Крива фпп за фінансовими показниками

Найменування показника	Високий рівень ФПП	Середній рівень ФПП	Низький рівень ФПП
1. Коефіцієнт фінансової незалежності	*
2. Коефіцієнт поточної ліквідності	*
3. Коефіцієнт термінової ліквідності	*
4. Коефіцієнт абсолютної ліквідності			*
5. Рентабельність всіх активів	*
6. Рентабельність власного капіталу	*
7. Ефективність використання активів для виробництва продукції	*
8. Частка позикових засобів в загальній сумі джерел		*
9. Частка мобільних тактивів, вільних від зобов'язань	*
10. Частка накопиченого капіталу			*

 

3. Оцінювання ФПП за критерієм «можливість залучення додаткового капіталу».

Можливість забезпечення реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, направлених на розширення економічного потенціалу підприємства, залежить від інвестиційної привабливості підприємства, що є системою економічних стосунків між суб'єктами господарювання з приводу ефективного розвитку бізнесу і підтримки конкурентоспроможності за рахунок внутрішніх і зовнішніх інвестиційних джерел. Отже, рівень ФПП за критерієм «можливість залучення додаткового капіталу» також визначатиметься рівнем привабливості підприємства для потенційного інвестора.

На першому етапі, незалежно від характеру майбутньої кредитної операції, позичальник ідентифікується. Ідентифікація дозволяє чітко визначити характер діяльності позичальника (комерційна фірма, банк, приватна особа) і намітити зразковий набір показників для оцінювання інвестиційної привабливості.

На другому етапі оцінюється кредитна історія позичальника і його комерційна репутація.

Формальні показники розраховуються на підставі даних фінансової звітності позичальника. Неформальні показники можуть бути оцінені тільки експертами, оскільки не мають формул для розрахунку і чіткого набору початкових даних. Комплексна оцінка фінансової звітності є структурним аналізом діяльності позичальника. Оцінка комерційної репутації – це комплексний експертний висновок, який є свого роду рекомендацією про продовження співпраці з позичальником.

Таким чином, після ідентифікації позичальника і визначення набору формальних і неформальних показників кредитор переходить до безпосереднього розрахунку і отримання експертного висновку. Формальні показники можна оцінити, скориставшись вищенаведеною методикою оцінювання ФПП за фінансовими показниками.

У роботі[151] пропонується інший концептуальний підхід до оцінювання виробничого потенціалу підприємства, який використовує як ресурсний, так і результатний підходи.

Ресурсний підхід в припускає два самостійні напрями: 1) оцінювання виробничого потенціалу підприємства на основі комплексного аналізу основних виробничих фондів і трудових ресурсів; 2) оцінювання виробничого потенціалу підприємства на основі комплексного аналізу виробничої потужності.

       Результатний підхід заснований також на двох напрямах: 1) оцінювання ефективності використання ресурсів підприємства (основних виробничих засобів і трудових ресурсів); 2) оцінювання ефективності використання виробничої потужності підприємства.

Специфіка розрахунку виробничої потужності підприємства залежить від характеру технологічних процесів і засобів праці для їхньої реалізації, форм організації виробництва і номенклатури вироблюваної продукції.

У економічній практиці оцінювання виробничої потужності підприємства здійснюється за трьома методами: натуральним, часовим і вартісним (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Основні методи розрахунку виробничої потужності підприємства

 

В результаті розвитку вартісного способу виміру виробничої потужності, в ході дослідження Небрідзе А.З.[151] запропонована методика визначення збалансованого показника виробничої потужності підприємства у вартісному вимірюванні на основі поєднання наступних методів (рис. 1.3):

 

 

Рис. 1.3. Методи визначення збалансованого показника

виробничої потужності підприємства у вартісному вимірі

 

1 метод – на основі виробничої потужності випуску окремих видів продукції (N_maxi) і поточних цін на цю продукцію (Ц_i) можна розрахувати максимальний обсяг реалізації продукції (Q¹_max) при повному завантаженні виробничих потужностей підприємства таким чином:

                                             (1.4)

де Ц_i – ціна i -го виробу (грн.);

N_maxi – виробнича потужність випуску (реалізації) i -го виробу (шт.);

n – номенклатура вироблюваної продукції.

