Калькуляція собівартості деталі А

№ з/п	Стаття витрат	Сума, грн.
1	Прямі матеріальні витрати	250
2	Прямі витрати на оплату праці	100
3	Інші прямі виробничі витрати	40
4	Змінні загальновиробничі витрати	50
5	Постійні загальновиробничі витрати	100
Разом виробничих витрат		540

 

Поста­чальник пропонує цю деталь за ціною 500грн. Чи варто підпри­ємству приймати пропозицію постачальника?

Визначимо релевантні та диференційні витрати за умови існу­ючої альтернативи: виробляти чи купувати деталь А (табл. 5.5).

Таблиця 5.5

Релевантні та диференційні витрати під час прий­няття рішення “виробляти чи купувати” деталь А

№ з/п	Показники	Витрати на оди­ницю, грн.	Релевантні витрати на одиницю, грн.
			виробляти	купу­ вати
1	Прямі матеріальні витрати	250	250
2	Прямі витрати на оплату праці	100	100
3	Інші прямі виробничі витрати	40	40
4	Змінні загальновиробничі витрати	50	50
5	Постійні загальновиробничі витрати	100
6	Вартість придбання деталі А у постачальника	500		500
Разом релевантних витрат			440	500
Диференційні витрати			60 (500- 440)

 

Як свідчать результати проведеного аналізу, релевантна виробнича собівартість деталі А дорівнює 440грн., що на 60грн. менше за затрати на її придбання. Диференційні затрати на річну потребу підприємства в деталі А становлять 600 000 грн (60 ×10 000). Тому підприємству вигідніше виготовляти деталь А самостійно.

У разі відсутності у підприємства віль­них виробничих потужностей рішення могло б бути іншим. Так, якщо підприємство вирішує самостійно виробляти деталь А і за рахунок цього зменшити виробництво інших продук­тів, то втрачений через це маржинальний дохід розглядатиметься як можливі затрати.

Слід підкреслити, що хоча, господарюючі суб’єкти намагають­ся зберегти існуючий виробничий потенціал, вони, як правило, мають розглянути також інші альтернативні пропозиції, напри­клад, відмовитися від власного виробництва і передати вільні ви­робничі потужності в оренду або використовувати їх для виготов­лення іншої продукції. Звідси величина доходу у вигляді оренд­ної плати, яку буде втрачено у разі продовження власного вироб­ництва, може стати вирішальним чинником, який призведе до скасування попереднього рішення про збереження виробництва. Багато підприємств виготовляють комплектуючі вироби, оскільки у них є вільні виробничі потужності і немає іншого альтернатив­ного шляху їх використання. Крім того, не останню роль у про­цесі прийняття рішень такого типу відіграють якісні фактори, на­приклад, надійність субпідрядників та якість їх роботи.

Обсяги і структура виробничо-господарської діяльності під­приємства залежать від низки чинників виробничого і комер­ційного характеру, які тією чи іншою мірою обмежують виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надан­ня послуг. Обмежуючими виробництво чинниками можуть бути попит на продукцію, рівень технічної оснащеності підприєм­ства, його виробнича потужність тощо. За таких умов підприєм­ство має обирати той вид діяльності, який є для нього найвигіднішим і найприбутковішим.

Рішення про оптимальне використання обмежених ресурсів - це рішення, спрямоване на складання такої виробни­чої програми підприємства, яка забезпечить йому отримання максимального прибутку за умови існування обмежень вироб­ництва і реалізації продукції.

Приймаючи управлінські рішен­ня, потрібно враховувати кількість обмежень. За наявності тільки одного обмеження аналіз інформації для прийняття рішення про оптимальне використання ресурсів підприємства ґрунтується на обчисленні показника маржинального доходу на одиницю обмежувального чинника.

Наприклад, підприємство, що виготовляє печиво двох видів - “Вершкове” та “Вівсяне”, має такі показники діяльності, наведе­ні у табл. 5.6.

Необхідно визначити, якого печива і в якій кількості треба ви­готовляти, щоб підприємство отримало максимальний прибуток.

