Як король повинен дбати про прихильності підлеглих.

 

Ти вже знаєш, з ким варто жити і в якому місці. А тепер, оскільки твоє життя не є ні особистим, ні приватним, а спільним і громадським, -- від самого початку старанно дбай, щоб здобути прихильність людей, якими правиш. Лише вона є запорукою королів. Без прихильності підлеглих влада королів неміцна й нетривала.

І якщо вже. опорою твого королівства є шляхта, схиляй її до себе всіма способами, прошу. В цього ти найкраще досягнеш двома шляхами. По-перше, якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а вважатимеш, що все належить лише республіці, покажеш, що ти, король, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ з того, що стереже, не може назвати своєю. Інакше він не сторож цих речей, а господар. Так само не давай підстав запідозрити тебе у пожадливості, навпаки, вселяй у них надію на щедрість. Другий шлях, який викликає велику доброзичливість підлеглих до правителів, -- це твоя ласка до тих, хто тебе оточує. Ця настанова євельми важливою.

Що ж до найприкрішого падіння найхоробрішого й досвідченого лицаря Мартина Зборовського, ми повинні нагадати: його нещастя стало для твого батька найбільшим звинуваченням. Про цю людину багато, повір мені, говоритимуть нащадки, й настане час, коли вірність його твоєму батькові при обороні республіки та любов до батьківщини найславніше виявляється. Але цього не буде, якщо не зникне ненависть і справжня мужність не прийде до нащадків, які правдиво і безпристрасно про нас судитимуть. Та це вже не стосується суті нашої справи. Уникай підлеглих, які дуже дбають про прибутки короля, інакше станеш неприємним як для тих, хто нехтує багатством, так і для відважних лицарів.

 

ПРО ТЕ, ЯК ТРЕБА ЗАХИЩАТИ ДЕРЖАВУ

 

Мусиш знати не тільки про те, як здобути прихильність серед своїх підлеглих, а як їх захистити, -- якщо вже Бог дав тобі до рук «скіпетр рівності, скіпетр держави», захищати яку завжди було важко. Декому не до вподоби збирання грошей на оборону тому, що щорічні податки виснажують державу. Інші кажуть, що молодь звикла до розкішного й безтурботного життя й нелегко її виховувати та змушувати робити щось на благо держави. Тому треба змінити всю систему оборони. І якби ти захотів знати, який спосіб мені подобається, я б відповів: «Той, який завжди подобається мудрим». Вся наша республіка, якщо не помиляюся, розділена на 13 воєводств. Зроби так, щоб певний час по черзі воювало кілька воєводств: одного року, наприклад, певні якісь три воєводства, наступного року -- інші три. У такий спосіб найкраще державу захистиш. Проти особливо великої ворожої сили варто готувати посполите рішення.

Така військова служба, дивись, і принесла б нам блага. По-перше, посполиті спочили б від податку, молодь утримувалася б від розкошів потребою у військовій службі й поволі призвичаїлася до праці та звикла б до труднощів.

Крім того, їхні батьки, ніби змагаючись між собою, уважніше б відбирали для своїх дітей коней, зброю, слуг. Та й іншу війському амуніцію завжди вдома напоготові матимуть, якщо певні будуть, що через три чи чотири роки, згідно з чергою, розпочнеться для них служба. Я вже мовчу про те, наскільки все у них тепер занедбано, щоб ненароком не зачепити і моїх русинів. Більш мудро, гадаю, чинили давні греки, які саме завдяки цьому і позбулися розкошів юнаків, і ворога тримали на відстані від дому. Я сказав, шо знав. А якщо моє не до вподоби, наслідуй кращих і за їхнім зразком у час миру і в час війни державою прав.

 

ЩО В ДЕРЖАВІ БІЛЬШЕ: ЗАКОН ЧИ КОРОЛЬ?

 

У твоїй державі все підпорядковано потребам миру або війни, і республіка обмежена цими обов'язками. Тому здається недоречним ставити питання: чому в твоєму королівстві є ще й такі дві гідності, як «закон» і «король», або хто з них вищий? Переборовши всякий сумнів, скажу: «Буде найсправедливіше, якщо ти перебуватимеш у межах свого обов'язку». Бо якби ми зважали на римських законників, тобто похлібців тиранів, то всю зверхність у державі, без сумніву, приписали б королеві і таким чином підпорядкували йому саму юстицію, а його власні закони вихваляли. Ніколи б не ставили королеві запитання «чому?». Ніколи б не нагадували йому про присягання. Показували б лише, що сам він є паном нашого життя й смерті. А ті дармоїди тим певніше б нашіптували з усіх боків королеві про «злочинців», які непоштиво ставляться до короля.

