Загальні Основи економічного розвитку

Базовий конспект лекцій

(та тем, що винесені на самостійне опрацювання)

з дисципліни:

“ Основи економічної теорії ”

 

          Укладач                                                                            Ю.А.Столітня

  

 

          Затверджено на засіданні ЦКЕД

           Протокол №____від «___»____20___ р.

 

          Голова ЦКЕД                                                     к. е. н.  Н. І. Руденко

 

 

КРИВИЙ РІГ

20___

Базовий конспект лекцій (та тем, що винесені на самостійне опрацювання) з дисципліни „Економіка” для студентів спеціальності ПС. /Укл. Ю.А.Столітня – Кривий Ріг: ККХТ НМетАУ, 2011.

 

Укладач: Столітня Юлія Анатоліївна, викладач циклової комісії економічних дисциплін, магістр з економіки підприємств

                   

 

Рецензент: Руденко Н.І., к.е.н., Голова Циклової комісії економічних дисциплін

                                      

 

 

Анотація

Здобувши державну незалежність, Україна розвязує надзвичайно важливе завдання - створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. З цією метою Україна здійснює перехід до ринкової економіки.

Ринкова економіка передбачає, що кожна людина, дбаючи про свій добробут, про добробут своєї родини, щоденно, протягом усього життя робить економічний вибір, приймає економічні рішення і відповідає за їх наслідки, покладаючись, головним чином, на власні зусилля і власний хист. Саме тому для громадян України економічні знання стають нагальною потребою, а економіка перетворюється на одну з найпопулярніших наук.

Економічні знання потрібні всім - і тим, хто має власну справу, і тим, хто наймається на роботу, і тим, хто продає, і тим, хто купує. Вони часто бувають необхідними навіть у родинних стосунках і взаєминах між людьми. Фундаментальні економічні знання потрібні також державним службовцям і політичним діячам.

Ринкові відносини неможливі без підприємництва. Сьогодні багатьом молодим людям в Україні здається, що стати підприємцем можна без спеціальних знань. Це хибні уявлення, породжене нерозвинутістю і примітивністю ринкових відносин, що існують в нашій країні. Але криза і безладдя будуть подолані. Настануть часи, коли саме життя, ринковий відбір залишать у підприємництві не просто кмітливих і впевнених у собі початківців, а тих, хто володіє теоретичними і практичними економічними знаннями.

Економічна освіта стала потребою сьогодення. Вона покликана сформувати у громадян України економічні знання, економічну культуру, діловитість, підприємництво, навчити аналізувати економічну ситуацію і приймати обгрунтовані рішення.

Економіка як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування та розвитку.

Глибоке вивчення економіки, її законів і категорій забезпечується поєднанням аудиторних занять із самостійною роботою студентів. Самостійне вивчення предмета, як показує досвід, не тільки поглиблює знання студента, воно формує у нього уміння працювати з літературою, творчо мислити, користуватися надбаними знаннями. Самостійна робота студента в процесі ви­вчення кожної теми курсу є основним методом пізнання законів і категорій економіки.

Об’єктом вивчення дисципліни є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво.

Виховна мета дисципліни полягає у формуванні громадських і професійно вагомих якостей майбутнього фахівця.

Розвиваючою метою є розвиток творчого мислення творчої ак­тивності студентів, уміння логічно мислити, формування навичок самостійної розумової праці.

Програма складається з 5 розділів. Розподіл навчальних годин на вивчення тем на заняттях і для самостійної роботи студентів орієнтовний.

 Вивчення матеріалу з курсу «Економіка» пов'язане з дисциплінами «Політична економія», «Економіка підприємства», «Економічний аналіз» та «Основи економічної теорії».

Мета: формування системи знань про економічні відносини як суспільну форму виробництва, проблеми ефективного викори­стання обмежених виробничих ресурсів і шляхи забезпечення су­спільних потреб у різних суспільно-економічних формаціях.

Завдання: вивчення загальних засад економічного життя сус­пільства, закономірностей розвитку економічної системи, механі­зму дії економічних законів і використання їх людьми у процесі господарської діяльності; визначення принципових рис основних соціально-економічних систем і напрямів їх еволюції.

Предмет: економічні відносини в їх єдності з продуктивними силами, політичними, ідеологічними, національними та іншими інститутами суспільства.