2 метод – на основі показників:

– виручки від реалізації продукції поточного року (Q_р);

– фактичного коефіцієнта використання виробничої потужності поточного року, визначеного за трудомісткістю (К_{вп.факт}) і відповідного виручці (Q_р);

– максимального коефіцієнта використання виробничої потужності (К_вп.max), визначеного підприємством, виходячи із специфіки виробничих процесів і номенклатури виробничої програми. Максимальний коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства (К_вп.max) в ідеалі має дорівнювати одиниці. Проте, на кожному підприємстві цей максимум завжди має обмежене значення, яке в середньому коливається від 0,8 до 0,95. В цьому випадку виробнича потужність (Q²_max) розраховується:

                                                 (1.5)

де Q_р – фактична виручка підприємства в поточному році (грн.); К_вп.max – максимально можливий коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства, визначений за трудомісткістю; К_{вп.факт} – фактичний коефіцієнт використання виробничої потужності поточного року, визначений за трудомісткістю.

На основі набутих значень показників Q¹_max і Q²_max можна визначити збалансоване значення Q_max, відповідне виробничій потужності підприємства.

Алгоритм визначення збалансованого показника виробничої потужності підприємства у вартісній оцінці представлений на рис.1.4.

Рис.1.4. Алгоритм визначення збалансованого показника виробничої потужності підприємства у вартісному вимірі

Для оцінювання виробничого потенціалу підприємства доцільно використовувати дані: по підприємствах однієї (або близької) спеціалізації, що працюють на ринку як конкуренти; по підприємствах-суміжниках, задіяних у виробництві однієї кінцевої продукції (для координації перспективних планів); по всіх підприємствах однієї підгалузі з метою визначення можливостей і пріоритетів її розвитку в цілому.

Для оцінювання виробничого потенціалу конкретного підприємства точкою відліку (критеріями) можуть бути середньогалузеві показники, показники підприємств, що є лідерами на ринку відповідних товарів, середньосвітові показники підприємств і фірм даної галузі.

У зв'язку із складністю кількісного оцінювання виробничого потенціалу підприємств пропонується розподіл його на чотири категорії за результатами експертного визначення. За найвищу вважається I категорія, до якої відносять підприємства з найвищим виробничим потенціалом в певній вибірці підприємств.

Окрім оцінювання виробничого потенціалу підприємства, важливе значення має ефективність його використання, яку пропонується також розподіляти на чотири категорії, при найвищій I-й категорії.

Для оцінювання виробничого потенціалу галузевих підприємств і ефективності його використання пропонується використовувати матрицю виробничого потенціалу підприємств однієї галузі, яка показує загальний стан виробничих можливостей вибраних для досліджень підприємств (рис.1.5).

 

Рис. 1.5. Матриця виробничого потенціалу підприємств

 

Виробничий потенціал підприємств (ВП) пропонується визначати бальним оцінюванням за наступними напрямами:

– оцінювання технічного потенціалу підприємства (П_тех);

– оцінювання трудового потенціалу підприємства (П_тр);

– оцінювання виробничої потужності підприємства (П_вп).

Узагальнену оцінку виробничого потенціалу підприємства (ВП) пропонується визначати за рівнями (категоріями) таким чином:

ВП_Σ = П_тех + П_тр + П_вп.                                (1.6)

 

При більш диференційованому підході можна враховувати вагові коефіцієнти значущості кожної складової виробничого потенціалу, тобто:

                                                   (1.7)

 

де П_i – досягнутий рівень i- го потенціалу (у балах);

В_i – ваговий коефіцієнт значущості i -го виду потенціалу при оцінюванніі виробничого потенціалу підприємства.

Ефективність використання виробничого потенціалу підприємств (ЕФ_вп) пропонується також оцінювати в балах за аналогічними напрямами:

– оцінювання ефективності використання технічного потенціалу підприємства (ЕФ_тех);

– оцінювання ефективності використання трудового потенціалу підприємства (ЕФ_тр);

– оцінювання ефективності використання виробничої потужності підприємства (ЕФ_вп).

Узагальнену оцінку ефективності використання виробничого потенціалу підприємств (ЕФ_впΣ) пропонується визначати за аналогічними рівнями (категоріями) таким чином:

ЕФ_{вп Σ} = ЕФ_тех + ЕФ_тр + ЕФ_вп.                          (1.8)

 

Узагальнена оцінка виробничого потенціалу підприємства ґрунтується на досягнутих можливостях і ресурсах на момент проведення дослідження, наприклад, на кінець року. В цьому випадку величина (категорія) виробничого потенціалу підприємства є статичною величиною. У випадку, якщо необхідно досліджувати динаміку розвитку виробничого потенціалу підприємства, будуються криві розвитку виробничого потенціалу підприємства (рис. 1.6).

