Міжпредметні зв’язки як засіб формування творчої особистості школяра.

Проблема творчості в наші дні стала настільки актуальною, що вона по праву вважається проблемою століття. Школа покликана якомога раніше виявити якості творчої особистості в учнів, і розвивати їх у всіх школярів, зважаючи, звичайно, на те, що діти народжуються з різними задатками творчості. Водночас більшою мірою потрібно дбати про розвиток творчої особистості у здібних та обдарованих учнів.

Для того, щоб формувати творчу особистість у процесі навчання математики були виділені такі основні властивості творчої особистості:  

Ø сміливість думки, схильність до ризику;  

Ø фантазія;

Ø уявлення і уява;  

Ø проблемне бачення; 

Ø вміння долити інерцію мислення;

Ø здатність виявляти суперечності;  

Ø вміння переносити навчальні досягнення і досвід у нові ситуації;  

Ø незалежність;

Ø альтернативність;  

Ø гнучкість мислення;  

Ø здатність до самоуправління.

Творча особистість, на думку В.Андрєєва, - це такий тип особистості, для якого характерна стійка, високого рівня спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, що проявляється в органічній єдності з високим рівнем творчих здібностей, які дозволяють їй досягти прогресивних, соціально та особисто значущих результатів у одній або кількох видах діяльності.

Творчі здібності особистості - це синтез її властивостей і рис характеру, які характеризують ступінь їх відповідності вимогам певного виду навчально-творчої діяльності і які обумовлюють рівень результативності цієї діяльності.

В.Крутецький виділяє такі компоненти математичних здібностей:

1)здібність до формалізації математичного матеріалу, до відділення форми від змісту, абстрагування від конкретних кількісних відношень і просторових форм та оперування формальними структурами відношень і зв'язків;

2)здібність узагальнювати математичний матеріал, вичленувати головне, відволікатися від неістотного, бачити загальне у зовні різному;

3)здібність до оперування числовою і знаковою символікою;

4)здібність до «послідовного, правильно розчленованого логічного міркування», пов'язаного з потребою в доведеннях, обґрунтуванні, висновках;

5)здібність скорочувати процес міркувань, мислити згорнутими структурами;

6)гнучкість мислення, здібність до переключення від однієї операції до другої, звільнення від впливу шаблонів і трафаретів, що сковує. Ця особливість мислення важлива у творчій роботі математика;

7)математична пам'ять. Можна припустити, що її характерні особливості також випливають з особливостей математичної науки, що це пам'ять на узагальнення, формалізовані структури, логічні схеми та таблиці;

8)здібність до просторових уявлень і уяви, яка прямим чином пов'язана з наявністю такої галузі математики, як геометрія (особливо геометрія у просторі).

Творчі здібності самі по собі не гарантують творчих здобутків. Для їх досягнення необхідний «двигун», який запустив би в роботу механізм мислення, тобто необхідні бажання і воля, потрібна «мотиваційна основа».

Розглянемо інтелектуально-евристичні здібності особистості, які включають:

1.Здібності генерувати ідеї, висувати гіпотези, що характеризує інтелектуально-евристичні властивості особистості в умовах обмеженої інформації, прогнозувати розв'язання творчих задач, інтелектуально вбачати і висувати оригінальні підходи, стратегії, методи їх розв'язання. Критерієм оцінки є кількість ідей, гіпотез, що висувається особистістю за одиницю часу, їх оригінальність, новизна, ефективність для розв'язання творчої задачі.

2.Здібність до фантазії. Це найбільш яскраве виявлення творчої уяви, створення інколи неправдоподібних, парадоксальних образів і понять. Критерієм оцінки є яскравість і оригінальність образів, новизна, значимість фантазії, що виявляється при розв'язуванні творчих задач.

3.Асоціативність пам'яті, здібність відображати і встановлювати в свідомості нові зв'язки між компонентами задачі, особливо відомими і невідомими за схожістю, суміжністю, контрастом. Критерієм оцінки є кількість асоціацій за одиницю часу, їх оригінальність, новизна, ефективність для розв'язання задачі.