З другого боку, ми виросли не в королівстві Нерона, а в славній батьківщині Сигізмунда. І наші предки виховували нас так, щоб ми знали, що король вибирається для держави, а не держава існує задля короля. На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля. Отже, закон дорівнює королеві і навіть кращий і набагато вищий за короля.

А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Згідно з ним обирається одна людина, яку ми називаємо королем. Він -- вуста, очі й вуха закону. Якби закон сам міг вислуховувати, вести бесіду, ніхто не обирав би короля, бо закон сам навчає, що треба робити. А оскільки закон цього робити не може, то вибирає собі посередника -- короля. Коли ж якийсь Требоніан або один з римських рабів, наприклад Ульпіан, підлещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, якщо тебе запитають: хто ти? -- відповідай побожно й правдиво так: я король -- вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон велить.

Така відповідь буде не лише правдивою, а й преславною -- величною й гідною спадкоємця Казимира Великого. Цей-бо перший дав нам найсвятіші й найсправедливіші закони, які ти так само мусиш шанувати і не відступати від них навіть на кінчик нігтя. Бо оскільки закон є даром Божим, то помститься Бог порушникам його подарунка вбивством, чварами, вигнанням, ворогуванням, руйнуванням, рабством, зрештою, приведе державу з покоління в покоління до ганебних законів. Багато міг би прикладів тобі навести, як нових, так і давніх, які достеменно підтверджують, шо тирани завжди нещасливо закінчували життя. Про це і дистих свідчить:

 

Institia et pietas validae sunt principis arces,

Nulla tyrannorum vis diuturna fuit ².

(Дві є фортеці міцні в короля: справедливість і віра.

Влада тиранів ніде довгою ще не була.)

 

Та оскільки я поспішаю до іншого й не хочу набридати, додам ще трохи насамкінець: якщо ти визнаєш, що закон у державі є немов другим королем, хай зробить тоді Бог тебе й королівство твоє щасливим, бо ти добровільно віддаси всього себе його волі. Та якщо зміниш цей порядок і скажеш, що ти пан закону, змінить тоді Господь королівство твоє і віддасть його або ворогові, або рабові твоєму. Коли ж побачиш, що перевага законів і держави є також незначною, що повсякчас стаєш попереду них і вище обох, згадай тоді: добре й належним чином керувати державою -- труд не для одної людини (а ти його один нести збираєшся!). Важчий тягар і зусиль вимагає більших, ніж ті, яких докласти сам можеш. Для цієї справи потрібні вірні однодумці, які певною мірою візьмуть на себе разом з тобою нелегкий тягар і підтримають тебе працею й порадами спільними.

Ми вже сказали, яким правителем у державі мусиш бути, а тепер скажемо коротко, яких треба мати сенаторів, тобто спільників, при управлінні державою (пристойних і однодумців), щоб прибічникам і слугам здавався хранителем непошкодженої держави й, власне, королем, а не тираном.

 

 

ЧАСТИНА II

 

ПРО СЕНАТ

 

Треба передусім знати, що добрий король нічим іншим не відрізняється від тирана, як тільки ставленням до сенату. Бо й тиран захищає своїх підлеглих, як і король: часом справедливо вирішує справи, а то й вибачає. Проте його сенат ніколи не подібний до королівського. Тиран переважно не має сенату, а якщо має, то це нікчемний гурт людей. А оскільки сам усю республіку використовує для своїх потреб, дуже побоюється, щоб хтось йому не став на дорозі; і коли спільників (не для оборони республіки, а на шкоду) собі підбирає, то передусім дбає, щоб уміли тримати язик за зубами. Старанно пильнує, щоб видатні люди в його державі не зростали ні в доброчинстві, ні в науці, ні в чеснотах. І тоді вважає себе щасливим, коли відважних, шляхетних, розумних, учених чи багатих мужів не вижене зі своєї держави. Навпаки, король (оскільки не сам по собі, а з ласки своїх підданних стає правителем у республіці), щоб більше державі прислужитися, вибирає собі у спільники найкращих, найвидатніших з-поміж громадян і завдяки їх авторитету, порадами й помислам оберігає республіку і під час війни, і в мирний час. Саму тому талановитих і вчених оточує він увагою, цінує їхню працю й певен, що і в майбутньому ці мужі знадобляться для республіки. Без них жоден гурт людей, жодна республіка не зможуть довго утриматись. А коли вже так воно є, найбільше потурбуйся про підбір сенату, -- щоб з обраного тобою сенату всі люди зрозуміли, що ти справжній король, а не тиран.

