Зразкового підданого про напучення короля книжка II

 

І. Коли успадкуєш батькове королівство, перед тобою постане вельми багато планів, як правити державою. До того ж мусиш берегтися від порадників, які охоче будуть підказувати, як варто поводитися, щоб мати зиск у майбутньому. Скільки б їх не було, не знехтуй і мною, бо я, часто зважуючи твої вчинки, гадаю, що і мої поради згодяться. Отже, наполегливо бажаю, щоб ти був моїм королем, а я твоїм підданим. Я хотів би бачити тебе королем, який зуміє, як треба, правити, які звичаї наслідувати і яким чином стримувати себе, щоб між нами обома завжди було порозуміння -- з одного боку покірність, з другого -- правління. Ти мені наказуй строго, а я, в свою чергу підкорятимусь тобі без образи.

II. Дбай і про те, щоб я поважав тебе. Тоді я, хоч і не невільник, але охоче й з радістю слухатимусь. При цьому тобі треба дотримуватися двох умов. По-перше, щоб ти під час правління свого ні про що інше так не дбав, як про мій гаразд. По-друге, щоб я був цілковито переконаний, що ти мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за мене муж. Бо одною з цих умов ти вчиш, щоб я любив тебе, а другою -- щоб вірив тобі. Бо коли я нічого не знатиму про твою чесноту, не буде у мене також надії на користь. Чи не буде це тим третім, завдяки чому ти завоюєш або мою любов, або довір'я? Отож, ці дві (умови) разом у тобі тримаються твердо й постійно серед нас перебувають: тому що й чеснота без користі слабка, і користь без чесноти непевна й небажана. Бо чому ти маєш розкошувати за мій рахунок, якщо я вважатиму тебе нерозумним, несправедливим, слабким і нечесним королем? Не дуже певним буде тоді в нас становище самої держави.

III. Тому серед усіх чеснот передусім мудрість вважається захисницею. Якщо хочеш, щоб я вважав себе гідним неї, я повинен керуватися нею. Але невже ти гадаєш, що я, людина, дурніша за худобу? Адже навіть худоба швидше піде за розумним своїм вожаком, ніж за тим, хто її зваблює їжею. Те саме спостерігаємо й серед людей, коли хворі підкоряються лікарям, бо високої думки про їхнє мистецтво. Так само й мореплавці підкоряються власникові судна, а воїни -- своєму вождеві. Тому, якщо й бажаєш, щоб я вважав тебе великим, зроби передусім якусь справу й покажи себе в ній мудрішим за мене, і будь таким. Бо коли хтось удає з себе іншого (не того, ким є насправді), особливо мудрого, легко виявляє свою немудрість. Удає, наприклад, хвацького кавалериста, але щойно підніметься на коня, як усі бачать його недосвідченість. Покарою за облуду буває в таких випадках падіння з коня сторч головою. Не часто обіцяй, та коли вже дав мені слово, дотримуй і підкріплюй його справою. Бо якщо часто будеш обіцяти й багато мудрувати, а обіцянки виконувати рідко, чи не зробиш мене подібним до собаки, яку мисливець часто нацьковує на дичину, але рідко з тої здобичі шмат дає: так він робить собаку невірним і ледачим до ловів.

IV. Якими ж справами, питаю, ти зможеш переконати мене, що твоя мудрість справжня й висока? А ось послухай. Передусім я повинен відчути, що ти сам по собі мудрий король, без мого наставляння. І даремними були б мої настанови, якби ти сам не вмів правити. Тому вважай, що ти сам по собі є немов якась республіка, в якій ти маєш показати мені свою кебету й кмітливість, щоб я, спізнавши їх, додав свої знання і таким чином зміцнив і посилив твої природні здібності. В цій справі ти зробиш те саме, що й художники, які, бажаючи показати свою вправність, самі себе малюють перед дзеркалом. Це найвищою мірою притаманне живопису. А якщо художник, власне обличчя з дзеркала малюючи, не може досягнути правдоподібності, -- хто ж інший йому повірить? Тих же, хто може це робити, вважають найбільшими майстрами. Таких ми бачили колись у Німеччині: Дюрера в Нюрнберзі й Луку у Віттенберзі. За прикладом цих майстрів ти теж маєш довести, що весь смисл твоєї мудрості у твоєму житті. Якби-то мені збагнути (а я цього хочу) твою мудрість -- ту саму силу, яка має бути в тобі самому, так само і в мені, коли правлю. Отож хай буде це першим і визначальним чинником, що свідчив би про мудрість, щоб ти сам себе знав і нею керувався у житті.

