Власність Польського королівства

Але, щоб нам не зволікати, -- бо вже он до вечірні дзвонять, -- ти теж, пане Оріховський, вчини, що маєш чинити, і про власність Польської держави, як нам і обіцяв, розкажи.

Платонці дуже подібні до християн

Оріховський. Святий Августин розповідає, що між іншими філософами ті, хто платоніками називаються, дуже подібні до нашої християнської науки. І справді, якщо добре придивимося до самого Платона, багато знайдемо у нього християнської науки, хоч такого у нього ніде не знайдеш: «Deus propitius esto mihi peccatori» [«Боже, будь милостивий до мене, грішного»]; ані того: «et Verbum caro factum est» [«І Слово стало тілом» ¹¹¹.]. Але інших речей у нашому законі закритих, нарешті, і тих, які стосуються святої Трійці, знайдеш досить. Отож великий і славний філософ in Lib. de Repub [«У книзі» Про державу» ¹¹²] написав, що всякою державою справлять або одна людина, яку він називає королем, або всі, яких він називає суспільством, або діякі, яких називає відбірними з суспільства. А відтак, порівнюючи той троякий рід держави між собою, робить висновок, що найліпшою формою держави з усіх є королівство, в якому одна мудра, розсудлива, справедлива, мужня, щедротна і шанована людина править. І там, де всі або багато правлять, важко правити, бо згідно з природою всякий уряд від одного починається і від одного через посередництво інших аж до кінця йде. Тому держави, в яких багато людей правлять, не бувають тривалими: услід за ними йде незгода, слідом зміни, слідом неволя. Про це читайте Платонову Lib. de Repub. VII. [Книжка «Про державу» ¹¹²]. Те саме доводить і Арістотель, славний учень Платона in Politicis suis [У своїх «Політиках»]. Але тут нагадаю про те, що він писав у Lib. de coelo [Книжка «Про. небо» ¹¹³],говорячи про найвищого винуватця небесного бігу: аби були два найвищих небесних винуватці, то були б або однакової сили, або нерівні. Якщо нерівні, то даремним був би один з них, тому що сильніший може робити свою справу без слабшого. А якби силою були рівні, то небесна справа згинула б від їхньої незгоди, коли один перешкоджав би іншому. Також in XII Metaphi [У (книзі) XII Метафізики ¹¹⁴] той же Арістотель розповідає про одного найвищого винуватця усіх речей, як небесних, так і земних. Тому самому дає доброту, досконалість і виборність понад усі інші речі, не пускаючи до його товариства, ані рівняючи з ним жодної речі, ані небесної, ані земної.

Бог єдиний

Нарешті, поправши всяку демократію і аристократію, одну державу у всьому природженні під тим найвищим винуватцем завершує таким славним Гомеровим віршиком: ονκ αγανου πολνκοιραυιη: ειζ κοιραυοζ εστω, ειζ βασιλενζ [«Нічого доброго не вийде з багатовладдя: хай буде правитель один, один король» ¹¹⁵].

Кіран

Тобто: недобрим є правління багатьох, хай буде один правитель. Вжив незвикле слово, бо на той час ліпшого не мав, про яке вам розповім потім. Отож нема, на думку тих славних філософів, ні справедливішої, ні згуртованішої, ані тривалішої держави, ніж монархія, тобто держава, якою один верховодить.

Причина помилок давніх мудреців

Євангелік. Проте, хоч так добірну й учену мову гріх переривати, не можу утриматися, щоб не запитати, чому ці твої філософи, прийшовши до одного найвищого творця усього світу, якого ми Богом Всемогутнім називаємо, йому шани і хвали не виявили, а, як святий Павло пише, служили творінню, а не творцю, яким є благословенний на віки Бог ¹¹⁶.

Рим. 1

Чи не звідти походить їхня протилежна мудрості помилка?

Оріховський. Була в них сліпота poena peccat [«Кара за гріх»]. Про це написав апостол: «Quia cum cognovissent Deum, non sicut glorificaverunt aut gratias egerunt, sed evanuerunt in cogitationibus suis, et obscuratum est insipiens cor eorum» [«Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його як Бога і не дякували, але знікчемнілись нерозумне їхне серце» ¹¹⁷.]. А говорить те апостол про філософів. Великий і страшний то гріх бук пізнавши Бога, німе створіння, замість Бога хвалити. Але чому ми дивуємося тій поганській сліпоті, коли бачимо мудрого Соломона, пророка і царя поміж людом Божим, який на старість очманів. Який на догоду своїм мавпам Astartem, deam Sydoniorum [«Астрату, богиню синодійців» ¹¹⁸], тобто диявола явного за Бога справжнього хвалив.

І Цар. 2

Це Господь Бог так напустив на тих філософів (як і на того царя) за гордість їхню, у якій вони хвалилися великою своєю мудрістю, яку вони самі собі присвоїли і вважали, що не від Бога її одержали, а такими вродилися. Насправді, її дав нам Господь Бог як приклад, щоб ми свій швидкий розумок боязню Божою і послухом його Церкві кріпили і про те завжди пам'ятали: «Noli altum sapere, sed time» [«Не величайся, але бійся» ¹¹⁹]

Рим. 2

«Et non plus sapere, quam oportet sapere, sed sapere ad sobrietatem» [«І не більше мудрувати, ніж належить мудрувати, але мудрувати на тверезу голову» ¹²⁰].

Рим. 12

Такою була причина падіння тих мудреців, у яких якщо щось доброго знайдемо, берімо від них на свою користь як дари Божі. А якщо щось зле е в них, то лишімо для них. Адже те, що вони про монархію писали, дуже схоже з нашим, бо єдиного Бога і одну державу його визнаємо і шануємо.

