Тема 10. Організація технічного обслуговування на підприємствах масового виробництва

1. Організація інструментального господарства.

2. Організація ремонтного господарства.

3. Організація енергетичного господарства.

4. Організація транспортного господарства.

5. Матеріально-технічне забезпечення на підприємстві.

6. Інформаційне забезпечення.

 

Література: 12, 13, 17.

 

1. Інструментальне господарство – це сукупність заводських підрозділів, які зайняті придбанням, виготовленням, ремонтом і відновленням інструменту і технологічної оснастки, їх обліком, зберіганням, видачею в цехи та на робочі місця.

Завданням інструментального господарства є своєчасне і безперебійне забезпечення цехів і робочих місць високоякісним оснащенням при мінімальних затратах на її виготовлення, придбання, зберігання і експлуатацію. Склад інструментального господарства і схема управління ним визначаються типом основного виробництва і об’ємами виробництва оснащення.

2. Обладнання машинобудівного підприємства потребують постійного технічного обслуговування. Працездатність обладнання відновлюється за допомогою ремонту.

Необхідність виробництва ремонтних робіт визначаються нерівномірністю зносу деталей і агрегатів машин і обладнання. Ремонт  – це сукупність техніко-економічних і організаційних заходів, пов’язаних з відновленням початкової дієздатності знарядь праці, частково втраченої ними в результаті виробничого використання.

Під час проведення капітальних ремонтів машин і обладнання часто одночасно здійснюється модернізація цієї техніки. Для проведення усіх цих трудомістких і кваліфікаційних робіт на підприємстві створюються відповідні ремонтні служби і господарства.

Ремонтна служба повинна мати запас змінних деталей до обладнання (запчастин), матеріалів, необхідні виробничі потужності, кваліфікаційні кадри.

Ремонтне господарство підприємства здійснює: технічний ремонт і обслуговування основних фондів, монтаж і введення в дію нового обладнання, конструювання і виготовлення нестандартного обладнання, модернізацію морально застарілого обладнання, постійне підвищення ефективності ремонтного господарства.

Ремонтне господарство підприємства включає в себе: технічний відділ, організаційний відділ, економічний відділ, склад.

Розрізняють три форми організації ремонту заводського обладнання – централізовану, децентралізовану і змішану.

При централізованій формі всі види ремонту і обслуговування обладнання здійснюються силами ремонтно-механічного цеху, який підпорядкований головному механіку заводу. При децентралізованій – цеховими ремонтними бригадами, які працюють під керівництвом цехового механіка. При змішаній формі ремонту технічне обслуговування і малі ремонти проводять цехові ремонтні служби. Капітальний ремонт обладнання проводять на спеціалізованих ремонтних підприємствах, або він здійснюється службами, які підпорядковуються головному механіку.

Організація ремонтного господарства регламентується системою планово-попереджувального ремонту. Ним передбачені різні за призначенням, змісту й об’єму види робіт. До них належать: щоденний догляд, міжремонтне обслуговування, перевірка роботи обладнання на точність, планові огляди, поточні і капітальні ремонти.

Міжремонтні роботи – це комплекс операцій щодо підтримання працездатності обладнання і забезпеченню його технічних параметрів у процесі експлуатації. Поточний догляд здійснюють робітники під час перерви в роботі агрегатів.

Ремонтні роботи включають проведення малого, середнього і капітального ремонтів. Малий ремонт передбачає заміну або відновлення деталей, що швидко спрацьовуються або замінюються і регулювання механізмів. При середньому ремонті обладнання частково розбирається, міняють і відновлюють спрацьовані деталі, регулюють і випробовують агрегат під навантаженням. Капітальний ремонт передбачає розкладання обладнання на деталі, заміну або ремонт складальних одиниць, регулювання і випробування на всіх режимах роботи.

Система ремонтів називається планово-попереджувальною, тому що всі попереджувальні заходи і ремонт здійснюється в плановому порядку. Залежно від умов роботи обладнання і строків служби деталі встановлюється періодичність тих, чи інших робіт. Період між двома черговими ремонтами називається міжремонтним циклом порядок чергування і кількість оглядів, перевірок і ремонтів за міжремонтний цикл складають структуру міжремонтного циклу.