Оцінювання виробничого потенціалу підприємства дозволяє об'єктивно будувати стратегічні плани його розвитку з урахуванням галузевих пріоритетів.

При дослідженні розвитку виробничого потенціалу підприємства пропонується використовувати індексну форму аналізу на основі:

– індексу розвитку виробничого потенціалу підприємства (І_ВП), який показує прогрес або регрес підприємства в динаміці і розраховується за формулою:

 

Рис. 1.6. Динаміка зміни виробничого потенціалу підприємств А і В

                                                     (1.9)

де ВП_Σплан, ВП_Σбаз, – величина узагальненої бальної оцінки виробничого потенціалу підприємства відповідно в плановому і базисному періодах.

Якщо І_ВП > 1, виробничий потенціал розвивається і збільшується, що характеризує підвищення технічних можливостей підприємства;

– індексу ефективності використання виробничого потенціалу підприємства (І_ЕФвп), який характеризує ефективність заходів щодо вдосконалення управління виробничим потенціалом. Він визначається:

                                                   (1.10)

де ЕФ^план_впΣ, ЕФ^баз_впΣ – величини узагальненої бальної оцінки ефективності використання виробничого потенціалу підприємства в плановому і базисному періодах відповідно.

Якщо І_ЕФвп > 1, ефективність використання виробничого потенціалу підвищується.

Важливою процедурою оцінювання є аналіз відповідності категорії виробничого потенціалу підприємства категорії ефективності його використання ЕФ_{вп Σ}. При цьому можливі три ситуації.

1. Категорія ЕФ_{вп Σ} вища за ВП_Σ.

Це переважна ситуація, коли ефективність економічної діяльності підприємства вища за вкладені в неї ресурси. В цьому випадку підприємство може вирішувати наступне коло питань:

– планувати підвищення виробничого потенціалу з метою розвитку підприємства;

– провести аналіз чинників впливу на ЕФ_{вп Σ} з метою подальшого підвищення ефективності його використання;

– визначити динамічні характеристики ВП_Σ з метою підвищення ефективності прогнозування розвитку;

– здійснювати пошук фінансових ресурсів для здійснення інноваційних заходів з метою збільшення основного капіталу, його якості і модернізації, а також розширення виробничих площ і т.ін. З цією метою розробляється план розвитку виробничих потужностей підприємства.

2. Категорія ЕФ_{вп Σ} збігається з категорією ВП_Σ.

В цьому випадку важливий аналіз категорії окремих складових виробничого потенціалу, встановлення причин невисоких показників, складання плану організаційно-технічних і фінансових заходів щодо реалізації подальшої стратегії підприємства.

3. Категорія ЕФ_{вп Σ} нижча за категорію ВП_Σ.

В цьому випадку:

– встановлюються причини низької ефективності;

– розробляються заходи щодо підвищення ефективності використання ВП_Σ на основі аналізу кожного показника і кожної складової;

– розробляються заходи щодо збалансованого зростання ВП_Σ і ЕФ_{вп Σ}.

Підприємство в цьому випадку вибирає напрями розвитку, зіставляє цілі і можливості їхньої реалізації. Після цього можливе вироблення стратегії управління ефективністю використання виробничого потенціалу підприємства.

Для оцінювання трудового потенціалу підприємства пропонується використовувати показники: середньоспискова чисельність ПВП, питома частка робітників в загальній чисельності ПВП, питома частка основних робітників в загальній їхній чисельності, питома частка робітників вищої кваліфікації, питома частка дипломованих фахівців у сфері управління, середній вік всього персоналу, середній вік робітників, питома частка працівників, що підвищили кваліфікацію, питома частка спеціалі­стов, що вільно володіють комп'ютерними технологіями і т.ін.

Для оцінювання технічного потенціалу підприємства доцільно використовувати показники: середньорічна вартість основних засобів, знос основних засобів, питома частка активної частини основних засобів, виробнича площа, питома частка профільної галузевої продукції, питома частка прогресивних технологій, коефіцієнт змінності роботи устаткування, рівень механізації допоміжних робіт, рівень автоматизації основних виробничих процесів, питома частка технологічного браку.

