Тема 8. Управління якістю продукції

1. Якість продукції та її показники.

2. Управління якістю продукції. Основи стандартизації і сертифікації.

3. Методи визначення якості продукції.

4. Основи статистичних методів управління якістю продукції.

 

Література: 10, 13, 19.

1. Якість продукції – це її здатність задовольняти потреби споживача у відповідності до призначення.

Із різноманітних характеристик якості продукції виділяється сукупність властивостей, які обумовлюють її придатність задовольняти певні потреби. Кожна окрема властивість продукції – це об’єктивна особливість, яка може виявляти себе при її створенні, обігу та споживанні, і характеризується певними показниками.

З метою оцінки рівня якості вся промислова продукція поділяється на два класи і п’ять груп:

Перший клас: продукція, що витрачається при використанні:

1 група – сировина і природне паливо,

2 група – видаткові вироби,

3 група – матеріали і продукти.

Другий клас: продукція, що втрачає свій ресурс:

4 група – вироби, що підлягають ремонту,

5 група – вироби, що не підлягають ремонту.

Класифікацію показників якості продукції в залежності від характеру завдань, що вирішуються при оцінці рівня якості, представлено у таблиці 2.

Номенклатура показників якості продукції встановлює перелік кількісних характеристик її властивостей, що визначають якість.

При оцінці рівня якості продукції використовують диференційний, комплексний або змішаний методи.

Диференційним називається метод, який базується на використанні одиничних показників якості продукції.

Таблиця 2

Класифікація показників якості продукції

№ пп	Ознака	Показники якості
1	Залежно від властивостей	Призначення, надійності (безвідказності, довговічності, ремонтоздатності, збереження), естетичні, показники технологічності, транспортабельності, стандартизації і уніфікації, патентно-правові, безпеки і економічні.
2	Залежно від способу вимірювання	Показники, що виражені в натуральних одиницях (кг, м, бали, безрозмірні) і показники, що виражені у вартісних одиницях
3	Залежно від кількості властивостей	Одиничні і комплексні (групові, узагальнені та інтегральні)
4	Залежно від використання для оцінки	Базові та відносні
5	Залежно від стадії визначення значень показників	Прогнозовані, проектні, виробничі і експлуатаційні

 

Комплексний метод оцінки рівня якості продукції базується на використанні узагальненого показника якості продукції. Узагальнений показник є функцією від одиничних (групових, комплексних) показників якості продукції.

Він може бути виражений:

Ø Головним показником, який відображає основне призначення продукції,

Ø Інтегральним показником якості продукції,

Ø Середньозваженим показником.

Оцінка рівня якості виготовленої продукції – це встановлення відповідності вимогам нормативно-технічної документації фактичних значень показників якості продукції до початку її експлуатації або споживання. Для визначення рівня якості виготовленої продукції використовується коефіцієнт дефектності.

Коефіцієнт дефектності – це характеристика середніх витрат, пов’язаних з наявністю дефектів, які виражені у вартісних чи умовних одиницях, балах.

Показники якості продукції кількісно характеризують окремі її властивості або комплекс їх. Якість продукції, будучи сукупністю властивостей, визначається значною кількістю показників, які класифікують за такими групами:

Види показників	Приклади показників
Призначення (характеризують ступінь відповідності виробу його призначенню)	Продуктивність, точність, швидкість
Надійності, довговічності	Довговічність, безвідказність, ремонт, ремонт, придатність
Технологічності	Коефіцієнт використання матеріалів, трудомісткість
Ергономічні	Гігієнічні, антропометричні, психофізіологічні
Естетичні	Бальна оцінка гармонійності моди, кольору, форми
Стандартизації і уніфікації	Коефіцієнти стандартизації, повторюваності, спадкоємності
Патентно-правові	Показники патентного захисту і чистоти
Економічні	Собівартість, експлуатаційні витрати, приведені витрати, економічна ефективність та інші

2. Під управлінням якістю продукції розуміють дії, які здійснюються при створенні, експлуатації, споживанні продукції з метою встановлення, забезпечення і підтримки необхідного рівня її якості.

