Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

 

Поняття "економічні науки" походить від терміна "економіка". Його головні складові: 1) сукупність виробничих відносин, основою яких є власність на засоби виробництва у сфері безпосереднього виробництва; 2) господарство району, країни, світу; 3) наукова дисципліна, що вивчає народне господарство, його галузі, а також деякі умови та елементи виробництва (працю, управління тощо). З-поміж майже 50 економічних дисциплін (економіка промисловості, сільського господарства, фінанси тощо) економічна наука в цілому є найважливішою, оскільки вивчає економічні закони, що діють у кожній із сфер економіки, є певною мірою предметом вивчення всіх конкретних економічних наук і розкриває зміст спільних для них економічних категорій (праця, власність, розподіл, споживання, прибуток, ціна тощо).

Першою категорією, що конкретизує поняття "економіка" (а отже, і "господарство"), є економічна система — сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства. Основні елементи економічної системи: 1) продуктивні сили; 2) техніко-економічні відносини; 3) виробничі відносини, або економічні відносини власності; 4) господарський механізм. Кожний із цих елементів є складним утворенням, певною підсистемою.

В основі економічної системи — продуктивні сили. Ця категорія відображає процес взаємодії людини з природою, перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, процес створення людьми матеріальних і духовних благ. Елементами продуктивних сил в усіх суспільно-економічних формаціях є людина, засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи. Водночас за капіталізму (який досяг найбільшого прогресу в розвитку продуктивних сил) з'явилися такі якісно нові елементи продуктивних сил, як форми і методи організації виробництва (наприкінці XIX ст.), наука (в середині 50-х років XX ст.), інформація (в середині 70-х років XX ст.). Основною продуктивною силою є людина.

Виробничі відносини, або економічні відносини власності, — це відносини між людьми з приводу привласнення різноманітних об'єктів власності (засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інформації, результатів наукових досліджень та розробок тощо) в усіх сферах суспільного відтворення: безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні.

В економічній власності виділяють кількісний і якісний аспекти. Кількісний аспект — це різноманітні об'єкти власності, якісний — відносини між людьми, підприємствами, державами та іншими суб'єктами з приводу привласнення цих об'єктів. Найважливішим об'єктом власності є засоби виробництва. Економічна власність — це лише одна із сторін (хоч і найважливіша) власності як соціологічної категорії. Інші сторони характеризують її належність до надбудовних відносин суспільства — соціальних, політичних, правових, національних, психологічних, що їх вивчають інші гуманітарні науки. Економічна власність близька за своїм змістом до категорії виробничі відносини. Перша розкриває сутнісні сторони другої. Крім таких сутнісних сторін (внутрішньо необхідних, сталих тощо, які відображають закони розвитку), існують і форми їх вияву, поверхневі зв'язки, що входять до складу виробничих відносин, але не входять до економічної власності.

Продуктивні сили і відносини економічної власності у своїй взаємодії утворюють суспільний спосіб виробництва. Ця взаємодія передбачає їх взаємовплив, взаємопроникнення, взаємозаперечення. Якщо відносини власності відповідають за своїм рівнем вимогам розвитку продуктивних сил, тобто сприяють розвитку науки й техніки, потребам та інтересам людини (як основної продуктивної сили), то вони є формою їх розвитку. Коли ж навпаки — вони стають гальмом, і один тип власності (наприклад, феодальну) змінює більш розвинутий тип (капіталістична) або одна форма капіталістичної власності змінює іншу (наприклад, індивідуальну змінює акціонерна).

Третій елемент економічної системи — технологічний спосіб виробництва, в межах якого відбувається взаємодія продуктивних сил і техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо). Техніко-економічні відносини також можуть сприяти розвиткові продуктивних сил або гальмувати його. Техніко-економічні відносини разом з економічною власністю утворюють сукупність економічних відносин.

Четвертий основний елемент економічної системи — господарський механізм, який повинен узгоджувати розвиток всіх елементів економічної системи між собою, розв'язувати суперечності, що виникають між ними, тощо.

Економічна система розвивається за економічними законами. Існують різні типи таких законів — властиві всім, декільком, одній економічній системі і навіть окремому етапу еволюції цієї системи. Крім того, є закони, притаманні лише окремим підсистемам (продуктивним силам, економічній власності тощо). Тому економічна теорія вивчає економічні закони, які управляють розвитком економічних систем (в т.ч. закони, що управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ і послуг), які розкривають глибинну сутність таких систем, їх окремих елементів.

Внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між економічними явищами та процесами і всередині них (але менш глибокі) розкривають також економічні категорії (ціна, прибуток, заробітна плата тощо).

Економічна система та її закони можуть бути пізнані за допомогою певної сукупності прийомів, способів та методів дослідження, які становлять діалектичний метод дослідження. Найважливішими елементами цього методу є метод абстракції і сходження від абстрактного до конкретного, принцип суперечності, системний підхід та принцип історизму.