При оцінюванні виробничої потужності підприємства пропонується використовувати такі показники: кількість одиниць верстато-інструментального устаткування, питома макси­мальна продуктивність одиниці устаткування, максимальна виробнича потужність в трудо­вому вимірі, питомі частки тру­домісткості виробництва груп виробів А (засобів виробництва) і В (предметів споживання), частка виручки підприємства за групами виробів А і В, коефіцієнт струк­турної перебудови груп виробів А і В.

Для оцінювання ефективності використання трудового потенціалу підприємства пропонується використовувати такі показники: виробіток 1-го працівника, виробіток 1-го робітника, середня заробітна плата на підприємстві, коефіцієнт використання робочого часу, коефіцієнт плинності кадрів, виконання умови перевищення темпів зростання виробітку над темпами зростання середньої заробітної плати, виконання умови перевищення темпів зростання середньої заробітної плати над темпами зростання інфляції, частка витрат, пов’язаних з управ­лінням підприємством.

Оцінювання ефективності використання технічного потенціалу підприємства пропонується проводити за такими показниками: фондовіддача, фондооснащеність, виробництво продукції з 1м² виробничих площ, рентабельність основного капіталу, фондорентабельність, коефіцієнт обороту оборотних коштів, коефіцієнт оновлення основного капіталу, коефіцієнт приросту основного капіталу, коефіцієнт екс­тенсивного використання обладнання, коефіцієнт ін­тенсивного використання обладнання.

Для оцінювання ефективності використання виробничої потужності підприємства пропонується використовувати такі показники: максимально можливий коефіцієнт використання виробничої потужності, коефіцієнт використання виробничої потужності (за виручкою) у вартісному вимірі, коефіцієнт використання виробничої потужності за трудомісткістю, коефіцієнт використання виробничої потужності за найбільш значущою i-тою продукцією підприємства в натуральному вимірі, коефіцієнт використання виробничої потужності за групами виробів А і В у натуральному і трудовому вимірах та інші.

Таким чином, у вищерозглянутій методиці[151] визначення виробничого потенціалу підприємства передбачає комплексну характери-стику сукупності його ресурсів і виробничих можливостей. Сукупність ресурсів визначається трудовим і технічним потенціалом, а виробничі можливості – виробничою потужністю підприємства, тобто виробничий потенціал = трудовий потенціал + технічний потенціал + виробнича потужність підприємства.

 

 

1.4. Структура потенціалу підприємства

Формування і використання потенціалу підприємства вимагає його структуризації, тобто, розподілу на компоненти з встановленням їхніх функцій та міжкомпонентних зв’язків.

Найбільш поширеними підходами до структуризації потенціалу підприємства є блочно-модульна структуризація іфункціональна структуризація.

Ідея, закладена Поповим Є. і Ханжиною В.[254] при побудові блочно-модульної структури потенціалу, заснована на взаємодії трьох складових, які найповніше характеризують внутрішній стан підприємства – системи управління, ресурсів і діяльності персоналу (рис.1.7). Таким чином, охоплюються всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягати поставлених цілей.

 

 

Рис.1.7. Блочно-модульна структура потенціалу підприємства[254]

 

В управлінському блоці формулюється місія, виробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться завдання. Причому названий блок представлений у вигляді сукупності компонентів, утворюючих систему управління: планування, орга-нізовування, мотивування і контроль.

Реалізація поставлених цілей здійснюється за рахунок ресурсів підприємства – трудових, інформаційних, фінансових і матеріальних (виробничо-технічних).

Особлива увага приділяється діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація – це, перш за все, люди. Блок діяльності персоналу включає три складові – аналітичну, виробничу і комунікаційну (діяльність, направлена на взаємодію з ринком). Аналітична складова діяльності підприємства включає в себе наукові дослідження і розробки і є основою для виробництва певного ресурсу або продукції. Комунікаційна діяльність передбачає здійснення функції розробки і застосування комплексу маркетингових інструментів взаємодії із ринком (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим, за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування і вироблення стратегічних цілей.

Представлена вище структура потенціалу має такі позитивні сторони.

· Розподіл управлінського блоку на компоненти (планування, організовування, мотивування і контроль) відображує послідовність стратегічного планування і управління як підприємством в цілому, так і його окремими функціональними складовими.

· Виділення значного числа складових дозволяє встановити взаємозв'язки зазначеної структури з усіма структурними підрозділами підприємства, визначити повний набір функцій для кожного з них, охопити весь спектр напрямів діяльності персоналу – від досліджень до застосування маркетингових інструментів взаємодії з ринком.