Здійснюється планування ремонту у такій послідовності: визначається загальний обсяг ремонтних робіт, складаються календарні графіки його протікання, розраховується трудомісткість, чисельність, продуктивність праці, фонд заробітної плати працівників, кількість і вартість необхідного обладнання, запасних частин і матеріалів. Річний обсяг ремонтних робіт по підприємству може бути розрахований по видах ремонтів в умовних одиницях або в нормативній трудомісткості [17].

Обсяг ремонтних робіт може визначатися за планово-розрахунковими цінами, виходячи із ціни за ремонтну одиницю. Планування ремонтних робіт в часі проводять шляхом складання плану-графіку робіт по кожному цеху. Цією роботою займається відділ головного механіка. 

3. Розвиток техніки на кожному підприємстві пов’язаний із збільшенням використання енергії. Для того, щоб на підприємстві енергія використовувалася найбільш ефективно, необхідна правильна організація енергетичного господарства, яка забезпечує виробництво усіма видами енергії з найменшими трудовими і матеріальними затратами. Більшість підприємств використовує систему централізованого забезпечення. Воно спрощує структуру енергогосподарства, скорочує поточні та капітальні витрати на отримання енергії. Варто зазначити, що окремі види енергії (наприклад, стиснуте повітря) не доцільно передавати на великі відстані через великі втрати в магістралях. Виробничий процес в енергетичному господарстві підприємства складається з наступних етапів: виробництво, передача, розподіл і споживання.

Керівництво енергетичним господарством на великому підприємстві здійснює відділ головного енергетика; на малому – головний механік.

Потребу підприємства в енергії і паливі визначають на основі енергетичних і паливних балансів. Балансовий метод планування дозволяє визначити потребу підприємства в різних видах палива та енергії на основі норм витрат і обсягу випуску продукції.

Сучасні умови функціонування підприємства передбачають раціональне використання та економію енергетичних ресурсів, що включає:

- удосконалення енергоспоживання, а саме: зниження витрат енергії, впровадження енергозберігаючих технологій та інші методи стимулювання і економії енергоресурсів;

- удосконалення роботи енергогосподарства, а саме: скорочення витрат на ремонт обладнання, раціональна організація управління енергоносіями, використання взаємозамінних енергетичних ресурсів.

 

4. Транспортне господарство на підприємстві створюється для переміщення вантажів всередині підприємства та за його межами. Основними завданнями є:

- швидке переміщення предметів праці, палива і готової продукції у відповідності до вимог виробничого процесу;

- ефективне використання транспортних засобів і праці транспортних робітників;

- механізація і автоматизація транспортних операцій і операцій щодо навантаження і розвантаження;

- забезпечення узгодженості технологічних і транспортних операцій;

- постійна підтримка транспортних засобів в працездатному стані;

- зниження собівартості транспортних операцій.

Підприємства використовують різні транспортні засоби. Їх склад залежить від характеру продукції, що випускається, типу і масштабів виробництва, технології і розміщення цехів.

Сукупність транспортних робіт на підприємстві здійснюється з допомогою трьох взаємопов’язаних видів транспорту: зовнішнього, міжцехового, внутрішньо цехового.

Зовнішній транспорт забезпечує зв’язок площадки заводу, його основних сировинних і паливних складів, а також складів готової продукції з залізничним транспортом і складами контрагентів.

Міжцеховий транспорт призначений для переміщення вантажів на території заводу між його окремими цехами, службами, а також між цехами і складами.

Внутрішньо цеховий транспорт призначений для виконання транспортних операцій в межах окремих складів і цехів. Він, в свою чергу, поділяється на загальноцеховий і міжопераційний.

В основі організації перевезень в масштабі заводу і його окремих цехів і складів лежить вантажообіг і вантажопотоки.

Вантажообіг – це загальна кількість вантажів, які переміщаються по території заводу, цеха, складу і т.п. в одиницю часу, наприклад за рік, місяць, добу. Вантажообіг є сумою окремих вантажних потоків.