V. Друге, що до цієї справи, безумовно, стосується, -- я хочу бачити, що ти не лише полюбляєш мудрих людей, а й живеш з ними і їм відданий, настанови їхні слухаєш, читаєш, їх дотримуєшся, а також у згоді з ними правиш. Коли я про це довідаюсь, буду вважати тебе подібним також до тих, кого звичайно люблять, особливо коли я зрозумію, що ти робиш це щиро й від душі. Усувай від себе людей похітливих, жадібних, злочинних, хвалькуватих, а також блазнів, щоб я, побачивши твоє співжиття з цими нікчемниками, не змінив про тебе думку як про мудрого. Отже, як тільки можеш, пильнуй протягом усього життя, щоб серед твого почту завжди були чесні й учені мужі, які заслуговують на довір'я. І не так уже й важливо, чи з твоєї вони держави, чи з чужої, бо як про породистих коней не думають, чи вони польські, чи іноземні, так само і людей добирай: дивись, аби лиш були корисними для тебе й королівства твого. Однак до такого підбору треба підходити з розумом, який розсудить справедливо. Бо є багато таких, котрі, хоч від правдивої й справжньої мудрості щонайдалі перебувають, але, як не дивно, видають себе мудрими.

Небезпечних людей, відданих наживі й обжерливості, уникай. Бо марнотратником зроблять вони короля, пихатим і виродком. Усіх їх стримуй згідно з тим правилом, яке тут подаю. Як побачиш когось грубого, самовпевненого й пихатого, скажи прямо, що він дурень і негідний разом з тобою жити. Хай навіть це чужинець буде, пихатий і похмурий учений з багатьма титулами. Але чому? А тому, що справжня мудрість і правдива наука тісно пов'язані з чемністю, уникають титулів, виявляють благородство й не втручаються до чужих справ. Отож підбирай для себе людей не за титулами, а дивись на їхні справи, які сприяють осягненню найвищих посад у твоїй державі. Таких людей удавнину називали філософами, бо вони давали королям такі знання, які потрібні були для правління і поради, яких люди дослухаються у житті. Із цього випливає, що всі шанувальники мудрості е прихильниками республіки, і навпаки. Таких, отже, до себе схиляй з найбільшим старанням і найбільшим бажанням.

VI. Залишається, нарешті, обгрунтувати належним чином високу думку про мудрість і, якщо можливо, якнайширше. Йдеться про школи й гімназії, оселі правдивої мудрості у державі. Де їх нема -- засновуй, де занепали -- відновлюй. Хай навчається там зростаюча молодь твоєї держави гуманності й мудрості. Таким чином, твої підлеглі ще з дитинства навчаться й справу добре вести, і тебе, мудрого правителя, слухатись. Бо якщо ти лише простим способом (законами і покарою тобто) будеш спонукати своїх громадян до доблесті, це буде так само, якби хтось під загрозою кари змушував влучати в ціль людину, яка ніколи не вчилася метати списа. Тому вважай, що енергійно сприятимеш примноженню слави мудрості лише тоді, коли підтримаєш Краківську гімназію, яку твій дід заснував.

Розумно зробиш також, коли прилюдним едиктом звільниш цю гімназію од незліченних глоговітських старців. Тим самим усунеш не досить чесних і щонайменше корисних для держави людей: Голкотів, Тартаретів, а також Брікотів і Глоговітів. Разом з ними увільни своїх підданих і від так незліченних складних слів, яких за плату навчають нетямких людей. Прилюдним едиктом збери однодумців -- мужів високих, а замість юрби нечестивих людей дорахуй до колегії авторів досвідчених як у грецькій, так і в латинській науках. Хай звідси, немов з якогось чистого й прозорого джерела, тече королівська наука, яка зробить громадян твоїх мудрими й державі потрібними. Таким самим чином прості школи з найбільшим завзяттям відновлюй. І вчителями у тих школах настановляй не придворних слуг, які блискають пурпуром і тонким полотном, а людей учених, завдяки яким молодь стане вченішою й для твоєї держави більш потрібною. Так само й про інші гімназії та школи піклуйся. Сам призначай туди надійних учителів, які навчать, покажуть і спонукають юнаків займатися такими справами, завдяки яким вони стануть уже у зрілому віці добрими, славйими й щасливими.

І, навпаки, якщо буде знехтувано добрими справами й запанує байдужість, ті самі вчителі з найбільшим старанням виховають юнаків такими, які принесуть державі найбільшу неславу, ганьбу й нещастя.

Однією цією турботою ти зробиш і підлеглих своїх мудрими, і себе покажеш усім найкраще. Бо ми, скільки разів не споглядали б ці школи, тебе вважати будемо їх креатором. Покажи нам завдяки праці свого розуму зразок, якого ти можеш досягнути лише мудрістю. Адже ознакою мудреця є вміння когось навчати. І ти навчиш своїх громадян, якщо дбатимеш про школи та вчителів. І не гадай, Августе, що до слави мудрості є інший шлях, крім того, про який уже говорив і знову повторюю: щоб ти сам вище всіх був і мудро правив; потім, щоб з мудрими жив; і, нарешті, щоб робив своїх підданих мудрими. Це перша і найвища порада твоїй королівській величності. Тепер до цієї одержуй останню пораду, яка, власне, також звідси початок веде.