· Нерідко обов'язки персоналу обмежуються стандартним набором виробничих функцій, недостатня увага приділяється аналітичній роботі. Подібний дисбаланс спричиняє скорочення активності в решті сфер діяльності підприємства. Це може зашкодити підприємству, особливо, якщо воно функціонує на ринку, що динамічно розвивається.

· В блочно-модульній структурі чітко виокремлена ресурсна складова потенціалу, виділені основні компоненти. При цьому до найбільш важливих віднесені персонал та інформація, оскільки вони мають первинне значення для будь-якої організації на будь-якому етапі її розвитку.

· Перетин блоків ресурсів і системи управління структурує процес планування і управління як на рівні кінцевої продукції (товару), так і на рівні ресурсів, вироблених підприємством для внутрішнього споживання.

· Кожен малий куб моделі потенціалу є об'єктом управлінських і маркетингових рішень.

Таким чином, дана модель дозволяє керівникові бачити весь спектр можливих областей діяльності, оцінити рівень розвитку в кожній з них і виявити серед них ті, які раніше перебували поза увагою при стратегічному плануванні й управлінні.

Завдяки цьому забезпечується комплексний розгляд підприємства, з'являється можливість об'єктивно розставити пріоритети в розвитку стратегічних складових відповідно до визначених перспективних цілей.

· Наявність комунікаційного блоку робить модель відкритою системою, забезпечує рух інформаційних потоків за двома основними напрямами: «підприємство-ринок», «ринок-підприємство».

Поєднання осей координат і пропонованої структури дає можливість побачити, що у кожного блоку є свій вектор, відповідний етапам його розвитку (рис. 1.8)[254].

 

 

Рис. 1.8. Сумарний вектор розвитку підприємства

Так, вектор блоку ресурсів відображає пріоритети інформаційних і трудових ресурсів для організації.

Отже, з урахуванням векторів структурних компонентів можна визначити сумарний вектор розвитку підприємства. Він бере свій початок з планування і аналізу діяльності підприємства і закінчується контролем процесу його взаємодії з ринком.

Таким чином, виявлення структури потенціалу підприємства – необхідний етап стратегічного аналізу і управління. Визначена у вигляді моделі, яка будується на взаємодії основних стратегічних компонентів підприємства, дана структура охоплює всі внутрішньофірмові процеси, що протікають в різних функціональних областях його внутрішнього середовища. В результаті забезпечується системний погляд на підприємство, формується поелементна структура потенціалу, що є найважливішою передумовою його оцінювання і є базою для подальшого стратегічного планування.

Подобній підхід Попов Є.В.[175] пропонує використовувати і при визначенні окремих складових сукупного потенціалу підприємства., наприклад, маркетингового потенціалу, що характеризує собою в укрупненому плані суму методичних, людських, матеріальних і інформаційних ресурсів, що забезпечують маркетингову діяльність.

Таким чином, функціональна залежність потенціалу маркетингу (МП) рівна:

МП = f(П_i, П_мп, П_ммр, П_мi)                               (1.11)

де П_i – потенціал маркетингового інструментарію (методичний); П_мп – потенціал маркетингового персоналу (людських ресурсів); П_ммр – потенціал маркетингових матеріальних ресурсів; П_мі – потенціал маркетингових інформаційних ресурсів підприємства.

Співвідношення (1.11) визначає перший, найбільш крупний рівень представлення потенціалу маркетингу. Умовно його можна назвати ресурсним рівнем потенціалу.

Другий рівень, детальніший, може бути представлений різними аспектами відмічених ресурсів. Так, різними сторонами потенціалу маркетингового інструментарію є потенціали аналітичний, виробничий і комунікативний (рис.1.9)[175].

 

Рис. 1.9. Різні сторони (аспекти) маркетингового потенціалу

 

Таким чином, на аспектному рівні маркетинговий потенціал може бути представлений у вигляді функції:

МПі = f (П_а, П_в, П_к)                                           (1.12)

де П_а, П_в, П_к – аналітичний, виробничий і комунікативний потенціали маркетингового інструментарію, відповідно.

Детальніший, третій, дивізіональний рівень описує зміст потенціалів другого рівня залежно від розділів апарату маркетингу. Так, класичними розділами (дивізіонами) комплексу маркетингового інструментарію за Ф. Котлером[111] є: маркетингові дослідження, маркетингові інформаційні системи, сегментація ринку, розробка товарів, ціноутворення, збут і просування (реклама, персональні продажі, формування громадської думки, стимулювання збуту) товарів.