4.Здібність бачити протиріччя і проблеми. Критерієм оцінки є кількість розкритих протиріч, сформульованих проблем за одиницю часу, їх новизна й оригінальність.

5.Здібність до перенесення навчальних досягнень, умінь у нові ситуації характеризує продуктивність мислення. Критерієм оцінки є ширина перенесення (внутрішньопредметний - близький, міжпредметний - далекий), ступінь ефективності переносу навчальних досягнень і умінь для розв'язування творчих задач.

6.Здібність відмовлятися від нав'язливої ідеї, перебороти інерцію мислення. Критерієм оцінки є ступінь швидкості переключення мислення на новий спосіб розв'язання творчої задачі, гнучкість мислення в пошуку нових підходів до аналізу протиріч, що виникають.

7.Незалежність мислення характеризує здібність не слідувати бездумно загальноприйнятій точці зору, бути вільним від думки авторитетів, мати свою точку зору. Критерієм оцінки є гнучкість та інверсія мислення, ступінь незалежності власної думки від думки інших.

8.Критичність мислення - це здібність до оціночних суджень, вміння правильно оцінити процес і результат власної творчої діяльності та діяльності інших, вміння знаходити власні помилки, їх причини і причини невдач. Критерієм оцінки є об'єктивність критеріїв оціночних суджень, а також ефективність виявлення причин своїх помилок і невдач.

У методиці навчання математики і в шкільній практиці існує думка, що треба оберігати учнів від помилок, щоб вони їх не запам'ятовували і менше допускали. З психологічної точки зору з цією думкою можна погодитися лише відносно матеріалу, який засвоюється здебільшого на основі механічної пам'яті. Оскільки більшість математичного матеріалу спирається в основному на словесно логічну пам'ять, то помилок, пов'язаних з пошуком шляху розв'язання, не слід боятися, якщо своєчасно звернути на них увагу і добитися розуміння причин, що їх породили.

Учні, які навчаються лише на позитивних прикладах, більш схильні до поспішних висновків, у них менш розвинене критичне мислення. Крім того, боязнь помилитися гальмує активність мислення, стримує політ творчої фантазії і розвиток уяви.

Досвід багатьох вітчизняних та закордонних педагогів свідчить про вірогідність успішного формування у школяра якостей творчої особистості.

Для цього учням варто надавати максимум можливостей для випробування себе в творчості, причому починати треба з найпростіших завдань.  Навчання творчості має відбуватися в першу чергу і в основному на програмному матеріалі з математики, а в разі потреби і на спеціально побудованій системі задач. Засвоюючи досвід творчої діяльності, характерні для неї процедури, учні набувають здібності видозмінювати ті стереотипи мислення, яким вони вже навчилися, вчаться відмовлятися від стереотипів, конструювати нові підходи до осмислення раніше засвоєного або нового змісту.

Розглянемо методичну систему навчання математики, в процесі якої формується і розвивається творча особистість учнів. Як і в будь-якій методичній системі доцільно виділити п'ять компонентів:

ü цілі,

ü зміст,

ü методи і прийоми,

ü організаційні форми,

ü засоби навчання.

Цілі формування і розвитку творчої особистості були розглянені в попередньому пункті. Зміст навчального матеріалу становить теоретичний матеріал і система вправ, передбачених програмою, підручниками та спеціальна система прикладів і задач, які сприяють розвитку творчості учнів і які називають творчими.

Творчою задачею називають таку, яка або вся в цілому є новою, або ж, меншою мірою, містить значну новизну, що і зумовлює значні розумові зусилля, спеціальний пошук, знаходження нового способу її розв'язання.