VII. Йдеться про справедливість. Про цю чесноту мусиш добре дбати, якщо хочеш у країні зажити слави найсправедливішого. Та коли ти і мудрістю, і справедливістю будеш лише рівний мені, тоді в чому відмінність між тобою і мною, тобто між королем і підданим? А ні в чому, гадаю. Тому, якщо вже хочеш чимось виділитися, дбай про ці чесноти. Шануй справедливість і саму її ретельно зрощуй, але не тим нікчемним способом, про який адвокати-крутії говорять, а лише єдиним королівським: коли за чесноти нагороджують, а за злочин справедливо карають. Якщо, наприклад, люди збираються на сейм задля якогось блага, ти мусиш дбати, аби благо підтримати в державі міцно й нагородами та посадами до нього заохочувати. А тим найвищим і найостаннішим з усіх благ є благо жити у твоїй державі, за твоїм правом і волею, у згоді з законом і природою. Це кінцева мета, й до неї повинен спрямовувати державу, якщо хочеш зробити Польський сейм не тривалим, але щасливим.

Розумно також у житті поведешся, якщо станеш піклуватися, щоб у Польському сеймі чеснота не поступалася ґанджу та щоб негідників, нарешті, не шанували більше, ніж достойних. Якщо ж колись ти відступишся од цього, розпущено буде сейм твоєї держави, й він буде зруйнований за твоїм бажанням. Лютує-бо зневажена чеснота, казиться й бунтує дуже й хоче, щоб суспільні справи гинули, коли бачить, що сама зневажена.

Ти гадаєш, що немає іншої причини для виникнення чварів і навіть загину держави, ніж хибний розподіл почестей і посад. Згадай, що кажуть з цього приводу греки й латинці, яких, чую, вивчаєш завзято. Там знайдеш великих і славних лицарів, які не скаржились, що їх зневажено, і, таким чином, батьківщину свою не губили вщент. Найперша прикмета тирана -- невідповідний і несправедливий розподіл почестей. А якщо тиран є ще й нещастям у вигляді купи різноманітних напастей, тоді він при роздачі посад негідникам саму чесноту ганьбою обтяжує і ніби мором яким губить. Бо як наші тіла своєю їжею вдовольняються, так і чеснота своєю нагородою живе. А всякий тиран дбає, щоб у вільній республіці чесноти не було.

За тиранії при розподілі посад мають значення гроші, улесливість; мають значення бенкети, учти й блуд, а особливо підлабузництво, на якому всяка тиранія тримається. Тиранам здається, що саме в цьому суть життя і що саме це сприяє їхньому добробуту й задоволенню нестримного бажання. Якщо хочеш показати себе несхожим, будь при розподілі посад пильнішим і справедливішим за всіх інших: не бери хабарів, бо гроші засліплюють очі мудрим і знеславлюють чесних. Зважай, щоб прохання були гідними громадянина й корисними для держави. Будь прихильним до порядних мужів, які про гаразд держави дбають, на їхні прохання звертай більше увагу, ніж на прохання тих, хто з негідним наміром посад домагається. А коли люди, схильні до пиятики, зманіжені та розбещені, почнуть вимагати у тебе почестей, скажи їм відверто, що державні посади ти надаєш лише мужам чесним, шляхетним і стриманим: таким, що й правду говорити, і мужньо діяти, й ощадливо жити вміють; які не підлабузники і не зманіжені, і не п'яниці. А такі, як ви, скажи, не вшанування, а кари гідні. Якщо зробиш це, чесноти негайно зростуть у Польщі, а кількість вад зменшиться, і сама нечесність в безнадії згине. Запрошуй, отже, всякого бажаючого, найкращого й наславнішого, і ми незабаром побачимо, що ти є справжнім хазяїном могутньої держави, й довідаємося, що користуєшся державним добром, а не розтринькуєш його.

VIII. Тоді іншу частину справедливості, яка тримається на законах, легше буде довести тобі до досконалості, якщо її раніше більш старанно довершиш. Цю другу частину справедливості ти мусиш цінувати у твоїй державі, яка є немов ліками для зцілювання ран. Отже, піклуйся, щоб тіло республіки було здоровим, бо в цьому найвища похвала королеві, як і лікарю. Та коли певні члени твоєї держави захворіють якимось ґанджем, лікуй їх за законами так само, як Це роблять лікарі: не думають-бо вони, коли лікують, хто перед ними -- багатий чи бідний, пан чи раб, громадянин чи подорожній, їм тільки важливо знати, що перед ними хвора людина й спосіб лікування її хвороби. І нічого більше. Так і ти підсилюй увагу людей у їх рішеннях. Гідність у людях цінуй, а на нікчемних боржників узагалі не зважай. Бо якби ти навіть захотів усе це виправдати і якби ти навіть одержав лик судді, ніколи не звільниш цю державу від несправедливості, немов від якоїсь хвороби. Адже ці скарги, серед яких живеш і які добре чуєш, ніколи не припиняться. Вони з'явилися (як це часто в судах буває) саме тому, що там багато важать авторитет, звання, респект самої людини. Отже, мали значення сила й острах: той у суді перемагав, хто або сам був сильний, або адвоката мав сильного.

