Аналіз практичних підходів до дослідження витрат

 

Перебудова господарського механізму, перехід до ринкових відносин з особливою гостротою актуалізують проблему раціонального витрачання всіх видів ресурсів, докорінного поліпшення управління витратами для забезпечення стійкої конкурентоспроможності продукції.

Під час аналізу використовуються такі показники [53, c.155]:

повна собівартість продукції в цілому та за елементами, калькуляційні статті витрат;

витрати на одну гривню товарної продукції;

окремі статті витрат.

Аналізуючи собівартість продукції, вирішують такі основні завдання:

об'єктивна оцінка виконання плану собівартості продукції в цілому по підприємству, а також за окремими видами продукції;

вивчення причин відхилення фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції;

пошук резервів зниження собівартості продукції, розробка відповідних заходів щодо їх використання;

забезпечення центрів відповідальності необхідною аналітичною інформацією щодо оперативного управління формуванням собівартості продукції;

Управління собівартістю продукції є комплексним процесом, провідне місце в якому посідають облік і аналіз витрат на виробництво. Попри численні публікації з проблем аналізу собівартості продукції, сформовані різноманітні методики, ще дотепер відчувається гостра потреба у побудові нової моделі аналітичних досліджень, яка б відповідала сучасним завданням управління собівартістю продукції.

Мета аналізу собівартості продукції полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень. Для досягнення цієї мети здійснюється аналіз на основі принципів системного, комплексного і кібернетичного підходів до аналізу економіки.

В основі системного підходу лежить дослідження об'єктів як системи, розкриття їхньої цінності, виявлення багатьох типів зв'язків, зведення їх в єдину теоретичну систему.

Системний підхід до аналізу собівартості передбачає виявлення місця і ролі показника собівартості в оцінці досягнутої ефективності виробництва, розробку принципової схеми аналізу на основі класифікації факторів і резервів зниження собівартості продукції, визначення методів вимірювання факторів і резервів зниження собівартості продукції та ін.

Комплексний підхід означає вивчення об'єктів як системи з точки зору формування інформації з метою прийняття управлінських рішень. Комплексний підхід збігається з системним підходом лише стосовно вивчення окремих аспектів, окремих показників, їхня динаміка і прогноз на перспективу не збігаються, коли мова йде про аналізований об'єкт загалом. Тоді комплексний підхід виступає як принцип системного підходу. Він означає узгодження й одночасне дослідження у взаємозв'язку різних аспектів господарської діяльності на основі вивчення системи показників з метою отримання кінцевих результатів, визначення і вимірювання факторів, що їх зумовлюють, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, отримання інформації для обґрунтування управлінських рішень.

Кібернетичний підхід передбачає розгляд об'єктів як системи, яка складається з елементарних перетворювачів інформації. При кібернетичному підході аналіз підпорядкований цілям синтезу економічної системи і її вдосконаленню, економіко-математичні методи аналізу збігаються із системним дослідженням економіки та управління об'єктом.

Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Найбільш узагальнюючим показником собівартості продукції, що виражає її прямий зв'язок із прибутком, є рівень витрат на одну гривню товарної продукції [53]. Це універсальний показник тому, що, по-перше, може бути розрахованим у всіх галузях народного господарства, по-друге, показує прямий зв'язок між собівартістю продукції та прибутком. Рівень витрат на одну гривню товарної продукції обчислюється шляхом відношення загальної суми витрат на виробництво товарної продукції до її обсягу.

Цей показник одночасно може бути і показником рентабельності виробництва. Наприклад, якщо він дорівнює 70 коп. на одну гривню товарної продукції, то це свідчить, що рентабельність виробництва становить 30 коп. по відношенню до однієї гривні товарної продукції.

Витрати на одну гривню товарної продукції безпосередньо залежать від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції. На загальну суму витрат впливають такі чинники: обсяг виробництва продукції, її структура, зміна рівня змінних та постійних витрат, які в свою чергу можуть збільшуватися або зменшуватися відповідно до рівня ресурсомісткості продукції та цін на спожиті ресурси. Вартість товарної продукції залежить від обсягу випуску продукції, його структури та цін на продукцію.

