У 1299 році херсонес був розгромлений ордами татарського хана ногая. Арабські письменники того часу називали його по-татарськи сари-кермен (жовта фортеця).

Херсонес поступово занепадав, пустів, бо мешканці кидали його. В кінці Х V ст. біля величних руїн колись славного міста жевріло тільки маленьке поселення рибалок. Вцілілі, але кинуті напризволяще будівлі Херсонесу поступово перетворювалися у груди мертвого каміння, над якими поступово накопичувався пил віків.

  Кримське ханство та його геополітика.

Передові орди монголо-татар відразу ж після перемоги в битві на р. Калці (1223 р.), рушили в Крим. Першим був підданий нападу Судак. Взяли його татари не з першого набігу, але таки взяли, обклали його даниною й почадили тут намісника. А в Солхаті (Старий Крим) у другій половині ХІІІ ст. розташувалася татарська адміністрація, місто отримало назву «Крим», яка розповсюдилася пізніше на весь півострів.

Татарська агресія в Криму спочатку обмежувалася східним Кримом, причому залежність не йшла далі виплати данини, адже татари-кочовики були ще тоді не в змозі економічно панувати в житті краю. В кінці ХІІІ ст. вони обрушилися й на західний Крим, пронісшись вогненним смерчем по квітучим долинам південно-західного нагір’ я.

Поступово татари почали осідати в Криму. У ХІ V ст. у східному (біля Судака) і південно-західному районах з’явилися перші феодальні помістя напівосідлої татарської знаті (беїв і мурз). Але це було й усе аж до Х V І ст., коли до осілого землеробства почнуть переходити й самі татари. До цього ж вони ведуть паразитарний спосіб життя. У районі Бахчисараю на рубежі ХІІІ – ХІ V ст. виник татарський бейлік (вотчинне землеволодіння) бея з роду Яшлавських, що являв собою по суті напівзалежне феодальне князівство з центром у Кирк-ор, нинішньому Чуфут-кале. Згодом почали формуватися бейліки з інших сильних татарських родів – Ширинів, Баринів, Аргинів. Це було одним з проявів загальних тенденцій монгольських емірів до відособлення з-за послаблення Золотої Орди. Безперервна міжусобна війна всередині Орди призвела до того, що в Криму у другій половині ХІ V ст. правителі мінялися постійно.

Дата виникнення Кримського ханства і досі викликає суперечки серед дослідників. Більшість відносять цю подію до 1443 року. Але як би там не було, фактом є те, що уже в першій половині Х V ст. ми бачимо виділення із Золотої Орди двох найбагатших і культурних областей у недавньому минулому – Криму й Булгар. Заснування Кримського й Казанського ханства означало, що Золота Орда перетворювалася майже повністю в кочову державу, в наявне гальмо на шляху розвитку не тільки Руси. Литви, Польщі, а й областей, що відірвалися від неї самої – Хорезму, Казанського й Кримського ханств. Відцентрові сили у Степу сконцентрувалися насамперед навколо царевичів з роду Чингізидів, які стояли на їх чолі. Сама по собі Степ давала менше прибутків, ніж залежні землеробські території. Вони й переходили з рук у руки без кінця. Міжусобна війна руйнувала всі виробничі сили й це довго тривати не могло. Хани, що терпіли поразки в цих міжусобних битвах, раз-по-раз змушені були тікати. Так, якраз до 1443 року відноситься звістка про те, що Борок-хан розгромив війська Улуг-Мухамеда й захопив владу в Орді, потім розгромив сили Девлет-Берди. Улуг-Мухамед утік у Литву, а Девлет-Берди – у Крим. Але в цьому ж році тут з’ являється союзник литовського князя Хаджи-Гірей і оволодіває престолом.

Визначення кордонів кримського ханства – доволі складне питання, Скоріш за все, воно не мало певних кордонів зі своїми сусідами. Точно можна сказати тільки те, що хан володів передгірською й степовою частиною Криму. Перекоп кордоном не був, через нього хан мав вихід з Криму в «поле», де в безкрайньому степу губилися кордони Кримського ханства.

Державно-політичний устрій Кримського ханства

                                                СУЛТАН

                                                        ↓

                                 Муфтій ←           ↔ карач-бей

                                                     ХАН  

                                         _↕_____________↕_

                                                 Великий

                                                 ДИВАН

                                                   Малий           ↔ мурзи                         

                                          ________________

                                                        ↕

 

Крім цього, напряму від хана йде ні від кого незалежна лінія до валіде-султанши, на якій знаходяться прямо підпорядковані й ні від кого, крім хана, незалежні шість вищих чинів державного сану: калга-султан, нураддин-султан, орбей, а також 3 сераскири.

Кримськими ханами завжди були представники роду Гіреїв (родовий знак – тамга). Самі собі вони привласнювали надзвичайно пишні титули, типу: «Улуг Йортнинг, ве Техти Кирииїнінг, ве Дешти Кипчак, улуг хані», що означає: Великий хан великої орди і престолу (держави) Криму і степів Кипчака. До османського вторгнення кримські хани або призначалися своїми попередниками, або обиралися представниками вищої аристократії, перш за все карач-беями. Але з часу турецького завоювання Криму вибори хана здійснювалися надзвичайно рідко. Висока Порта призначала й зміщувала ханів як їй самій це було вигідно. Падишаху достатньо було прислати одному з Гіреїв почесну шубу, шаблю й соболячу шапку, всипану дорогоцінним камінням, з хаті-шерифом, тобто власноручно підписаним указом, як попередній хан тут же, без зайвих розмов відрікався від престолу. Якщо ж він намагався чинити опір, то його швидко приборкували за допомогою турецького гарнізону, що стояв у Кафі. Скинутих ханів звичайно засилали у Родос. Якщо хан зберігав сій престол більше п’яти років. це було майже дивом.

Соціальна структура Кримського ханства являла собою «піраміду». Нагорі знаходився хан, на більш нижчому, другому щаблі – карач-беі, на третьому – муфтій (духовенство), на четвертому – мурзи, а далі все більш нижні щаблі займали відповідно залежні татари, залежні не татари й нарешті – невільники.

   Кримське ханство на чолі з династією Гиреїв весь час свого існування виказувало сильний вплив на політичне життя регіону – Московської держави, Польщі, Литви, українських земель, Великої Орди, а з 1475 року – Туреччини і ще цілого ряду держав.  

З теми «Українське козацтво. Запорозька Січ та її геополітика» читається лекція:

ЛЕКЦІЯ 11