Так з несправедливого судочинства народилася їхня нестерпна сила, яка, одноосібно на суді при складанні угод та заборон правлячи, пригнічувала всяке право і замість одного короля наплодила для нас у провінціях багато королів. А вони, розбираючи на свій розсуд наші справи, судять, як хочуть, судові справи вирішують, як хочуть. І ми здаємося їм неначе дітьми. Таким чином, у провінціях вони нас так принизили, як ніби в Польщі взагалі не стало короля -- захисника від їхніх нерозважних учинків і патрона спільної нашої свободи. Відкрий очі, Августе, оглянь і досліди старанно префектури свого королівства. В багатьох із них володарі пригнічують своїх підданих, дбаючи тільки про власну вигоду. Тому від їхнього панування державі одні лише збитки.

Цей ґандж з'явився винятково внаслідок неправих дій суддів, які вдають із себе безкорисливців і вельмиповажаних, хоча ці їхні гідності зросли завдяки насильству (нестерпному для слабших) і стають для кожного неприємними, якщо про них лише дбати. Але що ти вдієш проти таких урядовців, коли ні чим іншим, як самим правом на життя доводять, що провінції належать не тобі, а їм. У тих провінціях, де вони правлять, король взагалі ніякої сили не має, бо і податки на свою користь збирають, і люд привчають, щоб не розраховували на тебе, а тільки на них; все їм, а тобі щоб нічого не сплачували (щоб їх боялися, а тебе ні на гріш не шанували). Тому і не дивно, що у провінціях нині мало хто скаже, що він підлеглий короля. Більшість негайно назве своїм паном того чи іншого вельможу. Тих же, хто назве тебе паном, знайдеш небагато. І до такої ганебної відповіді їх змусили не доброзичливістю чи ласкою, а силою і страхом. Отож, королю Августе, кінчаю говорити вже про це жахливе й найостанніше рабство. Хай станеться так, щоб усі ми звідали однаковою мірою не стільки титул, як силу твою королівську. Якщо зробиш це -- змовкне вселюдський плач і скарги припиняться, та й благання нещасних, для яких ліпше під турком ходити.

IX. Тому, якби ти запитав мене, яких ліків ужити до цих нещасних, скажу, що думаю. Мені вельми до вподоби мудрість давніх королів у Польщі. Вони щороку по черзі обходили певні провінції королівства, щоб одержати від урядовців (яких ми називаємо офіціалами земель) достовірні відомості. Імена їх нам відомі, а саму справу з найбільшими збитками для держави ми занедбали. По деяких провінціях ще й досі, знаєш, є підкоморії (передусім префекти королівської опочивальні), є слуги столу, є мисливці, є також самі судді, неначе якісь синдики короля або президенти у провінційному суді. Виявляється, що вони у провінціях були заведені колись для того, щоб на випадок прибуття, короля як судді до провінції бути присутніми біля нього. Повтори, Августе-королю, давній і до того ж батьківський приклад. Ніколи не живи довго на одному місці, всюди бувай, всюди давай про себе знати, дбай про всі частини своєї держави: оглядай провінції, вислуховуй скарги, карай винних, звільняй пригнічених. І хай буде в тебе узаконене право позбавляти намісництва за пригнічення нещасних і карати безчестям негідників. Коли так чинитимеш, станеш єдиним королем Польщі, єдиним захисником і патроном усіх. Гонором своїм королівським ні з ким із своїх підлеглих не ділись. І ми теж не будемо тоді впадати у відчай, коли відчуємо твою нинішню допомогу, яка для нас є ніби волею божою. Бо і скаржимося у твоїй присутності вільно, претензії висловлюємо вільно, сперечаємось з намісниками також при такому судді вільно. Тепер же, коли ти давно у нас був і рідко приходиш, ми, пограбовані й гнані, змушені постійно позиватися.

Отже, зроби, що прошу, передусім. Далі потурбуйся, щоб ніхто з сенаторів не вів у сенаті справу когось із знайомих. Бо такий сенатор певною мірою є ніби зацікавленим суддею. І тоді ніхто з сенаторів не закине, що один з позивачів є другом судді, а інший -- слугою. Бо що можна сказати або подумати більш ганебне, як виправдовуватись, що змушений був учинити неправий суд. Або що якийсь сенатор засудив у твоєму суді якогось раба твоїх підлеглих, послухавши спільного їх пана. А тому, щоб усунути страх перед несправедливістю, зроби те саме в Польщі, що колись, буцімто, зробив у Литві. Кажуть, коли ти довідався, що у литовському сенаті веде справу близький родич звинуваченого, ти заборонив йому виступати в цьому суді із звинуваченням. Цей приклад гідний похвали і є найбільшою ознакою твоєї справедливості. Віднови її у Польщі, просимо.