Система управління якістю носить багаторівневий (галузь, об’єднання, підприємство, цех) і комплексний характер, який забезпечує єдність і взаємозв’язок технічних, організаційних, економічних, соціальних і правових аспектів управління якістю продукції.

Управління якістю охоплює всі основні елементи виробничого процесу, засоби праці, предмети праці і саму працю.

Управління якістю продукції базується на стандартизації і сертифікації продукції. Організація робіт в системі управління якістю визначається стандартами підприємства.

Єдина державна система стандартизації була розроблена у 1956 році. У 1968 році був затверджений комплекс державних стандартів. Комплекс державних стандартів – це взаємопов’язані правила, положення, які визначають мету і завдання, стандартизовану структуру органів і служб стандартизації, їх права і обов’язки, організацію і методику планування, впровадження і обігу стандартів, а також порядок здійснення державного нагляду і відомчого контролю за їх дотриманням. Державна система стандартизації дає визначення поняття стандартизації і стандартів.

Стандартизація визначається як встановлення і використання правил, з метою порядкування діяльності в конкретній галузі на користь всіх зацікавлених сторін.

До основних документів відносять: стандарти і технічні умови.

Стандарт – містить комплекс правил, норм і вимог до об’єкта стандартизацій, прийнятих зацікавленими сторонами і затвердженими компетентними органами.

Технічні умови – встановлення вимог до окремих типів, марок, артикулів продукції, вони регламентують взаємовідносини між постачальниками і споживачами продукції, при її виготовленні, контролі і прийнятті.

Основні завдання стандартизації:

1. Встановлення вимог до якості продукції на основі комплексної стандартизації якісних характеристик.

2. Визначення одної системи показників якості продукції, засобів випробування та контролю, а також необхідного рівня надійності і довговічності продукції в залежності від її призначення.

3. Розробка норм, вимог в галузі проектування і виготовлення продукції з метою забезпечення оптимальної якості і виключення нераціональних різноманітних типів, видів і розмірів продукції.

4. Розвиток уніфікації, агрегування промислової продукції, особливо машин, обладнання, приладів.

5. Забезпечення достовірності вимірів і створення системи державних еталонів.

6. Створення єдиних систем документації, класифікація документів, класифікація всіх видів продукції і науково-технічної інформації.

7. Прийняття єдиних позначень і величин у найважливіших галузях народного господарства, науки і техніки.

8. Створення сприятливих умов для зовнішньої торгівлі шляхом участі в міжнародних організаціях по стандартизації.

Стандарти поділяються на: державні, галузеві, стандарти підприємств.

Державні стандарти встановлюються на вироби масового і серійного виробництва, а також на норми, правила, вимоги, поняття і позначення найбільш важливі для народного господарства.

Галузеві стандарти – встановлюються на продукцію, яка не належить до об’єктів державної стандартизації, оснастку, інструменти, специфічні для даної галузі норми, вимоги, технологічні процеси, регламентація яких необхідна для взаємозв’язку діяльності підприємств даної галузі.

Галузеві стандарти можуть обмежувати або доповнювати державні стандарти. Затвердження галузевих стандартів здійснюється міністерством. В тих випадках, коли необхідно затверджувати певні норми, правила або вимоги для окремих підприємств галузі, а галузеві стандарти відсутні, міністерство має право затверджувати технічні умови.

Стандарти підприємств – встановлюються на норми, правила, вимоги чи складові продукції, в тому випадку, якщо державні і галузеві стандарти відсутні. Ці стандарти можуть обмежувати або доповнювати державні і галузеві стандарти, якщо це не буде порушувати експлуатаційних показників продукції, яка випускається.

Сертифікація продукції - це процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам.

Ідея сертифікації і загальне її розуміння відомі давно. З давніх часів клеймування продукції виробником було підтвердженням її високої якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз ми називаємо сертифікацією.

Сертифікація тісно пов'язана зі стандартизацією. Коли виробник продукції вперше почав твердити, що вона відповідає вимогам загальноприйнятого стандарту, то тим самим уже зародилась найпростіша форма сертифікації. Клеймування, включення в перелік або похвала продукції, видача клейма чи сертифікату для підтвердження відповідності стандарту - все це входить в загальне поняття сертифікації.

