Тема 2. Промислове підприємство як об’єкт організації

1. Підприємство як основний носій ринкових відносин

2. Основні риси промислового підприємства.

3. Класифікація промислових підприємств.

4. Об’єднання підприємств.

5. Нові види підприємств.

6.  Концептуальна модель організації виробництва на підприємстві

Література: 1, 6, 7, 10.

1. Підприємство становить складну та динамічну виробничу соціально-економічну систему, що містить сукупність елементів і зв'язків між ними. Підприємство – це самостійний господарський статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, спрямовану на отримання прибутку від реалізації виготовленої продукції.Розвиток підприємства включає в себе: зміну в технічному оснащенні підприємства, постійне удосконалення виробництва і організації праці, розвиток економічних форм підприємства.

Утворення підприємства здійснюється після проведення відповідного техніко-економічного аналізу. Він містить характеристику району і місця розміщення підприємства, номенклатуру і обсяг випуску продукції, умови постачання і кооперації підприємства, розробку технічних процесів випуску продукції, схему управління підприємством, генеральний план підприємства, будівельну, енергетичну, і санітарно-гігієнічну частину капітальних вкладень, необхідних для створення підприємств, ОФ і ОбЗ, розрахунок собівартості продукції, розрахунок показників роботи підприємства. Основним законом, який регламентує діяльність підприємств, є закон України про підприємства.

Підприємство є основною організаційною ланкою господарства України. Головна мета підприємства – виготовлення та реалізація продукції для отримання прибутку. Для цього підприємство повинне:

- розвивати основне виробництво і підвищувати його ефективність;

- забезпечувати зростання продуктивності праці та ресурсозбереження;

- створювати умови для високопродуктивної праці;

- забезпечувати самоврядування трудового колективу;

- створювати умови для зацікавленості працівника в забезпеченні ефективної діяльності.

- Важливими ознаками діяльності підприємства, на нашу думку, є:

- самостійність і незалежність суб'єктів, що господарюють, у рамках правових норм;

- економічна зацікавленість в отриманні максимально можливого прибутку;

- господарський ризик і відповідальність.

- Названі ознаки діяльності підприємства взаємозалежні й діють одночасно.

Сучасне підприємство – складна організаційна структура. В умовах ринкової економіки зростає значення трьох основних напрямків організації промислового підприємства: наукової організації виробництва, праці й управління.

Наукова організація виробництва має на меті створення оптимальної техніко-технологічної системи на підприємстві. Це надійно й ефективно функціонуюче виробниче устаткування і технологія, упорядковані техніко-організаційні взаємозв'язки працівників.

Завдання наукової організації праці – сформувати здорові нормальні відносини у колективі. Воно включає систему заходів для створення умов для високопродуктивної, ефективної творчої праці. Але можливості наукової організації праці обмежені техніко-технологічним станом підприємства, його фінансовим й економічним станом.

Наукова організація управління – це система технічних, економічних і гуманітарних засобів, що забезпечують цілеспрямованість впливу на матеріальну і людську підсистеми підприємства. Вона сприяє їх взаємодії з метою досягнення найкращого технологічного й економічного ефекту.

Будь-яка дія підприємства є організованою, регульованою дією, спрямованою на отримання економічної вигоди, на прибуткове відшкодування здійснених витрат. За видом або призначенням діяльність підприємства може бути виробничою, комерційною та фінансовою. Усю цю діяльність підприємство може здійснювати окремо або одночасно. Кожний з названих видів діяльності підприємства має кілька підвидів.

Виробництво є основним видом діяльності підприємства: зокрема здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, надаються послуги, створюються духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності під час переходу до ринкової економіки зазнала найбільш негативних змін: порушилося матеріально-технічне забезпечення, різко зменшився збут продукції, погіршився фінансовий стан підприємств.

Комерційна діяльність отримала найбільший розвиток за розвитку ринкових відносин. Вона характеризується операціями й угодами з купівлі-продажу товарів і послуг і дає змогу швидше отримати віддачу, рентабельність цієї діяльності вищу, ніж у виробництві.