Програма «Економіка» для студентів ІІ курсу розроблена за формою, запропонованою Міністерством освіти та науки України, і спрямована на реалізацію «Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти» (Постанова Кабінету Міністрів України від 14.01.2004 №24).

ЗМІСТ ПРОГРАМИ РОЗКРИВАЄТЬСЯ В ТЕМАХ:

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

Тема 2. Економічний прогрес і його рушійні сили

Тема 3. Науково-технічна революція і формування суспільства нового типу

Тема 4. Людина і економіка.

Тема 5. Результати суспільного виробництва і його ефективність.

РОЗДІЛ 2. ТОВАРНЕ ВИРОБНИЦТВО І РИНКОВА ЕКОНОМІКА

Тема 6. Товарне виробництво і його найпростіші елементи.

Тема 7. Товарне виробництво за сучасних умов і закон вартості.

Тема 8. Сутність і функції грошей

Тема 9. Грошові системи, закони їх обігу. Інфляція.

Тема 10. Ринок і його структура

Тема 11. Монополії і конкуренція.

Тема 12. Ринкова рівновага і механізм її досягнення.

Тема 13. Ринкова економіка та її розвиток.

РОЗДІЛ 3. МІКРОЕКОНОМІКА

Тема 14. Підприємство та акціонерна власність.

Тема 15. Витрати виробництва і прибуток..

Тема 16. Ринок робочої сили і заробітна плата..

Тема 17. Менеджмент і маркетинг на підприємстві.

Тема 18. Аграрні відносини.

РОЗДІЛ 4. МАКРОЕКОНОМІКА

Тема 19. Національний дохід і його використання.

Тема 20. Фінансова і банківська системи.

Тема 21. Економічні кризи.

Тема 22. Зайнятість, безробіття та соціальний захист населення.

Тема 23. Сучасна економічна система та її розвиток на початку третього тисячоліття.

Тема 24. Економічний суверенітет України і шляхи його досягнення...

РОЗДІЛ 5. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Тема 25. Закони розвитку світового господарства і місце в ньому України.

Тема 26. Міжнародні валютні відносини..

Тема 27. Економіка глобальних проблем.

Розділ 1

Суспільства нового типу

 

Прогрес засобів праці, а отже, й техніки почався з часу виникнення первіснообщинного ладу, застосування переважно кам'яних знарядь, кістки та рогу, а перехід до металевих знарядь праці, зокрема бронзових, відбувся за рабовласницького способу виробництва, в якому мав місце певний розквіт науки, культури і мистецтва. Водночас технічний прогрес здійснювався відокремлено від наукового прогресу аж до кінця XVIII — початку XIX ст. І лише починаючи з цього періоду, тобто промислової революції, почалося швидке зближення наукового й технічного прогресу і як наслідок — поява цілісного науково-технічного прогресу (НТП), процесу перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, який тривав близько двох з половиною століть і завершився лише в середині 50-х років XX ст. — з часу розгортання науково-технічної революції. Якщо до промислової революції техніка розвивалася на основі поступового нагромадження емпіричних знань, то з цього часу вона стає результатом цілеспрямованого вивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів.

Внаслідок промислової революції виникла крупна машинна індустрія, в якій, на відміну від мануфактури, що базувалася на ручній ремісничій техніці, з'являється робоча машина, яка приводить у дію знаряддя праці (раніше вони знаходилися в руках людини), використовує їх одночасно набагато більше, ніж людина, і значно більшої потужності. Це зумовлює появу нових суперечностей, новий тип взаємодії між особистими і речовими факторами виробництва, а отже, нове джерело економічного прогресу.

Науково-технічна революція (НТР) як революційна форма НТП означає виникнення принципово нових засобів праці, нових предметів праці, джерел енергії, форм і методів організації виробництва, якісно нової основної продуктивної сили. Внаслідок цього революційних змін зазнає вся система продуктивних сил (в т.ч. процес взаємодії елементів цієї системи), техніко-економічних відносин. Тому сутність НТР полягає у революції в технологічному способі виробництва, а отже, у взаємодії людини з природою (як змістові продуктивних сил), відносинах спеціалізації, кооперування тощо. Зокрема, домінуючою формою суспільного поділу праці з часу розгортання НТР став одиничний поділ праці, в т.ч. його інтернаціоналізація, за якої десятки, навіть сотні підприємств у межах однієї або багатьох країн виготовляють окремі деталі й навіть здійснюють окремі операції для одного кінцевого виробу. Основними рисами НТР є: 1) перетворення науки на безпосередню продуктивну силу; 2) кардинальні зміни в техніці; 3) докорінні перетворення головної продуктивної сили; 4) революційні зміни у предметах праці, поява принципово нових видів матеріалів з наперед заданими властивостями; 5) впровадження радикально нових технологій, основою яких є нові фундаментальні відкриття (лазерні, плазмові та ін.); 6) революція у використовуваних людьми силах природи; 7) революція у формах і методах організації виробництва; 8) революція у засобах зв'язку.

