Геополітичні концепції і феномен глобалізації

1. Геополітика і її предмет.

2. Глобалізація і геополітична карта сучасного світу.

3. Цивілізаційна геополітика про розвиток світосистеми в ХХІ ст.

При розгляді першого питання «Геополітика і її предмет» студенту варто виходити з того, що поняття геополітика, хоча і є загальновживаним, поки не має єдиного загальнонаукового знаменника.

Вважається, що термін «геополітика» (гр. ge – земля; politike – мистецтво управління державою) запропонував шведський політичний діяч і мислитель Р. Челлен (1864-1922). Під геополітикою він розумів «географічну політику» або здатність держави створювати і розширювати простір для свого власного існування. Геополітичні ідеї мали місце в роботах німецького географа Ф. Ратцеля (1844 - 1901), який розробляв ідею органічного зв'язку між політикою й географією. Сутнісні характеристики держави він узгоджував з територією і місцем розташування держави, а її соціально-економічний рівень ставився в залежність від здатності або нездатності адаптуватися до умов географічного середовища. Р. Челлен і Ф. Ратцель проводили аналогію між просторовою експансією держав і процесом зростання організму як біологічної системи. Не випадково, що саме органіцистський підхід у геополітиці продукував ідею держави, що потребує «життєвого простору» і реалізує свої сили в боротьбі за нього. Ця ідея ні теоретично, ні практично не здійсненна, тому що світовий простір «населяє» безліч організмів, подібних за своїми геополітичними претензіями, тому їх зіткнення - неминуче. Тут геополітика асоціюється із природним відбором і виживанням найсильнішого.

Наступний етап розвитку геополітики був пов'язаний з ідеєю світового простору як єдиного поля взаємодії різних народів і держав. Тут геополітичне мислення (як у теорії, так і на практиці) спиралося на ряд ідей:

- наявності у світовому просторі ключової зони - «серединної землі», хартленду, які асоціюються з Євразією і опозиційного їй римленду, тобто морських країн Європи, Близького і Середнього Сходу, Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

- дихотомію морських і сухопутних державно-територіальних утворень;

- наявності трьох «центрів світової могутності» - атлантичного узбережжя Північної Америки, європейського узбережжя і Далекого Сходу Євразії;

- розуміння світового простору як «шахівниці», де крім ЄС, Росії, Індії й Китаю, головну роль грають США.

Вказанний підхід у геополітиці одержав назву геопростророво- вітально-силового підходу. Він, успішно реалізувався в англо-американській теоретичній геополітиці, наприклад, у роботах Х.Макіндера (1861 - 1947), А.Мехена (1840 - 1914), Н.Спайкмена (1893 - 1944), сьогодні - З.Бжезинского (род. в 1928).

Якщо говорити про зовнішню політику Великобританії і США в ХХ і на початку ХХІ ст., то зазначені вище моделі й сценарії пройшли апробацію в колоніальних і постколоніальних процесах трансформації світової політичної системи. Зокрема, катастрофа СРСР і наступне переформатування незалежних держав у сателітів США або ЄС пояснюються геополітичними іграми в Євразії, боротьбою об'єднаного Заходу за хартленд. У цьому плані розширення НАТО - це процес, пов'язаний з військово-силовим впливом країн-учасниць північно-атлантичного альянсу на контактні зони, а через них - на процеси, що відбуваються в геополітичному просторі стратегічних супротивників. На сьогоднішній день це не тільки Іран, але і Китай, Індія, Росія. Тут термін геополітика асоціюється з явними і прихованими потенціями світового ландшафту, складноорганізованим географічним середовищем, а також з умінням керувати закладеними в ньому силами, зв'язуючи їх з демографічною, соціально-політичною, господарською й культурною динамікою складних суспільств.