На початкових етапах організації навчально-творчої діяльності найефективнішими виявляються методи проблемного навчання як дидактичної системи. Проблемний виклад, який здійснює сам учитель, навчає учнів способам мислення при розв'язуванні поставлених проблем. Частково-пошуковий метод або евристична бесіда залучає учнів до самостійного відкриття способу доведення теореми або розв'язання задачі. При цьому важливі характер і форма питань, які вчитель пропонує учням. Аналіз шкільної практики показує, що взагалі 99% питань, які пропонують учням, вимагають лише відтворення матеріалу підручника, хоч і такі питання потрібні, коли здійснюють контроль стану засвоєння вивченого навчального матеріалу. Зрозуміло, що під час евристичної бесіди складніші питання доцільно пропонувати добре встигаючим учням, не позбавляючи можливості відповісти при бажанні будь-якого учня. Простіші питання слід пропонувати слабкішим учням, щоб залучити їх до процесу колективного пошуку доведення теореми чи розв'язання складнішої задачі.

Один із психологічних принципів розвиваючого навчання стверджує необхідність систематично розвивати як алгоритмічні, так і евристичні прийоми розумової діяльності. Переважна кількість способів діяльності, які передбачено програмою з математики, належить до алгоритмічного типу. Але недоцільно йти шляхом пропонування учням тільки готових правил, алгоритмів. Доцільно на прикладах розв'язання двох-трьох задач, прикладів або доведень математичних тверджень організовувати колективний пошук правила, алгоритму чи евристичної схеми розв'язання, методу або способу доведення.

На формування творчої особистості позитивно впливають також і міжпредметні зв’язки, які дають змогу розвиватися дитині не тільки в одній площині, а й бути широко обізнаним в інших дисциплінах, оскільки цілісного і системного розвитку не буде, якщо не прагнути до нових знань. Всі науки між собою пов’язані, а іноді дуже тісно, тому про розвиток дитини, в нашому випадку школяра, нема мови говорити, якщо вона не буде на практиці їх використовувати. Міжпредметні зв'язки здійснюються з метою:

1) Глибокого розуміння навчального матеріалу. Міжпредметний матеріал бажано використовувати у вигляді ілюстрацій певного явища або факту, обґрунтування висновків, створення проблемних ситуацій.

2) Систематизації та узагальнення знань. Тут дані з різних дисциплін використовуються як база для повторення, виділення загальних і різних ознак, для складання різного роду таблиць, схем і т.п.

3) Формування світоглядних висновків. Це здійснюється на широкій міжпредметній основі за допомогою аналізу великої кількості фактів, виділення в них істотного, головного, широкого узагальнення.

4) Формування в учнів уміння використовувати знання даного предмета під час вивчення інших предметів і в процесі практичної діяльності.

5) Формування в учнів пізнавальних інтересів засобами самих різних навчальних предметів в їх органічній єдності;

6) Розвитку в учнів інтересу до вивчення предмета. Цьому сприяє систематична постановка проблемних питань.

7) Виховання узагальнених умінь і навичок, тобто таких, які використовуються під час вивчення не одного, а кількох навчальних предметів.

8) Вивчення найважливіших світоглядних проблем і питаннь сучасності засобами різних предметів у зв’язку з життям.

На думку В. Г. Маранцмана, «включення суміжних дисциплін у вивчення математики допомагає нам керувати потоком асоціацій, стимулювати виникнення певних уявлень у свідомості школяра. При цьому в учня не складається відчуття того, що подання матеріалу йому нав'язано. Воно виникає саме собою. І дана причина його появи надає цьому образу особистісний характер. Таким чином, суміжні дисципліни можуть посилити співпереживання та цікавість». Вони привертають увагу, створюють розрядку, пробуджують інтерес.

Від вчителя ж потрібна мобілізація всіх його душевних сил, творчих здібностей, щоб зацікавити учнів, щоб вони з бажанням йшли на урок. Саме від того, як він їх якісно реалізує і залежить рівень засвоєння навчального матеріалу, зацікавлення в предметі, подальша мотивація його вивчення та і сам розвиток учня.