Революційні перетворення у техніко-економічних відносинах зводяться насамперед до радикальних змін у суспільному поділі праці, зокрема в пріоритетності одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основі, у зменшенні розмірів економічно ефективних підприємств.

З середини 70-х років почався другий етап розвитку НТР, який характеризується новими кардинальними змінами в технологічному способі виробництва. Такими змінами є насамперед мікропроцесорна революція (зміст якої — електронна автоматизація матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості, інших сфер діяльності людини), біотехнологічна революція (має на меті створення нових організмів з наперед заданими властивостями за допомогою генної та клітинної інженерії), поява промислових роботів нового покоління, або інтелектуальних роботів, швидкий розвиток космонавтики в практичних цілях тощо.

Результатом другого етапу НТР є поява в системі продуктивних сил ще одного елемента — інформації. Основні риси НТР, принципові зміни в технологічному способі виробництва на другому етапі зумовлюють виникнення нового технологічного способу виробництва, заснованого на автоматизованій праці, що передбачає в майбутньому створення машин самими машинами, заводів-автоматів з обмеженою кількістю працівників найвищої кваліфікації.

Автоматизоване виробництво передбачає дію тенденції до подолання процесу розчленування праці на елементарні операції й заміну безпосередніх зв'язків між людиною і речовими факторами виробництва опосередкованими зв'язками через комп'ютерні або диспетчерські пункти. Водночас це означає, що із застосуванням новітніх технологій відбувається вплив на структуру речей на молекулярному, атомному і субатомному рівнях. Управління процесом обробки предметів праці самими машинами дає людині можливість вийти з безпосереднього виробництва і виконувати функції регулювальника та контролера, що означає появу працівника нового типу, початок розвитку людини як самомети (тобто спрямованість процесу виробництва на розвиток творчих здібностей людини, вдосконалення її фізичного, психічного стану, інтелектуальних задатків тощо), отже, розвиток всіх сутнісних економічних сил людини, досягнення нею найвищого рівня економічної свободи.

Розгортання НТР зумовлює появу нових типів суспільства, зокрема інформаційного суспільства (в т.ч. інформаційної економіки), постіндустріального суспільства, кібернетичного, технологічного тощо.

В інформаційному суспільстві основним товаром є інформація, в постіндустріальному — теоретичні знання. На цій основі істотно змінюються інші сторони економічної системи і суспільних відносин (соціальних, правових, політичних тощо).

Тема 4. Людина і економіка

 

Людина, її потреби, інтереси й цілі — найважливіше Джерело прогресу, основна рушійна сила розвитку суспільства. Двома найважливішими сторонами (суперечностями) людини є біологічна й соціальна. Тому людину називають біосоціальною істотою. Біологічна сторона людини означає її належність до природи: вона є природною істотою, наділеною природними силами. Тому й праця з фізіологічного погляду — це виконання певних функцій людського організму, кожна з яких є затратами мозку, нервів, м'язів, органів чуттів тощо. З цього випливає, що для відтворення людини необхідно насамперед зберігати й підтримувати індивіда як біологічне явище, задовольняти його фізіологічні потреби, що є першоосновою її фізичного, психічного та емоційного стану.

Соціальна сутність людини означає її причетність до суспільних відносин, розкриття цієї сутності в таких підсистемах цих відносин, як техніко-економічні, відносини економічної власності, соціальні, правові, політичні, національні, культурні, ідеологічні тощо. Соціальна сутність людини збагачується, коли вона бере участь в економічній, правовій, політичній та інших видах діяльності.

Біологічній і соціальній сторонам людини відповідають певні види діяльності й типи власності. Першій найбільшою мірою відповідає особиста (в т.ч. приватна) власність, другій — колективний і суспільний характер праці та колективна й суспільна форми власності.