У сучасній геополітиці намітилися нові підходи до інтерпретації предмету і завдань геополітики. Мова йде про цивілізаційну геополітику або цивілізаційний підхід, який реалізується в рамках геополітики. Останній представлений іменами євразійців – П. Н. Савицького (1895 - 1968), Н. С. Трубецького (1890 - 1938), Г. В. Вернадського (1887 - 1973), потім С. Хантингтона (1931 - 2008), А. С. Панаріна (1940 - 2003), В. Л. Цимбурського, С. Б. Переслєгіна, И. Ф. Кефелі, У.А. Дергачова та ін. Суть цивілізаційного підходу - всі держави світу самою історією згруповані в декілька (від чотирьох – до восьми) світових цивілізацій, а глобальна політика розгортається як: а) «зіткнення цивілізацій»; б) не силового їхнього суперництва; в) діалогу чи полілогу цивілізацій.

Політичний устрій цивілізацій співвідноситься з «основною землею», на якій проживають народи, неї приналежні, а обидві ці величини - політична форма і «місцерозвиток» є похідними від цивілізаційного культурно-ідеологічного ядра. Для представників цивілізаційної геополітики це ядро або цивілізаційний код виступають вирішальним фактором самовизначення цивілізацій у світовому просторі-часі. Мова йде головним чином про китайську, індусько-буддистську, ісламську, західну і православну цивілізації. У рамках цивілізаційної геополітики саме поняття геополітики «прив'язане» до неоднорідної цивілізаційної структури сучасного світу, до діючих у ньому цивілізаційних суб'єктів, до їх культурно-символічного коду і духовних ресурсів.

У даний момент геополітика як область знань із самостійним предметом і колом проблем, визначається в рамках складної взаємодії з іншими науковими дисциплінами й сферами практичної діяльності. Проблеми глобального світу і його динаміки під різними кутами зору вивчають глобалістика і макросоціологія, політична історія та історія дипломатії, теорія міжнародних відносин і міжнародне право, філософія історії і ряд економічних наук. Геополітика займає тут особливе місце, будучи одночасно ї теорією, і практикою міжнародних відносин. Але на геополітику впливали і впливають світоглядні фактори, утопічні та ідеологічні уявлення, а також власне наукові і філософсько-історичні концепції. Головним тут є просторове політичне мислення і дії, що випливають із нього. Отже, під геополітикою розуміють галузь знань, що вивчає явні й неявні зв'язки між політичними й природними факторами історичного процесу. До поняття природних факторів відноситься ландшафт, на якому розміщена держава (місце розташування, клімат, рельєф, корисні копалини і т.п.).Між політичними і природними факторами виникає особлива сфера соціоприродної та інтерсоціальної взаємодій. Простіше кажучи: виробництво і економіка, екологія і транспортні коридори, демографічна динаміка і соціальна структура - характерні зв'язки і структури, якими цікавиться геополітика, яка розглядає розвиток держав і цивілізацій.

Студенту варто звернути увагу на те, що розуміння предмету геополітики неможливе без врахування категоріального апарату, що склався в ній. Крім категорій традиційної геополітики – «територія», «життєвий простір», «місцерозвиток», «кордони», «Суша», «Море», «Континент», «Океан», «географічна вісь історії», «номос», «хартленд», «світовий острів», сучасна геополітика використовує і ряд нових: «глобалізація», «геоцивілізація», «локальна цивілізація», «світовий простір», «віртуальний простір», «історико-культурні зони», «цивілізаційний (культурно-генетичний) код», «цивілізаційний проект», «зіткнення цивілізацій».

При розгляді другого питання «Глобалізація і геополітична карта сучасного світу» студенту потрібно розібратися із ключовим поняттям сучасного політичного, економічного і культурного життя – глобалізацією. Існує безліч визначень глобалізації, у яких відображені окремі аспекти, грані цього надскладного перехідного процесу життя людства. Для системного розуміння процесів, які відбуваються у світі, необхідне комплексне уявлення про глобалізацію. Як робоче можна прийняти наступне визначення цього феномену: глобалізація – це сукупність складних і суперечливих процесів інтеграції національних держав, економічних укладів, культур і способів життя в єдине мегасоціальне утворення, які відбуваються при явному домінуванні західної цивілізації.

