Боротьба української політичної еліти за створення

Незалежної Української держави (ХІV – перша третина ХVІ ст.)

* Боротьба Польщі і Литви за Україну. Поділ українських земель у 1325 – 1352 рр. * Визволення українських земель у 1361 – 1362 рр. та відновлення удільного устрою. Боротьба української аристократії за перетворення удільних князівств у незалежну Українську державу в 70 – 90-х рр. ХІV ст. * Поразка україно-литовських військ на р. Ворсклі (1399 р.) і успіхи та невдачі визвольного руху першої третини ХV ст. «Битва народів» (Грюнвальд, 1410 р.).

* «Велике княжіння Руське» (1430 – 1435 рр.). Реставрація удільного устрою та його остаточна ліквідація (1440 – 1471 рр.). Останні спроби української аристократії відновити Українську державу. *Українська державно-політична традиція в ХІV – XV ст.

Основні поняття: династія, династична криза, двовладдя, баскак, окупація, експансія, удільний устрій, удільне князівство, національна держава, незалежність, автономія, унія, політична унія, персональна унія, національно-визвольний рух, національна аристократія, олігархія, державна мова.

Боротьба Польщі і Литви за Україну. Поділ українських земель

 у 1325 – 1352 рр.

Насамперед згадаємо про смерть у 1323 році синів галицько-волинського короля Юрія І – Андрія і Лева ІІ (про що ми говорили в одній з попередніх лекцій). Вони загинули в дуже юному віці й не залишили потомків. Такі ж династичні проблеми завжди важко позначалися на долі цілих народів. Не стало виключенням і Галицько-Волинське королівство: в державі настала династична криза. Цим тут же скористалися сусіди.

Литовський князь Гедимін вважав Волинь володінням свого сина Любарта й розпочав переговори з волинською знаттю про спільні дії проти татар. Навесні – влітку 1324 р. україно-литовські війська здійснили визвольний похід на Київське князівство. Напрям удару був вибраний не випадково. Незважаючи на занепад, Київ продовжував зберігати за собою значення номінального центру Руси, а тому оволодіння ним мало б величезний вплив на розгортання антитатарського визвольного руху в Україні.

Спільні україно-литовські війська здобули ряд перемог і оволоділи багатьма населеними пунктами. Після млявого опору київські бояри визнали владу литовського князя Гедиміна. Але перемога була неповною і в Подніпров’ї встановилося двовладдя: адміністрація ханського баскака і адміністрація литовського князя. Однак слід відзначити, що почалося головне: процес визволення українських земель з-під монголо-татарської окупації. Тим не менш, слід розуміти, що Литва не збиралася допомагати українцям у тому, щоб вони визволилися й утвердили своє незалежне, в тому числі й від неї, державне становище. Свій великий інтерес щодо України мала й Польща.

Успіх україно-литовських союзників у Подніпров’ї був послаблений подіями в Західній Україні, до чого, зрозуміло, доклали руку вже поляки. Пропольські налаштовані галицькі бояри, які, як я зазначала вже раніше, завжди мали великий вплив на перебіг подій у Галицько-Волинському королівстві, на тій підставі, що мазовецький князь Тройден був одружений із сестрою загиблих королів Андрія і Лева ІІ Марією, обрали галицько-волинським князем його сина – 14-річного Болеслава Тройденовича (після коронування він стане королем Юрієм ІІ). Це призвело до збройного конфлікту між Литвою й Мазовією. Так Литва і Польща зіткнулися між собою в боротьбі за Україну: кожна з них висунула свої претензії на неї.

Втім, це не завадило обом державам швиденько між собою домовитися: над ними обома висіла загроза з боку Тевтонського ордену, а свій власний державний інтерес був, природно, для них першочерговим. Тому вони у 1325 році уклали між собою мир. Умови були такі: литовський князь Гедимін відмовлявся від Волині, але зберігав за собою Берестейщину й Підляшшя. Галицько-Волинська держава ж утратила землі Причорномор’я. Її важке становище ще й погіршилося від того, що ті ж галицькі бояри, які самі запросили Юрія ІІ на трон, побачивши, що він не збирається проводити вигідну їм політику, отруїли його. І тут знов настала династична криза.

Любарт Литовський, тісно зв’язаний родинними узами з галицько-волинською династією Романовичів, тут же висунув свої претензії на галицько-волинський трон. І досяг свого – його було проголошено галицько-волинським князем. Хан Узбек визнав його. Але влада Любарта поширювалася тільки на Волинь. У результаті Галицько-Волинська держава розпалася на Волинське князівство і олігархічну республіку Галичину.

«Польська корона» (так насправді називалася в ті часи Польська держава) при королі Казимирі Великому (1333 – 1370 рр.) значно посилилася. Незважаючи на невдачі у війнах з хрестоносцями й утрату Помор’я, вона була грізною силою, головне вістря наступу якої було спрямоване саме на українські землі. Ще більше посилилася в цей час Угорщина, яка панувала над Славонією, Хорватією, Болгарією, Валахією, Молдовою, Буковиною та українським Закарпаттям. Тож саме ці дві держави – Польська корона і Угорське королівство почали експансію на західноукраїнські землі.