X.Якщо ти саме такими прикладами справедливості покажеш судочинцям зразок до наслідування, Бог дасть тобі, немов другому Соломонові, мудрий розум, щоб став великою репутацією справедливості і так само тішився славою серед усіх, -- особливо, якщо до цієї (справедливості) громадянської додаси також божественну справедливість, яка є благочестям від Бога. Про неї скажу коротко.

Не сподівайся зробити щось у цій державі, перш ніж одержиш очі розуму, освітлені божественним світлом, без якого, як вельми справедливо провіщається, ніщо не буває безпечним. А щоб воно осяяло твій розум, дбай, щоб те світло передавалося непорушним. Чутка лине, і в твоїй державі воно розливається. Це світло не може з'явитися, звичайно, якщо його не звільниш від неприємного якогось і гидкого зловживання. Якщо працею вільних людей, які зможуть вчити інших і є немов ліхтарями слова Божого, не виведеш його з темряви на світ божий і на огляд своєї держави. Ретельно дбай, щоб вибори єпископа передано було або капітулам, як це вже у першій книжці показав, або, якщо це не до вподоби, не передавай священство принаймні якомусь мерзотникові чи марнотратнику. Обирання буде настільки значнішим, наскільки більше турботи виявиш до виборів священиків. Не зважай у цій справі ні на рід, ні на прохання, ні на гроші.

Не допускай, щоб сам єпископат став у тебе нагородою за підлабузництво і платою за облуду. Не слухай нечестивих, що просять за іншого такими, наприклад, словами: «Цей стільки твоїй Величності служив, стільки трудився в поті чола, стільки заплатив» або «стільки-то дав, а ще стільки обіцяє». Не думай, що принесе користь церкві той, хто таким шляхом до церкви пробирається. Сліпці, повір мені, і поводарі сліпих, а то й вороги хреста Христового ті, хто з шалом і безтямством несе до церкви Бога великі лиха. З цього народжується передражнювання; звідси беруть початок обман слова Божого й інтриги; ними знищується Євангеліє і сам Христос виганяється з душ багатьох. Нічого дивного. До дбають нині не про ревність, благочестя і братню любов, чи допомогу бідним братам ксьондзи, а про свої родинні справи, про панування, сіяння чварів і неродство.

Чому вони, коли бачать, що якесь святе питання є сумнівним, несуть не світло заблукалим, не знання неосвіченим, не надію тим, хто її втратив, а навпаки: гасять те світло, нищать надію у душах людей і з коренем її виривають.

Злодій, за свідченням Христа, ненавидить світло тому, що боїться, щоб при світлі слова Божого не виявилося крадене. А оскільки священство боїться цього, то прикидається і блазнює, одягнувши на себе машкару давньої святості, -- хоч у душі жерці найбільшою мірою нічого не варті і є вовками найжадібнішими, які дбають лише про те, щоб простий народ, наставлений на розум словом Божим, не розпізнав, що вони вовки у шкурі овець, і не залишив їх, і не забрав у цього бидла прибутку, тобто харчу і жолудя.

А щоб цього не сталося, вони, повір мені, вчинили змову проти слова Божого і проти його вірних і справжніх проповідників. Більше того, намагаються не допустити їх до церкви. Отак вони шаліють. Можливості у них невеликі, але вдають, що все можуть. Підтримай справу самої церкви в міру своїх сил і за прикладом царя Езекія знищи мідного змія і їхню користолюбну релігію, а в провінціях настанови таких єпископів, щодо яких буде певен, що вони мають серед людей добру славу.

Якщо це зробиш -- увільниш свою державу від страху перед новими подіями: не будеш боятися ні єресей, ні навіть зміни самої релігії в Польщі. Бо нікого нема святішого від примаса, нікого любішого, й ні з кого так не беруть приклад, як з нього. Коли простолюд скористається нагодою і житиме за його приписом, мир і злагода всюди будуть. Від тебе найбільшою мірою залежить, щоб держава таких примасів мала. Їх ти у великій повазі май. Передусім же повинен уважати гідними вічного життя єпископів, цих справжніх намісників Христа і батьків держави твоєї, і ключникарів. Шануй їх всіляко і поважай, але так, щоб маєстат єпископів ні в якому разі не відповідав твоїй королівській гідності.

XI. А оскільки я відверто заявив, що є твоїм зразковим підлеглим, то ти, поклавшись на свою розсудливість, швидше й рішуче знищи у Польщі заведений королями мерзенний звичай. Бо хоч ти і маєш найвищу посаду, але відміни порядок, коли єпископ, одягнений у святе вбрання і обв'язаний інфулою, під час священнодійства, репрезентуючи біля жертовника господа Христа, благоговійно припадає до ніг твоїх, тримаючи в руках кадильницю, а також хрест і Євангеліє.