Аналіз витрат за елементами витрат та калькуляційними статтями

Вивчення структури витрат на виробництво та її зміни за звітний період з окремих елементів витрат, а також аналіз статей витрат фактично випущеної продукції є наступним етапом поглибленого, найбільш корисного аналізу собівартості продукції з метою визначення шляхів і джерел зниження витрат і збільшення прибутку.

Групування витрат по елементах характеризує всі витрати підприємства, включаючи витрати на роботи і послуги непромислового характеру.

Найбільш загальними для багатьох галузей промисловості елементами витрат є:

матеріальні затрати (сировина й основні матеріали; комплектуючі вироби і напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру; допоміжні матеріали; паливо та енергія зі сторони);

витрати на оплату праці, включаючи премії працівникам, зайнятим в основній діяльності;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

Вивчення структури витрат по цих елементах, а також змін за звітний період дозволяє дати оцінку раціональності такої структури, а також зробити висновок про необхідність і можливість зміни у напрямку зниження матеріало-, фондо-, енерго- та трудомісткості виробництва. За результатами такого аналізу визначається оцінка характеру виробництва і визначаються найважливіші напрямки пошуку резервів зниження собівартості продукції.

Порівняння питомої ваги з відповідних елементів витрат за кілька звітних періодів дозволяє виявити зміни рівня витрат, обумовлені ступенем кооперування, впровадження нової техніки.

Відхилення фактичних витрат за елементами в абсолютних сумах можуть показувати лише загальні результати використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а не зміну собівартості продукції, тому що вони викликані також змінами в обсязі і структурі виробництва продукції.

Додатковим показником для обґрунтування відповідного висновку можна використовувати питому вагу розглянутих елементів витрат у вартості товарної продукції.

Для повного висновку про можливість вишукування резервів зниження цих витрат необхідно також вивчити витрати за їх функціональною роллю у виробничому процесі. Вони групуються за калькуляційними статтями витрат у залежності від зв'язку з виробництвом, його організацією, обслуговуванням, управлінням та збутом.

Аналіз собівартості товарної продукції в розрізі калькуляційних статей витрат дозволяє зробити оцінку розміру економії або перевитрат в зв'язку з відхиленнями фактичної собівартості від планової. Планування та облік за калькуляційними статтями дозволяє визначити цільові виправлення витрат, зв'язок із технологічним процесом, обчислити собівартість окремих одиниць продукції й узагальнити витрати за місцем їх виникнення. При такому аналізі собівартості продукції необхідно перевірити виконання плану за витратами у цілому, виявити причини економії або перевитрати за кожною статтею витрат, установити резерви подальшого зниження собівартості продукції.

Кількість і найменування калькуляційних статей у різних галузях промисловості неоднакова та встановлюються підприємством.

Витрати за статтями собівартості відрізняються від витрат за елементами тим, що вони відбивають витрати, що зв'язані з виробництвом і реалізацією товарної продукції за даний звітний період. Витрати ж за елементами показують усі зроблені підприємством витрати ресурсів за звітний період, включаючи витрати на зростання залишків незавершеного виробництва, витрати, віднесені на рахунок витрат майбутніх періодів тощо.

Групування витрат за статтями дозволяє характеризувати зв'язок витрат із результатами, їхню роль у технологічному процесі, управлінні й обслуговуванні, у внутрішньогосподарському розрахунку, виділити прямі і непрямі, перемінні і постійні витрати і тим самим повніше розкрити резерви їх економії.

Аналіз прямих витрат.