 

2. Кожне підприємство характеризується виробничо-технічною, організаційно-господарською і соціально-економічною єдністю. Виробничо-технічна єдність характеризується тим, що підприємство є:

1) комплексом підрозділів, робота яких повинна бути скоординована на основі принципів наукової організації праці,

2) підприємством, яке володіє всіма необхідними засобами для ефективного використання виробничих потужностей, трудових і фінансових ресурсів.

Організаційно-господарська єдність характеризується тим, що підприємство володіє:

1) необхідними основними фондами і оборотними засобами, з допомогою яких може виготовляти продукцію, передбачену планом,

2) підприємство є самостійною господарською одиницею, наділеною правами юридичної особи, що дає можливість підприємству укладати угоди з іншими організаціями, необхідними для виготовлення і реалізації продукції.

Соціально-економічна єдність:

1) підприємство діє на основі однієї з встановлених форм власності,

2) колектив підприємства – це сукупність рівноправних в економічному відношенні працівників.

3. Для створення типових рекомендацій підприємства класифікують за окремими групами. Найбільш характерними для класифікації підприємств є наступні ознаки:

1. За формами власності підприємство класифікують: індивідуальне, сімейне підприємство, приватне підприємство, колективне підприємство, державно-комунальне підприємство, державне підприємство, спільне підприємство.

Засновниками можуть бути юридичні особи та громадяни України інших держав.

2. За економічним призначенням:

- підприємства, які виробляють засоби підприємства,

- підприємства, які займаються виробництвом предметів споживання,

- підприємства військово-промислового комплексу.

3. Масштаб підприємства залежить від:

- вартості основних фондів,

- чисельності працюючих,

- обсягу продукції, яка виробляється.

4. За рівнем охоплення підприємством різних стадій виробництва:

- заводи з повним технічним циклом,

- заводи з неповним технічним циклом,

- заводи, які спеціалізуються на окремих технологічних операціях,

- підприємства, які спеціалізуються по випуску деталей. 

5. За рівнем спеціалізації:

- спеціалізовані,

- універсальні,

- змішані.

6. За методами організації виробничого процесу:

- потоковий метод організації виробництва,

- партійний метод,

- одиничний тип.

7. За випуском однотипної продукції:

- масові

- серійні

- одиничні.

8. За рівнем механізації:

- комплексно-автоматизовані,

- частково-автоматизовані,

- комплексно-механізовані,

- частково-механізовані.

9. За часом роботи:

- сезонні,

- підприємства постійної дії.

 

4.  Підприємства об’єднуються у:

• асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної кординації господарської діяльності, асоціація немає права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

• корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банків-ського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

• решта об’єднань за галузевим, територіальним та іншими принципами.

5. Види господарських товариств:

1. Акціонерні товариства.

2. Товариства з обмеженою відповідальністю.

3. Товариства з додатковою відповідальністю.

4. Командитне товариство.

5. Повне товариство.

Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

В залежності від здатності акцій товариства вільно обертатися (тобто змінювати власника без згоди інших акціонерів або товариства) акціонерні товариства поділяються на публічні та приватні. Здатність акцій вільно обертатися не є єдиною особливістю цих типів товариств. Статус товариства як публічного або приватного відбивається на можливості залучення товариством капіталу на фондових ринках, ступені захисту прав міноритарних акціонерів товариства, стабільності відносин власності і контролю у товаристві, гнучкості інструментів корпоративного управління товариством. Акціонери не мають абсолютної свободи при виборі типу товариства, оскільки приватна форма товариств може бути використана лише для тих товариств, кількість акціонерів в яких не перевищує певну величину.

До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009-2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий – здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби «повстання» неорганізованих «рабів» без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання».