Глобалізацію прийнято розглядати в просторовому зв'язку: глобальне - регіональне - локальне. Саме так розглядаються процеси об'єднання національних економік, створюються колективні системи безпеки, поширюються символи і продукти масової культури.

Одна з найцікавіших геополітичних гіпотез про стан і динаміку сучасного світу належить американському політологові С.Коену. Він вважає, що світ уявляє собою поліцентричну і ієрархічну модель, в яку входять:

· перший рівень, який включає в себе Морську і Євразійську

геостратегічні сфери (описані Х.Макиндером), плюс три незалежних утворення - Південну Азію, Середній Схід і Центрально-Східну Європу;

· другий рівень, представлений окремими регіонами: Англо-

Америкою і Карібами, Західною Європою і Магрібом, «Офшорною» Азією і Океанією, Південною Америкою і Африкою (південніше Сахари);

· третій рівень утворюють держави «першого порядку», а саме США,

ЄС, Японія, Росія, Китай;

· четвертий рівень сформований з держав так званого «другого»

порядку: Алжир, Нігерія, Австралія, Індонезія, Таїланд, В'єтнам, Республіка Корея, Туреччина, Іран, Ірак, Єгипет, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Мексика й Канада;

· п'ятий рівень представляє собою субнаціональні території - «ворота»,

що грають роль сполучних ланок у взаєминах між державами. До них С.Коєн відносить: Прибалтику, Словенію, Далекий Схід, Росію, Аляску, Сянган, Тайвань, Кашмір, Західну Австралію, Пенджаб, Еритрею, Гавайї, Пуєрто-Ріко, Квебек, Північну Мексику, Каталонію, Ліван.

Зрозуміло, ці рівні відбивають дихотомію: лідерство - аутсайдерство регіонів, держав і наддержавних утворень у сучасному історичному процесі.

На подібному теоретичному фундаменті свою концепцію розвиває і З. Бжезинський, один з радників нинішнього президента США Б. Обами. Для нього глобальний світ – це «шахівниця» з геостратегічними агентами й геополітичними центрами замість фігур. Головною фігурою на глобальній шахівниці є США. До геостратегічних агентів він зараховує: Європейський союз і його осьові держави – Францію і Німеччину, Росію, Китай та Індію. Між ними йде (і буде йти) боротьба за політичне, економічне і культурне лідерство в регіонах і світі. До геостратегічних центрів З. Бжезинський відносить Україну, Азербайджан, Південну Корею, Туреччину та Іран. На думку американського політолога, поява незалежної України на політичній карті світу сформувала нову конфігурацію сил у Євразії. Мова йде про тісні зв'язки України, незалежних держав Кавказького регіону, країн Балтії, що формують навколо і проти Росії так званий «санітарний кордон». Бжезинський вважає, що ці сили зобов'язані закрити шлях Росії до імперського відродження. Простіше говорячи, ослаблення й видавлювання Росії з хартленду, за Бжезинським, повинне становити одну з головних цілей геостратегії США.

Зрозуміло, у такого підходу існує альтернатива. Її розвиває російський автор А.Г.Дугін. Дуалізм Суші і Моря він трансформує в дуалізм євразійства і атлантизму, дуалізм «сузір'я імперій» - Росії, Євразії, Китаю, Індії та планетарної імперії Заходу з метрополією США.

