Розрахунок сукупних витрат при різних обсягах закупівлі запасів

 

№ з/п	Показник	Кількість замовлень (H), одиниць
		2	4	6	8	12	24
1	Обсяг одного замовлення на закупівлю запасів (Mi), кг	3000	1500	1000	750	500	250
2	Середній обсяг запасув (Ос),грн. (Ос= Mi 2)	1500	750	500	375	250	125
3	Витрати на збереження створеного запасу (Вз), грн. (Вз= Ос×1,5)	2250	1125	750	562,5	375	187,5
4	Витрати на оформлення і виконання замовлень (Во), грн. (Во= H× 60)	120	240	360	480	720	1440
5	Сукупні релевантні витрати (В), грн. (В = Вз+ Во)	2370	1365	1110	1042,5	1095	1627,5

 

Аналізуючи дані табл. 5.7, можна зробити висновок, що оп­тимальний для підприємства обсяг закупівлі сировини - 750 кг, при середньому обсязі запасу - 375 грн., оскільки саме при такому обсязі закупівлі товарно-матеріальних цінностей су­купні релевантні затрати на їх збереження та оформлення й ви­конання замовлення є мінімальними[29]. 

При визначенні об'єму закупівель є дві можливості. Закупівля великих кількостей через великі проміжки часу або закупівля невеликих кількостей через невеликі проміжки часу. Переваги першого варіанту: низькі затрати на придбання, вигідніші ціни. Недоліки: відсутність переваг за закупівельними цінами, а за рахунок частих оформлень замовлень виникають додаткові затрати.

Таким чином, із зростанням середнього розміру однієї партії постачання запасів знижуються затрати придбання і збільшуються складські затрати, і навпаки. Отже, проблема оптимізації об'єму замовлень полягає в тому, щоб збалансувати дві протилежні тенденції в динаміці затрат. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між групами затрат так, щоб сукупна сума була мінімальною [18]. Графічно це зображено на рисунку 5.3.

 

С у купн і затрат и

Складс ькі затрати затраты

Затрат и на пр идбання

0

Р о зм і р парт ії поставки

 

 

 

 

                                             Точка EOQ

Рис. 5. 3. Граф і к м і н і м і зац ії с у купн и х затрат при оптимальном у р о зм і р і

 поставки (EOQ) [18]

Для розрахункуоптимального обсягу замовлення  (партії поставки) використовується така формула:

 

,    або ,        (5.1)

де О ВС – обсягвиробничого споживання запасів вданому періоді;

З_пр – затрати на придбання на одне замовлення;

З _зб – вартість зберіганняодиниці запасу;

Ц _{од .} – закупівельна ціна за од;

% _скл. – ставка складського процента

 

%_скл  = Складс ькі затрат и / с е редн і й складс ь к и й запас   (5.2)

 

Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасувизначається  так:

 

                                  ВЗС_о  = ООЗ_о:2                                  (5.3)

 

Приймаючи остаточне рішення щодо обсягу закупівлі за­пасів, треба пам’ятати, що при надто малих обсягах закупівлі можуть зрости ціни за терміновість виконання замовлень. У ро­боті підприємства можуть виникнути простоювання внаслідок нестачі запасів або порушення постачальниками термінів і обся­гів їх постачання, а також можуть зрости витрати підприєм­ства на закупівлю запасів унаслідок зміни ринкових цін на товарно-матеріальні цінності чи зміни валютних курсів.

У процесі управління запасами необхідно керуватися зако­ном Парето, який був сформульований цим італо-швейцарським ученим у кінці XIX ст. на основі аналізу розподілу до­ходів і багатства в Італії. Парето встановив, що 80 % доходів і багатства належить 20 % населення країни.

Таке співвідношення характерне для багатьох явищ у біз­несі, зокрема:

 - 80 % доходу підприємство найчастіше отримує від 20 % своїх замовників і клієнтів;

- 20 % асортиментного переліку продукції приносить під­приємству 80 % прибутку;

 - 80 % вартості запасів підприємства припадає на 20 % асортиментного переліку його запасів тощо.