Особливостями публічного акціонерного товариства є:

- акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства;

- товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій;

- при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством;

- товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, яке пройшло процедуру лістингу на фондовій біржі, здійснюється лише на цій фондовій біржі;

- у разі якщо умовами емісії акцій передбачена можливість їх оплати не грошовими коштами, товариство зобов’язане залучити незалежного експерта для встановлення ринкової вартості майна, майнових або немайнових прав, які передаються в обмін на акції, при цьому вартість негрошового внеску не може відхилятися від ринкової вартості акцій більше ніж на 10 відсотків;

- річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);

- обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування;

- окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів. Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати кількість голосів, якими вирішуються інші питання.

Особливостями приватного акціонерного товариства є:

- максимальна кількість акціонерів становить 100 осіб;

- товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій;

- статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;

- акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії;

- акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону;

- умовами емісії акцій може бути передбачена можливість сплати за них не грошима, а майном, майновими або немайновими правами, при цьому оцінка негрошового внеску здійснюється товариством і інвестором на власний розсуд, без залучення незалежного експерта;

-      статутом товариства може встановлюватися коло питань, вирішення яких вимагає більшої кількості голосів акціонерів, ніж проста більшість або кваліфікована більшість;

- на розсуд товариства, члени наглядової ради можуть обиратися за принципом пропорційності представництва або шляхом кумулятивного голосування;

- товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку, хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.

При обговоренні законопроекту «Про акціонерні товариства» Інститутом ім. Я. Мудрого було надано зауваження щодо доцільності поділу акціонерних товариств на публічні і приватні. Інститут, зокрема, зазначав, що «у випадку, коли акції приватних акціонерних товариств розповсюджуються виключно між акціонерами АТ, то вони нічим, за своєю суттю, не будуть відрізнятися від, наприклад, свідоцтва, яке отримує кожен учасник товариства з обмеженою відповідальністю, після внесення в повному об'ємі своєї частини вкладу до статутного капіталу товариства. І взагалі, в таких випадках, різниця між товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) та приватним АТ нівелюється». Здається, що це твердження Інституту є помилковим. Існує принаймні дві принципові відмінності між приватними АТ і ТОВ:

Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу. Кількість учасників ТОВ не може перевищувати 10 осіб. Товариства, які мають більше 10-ти, але менше 100 учасників, і не бажають втрачати важливі для них переваги приватної форми ведення бізнесу, мають можливість скористатися формою приватного акціонерного товариства.

Режим обертання акцій приватних АТ і часток ТОВ є схожим в тому, що стосується переважного права інших акціонерів (учасників) на придбання акцій (часток) при їх відчуженні акціонерами або учасниками. Відчуження часток у ТОВ ускладнене тим, що для завершення переходу права власності необхідно змінити статут ТОВ і зареєструвати зміни в державному реєстрі.

Істотна відмінність приватних АТ і ТОВ полягає в порядку збільшення капіталу і залучення додаткових інвестицій. Випуск додаткових акцій приватними АТ підлягає реєстрації регулятором (Державною комісією з цінних паперів), який має право відмовити в реєстрації у разі виявлення навіть несуттєвого недотримання процедури. Збільшення статутного капіталу ТОВ здійснюється без залучення регулятора. Це надає ТОВ значну перевагу перед приватними АТ, оскільки погодження бюрократичних формальностей з регулятором може бути тривалою справою із складно передбачуваним результатом. В індустріально розвинених країнах, в тому числі в країнах ЄС, участь регулятора в процесі збільшення капіталу компаніями (публічними або приватними) не передбачена, крім випадків залучення публічними компаніями інвестицій на організованих ринках капіталу.

Різне ставлення регулятора до збільшення капіталу товариствами в залежності від виду товариства (а не особливостей залучення інвестицій) є економічно необґрунтованим і завдає шкоди учасникам ринку та інтересам державного регулювання.

Будь-яке підприємство виконує ряд функцій у вітчизняній економіці. Уперше функції підприємства були визначені й систематизовані одним із представників школи адміністративного управління А. Файолем. Майже всі сучасні функції з організації управління підприємством спираються на них. На практиці менеджменту вони досить часто піддаються критиці, доповнюються, використовують без будь-яких змін. Слід зазначити, що мета не обов'язково збігається з функцією, і саме цей факт є предметом дискусій.