Вантажопоток – це кількість вантажів, які транспортуються за одиницю часу між двома суміжними пунктами.

Важливо для підприємства розробити маршрут руху транспорту. Це дає можливість уникнути холостих пробігів і простоїв обладнання. Розрізняють маятникові і кільцеві маршрутні перевезення.

Маятниковими називають маршрути, за якими рух транспортних засобів між двома пунктами повторюється багато разів. Вони можуть бути односторонніми і двосторонніми.

Кільцева система використовується для обслуговування кількох пунктів, що пов’язані послідовною передачею вантажів від одного до іншого. Вона буває такою, що розвозить вантажі, або такою, що збирає.

Значний об’єм робіт щодо транспортування і переробки вантажів і можливість їх алгоритмізації роблять необхідним широке застосування обчислювальної техніки систем автоматичного управління.

Принципово новим є впровадження автоматизованих технологічних процесів щодо транспортування і переробки різних вантажів і транспортно-складських операцій, які базуються на комплексній механізації і автоматизації процесів отримання, передачі, переробки і використання інформації.

 

5. Матеріально-технічне забезпечення на підприємстві.

Постачання підприємства сировиною, основними і допоміжними матеріалами, паливом та іншими видами матеріально-технічних ресурсів здійснюється відділом матеріально-технічного постачання. Цей відділ вивчає зовнішнє і внутрішнє середовище підприємства, а також ринок окремих товарів, здійснює прогнозування і визначення потреби в усіх видах матеріальних ресурсів, проводить оптимізацію виробничих запасів, планує потребу в матеріалах і встановлює ліміт на їх видачу цехам і також забезпечує оперативне планування постачанням.

Організаційна структура залежить від типу виробництва, його масштабів, номенклатури сировини і матеріалів, що споживаються, рівня кооперування з постачальниками і форм постачання підприємства засобами виробництва. На невеликих підприємствах ці функції виконують окремі працівники в складі господарського відділу підприємства. На середніх і великих підприємствах їх виконують відділи матеріально-технічного постачання. В склад відділу матеріально-технічного постачання, як правило, входять планово-економічна група, матеріальні групи, які спеціалізуються на окремих видах матеріалів, диспетчерська група, матеріальні склади.

Розрізняють дві форми постачання: транзитну і складську. При транзитній формі постачання підприємство отримує сировину і матеріали безпосередньо від підприємств, що їх видобувають або виготовляють. Ця форма прискорює постачання і скорочує транспортно-заготівельні витрати. Складську форму постачання, при якій необхідні матеріальні ресурси підприємство отримує з баз і складів постачально-збутових організацій, економічно доцільно використовувати для матеріалів, що споживаються в невеликих кількостях.

6. Інформаційне забезпечення. 

Розвиток суспільства і, зокрема, ринкових відносин зумовив необхідність у швидкому зборі, обробці і передачі інформації. Вершиною досягнення науки і техніки щодо забезпечення вищесказаного стало створення інформаційної машини – комп’ютера.

Успіх високорозвинутих зарубіжних країн зумовлений вмінням використовувати передову науково-технічну і комерційну інформацію. Використання інформації дає можливість вибору стратегії управління. В практиці інформаційного забезпечення використовують два поняття: дані і інформація. Дані – це відомості про стан об’єкта (підприємства, людини, економіки тощо), які однаковою мірою фіксують стан великих систем і їх елементарних частин. Дані можуть бути не лише числовими, але і описовими, схематичними, намальованими і накресленими. Це величина, число або зображення, що вводять в процес інформаційної обробки або отримують з нього. Інформація – це знання, що отримані в процесі обробки даних.

Напрямки підвищення якості й ефективності інформаційного обслуговування підприємства наступні: використання персональної обчислювальної техніки, що забезпечує обробку даних на робочих місцях; організація автоматизованих робочих місць; створення мережі автоматизованих робочих місць та персональних ЕОМ, наскрізна інформаційна підтримка рішень за рахунок інтегрованої бази даних [13].

 

Тема 11. Планування і управління підприємством

Оперативне управління.

2. Системи оперативного планування.