З огляду на це, запаси підприємства доцільно поділити на три основні групи. До першої групи треба віднести 20 % асор­тиментного переліку запасів, вартість яких становить 80 % від загальної вартості запасів. До другої групи - 30 % асортимент­ного переліку запасів, вартість яких становить 15 % від їх загальної вартості. До третьої групи треба віднести решту 50 % асортиментного переліку запасів, вартість яких становить 5 % загальної вартості запасів. Зрозуміло, що найбільшу увагу у про­цесі управління менеджери мають приділяти запасам першої групи.

Одним із найважливіших управлінських рішень є рішення щодо встановлення ціни на продукцію, роботи чи послуги, які реалізує підприємство. Ціна реалізації продукції залежить від рівня попиту на неї, цін конкурентів на аналогічну продукцію та рівня витрат на її виготовлення і реалізацію. При прийнятті остаточного рішення щодо ціни реалізації продукції треба вра­ховувати довгострокову мету і короткострокові (поточні) зав­дання підприємства, зокрема, такі, як забезпечення виходу під­приємства на новий ринок, збільшення частки підприємства на ринку збуту, максимізація прибутку підприємства тощо. Для обґрунтування ціни реалізації продукції використовують дві основні моделі: економічну модель та модель ціноутворення на основі аналізу витрат.

Економічна модель ціноутворення ґрунтується на зістав­ленні витрат і доходів та визначенні такої ціни реалізації про­дукції, яка забезпечить підприємству максимальний прибуток.

Основним недоліком економічної моделі ціноутворення є не­обхідність здійснення значної кількості статистичних обстежень для встановлення залежності між ціною та обсягом реалізації продукції. Окрім цього, при встановленні ціни не аналізують витрати на виготовлення одиниці продукції і передбачають, що підприємство планує отримати максимальний прибуток. Однак це не завжди відповідає поточним завданням розвитку підпри­ємства.

Суб’єкти підприємництва можуть обґрунтувати ціни на про­дукцію, роботи чи послуги, застосовуючи модель ціноутворен­ня на основі аналізу витрат. За цієї моделі формування ціни спочатку визначають (калькулюють) витрати на виготовлення одиниці продукції (змінні виробничі, постійні виробничі, змінні виробничі та операційні, загальні виробничі та операційні тощо). Ціну одиниці продукції визначають за формулою:

                  Ціна одиниці продукції = Витрати + Націнка           (5.4)

Націнку встановлюють у відсотках до витрат на виготовлен­ня продукції. Величина націнки залежить від виду витрат, які прийняті за основу для її обчислення, і бажаної суми прибутку.

Загальну очікувану суму прибутку підприємства найчасті­ше визначають на основі показника очікуваної рентабельності його капіталу. Наприклад, якщо вартість капіталу підприємства, яке виробляє 50000 одиниць продукції в рік, дорівнює 5000000 грн, а очікувана його рентабельність - 20 %, то очікувана загальна сума прибутку підприємства має становити 1000000 грн. (5000000 х 0,2) або 20 грн. на одиницю продукції (1000000: 50000).

Якщо розрахунками встановлено, що змінні виробничі ви­трати на одиницю продукції дорівнюють 50 грн., розподілені постійні виробничі витрати - 25 грн., а прибуток - 20 грн., то відсоток націнки має становити:

а) по відношенню до змінних виробничих витрат:

[(25 + 20):50] × 100 = 90 %;

  б) по відношенню до загальних виробничих витрат:

[20:(50 + 25)] × 100 = 26,67 %.

Підставивши отримані результати у формулу 5.4, обчисли­мо ціну реалізації одиниці продукції:

  а) на основі змінних витрат:

50 + 0,9 × 50 = 95 грн.;

  б) на основі загальних виробничих витрат:

(50 + 25) + 0,2667 × (50 + 25) = 95 грн.

Основним недоліком формування ціни на основі витрат є ігнорування такого ринкового чинника як співвідношення по­питу і пропозиції на продукцію, що може зумовлювати зави­щення або заниження ціни реалізації порівняно з ринковими цінами на аналогічну продукцію.