Таблиця 5.6

Дані про виробництво печива

№ з/п	Показники	“Вершкове”	“Вівсяне”
1	Ціна за один кг печива, грн.	30,0	35,0
2	Змінні витрати на один кг печива, грн.	23,0	25,0
3	Маржинальний дохід на один кг печива,  (р.1- р. 2) грн.	7,0	10,0
4	Коефіцієнт маржинального доходу (р. 3: р.1)	0,23	0,29
5	Витрати часу на виготовлення одного кг печива, машино-годин	1	2
6	Попит на печиво, кг	60000	45 000
7	Потужність обладнання заводу, машино-годин	90 000

 

На перший погляд видається, що краще виробляти печиво “Вівсяне”, оскільки від його реалізації можна отримати маржинальний дохід більший, аніж від реалізації печива “Вершкове”. Викори­ставши всю свою потужність, підприємство може виготовляти: 90 000: 2 = 45 000кг печива “Вівсяне”, що не перевищує по­питу на нього.

При цьому загальний маржинальний дохід заводу буде ста­новити 45 000 ×10 = 450 000 грн. Тепер розрахуємо маржиналь­ний дохід на одиницю обмежувального чинника, який у нашо­му випадку є потужністю обладнання заводу:

а) для печива “Вершкове” 7: 1 = 7 грн. / маш.-год.;

б) для печива “Вівсяне” 10:2 = 5 грн. / маш.-год.

Оскільки показник маржинального доходу на одну машино-годину роботи обладнання для печива “Вершкове” - 7 грн., а для печива “Вівсяне” лише 5 грн., треба, насамперед, виробляти печиво “Вершкове”. На основі цього складемо оптимальну виробничу програ­му заводу:

Обсяг виробництва печива “Вершкове” - 60 000 кг (не більше, ніж попит на цей сорт печива).

Оскільки, для виготовлення 1 кг печива “Вершкове” витрачається 1 машино-година, на весь обсяг виробництва цього печива буде використано 60000 машино-годин.

Тобто, обсяг виробництва печива “Вівсяне” за цих умов становитиме:

(90000-60000): 2 = 15000 кг.

Загальний маржинальний дохід заводу у цьому випадку становитиме:

60 000 × 7 + 15 000 × 10 = 420 000 + 150 000 = 570 000 грн.

Отже, оптимізація виробничої програми дає можливість підприємству отримати на 120 000 тис. грн. (570 000 - 450 000) мар­жинального доходу більше, ніж за неоптимальної програми.

При прийнятті рішень за умов обмежень необхідно також урахувати такий чинник, як задоволення потреб споживачів. Адже, не забезпечивши їх мінімальну потребу у виробах, під­приємство може втратити частину своїх клієнтів, що призведе до зменшення обсягів реалізації та зменшення прибутку.

При існуванні двох або біль­ше обмежень (на кваліфіковану робочу силу та на виробничу пло­щу) для прийняття оптимального рішення потрібно застосовува­ти лінійне програмування. Крім того, не слід забувати і про якісні чинники, наприклад, про втрату постійного покупця через немо­жливість виконання замовлення: складена виробнича програма не дозволяє виробити необхідну кількість певного продукту тому, що маржинальний дохід на одиницю обмежуючого фактора для цього продукту є найменшим. Правильно здійснений вибір щодо структури випуску суттєво впливає на фінансовий результат і до­зволяє значно поліпшити його.

Перед керівниками часто виникає запитання: яку кількість сировини, матеріалів, палива потрібно закупити, щоб якнай­менше вилучати з обігу свої обігові кошти, не знизити ліквідість активів підприємства, мати щонайменші витрати на оформ­лення замовлень для закупівлі запасів та на їх збереження.

При визначенні оптимального за рівнем затрат обсягу за­пасів порівнюють релевантні затрати на збереження запасів товарно-матеріальних цінностей (втрати внаслідок інвестуван­ня коштів у запаси, додаткові затрати на збереження, страху­вання запасів, імовірні втрати внаслідок їх морального старін­ня) з вартістю виконання замовлень (транспортні затрати, затрати на відрядження, канцелярські затрати, оформлення розрахункових документів тощо).

Оптимальний (найекономічніший) обсяг матеріальних за­пасів визначають на основі обчислення й аналізу сукупних релевантних витрат на формування запасів за різної кількості та різних обсягів замовлення, графічно чи на підставі розрахун­кових формул.

Наприклад, підприємство купує сировину в постачальника за ціною 10 грн. за кілограм.Загальна річна потреба підприємства у цій сировині 3000 кг. Середні витрати на збереження 1 кг сиро­вини - 1,5 грн., середні витрати на оформлення і виконання од­ного замовлення - 60 грн. Необхідно визначити оптимальний обсяг закупівлі підприємством цієї сировини. Визначимо опти­мальний обсяг закупівлі запасів у табличній формі (табл. 5.7).

 

Таблиця 5.7