Функції підприємства випливають із його мети та «мети підприємця (власника)». В економічній теорії ці поняття розрізняються.

Товариство з додатковою відповідальністю. Вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки, визначені установчими документами. Члени товариства несуть відповідальність за борги своїми внесками до статутного фонду, або належним майном, однаковим для всіх учасників розміру, величина якого кратна внеску.

Товариство з обмеженою відповідальністю.  Має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Члени товариства несуть відповідальність в межах своїх вкладів. На решту майна ця відповідальність не поширюється. Це відноситься і до випадків банкрутства.

Повне товариство. Займається підприємницькою діяльністю, члени товариства несуть солідарну відповідальність згідно зі зобов’язаннями всім своїм майном, кожен учасник товариства може діяти від імені товариства, учасники товариства не мають права брати участь в інших товариствах. Учасник товариства може вийти в будь-який час з товариства, при цьому йому виплачують вартість його внеску, учасник товариства несе відповідальність за борги товариства незалежно від того, коли вони виникли: до чи після його вступу в товариство.

Командитним вважається товариство, яке складається з командитів і комплентаріїв. Командити несуть відповідальність за зобов’язання усім своїм майном. Комплентарії несуть відповідальність за зобов’язання товариства лише своїм вкладом. Управління справами товариства здійснюється тільки командитами. Командити мають право виплатити комплентаріям їх грошові внески і реорганізовувати товариства в повні.

Лізингові підприємства.

Лізинг – це один з модифікованих видів оренди, який передбачає відокремлення володіння майном від його використання.

Основні види лізингу: оперативний, фінансовий, міжнародний.

Оперативний – це укладання договору на період, менший амортизаційного строку служби.

Фінансовий лізинг – договір, укладений на 10-15 років, тобто на період, більший амортизаційного строку служби обладнання. Після закінчення дії договору орендатор купує майно за заздалегідь встановленою ціною.

Міжнародний – особливості – це участь у справі зарубіжного партнера. Цей вид застосовується як для імпорту, так і для експорту нової техніки.

Об’єктом лізингової угоди може бути будь-який рухомий і нерухомий об’єкт майна. Найчастіше об’єктами лізингових угод виступає техніка, яка швидко морально старіє, або створює предмети споживання.

Малі підприємства.  Основна ознака, за якій підприємства відносять до малих – це чисельність працюючих. В промисловості і будівництві до малих відносять підприємства, з чисельністю не більше 200 чол., в інших галузях – до 150 чол., в науці – до 100 чол., в невиробничій сфері – до 25 чол., у роздрібній торгівлі – до 15 чол.

Венчурний бізнес – це ризикована діяльність, під час якої створюються нові продукції, послуги, технології, це відкриття принципово нової сфери діяльності.

Специфічні особливості венчурного бізнесу:

1) венчурний бізнес – це ризикована діяльність, це означає, що вкладник капіталу заздалегідь погоджується на можливі втрати своїх коштів при невдачі фірми, яку він фінансує.

2) дострокова діяльність – вкладник вимушений чекати результатів діяльності фірми. Перші результати будуть відомі не раніше 5-10 років. Перший прибуток при позитивних результатах отримається через 15 років,

3) ризикований капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статутний фонд,

4) майбутній прибуток залежить від величини вкладеного капіталу,

5) велика особиста зацікавленість в даних результатах.

Спільні підприємства створюються на основі участі у виробничій і комерційній діяльності різних господарських суб’єктів. Право створювати спільні підприємства надається об’єднанням і підприємствам будь-якої форми власності. Предмет і мета діяльності підприємств, розмір статутного фонду і доля кожного учасника визначають установчі документи підприємств. Спільні підприємства діють на основі повного господарського розрахунку. Одним з учасників підприємства може бути зарубіжний партнер.