Модель ціноутворення на основі витрат передбачає, що осно­вою формування ціни на продукцію є її собівартість. Однак, за умов насичення ринку товарами, значна частина японських фірм діє навпаки, тобто використовує ціну для визначення витрат на виготовлення продукції. Такий метод називають цільовим калькулюванням.

Цільове калькулювання - це ме­тод визначення собівартості продукції чи послуги, що базуєть­ся на ціні (цільовій ціні), яку покупці бажають сплачувати за певний товар. Цю процедуру називають також калькулюван­ням собівартості на основі ціни. При цільовому калькулюванні відділ маркетингу підприємства спочатку визначає, які харак­теристики та яка ціна певного виду продукції є найприйнятнішими для покупців. Після цього фахівці підприємства проек­тують цю продукцію, визначають її собівартість та порівню­ють із цільовою ціною. Якщо витрати на виробництво продукції є надто високими, їх оптимізують.

Наприклад, якщо ціна, за якою покупці готові купувати пев­ний товар, становить 30 грн. за одиницю, а рентабельність ви­робництва і реалізації продукції підприємства становить 20 %, то собівартість виробу не повинна перевищувати 25 грн. (30: 1,2).

 

          5.3 Моделі прийняття рішень за умов невизначеності

 

Рішення в умовах невизначеності – церішення, ухвалені в умовах бракудостатньої інформації відносно можливих подій.

Однією з головних проблем ухвалення управлінських рішень є неможливість передбачити всі релевантні майбутні події, які не залежать від менеджера. Тому передбачення майбутніх затрат або доходів ускладнюється в результаті невизначеності явищ (попит, погодні умови, політична нестабільність, і т. д.), які впливають на діяльність підприємства.

Брак достатньої інформації відносно можливих подій означає невизначеність. Невизначеність, у свою чергу, зумовлює ризик (risk), тобто можливість відхилень фактичних результатів діяльності від очікуваних. Чим більше невизначеність, тим більший ризик при ухваленні рішення.

Для зниження міри ризику, доцільно зважати на вірогідність тих або інших явищ. Вірогідність (Probability) - число, яке характеризує міру можливого настання події. Відповідно, подія (event) - це явище, можливість виникнення якого вивчається. По теорії вірогідності, всі події, які спостерігаються, можна розділити на три групи: достовірні, неможливі і випадкові (таблиця. 5.7).

                                                                           Таблиця 5.7

                                             Класифікація подій

№ з/п	Подія	Визначення події	Значення вірогідності (Р)події
1	Достовірне	Подія, яка обов'язково відбудеться, якщо здійснено випробування	Р =1
2	Неможливе	Подія, яка явно не відбудеться, якщо здійснено випробування	Р = 0
3	Випадкове	Подія, яка може відбутися або не відбутися, якщо здійснено випробування	0 <Р<1

 

Невизначеність пов'язана з наявністю можливих випадкових подій. Тому перш за все слід встановити ці можливі випадкові події і визначити їх вірогідність.

Вірогідність випадкової події А - це відношення числа сприятливих наслідків випробування (m) до загального числа всіх можливих наслідків (n).

                                         Р (А) = m: n (5.5)                                                                                      

Перелік всіх можливих результатів події і вірогідності кожного з них називають розподілом вірогідності (Probability Distribution).

Приклад: Студент добре засвоїв 6 тем учбового предмету із10. Вірогідність того, що він складе іспит, рівна 6:10 = 0,6. Розподіл вірогідності має такий вигляд:

ПодіяВірогідність

Студент складе іспит                                                         0,6

Студент не складе іспит                                                 0,4

Разом 1,0

Отже, сума вірогідності всіх можливих подій повинна дорівнювати 1.

Вірогідність подій, визначена через математичні розрахунки або на підставі статистичних спостережень минулих подій, є об'єктивною вірогідністю. Об'єктивну вірогідність можна визначити відносно масових подій, що періодично повторюються.

 Але об'єктом рішення не завжди є такі події, тому менеджери часто вимушені користуватися вірогідністю, визначеною на підставі їх власного досвіду або експертної оцінки відповідних фахівців.

Наявність інформації про вірогідність релевантних явищ дає можливість визначити очікувані результати майбутніх дій з врахуванням вірогідності можливих подій.