Як можеш, о королю, зносити цей нечестивий звичай злочинного культу? Невже хочеш, щоб про тебе думали, ніби ти Пілат або нечестивий Герод, удостоєний за ту жахливу службу ласки господа твого Христа? Чому ти цей гонор виявляєш лише до єпикопів? Адже ти їм підлеглий і їм завдячуєш своїм гонором, як слуга -- начальнику, як син -- батькові, як людина -- Богові, Христу і господу твоєму, якого єпископ, відправляючи службу, зображує і одягом, і пов'язками, і, нарешті, всім трибом богослужіння. «Але не терпить, -- скажеш, -- мій маєстат, щоб я підкорявся своїм підлеглим». Але ж їх число набагато зменшиться, королю Августе, якщо всупереч справедливості й глузду правити будеш.

Єпископ під час богослужіння не є твоїм підлеглим. Навпаки, в цей час ти його підлеглий. «Але ж вони терплять!» -- скажеш. «Терплять, Августе, терплять, -- і з великою навіть для себе і для Церкви ганьбою терплять. Тому що або не розуміють цього, або не відчувають ганьби. Деякі з них бояться тебе прогнівити, щоб, чого доброго, не позбутися твого довір'я і посади». Якийсь Ян Людбраницький, слова і діла якого у Польщі відомі, був, кажуть, свідком, коли якийсь єпископ першим з польських єпископів під час богослужіння з кадилом у руках припав до ніг короля. Так-от, цей Людбраницький, вельми обурений, мовив: «Негідний звичай ти вводиш у Польщі, єпископе!» «Тобі, -- відповів той, -- добре говорити, -- бо ти вже єпископ познаньський. А мені, щоб стати перемишлянським, треба ще здобути ласку короля». І справді, єпископ, який завів таким чином ганьбу воздавання почестей у Польщі, невдовзі вже простував перемишльським шляхом. Ти не винен у його прогріху, а тому надавай більшого значення давньому звичаю понтифіків, ніж новому, введеному одним єпископом. У цій справі треба наслідувати цісаря Карла, блаженну людину, котрий під час богослужіння римського папи прислуговував йому з найбільшою повагою.

Далі. Ти у своїй державі є тим самим, що й цісар у своїй імперії, єпископ же у Польщі -- все одно, що папа в Римі. Отже, якщо той ніколи так не вшановував цісаря, то і єпископ також, не повинен тебе, короля, так само шанувати. Тут доречно вдатися до такого порівняння: наскільки понтифік перевершує цісаря, настільки тебе хай перевершує єпископ. І як цісар віддавав належне папі в Римі, це саме й ти теж мусиш воздавати в Польщі його намісникові. І чого папа не зобов'язаний цісареві, того й тобі намісник не зобов'язаний як королеві.

Таким доказом вельми почесно і благочестиво цю ідоломанію від себе відхилиш. І скільки разів будеш присутній на богослужінні, завжди так треба діяти. І запам'ятай, що на богослужінні ти не король, а приватна людина і грішник, рівний з усіма іншими, хто тут присутній, або й навіть вищий. А божественних почестей тобі, людині грішній, єпископ не має воздавати. Після закінчення богослужіння, коли ти повернешся до своїх королівських справ, тоді знову будь королем. Бери до рук меча, якого Бог дав тобі для покарання злих і захисту добрих. У церкві забудь, що ти король. Там певною мірою королівство єпископів, а не твоє. Ти ж будь королем не в церкві, а в республіці.

XII. Якщо хочеш цій республіці мудро, справедливо і благочестиво служити, піклуйся про її безпеку від зовнішніх напастей. І трудись так, щоб ми, слабкодухі, мали у твоїй особі захист. Якщо вороги оточать нас звідусіль і треба буде боронитися, ти, як сторож і вождь, станеш нашим захистом. І доки будеш за всіма пильнувати, ми будемо спокійні за здоров'я дітей, дружин і за власну долю. Отож будь мудрим королем, справедливим.

Та якщо побачимо, що ти боязкий, не маєш сили й твердості, ніщо не буде для нас корисним, хоч би яким воно було великим і преславним. Маю на увазі, власне, «хоробрість», чи «мужність», яка одна лиш силу дає. Королі, які позбавлені цього, слабкі, зніжені і не шановані. Їх називають сарданапалами, за ім'ям фрігійського царя Сарданапала, який загинув через власні нікчемні забаганки. Його, кажуть, убив якийсь ассірійський воїн-найманець, коли побачив серед жінок за прялкою. Воїн уважав, що ассірійцям, відважним мужам не подобає підкорятися такому царю.

І по заслузі той цар одержав. Бо тому, хто хоче правити, душу треба мати передусім велику й благородну. Адже від цього все в житті людини залежить. З воістину царською гідністю такий правитель уникатиме нечестивців (не тільки найбільших, а навіть зовсім малих). І навпаки, буде прагнути до чесних. Такий і гідності служитиме, і про пожиток народу турбуватись буде, і державу більше власного життя любитиме. (Всі згідні, що так думають справжні королі. А ті, кого ми називаємо сарданапалами, позбавлені цих якостей).