Переходячи до третього питання «Цивілізаційна геополітика про розвиток світосистеми в ХХІ ст.», варто звернути увагу на те, що саме цивілізаційна геополітика виступає в ролі провідної теоретичної моделі для пояснення й розуміння змін, що відбуваються у світі. Так, у концепції С.Хантингтона на геополітичній карті світу присутні: 1) японська; 2) конфуціанська (синська); 3) індо-буддійська; 4) ісламська; 5) православно-слав'янська; 6) західна; 7) латиноамериканська; і гіпотетична 8) африканська цивілізації. Саме цивілізації виступають основними суб'єктами світової політики. При цьому С.Хантингтон вважає, що центральною віссю Історії ХХ cт. стануть «взаємини західної моці й політики з міццю й політикою не-західних цивілізацій». Висуваючи свою тезу, він підсилює її пророкуванням конфликтогенного характеру буття цивілізацій. Він вважає, що «кожна цивілізація бачить себе центром світу і пише свою історію як центральний сюжет історії людства». У цьому випадку кожна із цивілізацій розглядає зовнішнє оточення як анархію, як середовище актуальної нестабільності.

С.Хантингтон вважає, що ХХІ століття буде століттям особливого типу воєн - цивілізаційних, які можуть розгортатися у форматі:

1) міжцивілізаційному (наприклад, міжзахідною і ісламською цивілізаціями);

2) між стрижневими державами тих або інших цивілізацій (наприклад, США й Іраном);

3) між державами, що належать до різних цивілізацій (наприклад, Ізраїль і близькосхідні арабські держави);

4) усередині однієї держави, але між групами, що тяжіють до різних цивілізацій (наприклад, Західна й Східна Україна);

5) між суспільствами, що намагаються створити нові держави на уламках колишніх (наприклад, Південна Осетія, Абхазія й Грузія).

Цивілізаційна геополітика вбачає певні «лінії розламу» між цивілізаціями й усередині них. Однак, для того щоб уникнути повномасштабного «зіткнення цивілізацій» С.Хантингтон рекомендував: а) реалізувати більше тісну інтеграцію держав, що входять у західну цивілізацію; б) Заходу менше втручатися в справи інших цивілізацій; в) налагодити співробітництво Заходу й Росії з метою стримування швидко зростаючих китайської і ісламської цивілізацій. Ці рекомендації містять у собі явні суперечності, пов'язані із об'єднанням в єдине ціле традиційних експансіоністських геополітичних схем західних інтелектуалів і принципу багатовимірності історії, її внутрішньої діалогічності.

Як вважає С.Б.Переслєгін, для повноцінного, а не уявного співробітництва цивілізацій - євроатлантичної або західної, євразійської (Китай, Корея, Японія, Індія, деякі країни Південно-Східної Азії), ісламської і російської (куди входить і Україна), потрібна «специфічна культура-транслятор». Сучасний Захід, що затіяв і патронує глобалізацію, такою не володіє. Адже його монетаристська економічна модель, соціально-політичні інститути і культурні символи все частіше виявляються банкрутами.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу висновок, зроблений зокрема В.А.Дергачовим, який наполягає на тому, що назріла необхідність створення міжнародного порядку, заснованого на світових цивілізаціях. Причому західна «вибухова» модель цивілізаційного розвитку не годитися як підстава для діалогу і органічної інтеграції китайської, мусульманської, індійської, латиноамериканської, центральноафриканської та російсько-євразійської цивілізацій. Мова йде не стільки про концепцію «прав людини», скільки про подвійні стандарти їх реалізації. В ім'я цих прав західна цивілізація, яку підштовхують США, розв'язала «гуманітарну війну» в Югославії, потім, під прикриттям боротьби з міжнародним тероризмом, в Афганістані й Іраку. На цьому етапі виявилися не ефективними міжнародні інститути (ООН) і існуюча система міжнародного права.

Світова система ж для своєї стійкості має потребу в створенні «комунікаційних вузлів», здатних економічно, політично й культурно з'єднувати різні розколоті й конфронтуючі простори держав і цивілізацій. Для діалогу сучасних цивілізацій є наступні підстави. Розвиток окремих держав, регіонів і всієї планети повинен будуватися на взаємній зацікавленості у вирішенні всіх існуючих глобальних проблем: проблеми мілітаризації, групи економічних проблем, проблеми науково-технічного прогресу, демографічної, проблем охорони здоров'я і освіти, енергетичної, екологічної і т.п. Інакше кажучи, від цивілізацій (їхніх лідерів) потрібне усвідомлення всього комплексу загальнопланетарних проблем, від вирішення яких залежить доля природи і людства.