Четвертий рівень, методичний, є залежностями потенціалів третього рівня від різних методик застосування маркетингового комплексу. Наприклад, потенціал маркетингових досліджень може складатися з потенціалів планування маркетингових досліджень, розробки концепції дослідження, кабінетних, польових і кон'юнктурних досліджень, вивчень зовнішніх ринків, імітаційних досліджень. Потенціал формування громадської думки, у свою чергу, складається з потенціалів товарної пропаганди, лобіювання, формування іміджу фірми і корпоративної культури, постійної і періодичної роботи із засобами масової інформації.

І, нарешті, п'ятий рівень потенціалу маркетингу, утворений конкретними прийомами, методами і алгоритмами, напрацьованими в світовій і вітчизняній економічній теорії і практиці маркетингу. Наприклад, до кабінетних досліджень слід віднести аналіз мікросередовища і макросередовища підприємства, до польових маркетингових досліджень – опитування, спостереження, експерименти, панельні дослідження й експертні оцінки, до кон'юнктурних досліджень – оцінку ризиків, ємкості ринку, товарних пропозицій і еластичності попиту, а також прогнозування попиту[176].

Блочно-модульне структурування потенціалу маркетингу як сукупності засобів і можливостей підприємства в реалізації методичної маркетингової діяльності подано на рис. 1.10.

 

 

Рис. 1.10. Блочно-модульна структура маркенигового потенціалу підприємства

Як було відмічено вище, потенціал маркетингу є функцією потенціалу аналітичного, потенціалу виробничого і потенціалу комунікативного. З урахуванням окремих розділів маркетингу дане співвідношення може бути представлене у вигляді:

МП = f (П_мд, П_мі, П_ср; П_тп, П_ц, П_зп; П_пп, П_рд, П_сз, П_гд)              (1.13)

де П_мд – потенціал маркетингових досліджень; П_мі – потенціал маркетингової інформаційної системи; П_ср – потенціал сегментації (вибору) цільового ринку; П_тп – потенціал товарної політики підприємства; П_ц – потенціал процесу ціноутворення; П_зп – потенціал збутової політики підприємства; П_пп – потенціал персональних (особистих) продажів; П_рд – потенціал рекламної діяльності підприємства; П_сз – потенціал стимулювання збуту продукції (наприклад, купонних продажів); П_гд – потенціал формування громадської думки.

Як перше можливе наближення виявлені вище функції можна представити у вигляді суми доданків з обгрунтованими експертним шляхом ваговими коефіцієнтами:

                                                 (1.14)

де МП_j – оцінюваний маркетинговий потенціал; k_i – ваговий коефіцієнт i -ої складової потенціалу; П_ij – i -й доданок j- ої складової маркетингового потенціалу.

Вагові коефіцієнти автори методики пропонують визначати за допомогою експертного опитування керівників маркетингових служб промислових підприємств. Таким чином, якщо потенціал кожного доданку оцінювати у відсотках, вважаючи, що максимальне використання сучасного маркетингового потенціалу складає 100%, то можна оцінити кількісним чином інтегральний потенціал маркетингу промислових підприємств. Подібний підхід можна використовувати при визначенні й інших складових потенціалу підприємства.

Інша методика, розроблена вітчизняними науковцями Федоніним О.С., Рєпіною І.М., Олексюком О.І., передбачає структуризацію потенціалу підприємства за функціональною ознакою розмежування в структурі потенціалу підприємства суб’єктних і об’єктних складових (рис. 1.11)[245].

Об’єктні складові пов’язані з матеріально-речовинною формою потенціалу. Вони споживаються і відтворюються в процесі виробництва. До об’єктних складових дослідники відносять:

 

Рис.1.11. Структура потенціалу підприємства [245,с.15]

· виробничий потенціал – наявні і приховані можливості підприємства щодо залучення і використання ресурсів і факторів виробництва для максимально можливого випуску продукції. До його складу входять:

– потенціал землі та природнокліматичні умови (можливість використання природних багатств у господарській діяльності);

– потенціал основних фондів (наявні і приховані резерви основних фондів, які формують виробничу потужність підприємства);

– потенціал оборотних фондів (сукупність предметів праці, зосереджених у виробничих запасах, незавершеному виробництві і витратах майбутніх періодів);