Біржа – це місце укладання планів контрактів на поставку продукції, виходячи з попиту і пропозиції.Біржа – це найбільш розвинута форма функціонування регулярного продажу масових товарів. Біржі поділяються на: товарну, фондову, валютну.

6. Під час побудови виробничих систем і удосконалення організації виробництва використовуються прийоми організаційного моделювання, що становлять метод вивчення виробничих систем за допомогою розробки й аналізу організаційних моделей. Модель використовується для спрощеного відображення й опису реального об'єкта, тобто виробничої системи, її підсистем, тих або інших організаційних ситуацій.

Конкретні виробничо-технічні умови в об'єднаннях і на підприємствах промисловості надзвичайно різноманітні. Разом з тим єдність принципових основ організації промислового виробництва дає змогу розробити загальну модель організації, що може бути адаптована до конкретних умов.

Головна мета організації виробництва – забезпечити високу економічну і соціальну ефективність функціонування підприємств. Водночас із генеральною метою підприємства – виробництвом і реалізацією матеріальних благ для задоволення потреб покупців – підприємство прагне досягти безліч окремих цілей: економічних, соціальних, техніко-технологічних, екологічних та ін.

Завдання підприємства реалізуються з використанням різних шляхів і методів, але методи організації виробництва відіграють істотну роль. Тому безліч цілей підприємства визначає різноманітні завдання і напрями організаційної діяльності (табл. 1).

Таблиця 1

Основні цілі організації виробництва і напрями роботи щодо їх реалізації

Галузі діяльності	Основні цілі організації виробництва	Напрями роботи щодо реалізації цілей організації виробництва
1	2	3
Виготовлення і постачання продукції споживачам	Задоволення попиту споживачів, постачання продукції відповідно до замовлень і договорів. Виконання планів виробництва з номенклатури, асортименту і якості продукції	Організація маркетингових досліджень; оперативного планування виробництва; виробничих процесів; матеріального і технічного забезпечення виробництва; збуту і реалізації продукції
Підвищення якості і забезпечення	Розробка нових видів продукції й удосконалення виробів, що	Організація маркетингових досліджень; підготовка виробництва й ви-
конкурентоспроможності продукції	пускаються, відповідно до вимог ринку. Забезпечення стабільності випуску продукції високої якості, скорочення браку	освоєння нових видів продукції; робота щодо забезпечення якості продукції і організації технічного контролю; метрологічне забезпечення
Раціональне використання виробничих ресурсів	Підвищення продуктивності праці працівників. Поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей. Скорочення тривалості виробничого циклу і запасів товарно-матеріальних цінностей. Раціоналізація інформаційних потоків	Організація праці працівників, функціонування знарядь праці, руху предметів праці у виробництві. Організація інформаційних потоків
Науково-технічний і організаційний розвиток виробництва	Удосконалення виробничо-технічної бази підприємств і підвищення рівня організації виробництва	Реалізація робіт зі складання і виконання планів технічного розвитку й удосконалення організації виробництва
Удосконалення економічних відносин на підприємстві	Створення умов для забезпечення єдності інтересів суспільства, колективу і його членів	Надання економічної самостійності підрозділам підприємств і налагодження госпрозрахункових відносин між ними
Соціальна організація колективу підприємства	Створення умов для підвищення якості трудового життя й активізації творчої активності працівників	Організація праці працівників. Залучення їх до вирішення завдань організації та управління виробництвом

 

Засобами для досягнення головної мети організації виробництва є цілі другого рівня – основні цілі, що, у свою чергу, визначаються характером діяльності підприємства.

Ступінь досягнення головної й основної цілей організації виробництва повинен оцінюватися системою кількісно виражених показників. Комплексна оцінка досягнення цілей організації виробництва може бути здійснена, якщо кожна мета буде зазначена, проранжована, а рівень досягнення мети — обмірюваний і зіставлений із критерієм досягнення мети.

