Поразка україно-литовських військ на р. Ворсклі (1399 р.) і успіхи та невдачі визвольного руху першої третини ХV ст. «Битва народів» (Грюнвальд, 1410 р.).

Позбавлення удільних князів управлінських прав завдало значного удару по визвольному рухові. Опальні аристократи, хоч і не наважувалися на відкритий збройний виступ проти властей, але дедалі все більше виявляли опозиційність до дій великого князя литовського.

Сил удільних українських князів у сполученні з силами опозиційних литовських князів (а такі теж були) вистачило, щоб підкорити дрібних кримських ханів Правобережної України й вийти до Чорного моря. Але їх виявилося замало для боротьби з усією Ордою. А саме з нею в протиборство вступив Вітовт. Цей дуже амбіційний володар прагнув заволодіти всією Руссю, а також ще й Московським князівством. Про це можна судити з того, що саме це обіцяа Вітовту в обмін за його допомогу в боротьбі за трон Золотої Орди хан Тохтамиш. Він тоді був скинутий з трону Тимуром і за будь-що прагнув знов його посісти.

Вітовт поділився з Тохтамишем деякими українськими землями, зробив кілька походів на Дон, у Крим, вивів звідти тисячі полонених татар і віддав їх на розправу Тохтамишу. Для забезпечення тилу Вітовт віддав Тевтонському ордену Жмудь, видав свою доньку заміж за московського князя Василя Дмитровича й намагався замиритися зі своїм внутрішнім противником, який на цей час з’явився – князем Свидригайлом.

На початку літа 1399 року військо Вітовта рушило вниз по Дніпру. У його складі були війська деяких українських князів, орди Тохтамиша, 100 хрестоносців, 400 поляків, загін волоського господаря, дружини смоленських і брянських князів. Але сил все-одно було мало.

Армії зійшлися в гирлі р. Ворскли 12 серпня 1399 р. і військо Вітовта потерпіло поразку від 100-тисячної армії хана Тимур-Кутлука. Сам Вітовт ледь врятувався втечею. Ординці спустошили Переяславщину, Київщину, Поділля й Волинь. Правда, Тимур не зміг узяти Київ, йому довелося обмежитися тільки викупом. Встояли також Кам’янець-Подільський, Кременець і Луцьк. Орда пішла з України, залишивши після себе руїни й пожарища.

Після поразки на Ворсклі позиції Литви і її великого князя похитнулися. Смоленськ відокремився від ВКЛ, німці активізували напади на литовські землі, загострилися стосунки з Новгородом. Все це змусило Вітовта піти на зближення з Польщею. У 1401 році була укладена Вільненська унія, за якою литовські князі визнали васальну залежність Литви від Польщі. Після смерті Вітовта всі руські землі, в тому числі й українські, мали перейти під владу Корони Польської. Литовським же панам обіцялася їхня участь в обранні польського короля після смерті Ягайла.

Така політика Вітовта викликала на початку ХV ст. спалах національно-визвольного руху в Україні. Спочатку рух охопив Чернігово-Сіверщину. На чолі цієї опозиції встав молодший брат Ягайла подільський і сіверський князь Свидригайло (ворог Вітовта).

У своїй боротьбі Свидригайло, розчарувавшись у Тевтонському ордені й Золотій Орді, виїхав у Московське князівство в 1408 році. Там його обласкали. Це змусило Вітовта укласти мир з Москвою. Але Свидригайло повернувся у Вільно й почав готувати змову проти Вітовта. Однак її було викрито, двох змовників страчено, а Свидригайла – ув’язнено в кременецькій фортеці.

Всі ці події збіглися із загостренням стосунків Литви й Польщі з Орденом. На початку 1410 року 100-тисячна армія Литви й Польщі ввійшла в Прусію. В її складі були, крім литовців і поляків та невеликої кількості татар, чехів і угорців, була велика кількість українських і білоруських військ.

Липня 1410 року під Грюнвальдом відбулася знаменита «Битва народів» – Грюнвальдська битва. (Її яскраво описав класик польської літератури Генрік Сенкевич у романі «Вогнем і мечем». Щоправда, – з радикально націоналістичних позицій). У ній коаліція Литви, Польщі й Руси виступила проти держави німецьких лицарів (Тевтонського ордену). Головною причиною битви була прагнення коаліції зупинити агресію Ордену, який претендував на землі ВКЛ.

Армія коаліції (яка складалася переважно зі слов’янських народів) вщент розгромила хрестоносців. Орденська верхівка на чолі з Великим магістром загинула. Унаслідок перемоги союзників у цій битві:

– збройній експансії тевтонів на слов’янські землі прийшов кінець;

– Орден занепав і потрапив у васальну залежність від Польщі;

– позиції Литви у литовсько-польському союзі посилилися.

 (Я казала в одній з попередніх лекцій, що німці 500 років будуть тримати злобу за це на слов’ян і свою перемогу 1914 року під Танненбергом об’являть «помстою за Грюнвальд». Поляки приписують перемогу в цій битви собі, росіяни – собі. Але смоленський полк, тільки завдяки мужності і стійкості вояків якого натиск німецької «свині» було зупинено й збірні війська, які вже було похитнулися, змогли почати наступ і врешті-решт перемогти, не мав жодного відношення до Московської держави. Смоляни ж у тій битві полягли всі до одного).

Після Грюнвальдської битви посилилися прагнення литовських князів до державної незалежності від Польщі. Щоб не втратити Литву. Ягайло аішов на поступки Вітовту – за рахунок земель, відібраних у Свидригайла. Литва отримала від Польщі Західну Волинь, а Угорщина відмовилася від претензій на Галичину й Поділля на користь Польщі та Литви.

Наступною поступкою Польщі було підписання нею з Литвою в 1413 році в м. Городілля Городельської унії. Вона скасовувала Кревську унію й визнавала за Литвою державну незалежність. Існування у Литві великокняжого престолу визнавалося. Але обрання великого князя мало контролюватися й затверджуватися польським королем. Державний устрій ВКЛ мав реформуватися за польським зразком. Литовські феодали-католики зрівнювалися у правах з польськими у вирішенні державних справ, у тому числі і в обранні великого князя литовського і польського короля. Але в майбутньому Литва й Польща все-одно мали складати одну державу.