* * *

У довідковій літературі з даної теми дивіться статті:

Политология. Словарь-справочник. – М., 2000. Ст.: «Глобалистика», «Геополитика», «География политическая», «Глобальные проблемы современности».

Библиотека словарей. Политология. / Погорелый Д.Е. и др. – М., 2008. Ст.: «Хантингтон», «Бжезинский», “Глобализация”, «Геополитика», «Глобалистика политическая».

Социологическая энциклопедия. В 2-х т. – М., 2003. Ст.: «Глобализация», «Геополитика», «Хантингтон», «Бжезинский».

Політологічний енциклопедичний словник. – К, 2004. Ст.: „Глобалізація”, “Глобальні проблеми сучасності”, “Геополітика”, “Географія політична”, “Простір політичний ”.

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. Модуль 3

КОНТРОЛЬНА ЧАСТИНА:

Модуль 3.

3.1. Провідний механізм прилучення громадян до політичної культури даного суспільства називається:

а) політична пропаганда;

б) політичний маркетинг;

в) політична соціалізація;

г) політична інституалізація.

 

3.2. Виберіть вірне положення:

а) політична соціалізація завершується із засвоєнням індивідом основних політичних знань, цінностей, норм, моделей поведінки;

б) політична соціалізація завершується з формуванням в індивіда власного відношення до політичних явищ;

в) політична соціалізація - це безперервний процес.

 

3.3. Визначте, який тип політичного лідера, відповідно до класифікації М.Вебера, відрізняє фанатична відданість мас, віра в правоту вибраної ним мети, самовідданість його прихильників:

а) традиційний тип;

б) раціонально-легальний тип;

в) харизматичний тип.

 

3.4. Визначите, які з положень характеризують основні причини становлення політичного лідера:

а) різні обставини приводять до появи лідера;

б) лідерство - це феномен, народжуваний специфічними якостями, що відрізняють тої або іншої людини;

в) лідером людини робить група, чиї інтереси він виражає.

 

3.5. Чи можна віднести числа агентів політичної соціалізації ЗМІ?

а) так, тому що вони впливають на процес вибору і засвоєння політичних знань, цінностей, норм, моделей поведінки;

б) ні, оскільки вони не відносяться до суб'єктів політики;

в) ні, тому що вони виступають агентами не політичної соціалізації, а соціалізації взагалі.

 

3.6. Розглядаючи політику як особливий вид людської діяльності, німецький політолог М.Вебер розділив людей на типи за ступенем участі в ній. Спираючись на його підхід, установите відповідність політиків по сумісництву:

а) державні діячі;

б) рядові виборці;

в) партійні лідери;

г) добровільні помічники виборчої кампанії кандидата.

 

3.7. Політична еліта - це:

а) вищий, відносно замкнутий шар суспільства, що контролює його основні економічні, політичні й культурні ресурси;

б) певна група суспільства, що концентрує у своїх руках державну владу й відповідає за вироблення стратегії розвитку всієї системи;

в) всі групи, які можуть і реально впливають на владу;

г)чиновники державного апарату, роль і вплив яких обумовлюються участю в процесі підготовки й реалізації найважливіших політичних рішень.

 

3.8. Група людей, що контролює основні економічні ресурси суспільства - це:

а) бюрократична еліта;

б) ідеологічна еліта;

в) військова еліта;

г) економічна еліта.

 

3.9. Тип еліти, в якої переважає "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати - це:

а) “еліта лисиць”;

б) “еліта левів”.

 

3.10. Підхід до аналізу еліти, для якого характерний розгляд еліти як правлячого класу безвідносно до моральних або інших якостей людей, що входять до її складу - це:

а) ціннісний підхід;

б) макіавеллістський підхід;

в) структурно-функціональний підхід;

г) ліберальний підхід;

 

3.11. Еліта, що виражає погляди, що розходяться з поглядами домінуючої групи - це:

а) правляча еліта;

б) контреліта;

в) опозиційна еліта.