Наука

Тому і ми з ними тлумачимо монархію як зверхність одного над усіма іншими людьми. А оскільки різні у людей монархії, шукаймо найліпшу, яка вирізняється серед інших монархій, і тоді дійдемо власності Польської держави, про яку вам розповім, прошу тільки вас ласкаво вислухати.

Яка монархія найкраща

Євангелік. Дуже пильно слухати це буду, бо розповідаєш мені про такі речі, яких я досі ніде не чув.

Папіст Також і про мене не забувай.

Польська мова походить з грецької

Оріховський. А тепер я вам розповім щось інше. Отож знайте, що ми, поляки, як й інші слов'янської мови люди, свою мову взяли з грецької мови. В тому можете переконатися, запитавши будь-якого поляка, котрий лише грецьку мову розуміє. Мають греки одне славне слово у своїй мові -- κοιραυοζ [«Володар»],яке личить тому зверхнику, який у своєму правлінні не про свій, а про підлеглих своїх добробут дбає. Це грецька етимологія явно доводить.

Король

Саме з того грецького слова походять в угорців «кірал», у русів «король», а в нас, ляхів, -- «круль». Ця назва, або слово, не може жодною мірою стосуватися тих панів зверхників, котрих греки δεφποταζ, або δνγασταζ, тобто «господарями» або «можновладцями», називають і котрі над невільниками панують, а не над вільними людьми; бо δεσπορηζ και δονλοζ [«Господар і раб»]apud Graecos ita relative oppommtur, ut servus et dominus apud Latinos[«У греків так відповідно протиставляється, як «раб» і «господар» у латинців.]. Візьміть будь-яку державу, яка від королівства відрізняється, -- чи то деспотію, чи династійну, тобто господарства і князівства, і порівняйте їх з королівством.

Чому жодний князь не може бути кіраном?

Сама справа покаже вам, що не може, власне, називатися жоден господар чи можновладець, тобто князь, королем тому, що кожне господарство і князівство є справжньою неволею. У князівствах проти кривди зверхника-пана підлеглі не мають жодного захисту, бо володіє ними пан-зверхник, як хоче; на горло підлеглого карає, коли хоче; продає його; віддає в заставу його, кому хоче, як хоче і коли хоче.

Говорю про головні князівства, в яких князі habent merum et mixtum dominium [«Мають чисте і змішане панування»], якими є Туреччина, Москва, Литва, Ракуси й інші їм подібні князівства.

Ягелло дарував Литву Польщі

А що то так, доведу на прикладі привілею, яким король Ягелло дарував Литву полякам, немов власних і спадкових підлеглих, -- не інакше, якби я дарував тобі Журовиці, своє спадкове село. А той привілей так говорить: «Terras Lithuaniae, quas semper cum pleno dominio ac iure mero et mixto hactenus habuimus et habemus usgue modo a progenitoribus nostris et ordine geniturae, lanąuam domini legitimi, praedicto Regno Poloniae incorporamus, inyisceramus, appropriamus etc.» [«Землі Литви, на які згідно з чистим і змішеним правом ми досі завжди мали повне право власності і маємо постійно навіть від родоначальників наших і від родового стану, ніби законні пани і волею Польського королівства ми втілюємо (його), надихаємо, наближаємось (до нього) та ін. ¹²¹] Звідки довідуємося, що згідно із словами привілею, литовських, як і московських князів, можна звати деспотами, або царствуючими монархами. Але «кіраном», як я уже казав, тобто королем, зватися жодною мірою не можуть. Бо король, зокрема польський, ніяким чином не може так говорити про свою державу, як Ягелло про свою Литву мовить. Не має наш король у державі ius merum et mixtum, non habet ordinem geniturae, tanquam dominus legitimus; non incorporat, non imriscerat, non appropriat regnum, cui vult, neque enim potest; aliter.Poloniae Regnum liberum non esset [«Чистого і змішаного права, не має родового права, немов законний пан; не втілює, не надихає, не наближає королівство, якщо навіть хоче, то не може; бо інакше Польське королівство не було б вільним»].

Звідси стає очевидним, що між Москвою, Волохами, Литвою і Польською державою така відмінність, як між неволею і свободою. А якщо Литва (прошу, нехай вони правду ту на добро своє з ласкою від мене приймуть) з тої природно! неволі хоче вийти, нехай унії з Польською державою пильно домагається у великого князя, пана свого спадкового і у короля польського, для всіх нас поляків милостивого, вільно обраного нами пана.

Дорога Литви до унії

Бо Литва до тої унії не може прийти раніше, ніж великий князь литовський відмовиться від свого права князівського, яке у Литві спадкове. Князь там має таке саме право на підлеглих, яке я маю на свої Журовиці, які можу дати, кому захочу, віддавши своє спадкове право, коли захочу. Так само у волі великого князя литовського дати Литву Польській державі і передати Польщі все своє спадкове право, яке має як власний і спадковий пан у Литві, аби Литва, вільною ставши, могла з вільною Польщею з'єднатися, так, немов з нею єдиним тілом будучи, одне серце, одну душу з Польщею в одному тілі має. Quia in habentibus symbolum facilis est transitus [«Тому що легким є перехід для тих, хто має спільний символ».]. Легко буває з води вітер, бо вологі обоє. Важко вогонь з води буває, бо спільності жодної не мають: вода волога й мокра, а вогонь сухий і теплий, і тому об'єднатися не можуть. Так само й невільна Литва з вільнею Польщею з'єднана жодною мірою бути не може, аж доки великий князь литовський, природний і спадковий пан, зробив її вільною, manu mittendo Lithuanum per verbum iuris esto liber [«Визволяючи литовця словом права: будь вільним!»], аби таким чином звільнена з природної своєї неволі

Литва як вільна могла з вільною Польською державою об'єднатися.