Тема 5. Результати суспільного виробництва і його ефективність

 

Найбільш узагальнюючим показником діяльності людей в усіх сферах і галузях народного господарства є сукупний суспільний продукт, а формами його вияву — валовий суспільний продукт, національний дохід, валовий національний продукт. У валовому суспільному продукті у сфері матеріального (а частково і нематеріального) виробництва (наприклад, при підрахунку сумарної продукції транспортних і торговельних організацій) має місце повторний рахунок. Це зумовлено тим, що комплектуючі вироби і матеріали (сировина, напівфабрикати тощо), які виготовляє одне підприємство, використовуються іншим і входять у вартість, скажімо, прядива, тканин, плаття. Якщо з сукупного (валового) суспільного продукту вирахувати повторні рахунки, то отримаємо кінцевий суспільний продукт. Він є частиною валового суспільного продукту (ВСП) з вирахуванням із сукупного суспільного продукту (ССП) сукупного річного обороту предметів праці. Якщо з кінцевого суспільного продукту вирахувати ті засоби праці, що витрачаються на відшкодування їх значної частини (або фонд заміщення), то матимемо чистий продукт або національний дохід.

У структурі сукупного суспільного продукту з погляду біологічного способу виробництва виділяють натурально-речову, галузеву, територіальну структури. За своєю натурально-речовою структурою сукупний суспільний продукт поділяється на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичною використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Важливою специфічною частиною ССП є сукупність матеріальних і нематеріальних послуг, які створює значна частина зайнятих у сфері послуг — торгівлі, комунального господарства й побутового обслуговування, освіти, охорони здоров'я, мистецтва, кіно тощо. За капіталістичного способу виробництва засоби виробництва є капіталом (крім народних, кооперативних підприємств), а предмети споживання — доходом.

Показник валового національного доходу обчислюють, з одного боку, як суму доходів підприємств, організацій і населення (заробітної плати, від індивідуальної трудової діяльності тощо) в матеріальному й нематеріальному виробництві, з іншого боку — як потік товарів, усіх витрат, здійснених населенням у сфері кінцевого споживання (на харчування, одяг, взуття, предмети господарського вжитку, отримання різноманітних послуг). Одержані показники при правильному застосуванні двох методів збігаються, тому в розвинутих країнах світу їх використовують при складанні балансу (вони відповідно отримали назву активи і пасиви). Показник національного багатства узагальнює і масштаби нагромадженого багатства працею багатьох поколінь, рівня освіти, виробничого досвіду людей, майстерності й творчого обдарування населення. Ці види нематеріального багатства — інтелект нації На його основі формується здатність народу засвоювати нові знання та інформацію й використовувати їх для розвитку науки, культури, мистецтва, для створення і впровадження нової техніки тощо. Для вимірювання ефективності використання матеріальних (в т.ч. природних), людських і фінансових ресурсів застосовують різноманітні показники, попередньо з'ясувавши сутність різних видів ефективності. Найважливішими з них є соціальна та економічна ефективність. Перша означає відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства (вимірюється встановленням частки товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період), друга — досягнення найкращих результатів за мінімальних витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність — це конкретна форма вияву закону економії робочого часу Узагальнюючим показником такої ефективності є норма прибутку, яка вимірюється відношенням маси прибутку до сукупних витрат на засоби виробництва і робочу силу. Цим же показником на мікрорівні (рівні окремого підприємства) вимірюється прибутковість підприємницької діяльності окремого капіталіста. Економічна ефективність також вимірюється такими показниками, як продуктивність праці, фондомісткість продукції, фондовіддача і матеріаловіддача, енергомісткість продукції, ефективність капітальних вкладень, нової техніки. Найважливішим узагальнюючим показником ефективності (або результативності) суспільного виробництва, яка в сукупності характеризує ефективність використання живої і уречевленої праці, а також ефективність використання матеріальних і фінансових ресурсів, є відношення створеного за певний період часу національного доходу (або в більш загальному плані — результату) до витрат суспільної праці (або до витрат).

Для порівняння оцінки ефективності суспільного виробництва в різних країнах найкращим показником є виробництво національного доходу або валового національного продукту на душу населення. При зростанні ефективності суспільного виробництва важливо, щоб поліпшувалася якість продукції, а вироблені товари і послуги задовольняли платоспроможний попит споживачів. Якщо ця вимога виконуватиметься з року в рік, то ефективність суспільного виробництва перетвориться на ефективність суспільного відтворення.

Трьома основними більш конкретними показниками вимірювання ефективності окремих сторін суспільного виробництва, зокрема ефективного використання живої праці, засобів праці і предметів праці, є відповідно показники продуктивності праці, фондовіддачі і матеріаловіддачі. В кожному з них має місце зіставлення одержаного результату (продукту) з окремими факторами виробництва — особистими у першому випадку і речовими у другому. Водночас кожний із цих показників доповнюється оберненими критеріями визначення ефективності відповідних сторін суспільного виробництва. Такими оберненими показниками є відповідно трудомісткість, фондомісткість і матеріаломісткість виготовленої продукції. Вони показують, скільки праці, засобів праці і матеріалів витрачається на виготовлення одиниці продукції.

 

 

Розділ 2