Закінчення навчальних малюнків

З вимоги послідовності в роботі випливає і програмне вимога закінченості малюнка.

Де і на якому етапі роботи можна вважати навчальний малюнок закінченим?

Помилково було б думати, що закінченість малюнка визначається відпрацьованістю деталей. Подібний критерій завів би навчальний малюнок у безглуздий натуралізм.

Ми досить часто чуємо від студентів: «Мені здається, що я малюнок скінчив. Що ж мені робити далі?». А інші задовго до закінчення часу, відведеного на виконання завдання, студент відкладає свою роботу і каже впевнено і переконано: «Я свій малюнок зовсім закінчив».

Викладач повинен негайно вирішити, чи дійсно малюнок закінчено або треба продовжити над ним роботу.

Чистяков писав: «...закінчити (вчасно і на тій грані, де і як треба закінчити.) може лише той, хто багато і правильно вправлявся... в тонкощі дозволу завдання». Тут  Чистяков вказує на те, що в кожному малюнку є своя основа завдання і що до вирішення цього завдання можна підійти лише на основі правильної послідовності в роботі. Необхідною критерієм для судження про закінченість навчального малюнка є вирішення саме цієї основної задачі, обумовленою завданням.

У навчальній програмі завдання по малюнку розташовані по наростаючій ступеня складності; відповідно підвищуються з кожним завданням і вимоги до якості виконання малюнка. Тому педагогічно правильним буде вважати малюнок закінченим в тому випадку, якщо в ньому вирішено основний зміст завдання і якщо виконання малюнка відповідає вимогам даного рівня студентів. Тому педагог обов'язково повинен перед початком роботи розкрити студентам зміст завдання.

Умінням правильно вести роботу над малюнком студент опановує на основі одержаних знань і навичок і постійно накопичується досвіду. Але набагато складніше навчити тієї «тонкощі рішення задачі», про яку говорить Чистяков, розумінню, «де і як треба закінчити» малюнок.

Таке розуміння є результат систематичного виховання вміння «цілісно бачити» натуру і, виходячи з нього, критично оцінювати свій малюнок. В кінцевому підсумку, і перш за все це і є вміння, закінчуючи малюнок, виділити найголовніше і підпорядкувати йому другорядне. Таким чином, другим (і більш високим) критерієм для судження про закінченості малюнка як для педагога, так і для учня, повинна бути цілісність зображення.

Розділ 2.

Геометричні фігури

Каркасний куб

Каркасна модель куба установлена паралельно передній стороні столика постановки, близько до краю.

Перед початком роботи над малюнком, викладач повинен провірити точку зору кожного з студентів на модель, звертаючи увагу, що фронтальна перспектива куба мало що дасть для розуміння перспективної побудови на площині. Погано також, коли ребра куба співпадають «кут до кута» (на малюнку ), коли передні грані куба співпадають із задніми по вертикалі.

Робота над малюнком починається із пояснень викладача. Задача пояснення – допомогти студентам засвоїти, що робочий лист паперу від тепер не є двохмірна площина, на яку наносять лінії, а частина простору, де інструментами для рисунку наносять, будують, ліплять об’ємні форми. Від цього залежить успіх подальшого навчання.

Пояснюючи це, не потрібно робити скидку на вік. Глибокий інтерес студентів до рисунку, їх любов до заняття забезпечить увагу групи при обговоренні різних проблем, наприклад трактовки об’ємної форми в рисунку.

На початку пояснення необхідно показати гіпсовий куб і пояснити, що куб – це таке геометричне тіло, конструкція якого лежить в основі багатьох предметів. Наприклад: табуретка, ящик, коробка сірника, кімната і т.д.

Каркасний дротяний куб, який необхідно намалювати, - це прозора модель, на якій можна бачити побудову куба. В моделі показані ребра куба, тобто лінії, по яким з’єднуються в побудові всі шість квадратів одного розміру, які і створюють куб. Однин із цих квадратів служить основою стоячого куба.

Відмітивши місце на столі, де стоїть каркасний куб, на деякий час заберемо його і до найближчої нам сторони відмітки, паралельній краю стола, прикладемо каркасний квадрат, тримаючи його рукою у вертикальному положенні. Після чого помаленьку опускаємо каркасний квадрат і ставимо його повністю на відмітку зроблену на папері.

Якщо взяти паперову рамку зроблену заздалегідь (9,5 Х 7 см.), і сидячи прямо навпроти середньої ближньої сторони квадрата, подивившись в отвір рамки на квадрат так, щоб він доторкався до крайньої сторони горизонтальної рамки, то тоді ми побачимо, що бокові сторони квадрата, направлені від нас в глибину, трохи нахилені один до одного, а задня і бокові сторони квадрата здаються коротшими чим його передня сторона.