Система організації виробництва – це сукупність організаційних форм, методів і правил, здійснення яких забезпечує раціональне функціонування елементів виробничої системи та їх взаємодію в процесі виробництва продукції.

Під час формування системи організації виробництва можна виокремити приватні функції організаційної діяльності, згрупувавши їх у вигляді відособлених комплексів — підсистем. В основу виділення цих приватних функцій покладений цільовий підхід. Охарактеризовані в табл. 1 сфери діяльності підприємства, основні цілі організації виробництва і напрями діяльності за їхньою реалізацією дозволяють спочатку виокремити, а потім і згрупувати види організаційної роботи з підсистем організації виробництва (за елементами, функціями на основі інтеграційного підходу).

Основними елементами виробничого процесу є знаряддя праці, предмети праці і сама праця. Організація виробництва повинна забезпечити погоджене й ефективне функціонування цих елементів у рамках виробничої системи. Для вирішення цього організаційного завдання в системі організації виробництва виокремлюють три взаємозалежні підсистеми: організації праці, організації функціонування знарядь праці, організації руху предметів праці у виробництві. Погоджена взаємодія всіх трьох підсистем досягається формуванням структури виробничого процесу, що виражає кількісний і якісний склад елементів, спосіб організації їхніх зв'язків, особливості процесів, які відбуваються між ними. Використання робочої сили пов'язане з виокремленням двох виробничих ресурсів: праці та підприємливості (заповзятливості). Тому поряд з організацією праці сучасна теорія організації виробництва розглядає питання організації виробництва, що дає змогу з максимальною вигодою для підприємства використовувати підприємницькі здібності персоналу.

У складі виробничого процесу виокремлюються групи процесів, різнохарактерних за змістом, принципами і методами організації. Відповідно в складі системи організації виробництва виокремлюються кілька підсистем, що враховують особливості тих або інших виробничих процесів. Цей комплекс підсистем включає функціональні підсистеми: організації підготовки виробництва й освоєння випуску нової продукції, організації основних виробничих процесів, організації виробничої інфраструктури, організації робіт із забезпечення якості продукції, організації матеріального забезпечення виробництва, організації збуту і реалізації продукції (рис. 1).

Щоб забезпечити інтеграцію всіх груп процесів у єдиний виробничий процес, система організації виробництва здійснює інтеграційні функції, що реалізуються шляхом створення виробничої структури, системи оперативного планування виробництва і системи економічних відносин.

 

Тема 3. Організація і планування створення нових виробів

1. Технічна підготовка виробництва.

2. Організація конструкторської підготовки виробництва.

3. Організація технологічної підготовки виробництва.

4. Планування процесів створення і освоєння нової техніки.

Література:17, 18, 19,20

 

1. Під технічною підготовкою виробництва розуміють комплекс технічних і організаційних заходів, які забезпечують створення і освоєння випуску нової продукції, нових технологічних процесів, а також внесення конструктивних і технічних змін до випуску уже останньої продукції.

Основні завдання технічної підготовки виробництва:

- створення нових удосконалюючи конструкторських машин,

- досягнення високих техніко-економічних характеристик нових машин,

- забезпечення високого організаційно-технічного рівня випуску нових машин, а також ритмічності виробництва.

Проведення технічної підготовки виробництва містить стадії:

- дослідну,

- конструкторську,

- технологічну,

- організаційну.

На дослідній стадії проводяться роботи щодо вивчення передового досвіду в галузі створення нових машин, вивчення вимог технічного прогресу до створення нових машин.

На цій стадії проводиться розрахунок конструкторських схем, вивчення можливостей впровадження нових матеріалів, проведення техніко-економічного обґрунтування, прийняття нових рішень.

Конструкторська підготовка включає в себе весь комплекс робіт, необхідних для створення нових машин, виготовлення дослідного зразка і подальше удосконалення створених конструкцій.

Технологічна підготовка полягає у розробці і подальшому удосконаленню технологій, методів і засобів технічного контролю, створенню нормативів матеріальних і трудових витрат.