Між цими трьома типами власності повинні існувати оптимальні пропорції, порушення яких призводить до гальмування рушійних сил економічного прогресу, зниження стабільності економічної системи. Оскільки за сучасних умов переважає колективний характер праці (порівняно з індивідуальною), посилюється колективна й суспільна природа продуктивних сил, то домінуючими типами власності повинні бути колективна і суспільна. Із здійсненням приватизації та роздержавлення економіки в Україні частка приватної власності (що належить окремій особі, максимум сім'ї) має становити приблизно 15—20% в загальній структурі власності, частка державної — 30—35%, решта повинна належати трудовим колективам. Відповідні пропорції встановлюються між індивідуальними, колективними і суспільними економічними інтересами. Суперечності між названими видами діяльності, типами власності й формами інтересів є важливими рушійними силами розвитку самої людини, соціально-економічного прогресу суспільства. З метою подолання відчуженості трудящих від засобів виробництва і результатів виробництва, від управління власністю необхідно трансформувати всі аспекти власності. Найважливішим з них для розвитку всіх сутнісних сил людини є економічний аспект, органічно пов'язаний з економічною сутністю людини. Ця сутність також розкривається у взаємодії, а отже, суперечливій єдності людини-працівника і людини-власника. Основними рисами людини-власника, відповідних потреб в економічній власності є її власність на засоби виробництва (за сучасних умов — у формі акцій та облігацій), на частку виробленого продукту, на частку національного багатства, а також на управління власністю. Залежно від сфери діяльності людина-працівник може мати потреби в інтелектуальній власності (патентах, ліцензіях, програмах математичного забезпечення тощо), власності на інформацію тощо. Залежно від структури суспільства розрізняють економічні, соціальні, правові, політичні, національні, культурні та інші потреби.

Потреби — це мотив людини (у даному разі як біосоціальної істоти), що спонукає її до діяльності. Вони зароджуються у формі об'єктивної мети, конкретної цілі людини. Тому сутність людини можна також розглядати як сукупність її потреб та інтересів. Визначальними з-поміж них є економічні потреби, які являють собою ідеально внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів її родини.

Серед економічних потреб розрізняють абсолютні (визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством), дійсні (ті, що задовольняються за оптимальних обсягів виробництва) і фактичні (визначаються співвідношенням цін на товари й послуги і грошових доходів населення). Розмежовують також фізіологічні, соціальні та духовні потреби.

Серед економічних потреб розрізняють потреби людини-працівника і людини-власника. З-поміж потреб людини-працівника важливу роль відіграють потреби в якісному вдосконаленні умов праці (санітарно-гігієнічних та ін.), У вільній і творчій праці (у розвинутих країнах світу їм віддається перевага навіть порівняно з потребами у зростанні розміру заробітної плати), власному вдосконаленні тощо. Серед потреб людини-власника вагому роль відіграють потреби у привласненні частини прибутків (на дивіденди, вклади в ощадних банках та ін.)., в управлінні власністю на рівні окремого підприємства, галузі.

Усвідомлені людиною економічні потреби набувають форми економічних інтересів, а ті, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних планах людини, практичних кроках щодо їх досягнення. Економічні інтереси є також формою вияву відносин власності, різних її типів і форм. Оскільки основними типами власності є колективна, суспільна і приватна, то відповідно існують три типи економічних інтересів. У межах кожного з них виділяють різні форми (наприклад, колективна трудова, колективна капіталістична, кооперативна), що є основою по дальшої конкретизації різних типів економічних інтересів Головним джерелом економічного прогресу є колективи інтереси, а з-поміж них — інтереси трудових колектив» Це передбачає необхідність під час проведення роздержавлення і приватизації в Україні першочергового врахування інтересів трудових колективів і формування трудової колективної власності.