Такі королі нікчемні й зневажені всіма. Подібним, кажуть, був колись Мешко в Польщі. Так-от він, коли від батька Болеслава Хороброго, найславнішого і найхоробрішого мужа, державу Польську одержав багатою і сильною, зруйнував її на догоду дружині своїй Ріксі. Ганебно він у Польщі свій вік прожив і, знеславлений, нікчемно загинув. Не згадую тут Людовіків і багатьох інших, які, окрім імені королівського, нічого не мали гідного короля. Слабкодухими вони були, але їм дуже хотілося царювати. Їх падіння і неслава хай нагадують тобі, щоб такими нехтував, а наслідував старих Болеславів і Казимирів, дідів твоїх, а передусім Сигізмунда, батька свого. Вони у Польщі були найкращими королями і найхоробрішими мужами. За їх прикладом з юнацьких років загартовуй себе. Не шукай способу, а берись за справи державні. Похвалу і славу приймай. До цього спонукає хай тебе неслава інших. Живи серед злигоднів і там постійно перебувай, де страх панує. Хай він позбавляє тебе сну, волає, терзає душу і гнітить. Хай своєю присутністю відганяє від тебе похітливість (згубу молодості!) і вчить, як, де і з ким треба жити королеві. Той самий дорадник і вчитель хай дух твій, гартує і його, немов лук, натягує, щоб ти все гостріше відчував, швидше на допомогу приходив і все зростаючі напасті швидше знешкоджував. Причому той самий дух окропить тебе, передбачливого й відважного, доброю надією, коли заманеться слави. І ніколи не дасть впасти у відчай, коли твоїй державі загрожуватиме небезпека. Все у страху пізнаєш, все з'ясуєш, зокрема й те, що ніколи не буде корисним тобі, те, що шкодить державі.

Отож коли наберешся досвіду, і вдома стануть тобі довіряти, і серед чужинців найбільший авторитет матимеш. Твої вороги будуть думати, що мають справу з діяльним мужем, досвідченим, відважним і вельми надійним; не з ледащом чи невігласом, і не з розбещеним та нерозважним. Така думка для тебе не менш корисна, ніж зброя і військові машини. І не треба гадати, що ворог цього не розуміє, коли стає до бою. Він розпочинає битву і сподівається на перемогу, коли знає про нікчемність чи слабкість противника. Хто чатує, завжди сподівається перемогти сплячого. Так само як тверезий -- п'яного, передбачливий -- неуважного, досвідчений -- недосвідченого. Але тільки мужність бореться з вадами і стає вищою там, де більші вади трапляються.

XIII. А оскільки чутка про твою відвагу не позбавлена глузду і переважає всі інші, іди у ту частину держави, якій ворог більше загрожує. Передусім прямуй у Русь, мешканці якої зазнають нападів численних ворогів. Прийди у цю провінцію, Августе, оглянь її укріплення, захисти слабкі місця фортець, набудуй міцних побільше. Покажи себе королем, який може прогнати від нас скіфів, волохів і турків. Отож доведи отут, у Русі (а не у Вільні чи Кракові), що можна покладатись на твою доблесть. Хай будуть ті міста пристанищем священиків і купців, а не тільки місцем вияву твоєї доблесті і військової вправності. Поспішай туди, у Русь. Хоробрі мужі за тобою послідують. З тобою поїдуть лицарі, а не ганебні блазні. У Русі житимуть з тобою, нарешті, воїни і польські вершники, а не хвальки й нікчемні актори.

Коли сусідка Скітія (Волощина чи Туреччина) почує брязкіт зброї в Кременці, або в Перемишлі, чи на Київщині, скаже, охоплена страхом: «Невже так швидко новий король тут? Напевно, таки прийшов захищати, напевно, пильнує і щось недобре для нас затіває». Та якщо ти будеш займатися іншими справами, будеш захоплюватись співом дівчат у Вільно або танцями у Кракові, будеш у своїх підлеглих посміховиськом, і вороги тебе не будуть боятися: пустошитимуть, здобич безкарно братимуть. Такий уже рід людський, язикатий і злостивий. Любить покепкувати, незважаючи на титули. Отож і чуємо вже: «Король ще дитя і не сердитий» ⁴. Тому, що б ти не робив, як уладнаєш усі справи, йди у Русь якомога швидше. І там роби те саме, що добрий батько робить на щойно купленій віллі: ледве став господарем, оглядає віллу, вивчає все ретельно, обмірковує з управителем і кожному з селян уже, дивись, відповідну роботу дає. Те саме й ти зроби.

Як тільки поховаєш батька і відбудеться сейм, бери на себе управління державою, їдь до тих частин, що перебувають у небезпеці. Оглянь там військо, з воєначальниками порадься, фортець набудуй, з'ясуй, які труднощі мають мешканці, чого потребують. Якщо це зробиш, важко навіть уявити, як любитимуть, королю, тебе свої і як будуть боятися вороги. Другим Кіром і Агесілаєм і самим Александром Македонським всюди будуть тебе вважати -- як удома, так і по чужих краях.

