Тема 2. Економічний прогрес і його рушійні сили

 

Складовими прогресу людства є економічний, соціальний, правовий, політичний, національний, культурний, духовний та ін. прогрес. Найважливішу роль відіграє економічний прогрес, який в кінцевому підсумку визначає всі інші види прогресу і складається з прогресу продуктивних сил, економічної власності, техніко-економічних відносин та господарського механізму. В межах кожного з них виділяють основний (визначальний) елемент, який детермінує прогрес інших елементів. У продуктивних силах таким елементом є людина; у відносинах економічної власності — власність на засоби виробництва; у техніко-економічних відносинах — відносини спеціалізації; у господарському механізмі — механізм використання економічних законів.

З розпадом первіснообщинного ладу починає діяти закон прискореного розвитку людської цивілізації. Так, якщо первіснообщинний лад існував майже 3 млн. років, рабовласницький лад — майже 52 століття, феодалізм — приблизно 12 століть, то капіталізм — всього 5 століть. В останні три десятиліття в надрах економічної системи капіталізму почав зароджуватися соціалістичний спосіб виробництва. З часу виникнення самостійних держав, формування націй важливим чинником суспільного, в т.ч. економічного прогресу, стає дух народу, енергія й активність нації, національна свідомість людей.

Упродовж існування всіх докапіталістичних економічних систем і більшого періоду існування капіталізму переважав екстенсивний тип економічного зростання (прогресу), за якого збільшення обсягів випуску продукції здійснювалося за рахунок кількісного приросту чисельності зайнятих, використовуваних машин, верстатів, сировини тощо, отже, кількісного приросту факторів виробництва за незмінного рівня технічної основи виробництва. Інтенсивний тип економічного прогресу (збільшення випуску продукції досягається за рахунок якісного вдосконалення кожного елемента продуктивних сил, насамперед факторів виробництва) стає переважаючим у розвинутих країнах світу з 30-х років XX ст., що зумовлено впливом прогресивних змін кожного елемента економічної системи, зокрема початком широкомасштабного втручання держави у розвиток макроекономічних процесів, поширенням акціонерної власності, переходом до подетальної та поопераційної спеціалізації виробництва.

Наявність кількох підсистем у межах цілісної економічної системи, окремих елементів у кожній з цих підсистем зумовлює існування багатьох критеріїв економічного прогресу. Оскільки основою економічної системи є продуктивні сили, то їх розвиток — найбільш загальний критерій економічного прогресу. Водночас основною продуктивною силою є людина, тому головним критерієм економічного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів, цілей, фізичних, інтелектуальних та організаторських здібностей. Оскільки сутність людини комплексно розкривається в усій сукупності суспільних відносин, вона є і головним критерієм соціального прогресу.

Найконцентрованішим виявом економічного прогресу є дія закону економії робочого часу, зміст якого — економія живої і уречевленої праці (збільшення випуску кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво матеріальних, людських і фінансових ресурсів).

Розрізняють критерії техніко-економічного, соціально-економічного і соціального прогресу. Перші відображають розвиток технологічного способу виробництва, другі — відносин економічної власності, треті — системи надбудовних відносин (соціальних, правових, політичних тощо). Ці критерії можуть узгоджуватися між собою, а можуть вступати у суперечність, навіть набувати антагоністичних форм. Щоб такі антагонізми не виникали, необхідна гуманізація науково-технічного прогресу.

Рушійні сили економічного прогресу — насамперед суперечності економічної системи. З самого початку існування людства такою суперечністю є протиріччя між досягнутим рівнем виробництва і зрослими потребами людей, їх інтересами щодо поліпшення життєвого рівня. Згодом такими суперечностями стають протиріччя між різними сферами суспільного відтворення, між окремими елементами підсистем. У межах продуктивних сил важливим джерелом економічного прогресу є взаємодія людини і природи, які також виступають як суперечності. Внаслідок суспільного поділу праці, взаємозв'язку між галузями має місце "ланцюгова реакція", за якої прогрес в одній із галузей народного господарства зумовлює значні зміни в техніці й технології в інших, насамперед споріднених галузях. Важливим джерелом економічного прогресу є суперечності між різними сторонами власності, між певними формами власності в межах економічної системи, між окремими ланками певної форми власності.

Крім джерел економічного прогресу, існують фактори економічного прогресу. Основні з них: засоби виробництва (в т.ч. земля), діяльність підприємців з організації виробництва, прогрес знань про найефективніше використання ресурсів, здійснення підприємцем різноманітних комбінацій щодо використання техніки і технології, освоєння нових джерел сировини тощо. Фактори виробництва, що пов'язані з працею (діяльність підприємців з організації виробництва тощо), є водночас і джерелами економічного прогресу, оскільки праця — єдине джерело вартості, в т.ч. додаткової вартості. Інші фактори (засоби виробництва тощо) фізичної продуктивності не мають, тобто без поєднання з працею не створюють ні вартості, ні додаткової вартості.

У процесі поєднання цих факторів із працею людини виникає нова продуктивна сила — синергічний ефект.