Також значне місце в собівартості продукції посідають матеріальні і трудові витрати, що в залежності від обсягу продукції підрозділяються на прямі, або умовно-перемінні, і непрямі, або умовно-постійні. До прямих витрат відносяться: сировина і матеріали, зворотні відходи, покупні і комплектуючі вироби і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо й енергія на технологічні цілі, основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників із відрахуваннями на соціальні потреби й інші витрати, розмір яких залежить від обсягу й асортименту продукції. До умовно-постійних відносяться всі інші витрати, абсолютний кошторисний розмір яких в основному залишається постійним.

Найбільшу питому вагу в складі собівартості займають матеріальні витрати. Їх розмір залежить від впливу багатьох чинників, що у підсумку синтезуються в трьох основних чинниках: зміні обсягу продукції виробництва, її структури та питомих витрат у собівартості окремих виробів. Рівень питомих витрат залежить від кількості витрачених матеріалів на одиницю продукції та середньої ціни одиниці матеріалів.

Збільшення витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції викликає значне підвищення собівартості продукції. Собівартість залежить від якості матеріалів, заміни одного виду матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, техніки, технології та організації виробництва, кваліфікації робітників, відходів сировини та ін.

В зв’язку з тим, що у нас відсутні вихідні дані для аналізу прямих витрат, крім фактичних даних по них, цей показник не буде розраховуватися.

Аналіз непрямих витрат

До непрямих витрат відносяться ті види витрат підприємства, що не включаються прямо в собівартість окремих видів продукції, а для цього використовуються певні визначені методи (коефіцієнти). Вони мають загальний характер і необхідні для обслуговування і управління виробничо-господарською діяльністю підприємства.

У собівартості продукції дані витрати подані статтею загальновиробничих витрат:

на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень);

на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

на вдосконалення технології й організації виробництва;

на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень;

на обслуговування виробничого процесу;

на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища;

амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення, інші витрати.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні.

До змінних належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності. Ці витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Аналіз непрямих витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичних величин на одну гривню товарної продукції з плановим рівнем звітного року, в зв’язку з чим цей показник також неможливо розрахувати.

Оперативний аналіз собівартості продукції

Важливу роль в аналізі собівартості продукції відіграє оперативний економічний аналіз. За його допомогою своєчасно оцінюються господарські ситуації з формуванням собівартості продукції, що випускається, знаходяться негативні причини та недоліки у роботі, внутрігосподарські резерви покращання використання виробничих ресурсів та оперативно приймаються управлінські рішення щодо усунення негативних причин та мобілізації резервів зниження собівартості продукції. Кілька разів на місяць (як правило, через 5-10 днів) складається відомість відхилень собівартості продукції, де вказуються причини відхилень та їх розміри на день і з початку місяця.

При оперативному аналізі витрат матеріалів використовують дані оперативного обліку руху матеріалів і дані табельного обліку. Оперативний аналіз витрат матеріалів включає постійний контроль за наявністю необхідних запасів матеріалів на складах і контроль за дотриманням стандартів витрат, що дає змогу своєчасно вживати відповідні заходи.

Важливою умовою дотримання стандартів на оплату праці на підприємстві і в його структурних підрозділах є забезпечення щоденного контролю та оперативного аналізу його витрачання для всіх категорій персоналу і видів оплати. Залежно від обсягу виробництва фонд заробітної плати поділяється на постійну і змінну частини, яким переважно відповідає годинна та відрядна форми оплати праці.

Годинний фонд перебуває в пропорційній залежності від чисельності персоналу, відпрацьованого кожним робітником часу і оплати праці за одиницю часу. При щоденній зміні чисельності персоналу за інших умов відповідно змінюється годинний фонд заробітної плати. Тому щоденний контроль за зміною чисельності кожної категорії персоналу, який перебуває на погодинній оплаті, дає змогу визначити відхилення від стандартного фонду зарплати для кожного структурного підрозділу та підприємства загалом.