Розділ 2

Розділ 3

МІКРОЕКОНОМІКА

 

Тема 18. Аграрні відносини

Сільське господарство розвивається за загальними для економічної системи законами (законом вартості, законом зростання продуктивності, законом пропорційного розвитку тощо). Водночас у цій сфері дія економічних законів має свою специфіку, значні особливості розвитку. Це зумовлено насамперед тим, що основним засобом виробництва є земля, що сільське господарство найбільше залежить від природно-кліматичних умов, а виробництво сільськогосподарської продукції — від дії природних та біологічних законів тощо. Наприклад, закон концентрації виробництва не діє у сільському господарстві так інтенсивно, як у промисловості. У XX ст. аграрні відносини в могутніх капіталістичних країнах розвивалися через створення крупних капіталістичних ферм, колективних господарств, значне скорочення кількості фермерських господарств, поширення й розвиток оренди. Водночас крупні капіталістичні господарства США виробляють понад 70% сільськогосподарської продукції, наймають близько 80% робочої сили. Кожне з них має в середньому 1400 га землі, а звичайне господарство — до 180 га. У США налічується також майже 5 тис. кооперативів, які переробляють і реалізовують до 30% фермерської продукції. Майже 40% землі у цій країні належить державі. У країнах Західної Європи середні розміри ферм значно менші, більшого розвитку набули кооперативи, вагомішу роль у розвитку аграрних відносин відіграє держава.

У розвинутих країнах світу набула поширення оренда — тимчасове надання землі за плату капіталістові-орендатору або селянинові-працівнику, який не наймає робочої сили. Різновид оренди — сімейна, за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з її членів Особливістю аграрних відносин у деяких країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. У колишньому СРСР наприкінці 20-х — у першій половині 30-х років була проведена насильницька сталінська колективізація (примусове усуспільнення засобів виробництва), зруйнована величезна кількість міцних селянських господарств, створені колгоспи і радгоспи, що заподіяло сільському господарству величезних збитків. Колгоспи не стали справді колективними господарства, а були значною мірою одержавлені, їх визначальною рисою стала відчуженість працівників від засобів виробництва, управління здійснювалося адміністративно-командними методами. Через механізм "ножиць цін" у колгоспів вилучався майже весь додатковий і навіть частина необхідного продукту, внаслідок чого більшість із них були збитковими.

За час економічної кризи 90-х років виробництво продовольства в Україні скоротилось більш як наполовину, сільське господарство було відкинуте назад на 40 років. Головними причинами цього є порушення закону вартості, непродумана політика держави у цій сфері, енергетична криза, технічна й економічна відсталість переробної промисловості тощо.

Аграрні реформи — це процес зміни економічних відносин і насамперед відносин економічної власності в сільському господарстві. Ці реформи у сфері економічної власності передбачають передусім роздержавлення і приватизацію власності на землю, створення на цій основі таких форм власності, які перетворюють селянина на власника засобів виробництва і створеного продукту, забезпечують йому можливість управління власністю. Щоб здійснити такі перетворення, необхідно не лише провести паювання землі, сформувати справжні колективні господарства, а й ліквідувати механізм "ножиць цін", провести реформу ціноутворення, оподаткування, рентних платежів, заробітної плати тощо, тобто усієї сукупності відносин власності (виробничіх відносин) в усіх сферах суспільного відтворення.

Найадекватнішою формою власності в сучасних умовах є колективна власність. Це зумовлено тим, що вона сприяє кращому використанню техніки, інших виробничих фондів, відповідає сучасному характерові праці, прогресивним тенденціям розвитку сільського господарства в Розвинутих країнах світу, історичним традиціям українського народу тощо. Водночас слід відродити приватну власність на землю, яка може стати пріоритетною у вирощуванні окремих культур у регіонах країни з відповідними природними умовами. Водночас навіть у колективних господарствах (колгоспах, кооперативах, селянських спілках) необхідно розумно поєднувати колективний характер привласнення з індивідуальним.

Аграрно-промисловий комплекс (АПК) — це сукупність галузей народного господарства, що виробляють, переробляють, зберігають і доводять до споживача сільськогосподарську продукцію. До АПК належать основні сфери: 1) виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; 2) власне сільське господарство; 3) збирання, заготівля, переробка, зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції. До першої сфери належать підприємства, що виробляють сільськогосподарську техніку, електроустаткування, будівельні матеріали, добрива та отрутохімікати, комбікорми, медикаменти тощо. Важливе місце в АПК посідають галузі виробничої та соціальної інфраструктури: шляхово-транспортне господарство, елеваторно-складські підприємства, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, житлові та культурно-побутові об'єкти.

