Литовці приймають католицизм, віддають казну Польщі, виплачують 200 тис. Флоринів вільгельму австрійському за відмову від ядвиги, приєднують до Польщі ще й українські землі.

Кревська унія, щоправда, не була відразу втілена у життя і вважається персональною (тобто її умови виконав тільки сам Ягайло /король Польщі в 1386 – 1434 рр./). Але вона значно зміцнила Польщу (чого, власне, поляки перш за все й прагнули). Вона в 1387 році остаточно забрала в угорщини Галичину й установила владу над Молдавським князівством. Саме під тиском польських панів Ягайло, сам литовець і великий князь литовський, приєднав Галичину не до Литви, а до Польщі, ще й зобов’язавшись навічно зберігати її «собі, Ядвізі, дітям і короні польській».

Кревську унію литовська й українська знать сприйняла далеко не позитивно. Литовські й українські феодали навіть відповіли на неї збройним опором. На чолі опору встав Вітовт Кейстутович. Його підтримали українські можновладці. Які не збиралися втрачати тільки-но здобуту, нехай і обмежену, але самостійність.

Київський князь Володимир Ольгердович відмовився приймати католицтво, за його прикладом це ж зробило київське боярство. Володимир Ольгердович майже в усьому проводив свою самостійну політику. В одному тільки йому довелося поступитися – він змушений був узяти участь у боротьбі Ягайла проти Вітовта. Князь навіть вів переговори з московським князем проти Вітовта. І все ж таки це була незалежницька політика (чому Володимир Ольгердович не тільки не захотів піти на союзництво з Вітовтом, а навіть боровся проти нього, стане ясно нижче). І така політика Київського князя сильно стурбувала і Польщу, і Литву. Поляки й литовці примушували Володимира Ольгердовича ще двічі присягати Ягайлу, але приборкати його так і не змогли. У своїх діях Київський князь спирався на місцеву українську знать (боярство), життєво зацікавлену в державній незалежності.

Протистояння між центром і периферією закінчилося компромісом: у 1392 році Ягайло визнав Вітовта довічним володарем Литви. Тим литовська й українська еліти домоглися відстрочення повної інкорпорації Литви й України з Польщею.

Політика Вітовта Кейстутовича (1392 – 1430 рр.):

1) Вітовт визнав себе васалом польського короля, але у ВКЛ він володарював одноосібно;

2) ліквідував найбільші удільні князівства (Київське, Новгород-Сіверське, Подільське) з метою посилення одноосібної влади;

 3) у 1399 році зазнав поразки від татар на р. Ворсклі;

 4) змушений був відновити умови Кревської унії (1401 рік – Вільненська унія): погодився на об’єднання Польщі й ВКЛ у одну державу, але це мало статися тільки після його смерті;

Став одним з переможців у Грюнвальдській битві.

Значення діяльності Вітовта Кейстутовича для Литви було дуже позитивним – за його правління Литва стала централізованою державою; а для України – негативним, бо зміцніла Литва розгорнула наступ саме на українські землі. І тут треба згадати різке неприйняття Вітовта з боку Володимира Ольгердовича – вочевидь, Київський князь уже на початку діяльності Вітовта розглядів у ньому саме цю небезпеку для України загалом, і Київського князівства зокрема. І був, як бачимо, правий. Тому розцінювати його дії проти Вітовта як начебто «його помилки» (як це ви можете зустріти в деяких українських підручниках) не можна.

Володарювання Вітовта у ВКЛ дало змогу відстрочити повну інкорпорацію Литви й України з Польщею, так. але всі унійні заходи посилили й відцентрові тенденції в Україні. Так, на початку 90-х рр. ХІV ст. більшість українських князівств відмовиться визнати Кревську унію, а разом з нею й владу польського короля, як також заодне й великого князя литовського. У цьому українські вчені вбачають спробу досягти повної автономії українських князівств. На чолі патріотичних сил встали: київський князь Володимир Ольгердович, новгород-сіверський Дмитро Корибут і подільський Федір Коріатович. Але діяли вони неузгоджено, що й призвело врешті-решт визвольний рух до невдачі. 1392 – 1399 рр. – це період боротьби українців з литовцями (на чолі з Вітовтом) за збереження здобутків українського визвольного руху. Але це зробити не вдалося. Киньте погляд вище: які саме князівства ліквідував Вітовт? І сполучте це з тим, які князі стояли на чолі визвольного руху? А в 1399 році до Києва приїхав з офіційними повноваженнями намісник Вітовта, його племінник Іван Гольшанський. Удільний устрій України було ліквідовано.