Частіше виділяють такі порушення:

доплати, пов'язані з відхиленням від нормальних умов виробництва, невідповідність матеріалів, заготовок технічним умовам; невідповідність припусків, які викликають необхідність додаткової обробки; збільшена твердість металу; невідповідність інструментів, устаткування; незадовільна наладка устаткування; невідповідність розряду робіт розряду робітників;

доплати за понад урочні роботи, за роботу в нічний час;

оплата простоїв;

оплата браку та його виправлення не з вини робітника та інше.

Організація оперативного контролю й аналізу за витрачанням відрядного фонду заробітної плати має деякі особливості. Складність полягає в тому, що продуктивність на початок періоду, що аналізується, відрізняється від стандартної для даного періоду, що суттєво впливає на відхилення фактично нарахованої зарплати від її стандартного денного фонду. Щоб визначити вплив цієї відмінності, фактичну трудомісткість кожного виду продукції зіставляють зі стандартною для періоду, що аналізується, у структурних підрозділах і отриманий результат множать на щоденний випуск продукції.

Інформація про ці відхилення дає можливість вжити заходи щодо підвищення ефективності виробництва, спрямовані на зниження трудомісткості продукції.

Оперативний аналіз собівартості продукції передбачає також численні оптимізаційні розрахунки, які становлять інформаційну базу оперативного управління. Це насамперед задачі мінімізації витрат дефіцитних видів сировини і матеріалів тощо. Такі оптимізаційні розрахунки проводять за допомогою таблиць абсолютної чутливості до застосування замінників, матричних моделей.

Однак розглянуті методи, попри їх різноманітні переваги, такі як відносна простота обчислювання, досить легке інтерпретування обчислених даних, мають і досить значні недоліки. Вони визначають тільки досягнутий результат економічного розвитку, показують відхилення фактичних даних від планових, дають можливість розрахувати велику кількість показників та ін.

Але вони не в змозі якісно вивчити залежність між досліджуваними явищами і процесами господарської діяльності, завдяки їм важко вибрати найбільш оптимальний варіант рішення задачі. Вони не дають відповіді, наприклад, на питання, як зміняться витрати одного ресурсу, якщо зміниться другий, за умовою, щоб рівень виробництва не змінювався. На все це може дати відповідь застосування економетричних моделей, розгляданню котрих приділено багато уваги у третьому розділі.

 

2. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА АНАЛІЗ ВИТРАТ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА "СНІЖНЯНСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД"

 

2.1 Загальна характеристика "Сніжнянського машинобудівного заводу"

 

Основними видами діяльності заводу є:

Випуск машинобудівної продукції;

запасних частин для тракторів і іншої техніки;

литі сталеві і чавунні заготівлі, гарячі штампування для інших підприємств, що поставляються по кооперації;

товари народного споживання, у тому числі: мінітрактори, газові опалювальні апарати, замки дверні накладні врізні;

причіпні і зачіпні сільськогосподарські знаряддя до тракторів маленької потужності і мінітракторам;

паливні насоси високого тиску;

інша продукція.

Продукція призначена для задоволення потреби сільського господарства при виконанні енергоємних робіт у рослинництві, транспорті, вантажно-розвантажувальних роботах і інших областях.

Організаційна структура.

ВАТ "Сніжнянський машинобудівний завод" створено згідно рішень Міністерства машинобудування від 22 грудня 1994 р. № 1656 Органи керування і контролю товариством:

Загальні збори Акціонерів;

Наглядацька рада;

Правління Товариства;

Ревізійна комісія;

Дирекція Товариства.

Вищим органом Товариства є Загальні збори акціонерів, що збираються не рідше одного разу в рік. У компетенції вищого органа Товариства належить:

визначати основні напрямки діяльності Товариства;

затверджувати Статут і вносити зміни і доповнення;

призначати і зміщати членів Наглядацької ради;

призначати і зміщати Голову Правління;

призначати і зміщати членів Ревізійної комісії;

затверджувати річні результати діяльності Товариства;

і інші питання діяльності Товариства, що не суперечать законодавству України.

Наглядацька рада Товариства є органом Товариства, що з метою захисту інтересів держави й акціонерів здійснює контроль за діяльністю Правління ВАТ.