Остерігайся зажерливих і не довіряй їм керівних посад у республіці. Адже й Святе Письмо забороняє вірити захланцям. Апостол Павло, наприклад, каже: «...коренем усіх гріхів є жадібність» ³. До цієї вади найближча розкіш. Якщо її нема, не буде місця і для пожадливості. Треба, щоб ніхто на чуже не зазіхав, хто своє витратив. Інакше з'являться у республіці хитрощі, обман, зрада, грабунки, чвари, насилля над слабшими. Тому, коли від цього зла державу свою увільниш, підбери до сенату людей стриманих, які задоволнятимуться тим, що мають, -- навіть малим.

Мудрі не допустять до державної служби також людину незнатну за походженням або заплямовану, бо за великий скарб свободи вважають чесноту вільного батька. І, навпаки, життя незнатного батька виховує (на їхню думку) ницого сина. Ти ж, маючи таку чудесну раду, добирай, скільки змога, мужів знатних і народжених славними батьками: почасти тому що вони є ніби стовпами твоєї держави, почасти ж що інші мешканці королівства з діда-прадіда вже звикли дослухатися авторитету таких родин. Це ти постійно відчуваєш. Жодне ім'я в твоїй державі, наприклад, не важить більше ніж прізвища Тарновський, Кміт чи Тенчинський.

Але не забувай, однак, що авторитет є нагородою за славу, мужність, а не за породу. Тому, якби хтось (так само Тарновський за прізвищем, але несхожий на цього вельми славного і великого каштеляна) був, наприклад, ненажерою, гультіпакою, розтринькувачем, обманщиком: а якийсь Крібовський життям і звичаями був би йому протилежний, та ще й мужем добрим, -- чи не подумав би тоді ти, що саме цей є справжнім Тарновським, а того негідника велів би палицею прогнати геть зі своєї держави. Отож, таку трьохлику породу людей мудрі не допускають до республіки. І в нашій республіці також, коли добірних мужів залучатимеш до сенату, ні про що так не дбав, як щоб між сенаторами була належна згода. Бо ніщо так швидко не руйнує державу, як чвари в сенаті. Від сварки Цезаря з Помпеєм Рим занепав, із-за внутрішнього ворогування в сенаті небавом Угорщина вкрай занепала. Останній випадок і нас повинен настрашити. Про це я вже раніше говорив, коли домагався від наших сенаторів, щоб ласкаво дозволили вільно говорити правду тобі ввічі. Заради любові до батьківщини і єдиної віри я звертаюся до тебе, мого короля, який, бачу, не може міцно тримати кормило держави при найвищій незгоді між сенаторами. Прикро, коли таке становище існує серед мужів нижчого стану. Але ще гірше, коли таке відбувається між вищими урядовцями. Годі й казати тоді (особливо коли туди проникла ненависть), що вони стануть думати про щось інше, окрім того, як знайти спосіб обідрати один одного. Що ж до партій, то вони знесилюють супротивників образами, прониженнями, плітками. І з цією метою тримають тисячі судочинців, тисячі адвокатівкрутіїв. Тому якби ти наблизився до деяких, то побачив би їх, оточених юрбою судочинців, дорадників, хто підказує, чому треба обирати саме цього, яким чином треба вигнати іншого з держави або затаврувати. Я нікого тут не називаю поіменно, нагадую лише про похибки. Бо хто знайдеться настільки відважним, що міг би сказати: люди найвищого авторитету покинули напризволяще республіку в такий небезпечний час і ні про що інше не думають, як тільки про згубні судові позови, тільки про вигнання та про потрійні грошові застави? Який же з цих звичаїв, якби утвердився, зміг би принести нам користь, а не найпевніший загин твоїй державі?

Тому, якщо ти не зважаєш і не турбуєшся, як прихилити до себе дружніх і потрібних для тебе сенаторів, або правити будеш зле, або взагалі не правитимеш -- через чвари з-поміж видатними в одну мить буде загублене все, що залишив тобі батько. А причина появи цієї мовчазної ненависті та розбрату (чув од мудрих) одна. Саме про неї і буду говорити. «Моє» і «твоє» -- два джерела всякої незгоди в суспільстві. Через них спочатку виникають суперечки та судові позови, які породжують ненависть. З ненависті пізніше виростають заколоти, а після заколотів неминуче наступає крах держави. Отже, щоб королівство було здоровим, твої сенатори не повинні зупинятися над «моє» і «твоє». Хай цього не обговорюють, не вирішують: це інших суддів стосується. Хай сенатори стануть отцями держави, далекими од чварів, -- дружніми, лагідними. Хай душу мають не затуманену ворожістю, не обплутану ненавистю, не сліпу від заздрощів. Хай щиро та чистосердно бачать, що шкодить, а що корисне для держави. Цього не може бути, доки вони самі виступатимуть суддями власних справ. І потім, о, якби колись те рішення попереднього сейму ти прийняв, те, у якому сказано, що треба встановити в державі суд з виборних суддів і передати туди всі суперечки з приводу приватних справ, -- щоб і після цього ніхто не мав права оскаржувати. Хай їхня ухвала буде остаточною, що б вони не вирішили.