XIV. Розумію, що пишу набагато докланіше, ніж раніше думалося. Та це тому, що кажуть, ніби ти до Литви незабаром повернешся, як діждешся кінця сейму. Роби, як знаєш. Але задля гідності твоєї королівської, яка тобі наймилішою повинна бути, прошу і благаю вислухати мене. Якщо так швидко, королю, від нас до Вільна підеш, вельми гірко нам буде, не для образи хай буде сказано, -- О постраждає від цього твоя репутація. «До побачення!» -- скажемо тобі при виїзді і додамо такі слова: «О Кіре наш, чи не швидко звідси? Чому ховаєш очі? Чому відвертаєшся?» Або такі: «А кажуть, що в нас король є!» Або ще: «Якщо це наш король, то чому він до Литви поїхав?» Хіба цей народ змовчить? Ніколи! Він швидкий на вигадки і за звичкою не пропустить нагоди вжалити тебе при від'їзді.

Народ вважає тебе своїм захисником, а ти втікаєш од нього. Не цурайся його, дбай про прихильність і уникай неслави. І прислухайся до моїх прохань, Августе. А коли відмовишся від поїздки до Вільна, з'явися через певний час у Русі озброєний і покажи, що вирішив тут мешкати тривалий час. Настраши ворогів своїх несподіваним прибуттям у Русь. І то так, щоб уся азійська нечисть відчула в тобі короля дійового і вірного сторожа держави.

XV. Але наші поради і приписи для тебе, певно, нічого не значать, бо маєш свої особисті бажання і прагнення. Якщо до них лише будеш прислухатися, вони знищать у тобі почуття доблесті й гуманності, -- ти їх просто не відчуватимеш. Так, наприклад, деякі люди внаслідок певної хвороби і заціпеніння відчуттів перестають відчувати смак їжі. Так і похіть, і пристрасне бажання вдовольнити її сковує молодь і штовхає її на нерозважливі дії; закриває очі, щоб не бачила власного загину; затикає вуха, щоб не слухала корисних порад; нав'язує їй лише потяг до Венери, яка відбирає у молоді всі інші відчуття: і зору, і слуху, і нюху, і смаку. А щоб юнацький вік з більшою приємністю насолоджувався, забрала в нього передусім почуття сорому. Але де одна чеснота гине, неодмінно гине всяка турбота про доброчесні вчинки. Таким учинком є воістину сумний приклад Дідони, вельми корисний для остороги королям і описаний поетом у такому вірші:

 

Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних

Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків

Задля війни не будують; припинено все споруджати --

Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають ⁵.

 

Ти бачиш, як та нещаслива Дідона, «якій Юпітер велів заснувати нове місто» ^б, жагою, ніби чумою, охоплена, всі державні справи занедбала. Пристрасть ввірвала з її рук берло державне, оціпеніння і нехіть до всіх справ принесла. Жага-бо нехтує працею і, дбаючи про тіло, прагне зберегти його для Венери юним: Та коли вже чоловіка всього охопить і нещасним зробить, то, щоб не зазіхав на щирі права (як це зробив Прометей), був прикутий до Кавказької скелі на поталу хижому птахові. А щоб думав лише про чиєсь тіло (і в ньому прагнув знайти задоволення), змушує цього чоловіка закохатись. А найбільше в ту, що далеко, бо, як каже той самий поет:«...і відсутнього, бачить його біля себе» ⁷.

Таким чином, дух жаги нещасливий, тому що завжди про чуже тіло думає, а до свого недбайливо ставиться; і себе самого найганебніше виснажує. Тому, что відданий жазі, здається, що нема нікого кращого, нікого гіднішого за його обраницю. Не про власну гідність тоді турбується і не про громадську користь думає, коли, насупившись, сидить за вечерею, непривітний і злий на всіх.

Інший, щоб приємніше було казитися, влаштовує бенкети, куди скликає навіть чужих. Пиячить там, витанцьовує, а як втратить почуття сорому, одягає маску і блазнює. Це вже, королю Августе, неронівські примхи. Такими забаганками починав той, а закінчив зруйнуванням Римської імперії. Бо коли в того жага перейшла в шал (а вино для нього, мов олія для вогню), ніяка ганьба вже не могла його спинити. Якого злочину він не вжив при нищенні Риму? Кого не прагнув убити? Яких законів не переступив? Якою цнотою не знехтував? Якого святотатства не вчинив? Цей дивогляд палав жагою, яка породжувала сп'яніння, а воно викликало шал. Отож в Нероні за людською подобою ховалися ніби три жахливі звіра, а саме: жага, пияцтво, шал, від яких залежали поводження цієї людини і її дії. Чи тобі не здається, що саме ті вади штовхнули його до злочинів?

Уяви собі, що хтось у людську шкіру зашив таких, наприклад, трьох диких звірів: вепра, ведмедя і лева. Що за вигляд, питаю, був би у цієї шкіри, що за рухи! Чи тобі дуже б захотілося мати таку шкіру, якби уздрів її рухи і почув страшне рикання? Таке краще спостерігати, на н