Причиною виникнення диференціальної земельної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання, а умовами — різниця в родючості земельних ділянок та їх місцерозташування. Причина виникнення абсолютної земельної ренти — монополія приватної власності, умова — низька органічна будова капіталу в сільському господарстві. Ціна землі є капіталізованою земельною рентою (тобто власник землі погодиться продати свою ділянку за умови, що він отримає за неї таку суму, яка, будучи вкладена до банку, принесе йому відсоток, не нижчий від ренти).

Розділ 4

МАКРОЕКОНОМІКА

Тема 21. Економічні кризи

 

Економічний цикл — це рух виробництва від початку попереднього до початку наступного спаду або кризи. Основною фазою циклу є криза, інші три фази — депресія, пожвавлення й піднесення. Економічні цикли охоплюють не лише сферу безпосереднього виробництва, а й сферу обміну, розподілу і споживання, тому їх ще називають циклами відтворення. Матеріальною основою циклічності виробництва є масове фізичне оновлення основного капіталу і насамперед засобів праці. Водночас з кінця 40-х років, особливо з часу розгортання НТР, додатковою матеріальною основою циклічності стає масове оновлення товарів тривалого користування.

Існують також довгі Циклічні коливання, які відбуваються через 50 — 55 років. Матеріальною основою довгих циклів є оновлення пасивної частини основних фондів (споруд, будівель, транспортних засобів), а також зміни базисних поколінь і технологій провідних галузей економіки. Головна причина економічних криз — основна суперечність капіталізму: суперечність між суспільним характером виробництва і капіталістичним привласненням його результатів. Вона означає, що колективною працею насамперед найманих працівників створюється основна маса матеріальних і культурних благ, але результати цієї праці привласнює насамперед клас капіталістів. Основними формами цієї суперечності є протиріччя між планомірним розвитком виробництва на окремому підприємстві і анархією виробництва в суспільстві загалом; між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом тощо. Основна суперечність зумовлює також диспропорційність розвитку економіки, нерівномірний розподіл багатства, Недоспоживання народних мас та інші чинники економічних криз. Водночас у процесі еволюції технологічного способу виробництва, інших елементів економічної системи Розвивається і модифікується основна суперечність, форми її вияву, похідні від основної причини економічних криз.

Вагомий вплив на модифікацію останніх справляє соціально-економічна діяльність держави, зокрема політика прискореної амортизації, що є складовим елементом анти-циклічного регулювання економіки. Завдяки прискореній амортизації відбувається швидке оновлення основного капіталу і скорочується тривалість економічного циклу.

Економічна система суспільства, заснована на вільній конкуренції, мала здатність автоматично відновлювати порушену економічною кризою рівновагу у відтворювальному механізмі. Це відбувалося внаслідок різкого зниження цін під час кризи (що вирівнювало певною мірою попит і пропозицію), банкрутств значної кількості підприємств (що зменшувало обсяги виготовлюваної продукції), переливання капіталу між галузями (що послаблювало диспропорційність) тощо. Тому економічна рівновага є однією з протилежних сторін економічної кризи. Проте ця здатність була остаточно порушена під час найглибшої за всю історію капіталізму економічної кризи 1929—1933 рр. Тому в наступний період ринковий механізм відновлення економічної рівноваги був доповнений широкомасштабним державним та наддержавним регулюванням. Головне завдання держави полягає в тому, щоб під час кризи сприяти швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а відтак не допустити того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру. Об'єктами такого регулювання є насамперед обсяг платоспроможного попиту та сукупних інвестицій, а його основними інструментами — грошово-кредитна політика і бюджетне регулювання. Грошово-кредитне регулювання здійснюється переважно через підвищення або зниження норми відсотка, збільшення чи зменшення грошової маси в обігу, бюджетне регулювання — через збільшення або зменшення державних витрат, а також зміну ставок оподаткування.

Причини соціально-економічної катастрофи в Україні можна поділити на три основні групи: 1) успадковані від колишнього СРСР; 2) породжені діями "реформаторів" з часу проголошення незалежності країни; 3) породжені процесом трансформації існуючої економічної системи. До першої належать майже повне або тотальне одержавлення економіки, власності; глибокі диспропорції в економіці, насамперед між групою "А" і групою "Б"; антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами; зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств; відчуження трудящих від засобів виробництва, від самого процесу праці (тобто відсутність дійових стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві; значна мілітаризація економіки; надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет; політика пограбування села; слабке використання ринкових важелів в управлінні економікою; величезне фізичне та моральне зношування основних фондів у промисловості.