Це моє міркування (не мудріше й не корисніше за інші) треба взяти до уваги, бо воно дуже стосується гаразду нашого короля. Так щасливо жила колись Греція, маючи обранних від найзначніших міст мужів, які розв'язували спірні питання (греки називали їх амфіктіонами). Подібного звичаю дотримувався й Рим після того, як було введено прилюдний суд під назвою «рота». Саме завдяки цим судам, здається, запанувала між громадянами не тільки справедливість, а також мир і злагода. Так само і Галлія, наслідуючи їх, запровадила парламент і надала йому такі повноваження, що своїм рішенням він примусив короля вирішувати лише приватні справи. І Германія теж вирішила ввести в усій своїй імперії один суд подібним чином і його авторитетові підкорятися (германці називають його просто «камерний закон»).

Отже, якщо ми маємо стільки зразків, як утримати мир і згоду серед громадян, і якщо вже бачимо, що цей самий закон подано на розгляд сейму, нема причин, чому б за найвищим бажанням і задля блага цієї республіки не встановити такий суд у Польщі. Так забезпечив би ти у своєму королівстві мир, спокій і відпочинок.

Що ж до сенаторів, то, якщо у них буде забрано право вирішувати в суді справи «моє» й «твоє», будуть вони старанніше піклуватися про республіку, й ти матимеш тоді у сеймі пристойних отців своєї держави. Але ти маєш не тільки закликати сенаторів, щоб у мирі між собою жили, а також вельми турбуватися, щоб у провінціях, де за твоїм дорученням правлять, вони справедливо і пристойно з провінціалами поводилися. Бо їхня пихатість, як ніщо інше, заходить так далеко (про це я вже говорив), що більших утисків од них у провінціях годі й чекати. Не один є, повір мені, в твоєму королівстві такий собі чолов'яга. Їх багато. Є навіть гірші за нього. Вони у підданих твоїх не тільки гроші та харч відбирають, прикинувшись лисом (як згаданий чоловічок це робить), а маєтки, поля, луки, ліси. Відкрий же вуха й дослухайся: звідусіль почуєш жалібний плач і стогін своїх підлеглих, у яких відібрано також свободу (їхню силу!), тому й не наважуються навіть поскаржитися своєму королеві про нещастя. Якщо ж поскаржаться коли, -- приниженими в різний спосіб повертаються додому.

Всюди чатують на твоїх підлеглих смерть і жах, бо стряпчі, розглядаючи за клопотанням начальника виклики до суду, рахують спочатку вигоду, а тоді, якщо малий хабар, хитрим чином виключать того з числа добрих громадян. І ще можу додати: недавно з мого маєтку було забрано багато добра (і поле моє захоплене, і худоба викрадена), тому я не можу нині користуватися своїм добром. Не кажу вже про погрози і незліченні образи, гірші всякої неволі турецької. Таке становище, як ти бачиш, не можна терпіти у вільній державі, бо громадяни стануть зле думати про республіку. Отож звільни ти свою державу від такого рабства і нікому не дозволяй, як то кажуть, сваволити, бо охочих до цього багато. Так, наприклад, нещодавно цілком чесно поставились до найганебнішої і вельми жадібної людини (Чосновського), коли до нього було послано слідчих. Я б хотів, щоб такими слідчими були мужі суворі та вірні, які про порушення законів у провінціях тобі б повідомляли. Знаючи це, злочинці боятимуться твоєї справедливості. В такий спосіб, отже, вибирай і спрямовуй сенат і урядовців стримуй. На твоїх нарадах сидять також найсвятіші єпископи -- на зразок старших. Їх ти шануй як отців, бо вони до твого сенату назначені й виступають авторами всіх.твоїх рішень. Але завів ти це правило, певно, випадково, тому що воно чуже для релігії Господа Христа.