 

3.12. Особливий вид соціальної й політичної взаємодії, зіткнення протилежних інтересів, думок, поглядів, серйозні розбіжності, гостра суперечка, яка може викликати ускладнення для кожної із сторін, це:

а) страйк;

б) конфлікт;

в) теракт;

г) скандал;

д) війна.

 

3.13. За класифікацією М.Дойча визначите вид конфлікту, який в силу об'єктивних причин повинен мати місце, але не актуалізується:

а) помилковий;

б) підмінний;

в) невірно приписаний;

г) випадковий;

д) прихований.

 

3.14. Спосіб розв’язання конфлікту, при якому той або інший лідер іде з політичної арени:

а) спосіб відкладання конфлікту;

б) переговори;

в) метод «уникнення» конфлікту;

г) втеча;

д) відступництво.

 

3.15. Тип поведінки сторін у конфліктній ситуації, який характеризується невизнанням конфлікту:

а) стратегія голуба;

б) стратегія зайця;

в) стратегія яструба;

г) стратегія страуса.

 

3.16. Тип поведінки сторін у конфліктній ситуації, при якому необхідно переконати учасників конфлікту виробити спільний підхід до проблеми для того, щоб досягти рішення, яке задовольнить всі зацікавлені сторони:

а) стратегія згоди;

б) стратегія страуса;

в) стратегія голуба;

г) дебати.

 

3.17. Міжнародні відносини - це:

а) система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв'язків і взаємин, які виникають між суб'єктами світового співтовариства;

б) взаємини між країнами, пов'язані з торгівлею;

в) діяльність інтернаціональних спілок;

г) домовленість між країнами, пов'язана з обміном досвідом.

 

3.18. Політична діяльність суб'єктів міжнародного права, пов'язана з рішенням питань війни і миру, забезпечення загальної безпеки, охорони навколишнього середовища, подолання відсталості і убогості, голоду і хвороб - це:

а) політичні зв'язки;

б) міжнародні відносини;

в) міжнародна політика;

г) дипломатичні зв'язки.

 

3.19. Основним суб'єктом міжнародних відносин є:

а) держава;

б) індивіди;

в) регіони.

 

3.20. До принципів зовнішньої політики держави не відноситься:

а) миролюбний характер;

б) суверенна рівність;

в) не втручання у внутрішні справи інших держав;

г) повага прав і свобод людини;

д) відмова від виконання зобов'язань, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

 

3.21. У якому році була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН):

а) 1938 р.;

б) 1941р.;

в) 1945 р;

г) 1969 р.;

 

3.22. Назвіть основну форму зовнішньої політики:

а) дипломатія;

б) мораль;

в) міжнародні відносини;

г) суспільний договір.

 

3.23. Наука, що базується на визнанні залежності політичних процесів від географічних факторів (клімату, ландшафту, природних ресурсів тощо), називається:

а) політологія;

б) геополітика;

в) геоаналітика;

г) монополія.

 

3.24. Незаконне застосування сили однією державою або групою держав проти іншої з метою захоплення території, ліквідації або обмеження її незалежності, це:

а) революція;

б) тероризм;

в) агресія.

 

3.25. Насильницьке приєднання (захоплення) однією державою іншої держави або народу, утримання народу в кордонах чужої держави, розповсюджене засіб здійснення експлуататорськими державами колоніальної експансії:

а) анексія;

б) вторгнення;

в) збройний напад;

г) рекрутировання.

 

3.26. Крайня форма расової дискримінації й сегрегації, при якій цілі групи населення країни ставляться в залежність від расової приналежності, позбавляються прав аж до ізоляції в спеціальні резервації:

а) націоналізм;

б) фашизм;

в) апартеїд;

г) шовінізм.

 

3.27. Накладення заборони (арешту) державною владою якої-небудь країни на ввіз у країну або вивіз із країни золота, іноземної валюти, товарів.