До другої групи належать такі причини: значний розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, в т.ч. раціональних, і насамперед з Росією; непродумане впровадження у практику теорії вільної ринкової економіки; доларизація української економіки (вільний обіг американського долара та інших іноземних валют на території країни), що принесло величезну наживу мафіозним структурам; відсутність надійної фінансово-банківської системи та значні помилки у її формуванні, нераціональні засоби регулювання НБУ діяльності комерційних банків і грошової та фінансово-кредитної політики; антинародний характер приватизації та роздержавлення економіки, наслідком якого стало масове розкрадання державної власності і збагачення мафіозно-номенклатурної еліти; продовження політики пограбування села; майже цілковита відсутність структурної перебудови економіки; відсутність науково обґрунтованої цінової політики; значні витрати на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Розділ 5

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Базовий конспект лекцій

(та тем, що винесені на самостійне опрацювання)

з дисципліни:

“ Основи економічної теорії ”

 

          Укладач                                                                            Ю.А.Столітня

  

 

          Затверджено на засіданні ЦКЕД

           Протокол №____від «___»____20___ р.

 

          Голова ЦКЕД                                                     к. е. н.  Н. І. Руденко

 

 

КРИВИЙ РІГ

20___

Базовий конспект лекцій (та тем, що винесені на самостійне опрацювання) з дисципліни „Економіка” для студентів спеціальності ПС. /Укл. Ю.А.Столітня – Кривий Ріг: ККХТ НМетАУ, 2011.

 

Укладач: Столітня Юлія Анатоліївна, викладач циклової комісії економічних дисциплін, магістр з економіки підприємств

                   

 

Рецензент: Руденко Н.І., к.е.н., Голова Циклової комісії економічних дисциплін

                                      

 

 

Анотація

Здобувши державну незалежність, Україна розвязує надзвичайно важливе завдання - створення економіки, спроможної забезпечити гідне життя народові. З цією метою Україна здійснює перехід до ринкової економіки.

Ринкова економіка передбачає, що кожна людина, дбаючи про свій добробут, про добробут своєї родини, щоденно, протягом усього життя робить економічний вибір, приймає економічні рішення і відповідає за їх наслідки, покладаючись, головним чином, на власні зусилля і власний хист. Саме тому для громадян України економічні знання стають нагальною потребою, а економіка перетворюється на одну з найпопулярніших наук.

Економічні знання потрібні всім - і тим, хто має власну справу, і тим, хто наймається на роботу, і тим, хто продає, і тим, хто купує. Вони часто бувають необхідними навіть у родинних стосунках і взаєминах між людьми. Фундаментальні економічні знання потрібні також державним службовцям і політичним діячам.

Ринкові відносини неможливі без підприємництва. Сьогодні багатьом молодим людям в Україні здається, що стати підприємцем можна без спеціальних знань. Це хибні уявлення, породжене нерозвинутістю і примітивністю ринкових відносин, що існують в нашій країні. Але криза і безладдя будуть подолані. Настануть часи, коли саме життя, ринковий відбір залишать у підприємництві не просто кмітливих і впевнених у собі початківців, а тих, хто володіє теоретичними і практичними економічними знаннями.

Економічна освіта стала потребою сьогодення. Вона покликана сформувати у громадян України економічні знання, економічну культуру, діловитість, підприємництво, навчити аналізувати економічну ситуацію і приймати обгрунтовані рішення.

Економіка як наука досліджує і розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування та розвитку.

Глибоке вивчення економіки, її законів і категорій забезпечується поєднанням аудиторних занять із самостійною роботою студентів. Самостійне вивчення предмета, як показує досвід, не тільки поглиблює знання студента, воно формує у нього уміння працювати з літературою, творчо мислити, користуватися надбаними знаннями. Самостійна робота студента в процесі ви­вчення кожної теми курсу є основним методом пізнання законів і категорій економіки.

Об’єктом вивчення дисципліни є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво.

Виховна мета дисципліни полягає у формуванні громадських і професійно вагомих якостей майбутнього фахівця.

Розвиваючою метою є розвиток творчого мислення творчої ак­тивності студентів, уміння логічно мислити, формування навичок самостійної розумової праці.

Програма складається з 5 розділів. Розподіл навчальних годин на вивчення тем на заняттях і для самост