Звичайно, минулий досвід не гарантує точний результат розрахунків майбутнього об'єму продажів. Тому, якщо є можливість отримати точнішу інформацію про майбутні події, нею варто скористатися. Проте з'являється питання: якою є очікувана вартість точної інформації?

Очікувана вартість точної інформації (Expected Value of Perfect Information) - максимальна ціна, яка може бути заплачена за додаткову інформацію про невідомі події.

Очікувана вартість точної інформації дорівнює різниці між очікуваною вартістю з додатковою інформацією і очікуваною вартістю з наявною інформацією. Допустимо, що консалтингова фірма "Фрукт" може надати компанії "Банан" інформацію про попит, яка завжди забезпечуватиме ухвалення оптимального рішення відносно об'єму закупівлі бананів.

Розрахунок очікуваної вартості точної інформації:

 Очікувана вартість з додатковою інформацією 13 800. Очікувана вартість з наявною інформацією 10 000. Очікувана вартість точної інформації 3 800. Отже, максимальна сума, яка може бути сплачена за додаткову інформацію про попит на банани, буде 3 800 грн.

 За ситуації, коли немає можливості оцінити вірогідність майбутніх подій, менеджер може вибрати одну з трьох стратегій: максимізацію максимальніх результатів; максимізацію мінімальних результатів; мінімізацію максимального жалю.

Стратегія 1. Максимізація максимальних результатів (Махimах) - оптимістичний прогноз, який передбачає найкращий результат.

Cтратегія 2. Максимізація мінімальних результатів (Махimin) - песимістичний прогноз, який передбачає найбільший серед гірших результатів.

Стратегія 3. Мінімізація максимального жалю (Minimax Regret) -метод оцінки, який визначає можливу втрату через нестачу запасів і реальної вартості зайвих запасів.

Завдання для перевірки знань

Питання для самоконтролю

1. Поясніть сутність релевантного підходу до прийняття управлінських рішень.

2. Дайте характеристику диференційного аналізу релевантної інформації при прийнятті управлінських рішень.

3. Поясніть сутність і порядок аналізу облікової інформації при прийнятті рішень про спеціальне замовлення.

5. Дайте характеристику аналізу релевантної інформації при прийнятті рішень про розширення чи скорочення сегмента діяльності.

6. Поясніть сутність і порядок аналізу релевантної інфор­мації при прийнятті рішення "виробляти чи купувати".

7. Охарактеризуйте порядок аналізу релевантної інфор­мації при прийнятті рішення про оптимальне викори­стання ресурсів.

8. Назвіть методи аналізу релевантної інформації при прий­нятті рішення щодо встановлення ціни на продукцію.

9. Поясніть порядок аналізу інформації при прийнятті рішення про оптимальний обсяг закупівлі запасів.

10. Дайте характеристику сутності закону Парето.

Задачі

Задача 5. 1. Підприємство "Сатурн" виготовляє плати, які використовує при виробництві телевізорів. Щорічно підприємство виготовляє і реалізує 5000 од. телевізорів. Калькуля­цію собівартості однієї плати представлено у таблиці. Постачаль­ник пропонує підприємству "Сатурн" ці плати за ціною 750 грн. за одиницю. Чи потрібно приймати підприємству "Сатурн" про­позицію постачальника? На яку суму зміниться фінансовий результат діяльності підприємства "Сатурн" за рік при прий­нятті неправильного рішення?

Таблиця5.8

Калькуляція собівартості виготовлення однієї плати підприємством "Сатурн"

 

№з/п	Статті витрат	Сума, грн.
1	Прямі матеріальні витрати	250
2	Прямі витрати на оплату праці	300
3	Інші прямі виробничі витрати	100
4	Змінні загальновиробничі витрати	50
5	Постійні загальновиробничі витрати	150
Разом:		850

Задача 5. 2. Підприємство приймає рішення про заміну старого устаткування на нове. Передбачимо, що обсяг виробництва і виручка від реалізації продукції залишаються без змін як у випадку заміни так і не заміни, і складають 200000 грн. щорік. Основною метою заміни устаткування є скорочення витрат праці і поліпшення умов праці. Відома наступна інформація: