцями не тільки як порти у транзитній торгівлі між Сходом і Заходом, а й для вивозу в метрополію сільськогосподарської продукції й сировини місцевого виробництва, Північного Причорномор’я й українських земель. В кінці ХІІІ ст. з Кафи в Геную й інші порти Середземномор’я доставляли рибу, сіль, хліб, мед, віск, шкіри, пушину. А починаючи з ХІ V ст., генуезькі купці у великих кількостях вивозять з Кафи на невільничі ринки Генуї й Олександрії рабів, яких закуповували у татар. З другої половини ХІ V ст. Кафа перетворюється в один крупних центрів работоргівлі.

Стосунки генуезької Кафи з кримськими правителями довгий час були напруженими. Не раз Кафа піддавалася грабунку й розгрому, але всякий раз місто швидко відновлялося (величезні капітали приносила работоргівля, так що, це не дивно). У ХІ V ст. Кафа була обнесена міцними стінами з баштами. На середину Х V ст. це місто стало одним з найкрупніших торгівельних центрів світу. сучасники порівнювали його навіть з Константинополем. На другу половину Х V ст. населення Кафи досягало 70 тисяч чол.

Близько 1318 року генуезці утвердилися також і в Херсонесі. Офіційно вони отримали місто на підставі договору з Візантією 1350 року. По домовленості з ханами генуезці в 1365 році оволоділи Судаком. Завдяки угодам з ханами 1380, 1381 і 1387 рр., вони розповсюдили свою владу на все південне узбережжя Криму – від Чембало до Кафи.

Постійна загроза татарських і турецьких нападів змішувала генуезців будувати міцні укріплення у своїх кримських факторіях. У 1371 – 1414 рр. була споруджена першокласна фортеця в Судаку, яка гарно збереглася до наших днів. На ній підносилася цитадель із замком генуезького консула. Фортеця з цитаделлю була також побудована і в Чембало (1357 – 1433 р.). Цій фортеці генуезці надавали особливого значення, оскільки вона протистояла князівству Феодоро, яке розташовувалося у Південно-західному Криму.

Піднесення держави Феодоро та її загибель. Загибель Херсонесу.    

 Ми в попередніх лекціях говорили про готську «країну Дорі» або Феодоро. Вона існувала, але й донині про неї мало що відомо. А ось інше державне утворення, яким управляли візантійські династи – князівство Феодоро відомо набагато краще. Це – не Готія, тому що приблизно в цей же час існує Капітанство Готія в Криму, про яке також, як і про більш давню «країну Дорі» майже нічого не відомо.

Князівство Феодоро виникло в кінці ХІІ ст. На початку ХІІІ ст. воно потрапило у васальну залежність від Трапезундської (грецької) імперії Комнинів і сплачувало їй щорічну данину. В князівстві правили князі з трапезундського роду Коминів, що вийшов з Вірменії. Спочатку їхня влада поширювалася на гірський землеробський район Криму, потім розповсюдилася до моря. Столицею князівства стало місто Феодоро в південно-західній частині Криму (Мангуп). Місто це згадується в грецьких джерелах (як Мангуп) з V ІІІ ст.

Коли в ХІІІ ст. у Криму з’являються татари, правителі Феодоро змогли зав’ язати з ними мирні відносини й утриматися у своїх володіннях. Поступово розвивалася економіка князівства, розквітли ремесла, землеробство, торгівля.

З другої половини Х V ст. у місті Феодоро розгорнулося велике будівництво: зводилися укріплення верхнього замку, княжий палац, церкви. Князівство входило у «Візантійську співдружність націй», тому тут розвивалося християнство грецького зразка. Але незважаючи на виразну прогрецьку орієнтацію князівства Феодоро, вчені не вживають щодо феодоритів визначення «греки». Феодорити й усе, і розумій як знаєш. Тож не виключено, що серед феодоритів було чимало готів, які просто вже огречилися.

Розквіт князівства припадає на час княжіння Олексія (1420 – 1456 рр.). У цей час князівство налічувало 200 тис. мешканців – цифра, вельми значна для Криму того часу. Олексій будує нові фортеці й порти, закладає нові й розбудовує старі міста й селища.

Князь Олексій не тільки підтримував добрі відносини з Кримським ханством, а й втручався у боротьбу ханів за престол, підтримуючи того чи іншого претендента. Татарські правителі Криму допомагали торгівлі, розраховуючи також нажитися на конкуренції між генуезцями й купцями Феодоро. У свою чергу Олексій вирішив скористатися підтримкою ханів і отримати власний порт на кримському узбережжі.

Коли в кінці ХІ V ст. генуезці оволоділи майже всім південним узбережжям Криму, вони монополізували чорноморську торгівлю й відрізали князівство Феодоро від моря. Намагаючись вийти на узбережжя, правитель Феодоро захопив невелику частину берега в районі пізнішого Інкермана й заснував порт Каламіту. А щоб захистити його від генуезців і татар, побудував там у 1427 році фортецю. Феодорити навіть оволоділи Чембало, але не змогли його втримати, генуезці їх звідти витіснили.

Каламіта зробилася небезпечним суперником для Чембало, Судака і навіть для самої Кафи в морській торгівлі. Генуезці з себе виходили, так намагалися позбутися конкурента, і в 1434 році послане з Кафи військо спалило Каламіту. Але феодорити швидко її відбудували. Цей порт залишався морськими воротами князівства аж до кінця його існування.

Загибель Феодоро.

Мангупське князівство (князівство Феодоро) грало значну роль у міжнародному житті величезного регіону. Воно було зв’ язане з багатьма державами Східної Європи й Середньої Азії. Політичні відносини в Середньовіччі прийнято було скріплювати міждинастичними шлюбами. У період свого розквіту правителі Феодоро ще більше розширили свої зв’язки. У 1472 році мангупська княжна Марія, донька Олубея, була видана заміж за молдавського господаря Стефана ІІІ. У 1474 – 1475 рр. московський князь доручив своїм послам вести переговори про шлюб свого сина на доньці князя феодоритів. Шлюб не відбувся з-за турецького вторгнення в Крим.

Рік 1475 став роковим для Феодоро. На півострів вторглися турки. Вони до цього захопили й розгромили Константинополь і врешті-решт звели зі світу всю Візантійську імперію. Тож вони прагнули стерти з обличчя планети й усіх, хто входив до «Візантійської співдружності націй».

Перший удар припав на володіння генуезців. Кафа, що здавалася неприступною, на шостий день облоги здалася на милість переможця. На півострові тільки Мангуп зміг виказати загарбникам гідний спротив. Опинившись один на один з таким грізним ворогом, федорити могли розраховувати лише на неприступність фортеці та на власну мужність. За півроку облоги турки здійснили п’ять штурмів. І лише наприкінці 1475 року їм удалося ввірватися в місто.

Головний удар нападників був націлений на захисну стіну, яка перекривала устя невеликої балки. Тут у захисників було менше можливостей для організації флангового обстрілу – самого згубного для нападаючих. Під градом каменів і стріл турецькі сапери й артилеристи встановлювали тут свої гармати. Для цього довелося побудувати навіть невелику під' їздну дорогу, адже гармати важили по кілька тон.

Напевне, більшість феодоритів тільки по чутках чули про нову зброю, яка крушила навіть стіни фортець. І тим не менш ні гуркіт гармат, ні їхні гранітні ядра калібром 40 см і вагою 100 кг не похитнули мужності захисників міста.

Витримала своє найважче випробування й стіна, побудована майже за тисячоліття до появи в Криму артилерії. Під час розкопок були знайдені скелети захисників під кам’ яними завалами. Напевне, вони спостерігали, щоб ворог під прикриттям артилерії не пішов на приступ і виконали свій військовий обов’ язок до кінця. Кількість зібраних осколків ядер налічується тисячами, деякі ядра так і застряли у кладці.

Коли під ударами обложних гармат впали зовнішні стіни фортеці, останнім оплотом гарнізону, очолюваного князем Олександром, стала цитадель. Захисники, вже й не маючи надії на спасіння, не збиралися здаватися. Свідоцтвом цього є знахідка решток ковальського горна біля воріт. Тут і в розпал бою продовжували кувати наконечники для стріл і списів. Щоб прорватися у цитадель, турки змушені були підтягти сюди гармати, й кам'яні ядра були виявлені археологами поруч з численними наконечниками турецьких стріл, що буквально засипали землю саме навколо цього горна.

У грудні 1475 року турки захопили Мангуп, розорили його й влаштували безжальну різанину мешканців. Захоплений у полон князь Олександр був страчений у Константинополі. З його родичів у живих залишився тільки його малолітній син, який став згодом родоначальником знатної, але не впливової турецької сім’ ї.

На захоплених землях князівства Теодоро був створений турецький кадилик (округ). Турки, розуміючи стратегічне значення Мангупу, поставили у фортеці гарнізон й перебудували деякі споруди, пристосувавши їх до використання вогнепальної зброї. Фортеця служила новим господарям до Х V ІІІ ст. Після приєднання Криму до Росії з плато пішли геть останні мешканці нечисленної караїмської общини. На початку 90-х рр. Х V ІІІ ст. колись велике місто, центр князівства, припинив своє існування.

Загибель Херсонесу.

Катастрофічними для Херсонесу були події ще ХІІ ст. За допомогою венеціанців Візантійська імперія змогла перемогти норманів, але за це їй довелося віддати Венеції всю чорноморську торгівлю. Чорне море стало ареною торгівельного суперництва венеціанців і генуезців, їх боротьби за кримське узбережжя. За умов же, коли на якійсь території розгортається суперництво міжнародного масштабу, місцевому населенню годі очікувати гарного життя й процвітання, бо грабують його всі по черзі.

У той же час у Криму була ще одна проблема: місцеве населення постійно здійснювало збройний спротив половцям. І в цьому киплячому котлі формувалися нові відносини й зв’ язки, в яких Херсонес, залишаючись у стороні, став відігравати другорядну роль.

Східні землі Криму все більше виходили з-під контролю Херсонесу. У гірських районах південно-західного Криму укріпилося й зростало Мангупське князівство, яке скоро підкорило собі всі території, що були продовольчою й сировинною базою Херсонесу та ринком збуту його ремісничих виробів. І все ж таки протягом ХІІ – першої половини ХІІІ ст. він ще залишався великим торгівельним центром, але відтепер уже не єдиним. І скоро він поступиться своєю провідною роллю іншим приморським містам. Але він ще зберігав своє значення нейтрального безпечного порту й ринка збуту сільськогосподарської продукції. А також він залишався й крупним ремісничим центром, свого роду школою ремесла.

На початку ХІІІ ст., коли торгівля й політичні зв’язки Херсонесу з Константинополем виявилися по суті перерваними, він підпав під вплив маленької Трапезундської імперії, що виникла у 1204 році. Він, які і інші міста південно-західного Криму, платив їй щорічну данину.

 З другої половини ХІІІ ст. всю торгівлю на Чорному морі захопили італійські купці, які заснували свої факторії на узбережжі Криму. Тож Херсонес остаточно залишився поза морською торгівлею, а саме це раніше забезпечувало його розвиток і добробут. Він позбувся залежності від Візантії, але без грецького гарнізону він виявився майже беззахисним і ставав легкою здобиччю для ворогів.

Економіка Херсонесу не змогла натуралізуватися, адже в розпорядженні міста майже не залишилося земель. Змушений жити за рахунок скудного місцевого обміну своїх ремісничих виробів на продовольство й сировину, Херсонес був приречений. По сусідству з ним, у князівствах і монастирях гірського Криму вже зростало своє ремесло. Воно успішно конкурувало з херсонеським, оскільки розвивалося у безпосередній близькості до баз сировини й продовольства, і міцно входило в загальну систему феодального господарства. Можливо, ремісники з Херсонесу почали переселятися в інші, більш життєздатні міста.