Організаційна підготовка включає планування розміщення обладнання, розрахунок в потребі, в робочій силі, необхідній для випуску нової продукції.

Всі стадії виробництва тісно пов’язані між собою і досить часто виконуються паралельно.

2. Конструкторська підготовка виробництва здійснюється в наступному порядку:

1) технічне завдання,

2) технічна пропозиція,

3) ескізний проект,

4) технічний проект,

5) розробка робочої документації,

6) виготовлення дослідного зразка і його випробування.

Зміст дослідно-конструкторських робіт залежить від характеру об’єкта розробки. Етапи розробки регламентовані єдиною системою конструкторської документації, яка є єдиною для всіх галузей н/г.

У процесі виконання дослідно-конструкторських робіт в першу чергу необхідно забезпечити технологічність конструкції. Під технологічністю конструкції розуміють сукупність властивостей конструкції виробу, які виявляються у можливості оптимальних затрат праці, матеріалів і часу на всіх стадіях створення виробництва і експлуатації машини.

Показники технологічності поділяються на абсолютні і відносні.

До абсолютних належать: маса виробу, трудомісткість виготовленої машини, собівартість.

До відносних: коефіцієнт уніфікації, стандартизації, спадкоємності.

Матеріаломісткість – це вага чорних, кольорових металів та інших металів, які входять до складу машини.

Трудомісткість – це час на виконання заготівельних, механічних, складальних та інших видів робіт, необхідних для виготовлення машини.

Собівартість – це відображені в грошовій формі поточні затрати підприємств на її виробництво і реалізацію.

Конструкторська підготовка повинна бути проведена у стислі терміни при високій якості конструкторських рішень. Перехід на випуск нових виробів продукції повинен бути спрямований на підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Забезпечення вищеперелічених вимог носить назву – економічна підготовка виробництва. При її здійсненні на підприємстві використовують функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

ФВА повинен забезпечувати оперативний контроль і аналіз показників економічної ефективності виробів у ході науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, орієнтувати розробників на пошук таких технічних рішень, втілення яких в конструкції дасть оптимальне співвідношення між споживчою вартістю виробу і затратами на його розробку і виготовлення.

Функціонально-вартісний аналіз – це метод систематичного дослідження машин, направлений на підвищення ефективності їх використання.

Метод ФВА  базується на тому, що затрати на виготовлення машини, крім мін. необхідних для її функціонування, містять і додаткові, які не мають прямого відношення до призначення продукції і пов’язані з недосконалістю її конструкції, технології виготовлення, неправильним вибором матеріалів.

За допомогою ФВА можна вирішити такі завдання:

1) досягнення найкращого співвідношення між споживчою вартістю машини і затратами на їх розробку, виготовлення, експлуатацію,

2) відносне і абсолютне зниження собівартості продукції, зниження ресурсомісткості продукції,

3) скорочення або ліквідація браку,

4) ліквідація “вузьких місць” і диспропорцій виробництва.

 

3. Комплекс заходів, спрямованих при освоєнні нових виробів на впровадження нових і вдосконалення діючих технологічних процесів, подальшу механізацію та автоматизацію виробництва, поліпшення показників виробничо-господарської діяльності підприємства, становить технологічну підготовку виготовлення нових виробів.

Основні вимоги до технологічної підготовки виробництва:

1) зменшення витрат трудових і матеріальних ресурсів,

2) максимальне використання ОФ підприємства,

3) скорочення тривалості циклу виготовлення машини.

Етапи технологічної підготовки виробництва:

1) технологічний контроль креслень,

2) визначення міжцехових маршрутів деталей,

3) розробка технічних процесів виготовлення машини.

4) технологічна підготовка виробництва: розробка нормативів матеріальних витрат,

5) розробка технологічних норм часу,

6) розробка методів технологічного контролю,

7) розробка форм і методів організації виробничого процесу,

8) проектування оснастки,

9) виготовлення оснастки і її впровадження,

10)налагодження і впровадження технологічного процесу.

Розроблен