Продовжуючи дивитись на лежачий квадрат через рамку і нахиляючись поступово направо і наліво, не сходячи з місця, ми побачимо, що бокові сторони квадрата так якби відхиляються направо або відповідно наліво.

Якщо при нахилі дивитись на квадрат через рамку так, щоб передній кут лежачого квадрата весь час залишався на нижній горизонтальній стороні паперової рамки, тоді ясно видно, що передня і задня сторони квадрата одночасно відхиляються так само на якийсь кут по відношенню до нижнього краю рамки.

 

Аналогічно змінюються направлення сторін квадрата, які зв’язані один з одним, буде відбуватись при зміні точки зору на квадрат, а коли точка зору буде знаходитись на рівні стола, лежачий квадрат перетворюється для нашого ока в одну горизонтальну лінію.

Забравши каркасний квадрат, поставимо на це місце каркасний куб і подивимось на нього через паперову рамку з різних точок. Здається що каркасний куб повертається до нас різними сторонами (на малюнку).

 

Через що це відбувається?

Щоб зрозуміти це, потрібно знати механізм ока і ясно уявляти собі, як бачить людина.

На схемі потрібно показати як бачить око і пояснити, що таке центральний промінь зору (схема 1), і поле зору ока (схема 2). На схемі можна роз’яснити, чому розмір зображення на сітчатці ока зменшується в порівнянні від відстані предмета на який ми дивимось (схема 1), і показати як на задньому матовому склі фотоапарата виходить малюнок і як воно змінюється в розмірі при віддаленні предмета від об’єктива (схема 3).

 

Схема 1.

 

Схема 2.

Схема 3.

 

Основний закон перспективного скорочення розмірів, заходячих в глибину предметів, легко засвоюються студентами, і якщо привести приклад на коліях для потягів, шпалах чи телеграфних стовпах, то лінія горизонту і точки сходження стають досить зрозумілими.

Необхідно також зрозуміти, що закон перспективного скорочення відноситься тільки до паралельних ліній, лежачих на горизонтальних площинах нижче і вище горизонту (наприклад, підлога і стеля кімнати).

Що відноситься до вертикальних ліній, наприклад кут кімнати чи шафи, то до них в малюнку закон перспективного скорочення не використовується.

 Щоб побудувати будинок, потрібно спочатку визначити на площадці місце для нього, і виходячи з його майбутніх розмірів, розмістити на землі його план. Набивши по кутам розмітки (плану) клинки і з’єднавши їх шнуром, встановлюють фундамент та розпочинають роботу над стінами знизу вверх.

Так і в малюнку: всі стоячі або лежачі геометричні фігури на горизонтальній площині починають будувати їх з плану.

В даному випадку площадкою буде служити горизонтальна площина, яка входить в глибину від нижнього краю картинної площини до лінії горизонту (яка повинна бути наміченою зразу на листі паперу). Планом для побудови куба буде служити, як ми і раніше говорили, квадрат, лежачий в його основі, але він повинен знаходитись в перспективному скороченні.              Перш за все виконуємо попередню намітку куба.

Попередня намітка куба – це рисунок, який виконується на око і тільки в загальному. На основі зробленої намітки і буде виконуватись побудова.

Попередню намітку і всю побудову потрібно виконувати легкими штрихами олівцем, так як напевно деякі з ліній прийдеться витирати, і не один раз, а поверхню паперу потрібно берегти.

Побудова завжди починається від найближчої до вас точки – в даному випадку від кута квадрата основи куба. Для цього потрібно:

1. Визначити направлення двох найближчих до нас сторін квадрата основи куба за допомогою кутів (на малюнку), які ці сторони співпадають із горизонталлю, і потрібно їх продовжити до лінії горизонту, там де будуть точки сходження;

2. Правильно визначити розміри цих сторін в співвідношенні до розміру переднього ребра куба по намітці і проставити ці відрізки по проведеним в точку сходу лініями, начинаючи від ближнього кута квадрата;

3. Провести через кінці відрізків лінії на точки сходження.

В перетині нанесених перспективних ліній і буде лежати квадрат – основа куба.

Після закінчення побудови квадрату – основи куба – студенти показують свою роботу викладачу, і після виправлення помилок вказаних викладачем, приступають до другого етапу побудови куба:

4. Провести через кути лежачого квадрату вертикальні лінії і з’єднати верхній кінець найближчого до вас переднього ребра кута з точками сходу. При цьому перетинаються три ребра куба (вертикальні), і можна вважати куб побудованим.

Вся побудова виконується тонкими допоміжними лініями. Тому, щоб закінчити малюнок необхідно виділити лінії ребер каркасного куба, залишивши допоміжними тільки ті лінії які ведуть до точок сходження, а також лінію горизонту; залишені допоміжні лінії дають можливість проаналізувати правильність перспективної побудови.