Завжди біля себе тримай таких людей, як твій дід Казимир -- Збігнева, Болеслав -- Станіслава, а його наступник -- Прандоту. Ти їх мусиш не тільки добирати, а й виховувати. Запевни, що вся гідність єпископа полягає в тому, щоб усяка справа на землі й на небі, крім Бога, лише ними розглядалася. Бог-бо перший має ключі для відкривання небес, він посилає нам Святий Дух церкви; його владі підкоряються королі, принци, знатні, незнатні, багаті й бідні. Послухай, куди веду: усі, кого перелічив, творять одну кошару, в якій усі рівні: «нема ні раба», як каже Павло, «ні вільного», тобто становище одного не є кращим, ані гіршим за іншого, бо всіх одним святим іменем названо і всіх зараховано до підданих єпископа. А якщо так, а воно, певно, так і є, то прошу, чи тобі не буде здаватися дивним, коли запитаю у твоєї величності: за яким правом король у церкві вибирає єпископа? Чим ти кращий за мене чи будь-кого іншого? Адже при однакових правах у всіх однакова сила.

Що скажеш, о королю, або чим гадаєш виправдатися? Може, Письмом? Але ж воно цілком проти тебе, бо вчить, що диякон Стефан був вибраний не згідно з переважним правом когось одного, а волею усіх тих, что був скликаний до Єрусалима апостолами. Довідуємося, що Матвій теж був обраний на посаду єпископа всіма апостолами. Отож ти не можеш назвати Письмо свідком твоєї правоти. Або, можливо, закон якийсь назовеш? Тоді скажи: який він із себе? Де виданий? Невже на радах, які доручають канонікам як членам капітул обирати єпископа? Адже вони на виборах репрезентують ту церкву, яка потребує єпископа. Таке, як досі бачимо, ведеться в Римі, Зальцбурзі, Памберзі, Магдебурзі, Бреслау і в багатьох інших містах. Отож ти не навів жодного закону, який би тобі давав підстави це робити. Однак, може, тобі відомий якийсь приклад? Старого, в усякому разі, не знаю, бо аж до Казимира, діда твого, вибори єпископів у Польщі перебували тільки в руках церкви. Розгорни, прошу, старі літописи, поглянь на історію діянь свого діда: легко збагнеш, що найдавніший звичай церкви від діда твого в Польщі лишився незмінним.

Отже, якщо тобі не можна призначати єпископів ні за Письмом, ні згідно з законом, ні наслідуючи приклад чийсь, то треба визнати, що королі (якщо таке роблять у церкві) відверто воюють із Святим Духом, бо миряни не мають права обирати єпископа, якого хочуть, у церкві Бога. Ще гірше, коли цей гріх нав'язується, якщо під час виборів єпископа виголошуються такі слова: «Королівська величність за твоє вірне низькопоклонство дарує тобі сан єпископа». Ще не так давно під час канонічних виборів казали трохи інакше: «Угодний Святому Духу і нам, будь єпископом цієї церкви». Тепер же в багатьох випадках ніби само собою зрозуміло, що обрання того чи іншого єпископа угодне Святому Духу, хоч раніше про це говорилося відверто. Відверто й чітко заявлялося також, що цей претендент 30 років віддав службі єпископату, перш ніж заслужив право бути обраним. І невтямки цьому доброму мужу, що єпископський сан він одержав від короля як винагороду і не чув Христа, який сказав: «Не ви мене обрали, але я вас вибрав». І потім усіх цих апостолів, тобто єпископів, Христос закликав наслідувати його. Тих же, хто сам себе запропонував Христові, відверто прогнав геть.

Отож це запровадження, як бачиш, не від отця небесного і, без сумніву, буде знищене, якщо церква якнайшвидше знову не отримає своє старе право виборів єпископів. З цього ти теж матимеш численні блага -- передусім справжні єпископи будуть обиратися не одною людиною, а багатьма. Далі. Простолюд перестане скаржитися на згубні звичаї кліриків, бо єпископом у них буде не призначена для них чужа людина, а багатьма знана і звичаєм своїм, і приватним життям. Такий не страждатиме, що підлеглі його ордену не схожі на нього. Якщо це зробиш, знову одержить давню гідність церква. Якщо глибоко усвідомиш провину, -- що забажав ти з Богом відверту війну вести, -- знову повернешся до лона церкви Бога. Я про цю справу не говорив би тут і слова, якби само сумління не турбувало, коли побачив, що немає проповідника, який прилюдно повчав би вас, королів. За такий порядок і за вашу до церкви Бога несправедливість Бог покарає вас. Але чому це ми, неотесані, повинні кричати біля Євангелія, якщо всі вчені мовчать? Нагадую тобі про твої помилки тому, щоб у день страшного суду я не картав себе, що тебе не застеріг. У цій книжці я запропонував тобі певні зразки, чи елементи, королівського життя. Решта буде далі, коли розглянемо по порядку всю діяльність короля.