– потенціал нематеріальних активів (сукупність можливостей використовувати права на продукти інтелектуальної праці в господарському процесі);

– потенціал технологічного персоналу (здатність робітників виробляти продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги); 

·  інноваційний потенціал – сукупні можливості підприємства щодо створення і впровадження нових ідей для технічного, організаційного чи управлінського оновлення підприємства;

·  фінансовий потенціал – обсяг власних, залучених і позичених фінансових ресурсів підприємства, якими воно може розпоряджатися для здійснення поточних і перспективних витрат;

·  інвестиційний потенціал – наявні і приховані можливості для здійснення простого і розширеного відтворення;

·  потенціал відтворення. Відтворення потенціалу підприємства - це безперервний процес відновлення його складових. За простого відтворення спожиті фактори виробництва відновлюються в незмінних обсягах. За розширеного відтворення відбувається кількісний і якісний розвиток виробничих та інших складових потенціалу. У межах розширеного відтворення можна виокремити три типи розвитку підприємства: екстенсивний, інтенсивний та екстенсивно-інтенсивний (змішаний). За екстенсивного типу відтворення потенціалу розвиток досягається за рахунок залучення додаткових ресурсів. Інтенсивний тип передбачає вдосконалення факторів виробництва та поліпшення їхнього використання. За змішаного типу відтворення відбувається двома шляхами: і за рахунок додаткових ресурсів, і через більш ефективне їхнє використання.

Інноваційний та інвестиційний потенціали в сукупності є основою потенціалу відтворення підприємства. Інноваційний потенціал забезпечує генерацію нових ідей, а інвестиційний потенціал забезпечує їхнє впровадження через використання різних фінансових джерел. Отже, потенціал відтворення – це сукупність матеріальних, технічних, нематеріальних, фінансових та інших ресурсів, якими володіє підприємство та використовує або може додатково залучити для простого і розширеного відтворення факторів виробництва.

Суб’єктні складові потенціалу підприємства не споживаються в процесі виробництва, а є передумовою і чинником раціонального споживання і ефективного використання об’єктних складових. До суб’єктних складових потенціалу підприємства науковці відносять:

·  науково-технічний потенціал – рівень забезпечення виробництва наукою, технікою, технологією; рівень підготовки науково-технічних, інженерних, конструкторських кадрів; наявність можливостей та ресурсів для розв’язання науково-технічних проблем і задач;

·  управлінський потенціал – знання, здібності і навички керівного персоналу усіх рівнів, ланок та функціональних служб управління, які реалізуються в процесі формування та організації діяльності виробничих, економічних і соціальних підсистем підприємства та забезпечують інтеграцію функціонально-структурних та нематеріальних елементів;

·  потенціал організаційної структури управління – управлінський механізм функціонування підприємства, який визначає порядок організації функціональних елементів системи та характер зв’язків керування, підпорядкування та взаємодії між окремими елементами підприємства;

·  маркетинговий потенціал – здатність підприємства спрямовувати власні функції на використання і пошук потенційних ринків збуту та нових споживачів.У структурі маркетингового потенціалу окремо виділяють логістичний потенціал. Це максимальна функціональна спроможність системно інтегрованих підрозділів підприємства усіх видів діяльності з пересування в просторі та руху в часі засобів виробництва, матеріалів, готової продукції, енергетичних та інформаційних потоків.

В структурі потенціалу підприємства науковці виокремлюють складові, які не можна однозначно віднести чи до суб’єктних, чи до об’єктних. Це:

·  трудовий потенціал – сукупність кількісних і якісних характеристик робочої сили підприємства;

·  інфраструктурний потенціал – збалансовані з потребами виробництва можливості допоміжних та обслуговуючих цехів, служб і господарств щодо забезпечення необхідних умов для діяльності основних цехів і підрозділів підприємства;

·  інформаційний потенціал – сукупність та єдність організаційно-технічних та інформаційних можливостей, які забезпечують збирання, накопичення, зберігання, обробку та поширення інформаційних ресурсів для підготовки та прийняття управлінських рішень.

За іншим науковим підходом до структуризації потенціалу підриємства, запропоновим Бачевським Б.Є., Заблодською І.В., Решетняк О.О.[19], функціональні елементи потенціалу підприємства водночас є і носіями його зовнішнього ринкового потенціалу.

Так, потенціал блоку систем виробництва та реалізації продукції, перебуваючи носієм функції виробництва і реал