Тема 9. Організація трудових процесів

1. Поняття та принципи організації трудових процесів, розподіл та кооперація праці.

2. Форми організації праці робітників.

3. Суміщення професій і багатоверстатне обслуговування.

4. Роль і місце нормування праці в ринковій економіці

 

Література: 12, 13, 18.

 

1. Трудовий процес – це сукупність дій виконавців, спрямованих на предмет праці з метою здійснення виробничого процесу. Зміст трудового процесу визначається технологічним процесом і включає як безпосередній вплив виконавця на предмет праці, так і спостереження за роботою устаткування і контроль за ходом технологічного процесу.

Трудові процеси класифікують за рядом ознак:

Ø За характером предмета і продукту праці: на речово-енергетичні та інформаційні,

Ø За функціями, які виконують працівники: на трудові процеси робітників і трудові процеси службовців,

Ø За рівнем участі працівників у впливі на предмет праці: на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратурні.

При організації трудових процесів необхідно дотримуватися наступних принципів: пропорційності, паралельності, ритмічності, безперервності, оптимального складу трудового процесу, оптимальної продуктивності праці.

Основним елементом трудового процесу є операція. Трудова операція – це частина трудового процесу, яка виконується над певним предметом праці одним робітником або кількома робітниками на одному робочому місці.

У складі операції виділяють: трудові рухи, трудові дії, трудові прийоми.

Трудовий рух – це одноразове переміщення робочих органів людини (рук, ніг, корпусу).

Трудова дія – це сукупність трудових рухів, які виконуються без перерви одним або декількома робочими органами людини при незмінних предметах і засобах праці.

Трудовий прийом – це сукупність трудових дій, які виконуються при незмінних предметах і засобах праці і представляють собою технологічно завершену частину операції.

Відособлення окремих виробничих процесів і робіт передбачає розподіл праці. Є три види розподілу праці: загальний, частковий, одиничний. Перші два види характеризують розподіл праці на рівні суспільства, останній – розподіл праці на окремому підприємстві.

На підприємстві існує технологічний, функціональний і кваліфікаційний розподіл праці. Технологічний характеризується розподілом на технологічно однорідні види робіт. Функціональний полягає у розподілі трудового процесу на основі відокремлення виробничих функцій. Кваліфікаційний передбачає формування виробничих операцій на робочому місці з врахуванням складності робіт і кваліфікації робітника.

Розподіл праці пов’язаний з її кооперуванням. Спільна участь людей в одному або різних, але пов’язаних між собою процесах праці характеризує його кооперування. При кооперуванні необхідно враховувати такі вимоги:

Ø Поділ праці не повинен призводити до зниження ефективності використання робочого часу й обладнання,

Ø Не повинен супроводжуватися безвідповідальністю в організації виробництва,

Ø Не повинен ускладнювати проектування і організацію виробничих процесів та нормування праці,

Ø Не повинен знижувати кваліфікацію працюючих,

Ø Праця не повинна бути монотонною та позбавленою змістовності.

Тому необхідно враховувати існування раціональних меж розподілу і кооперування праці.

 

2. Форми організації праці обумовлені характером участі однієї чи багатьох осіб у виконанні сукупності виробничих операцій, які формують окремий трудовий процес. Розрізняють індивідуальну і колективну форми організації праці.

Індивідуальна здійснюється шляхом закріплення за кожним робітником сукупності виробничих операцій, які виконуються на одному робочому місці, послідовно на різних робочих місцях, паралельно на кількох робочих місцях. Доцільно використовувати, якщо відсутній тісний зв’язок між робітниками в процесі праці на дільниці, в цеху, а характер праці дозволяє більш повно використати кожного виконавця у відповідності до його професії, кваліфікації, здібностей.

Для колективної форми організації праці характерне використання ланок і бригад з подальшою внутрібригадною організацією праці, ідентичною до індивідуальної форми. Бригадна організація праці – це форма безпосереднього поєднання праці кількох робітників, які виконують спільне виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати роботи. Колективну форму застосовують у таких випадках:

Ø При обслуговуванні великих і складних виробничих агрегатів, коли необхідна злагоджена праця робітників різних спеціальностей і кваліфікації для виконання однієї і тієї ж роботи,

Ø При виконанні однорідних технологічних процесів в строки, в які завдання не може бути виконане одним робітником, виходячи із заданого обсягу робіт,

Ø Якщо виробниче завдання не може бути розділене між окремими виконавцями (випробування і налагоджування складних агрегатів),

Ø Якщо продуктивність праці однієї групи робітників залежить від чіткої і злагодженої діяльності іншої групи робітників,

Ø Якщо робітники не мають постійних робочих місць чи коло їх обов’язків неможливо точно встановити.

Отже, найважливішою передумовою об’єднання робітників у бригаду є наявність тісного виробничого взаємозв’язку, послаблення якого порушує нормальний хід виробничого процесу і знижує випуск продукції. Залежно від характеру виконуваних робіт, особливостей і умов виробництва формуються різні бригади. Класифікують їх за рядом ознак.

За складом робітників формують бригади спеціалізовані і комплексні. Спеціалізовані створюють на дільницях, де виконують однорідні технологічні операції, і об’єднують робітників однієї професії. Комплексні створюють на дільницях, де виконуються різні за технологічним характером роботи, і об’єднують робітників різних професій.

Залежно від використання робочого часу: наскрізні і змінні. В змінних бригадах праця робітників кооперується протягом однієї зміни, наскрізних – протягом кількох змін.

За характером робіт, що виконуються: виробничі, обслуговуючі, творчі, виробничо-творчі.

Завданням виробничих бригад є зміна розмірів, властивостей, предметів праці і тому до їх складу входять тільки основні і допоміжні робітники.

Обслуговуючі виконують одну або кілька функцій обслуговування виробництва. До їх складу входять тільки допоміжні робітники.

Творчі створюють з метою вирішення конкретних інженерних і науково-технічних завдань. Формуються з висококваліфікованих робітників.

Виробничо-творчі: з метою об’єднання в один комплекс всіх робіт, пов’язаних з виготовленням певних виробів. До їх складу входять основні і допоміжні робітники та спеціалісти.

Використання бригадної форми організації праці забезпечує підвищення продуктивності праці, збагачення змісту завдань, стимулює ріст професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

                                                          

3. Суміщення професій передбачає виконання одним робітником протягом зміни функцій і робіт, характерних для різних професій. Найбільш ефективним є суміщення функцій і робіт, які взаємопов’язані ходом технологічного процесу, єдністю оброблюваного предмету праці, виконанням основного і допоміжного процесів. Раціональність суміщення професій і трудових функцій як форми організації праці визначається наявністю економічних, психофізіологічних, соціальних і організаційно-технічних передумов.

Суміщення професій і трудових функцій повинно забезпечувати покращення використання робочого часу, зниження сукупних витрат праці, розширення виробничого профілю робітників, підвищення їх кваліфікації, ріст продуктивності праці. Основні напрямки суміщення визначаються залежно від рівня оволодіння робітником суміжними професіями. Класифікують суміщення професій за рядом ознак.