Правління є виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його діяльністю.

Ревізійна комісія здійснює контроль і перевірку фінансово - господарської діяльності Товариства.

Дирекція Товариства здійснює повне керівництво виробничим процесом випуску товарної продукції, взаємодії між виробничими підрозділами, цехами, відділів, відповідно до прикладеної схеми.

Керівником заводу є генеральний директор, під час відсутності генерального директора - перший помічник і заступник. У підпорядкуванні головного інженера - перший заступник головного інженера, два заступники головного інженера. У прямому підпорядкуванні головного інженера: зовнішньоторговельна фірма, відділ головного конструктора по тягачах, відділ головного конструктора, відділ обчислювальної і прогресивної техніки, дослідно-експериментальний цех. У веденні першого заступника головного інженера: науково-дослідний відділ, відділ головного технолога, відділ головного металурга, також, модельний цех і фасонолітейний цех №3. Заступник головного інженера - начальник Інп, відповідальний за інструментальне виробництво. Заступник головного інженера - начальник управління енергетики.

П'ять заступників генерального директора, що відповідають за визначену ділянку роботи з визначених напрямків:

Замдиректора по маркетингу і збуту - начальник Уреетп - управління реалізації й експлуатації товарної продукції;

Замдиректора по виробництву - начальник виробництва -виробничо-диспетчерський відділ, виробництво паливної апаратури, ливарні цехи, ковальський цех, термічний цех, складальні цехи, механообробляючі виробництва, пресово-зварювальне виробництво;

Замдиректора з комерційних питань - транспортне керування, відділ матеріально-технічного постачання, відділ зовнішньої кооперації і комплектації, цех комплектації матеріалів, шихтовий цех;

Замдиректора по кадрам і охороні - відділ кадрів і технічного навчання;

Замдиректора - начальник ВОП - відділ охорони праці;

Замдиректора з економічних питань - планово-економічний відділ, відділ керування власністю, фінансовий відділ.

Помічник директора по праці і зарплаті - відділ організації праці і зарплати.

Головний бухгалтер - головна бухгалтерія.

Основні відділи і їх функціональні обов'язки

Керівництво реалізації й експлуатації товарної продукції займається рекламною діяльністю, реалізацією готовою продукцією, запчастин, гарантійним обслуговуванням і ремонтом.

Відділ матеріально - технічного постачання - забезпеченням сировиною і матеріалами для виробництва.

Відділ зовнішньої кооперації і комплектації - забезпеченням комплектуючими деталями і вузлами.

Відділ головного конструктора - конструюванням нової перспективної техніки, модифікацій.

Планово - економічний відділ - плануванням виробництва, ціноутворенням.

 

Таблиця 2.1 - Розміщення акцій

	% від статутного фонду	Терміни проведення
Пільговий продаж	15,36	24.08.95-25.12.95
Аукціон за приватизаційними майновими сертифікатами	12,02	01.02.96-28.02.96
Продаж на українскій фондовій біржі	19,0	01.11.96-02.10.97
Державна власність	53,62

 

Таблиця 2.2 - Інформація про випуски цінних паперів

Вид акцій	Номінальна вартість (грн.)	Кількість, (шт.)	Сумарна номінальна вартість (грн.)	У % до загального розміру статутного фонду
Прості	0,25	17400280	4350070	100,00
Привілейовані	-	-	-	-

 

Таблиця 2.3 - Інформація про власників акцій

Власники акцій	Відсотки
Фізичні особи	27,96
Юридичні особи	18,42
Державні установи	53,62

 

Відділ керування власністю - питаннями, що стосуються акціонерного товариства.

Фінансовий відділ - здійснює забезпечення фінансово - господарської діяльності, фінансами і кредитними ресурсами, виконання фінансових зобов'язань.

Відомості про цінні папери.

Уточнений план розміщення акцій має наступний вигляд: (табл. 2.1-2.3):