З розвитком зовнішньоторгових і економічних відносин, науки і техніки виявилась необхідність проведення об'єктивних випробувань виробів, незалежних як від виробника, так і споживача продукції, тобто третьою стороною. Це гарантувало відповідність виробу певним вимогам якості. Так з'явилась сертифікація в сучасному розумінні цього слова.

У наш час сертифікація стала одним із важливих механізмів управління якістю, який дає можливість об'єктивно оцінити продукцію, надати споживачу підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам екологічної чистоти, а також підвищити її конкурентноздатність.

За правовими ознаками сертифікація поділяється на обов'язкову та добровільну.

Обов'язкова сертифікація - це підтвердження уповноваженим на те органом відповідності даної продукції, процесу або послуги обов'язковим вимогам стандарту. Обов'язковій сертифікації підлягають: продукти харчування, електрообладнання, автомобілі, будівельні матеріали, літаки тощо. Продукцію, що підлягає обов'язковій сертифікації, але не пройшла її, заборонено реалізовувати.

Добровільна сертифікація - це сертифікація, яка проводиться на добровільній основі за ініціативою виробника (виконавця), продавця або споживача продукції. Добровільна сертифікація, як правило, стосується технічних і експлуатаційних характеристик продукції, що визначають її надійність, довговічність, ергономічні показники, економічні, естетичніта інші показники,які вигідно відрізняють дану продукцію від продукції конкурентів.

За процедурою проведення розрізняють: самосертифікацію і сертифікацію третьою стороною.

Самосертифікація полягає в тому, що заходи щодо забезпечення відповідності продукції вимогам стандартів проводяться підприємствами, де вона виготовляється або об'єднанням виробників аналогічної продукції без участі сторонніх організацій. Самосертифікація, як правило, широко використовується на тих підприємствах, які вже себе добре зарекомендували, і продукція яких користується попитом у споживача.

Сертифікація третьою стороною передбачає участь сторонньої організації в оцінці і підтверджені якості продукції. Як правило, така сертифікація проводиться престижним центром випробувань, який має високий міжнародний авторитет. На продукцію, що пройшла сертифікацію, видається сертифікат відповідності, продукція маркується знаком відповідності і підприємству видається посвідчення відповідності.

Технічний контроль – це перевірка відповідності продукції або процесу, від якого залежить якість продукції встановленим нормам.

Технічний контроль є невід’ємною частиною виробничого процесу. Він виконується різними службами підприємства залежно від об’єкта контролю.

До основних завдань відділу технічного належать:

1) своєчасне виявлення дефектів в об’єктах контролю,

2) контроль за дотриманням відповідної технології процесу на всіх стадіях виробництва,

3) перевірка відповідності продукції, яка виготовляється технічним вимогам,

4) спостерігання за якістю продукції на всіх стадіях виробництва,

5) контроль якості матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів, які поступають на підприємство,

6) попередження випуску продукції, яка не відповідає встановленим вимогам.

Об’єктами технічного контролю на м/б підприємстві є матеріали, напівфабрикати, які поступають на підприємство і знаходяться на різних стадіях виробництва, готова продукція, засоби виробництва, технологічні процеси, загальна культура виробництва.

Виконавцями контрольних операцій виступають представники багатьох служб підприємства, цехів і відділів. Таких як відділ головного металурга, відділ головного технолога, відділ головного енергетика, відділ технічного контролю, виробничий персонал (майстри, начальники змін).

Основні завдання відділу технічного контролю – це попередження випуску продукції, яка відповідає вимогам стандартизації, технічним умовам, технічній документації і договірним умовам. Продукція може бути реалізована лише в тому випадку, якщо її прийняв відділ технічного контролю, або якщо вона представлена до реалізації особами, які працюють на умовах самоконтролю. При цьому повинні бути оформлені документи, які підтверджують якість продукції (за це відповідає начальник відділу контролю на рівні головного інженера і директора підприємства).