а) мораторій;

б) вето;

в) ембарго;

г) табу.

 

3.28. Об'єднання на добровільних началах двох або більше держав для досягнення спільних цілей, для загальних дій проти іншої країни або групи країн, - це:

а) конфедерація;

б) спілка;

в) коаліція;

г) комітет.

 

3.29. Міжнародний правовий документ, який проголошує невід'ємність і обов'язковість широкого кола громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав сучасної людини - це:

а) загальна декларація прав людини;

б) конституція;

в) генеральна угода з тарифів і торгівлі.

 

3.30.Що таке політична модернізація?

а) Сукупність правил, засобів і методів досягнення конкретних політичних цілей;

б) Процес, пов'язаний з формуванням або відновленням інститутів політичної системи, а також характеру політичних відносин;

в) Зміна в характері формування політичної еліти й системи її відносин з масами.

3.31. Для яких країн характерна модель первинної модернізації?

а) США;

б) Туреччина;

в) Великобританія;

г) Іспанія.

 

3.32. Для яких країн є характерною модель вторинної модернізації?

а) США;

б) Туреччина;

в) Великобританія;

г) Бразилія;

д) Росія.

 

3.33. Політичне прогнозування - це:

а) дослідження перспектив соціальних і політичних процесів з метою підвищення наукової обґрунтованості рішень і ефективності політичного керівництва;

б) науково обґрунтоване судження про можливий стан суб'єкта або явища в майбутньому, про альтернативні шляхи й строки їхнього здійснення;

в) спеціальні наукові дослідження конкретних процесів, явищ, подій, в результаті яких із знання про минуле і сьогодення, одержують уявлення про можливі стани прогнозованого суб'єкта, тобто одержують нове знання;

г) гадання на кавовій гущі;

д) прагнення проникнути думаючим поглядом у майбутнє.

 

3.34. Які переваги надає політичне прогнозування політичним лідерам?

а) дозволяє знати результати соціальних і політичних змін у суспільстві;

б) дає можливість оцінити напрямки й темпи цих змін;

в) дозволяє оцінити важливість цих змін для нього, для організації суспільства, соціальних груп;

г) дає можливість оцінити ймовірність явищ, подій.

 

3.35. Вкажіть існуючі методи політичного прогнозування:

а) метод екстраполяції;

б) метод експертних оцінок;

в) метод розробки сценаріїв;

г) метод моделювання;

д) метод історичних аналогій.

 

 

ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВА ЧАСТИНА:

Модуль 3.

1. Охарактеризуйте різні моделі політичної соціалізації: гарманічну, гегемоністську, плюралістичну, конфліктну.

2. Які соціальні групи українського суспільства демонструють високу соціальну активність?

3. Визначите складові іміджу політичного лідера й проаналізуйте основні методи його формування.

4. В альтернативному соціологічному словнику Е.Головаха відзначає, що лідер - це член суспільства, який першим біжить до ями й останній із тих, хто у ній опиняється. Ваша думка. Аргументуйте її.

5. Обґрунтуйте необхідність і сутність політичної еліти суспільства. Еліта соціально-політичним або духовним феноменом суспільства?

6. У чому полягають негативні наслідки існування номенклатурної системи?

7. Охарактеризуйте політичні передумови, генезис і сутність міжнаціональних конфліктів.

8. На матеріалах української історії проаналізуйте етапи визрівання й прояву внутрішньополітичних криз.

9. Розкрийте зміст поняття “міжнародні політичні відносини”.

10. У чому полягає специфіка сучасного етапу світового політичного процесу?

11. Охарактеризуйте сутність політичної модернізації.

12. Розкрийте зміст поняття “ геополітика”, її основні сучасні теорії.

13. Охарактеризуйте основні глобальні проблеми сучасності.

14. Охарактеризуйте як змінювалося відношення світового співтовариства до сучасної України протягом останнього десятиліття.

 

 

ДОКАЗОВА ЧАСТИНА: