Поняття витрат та їх складові

 

Теорія і практика економіки підприємства вважають незаперечною доцільність вартісної оцінки використовуваних факторів виробництва і визначення пов'язаних з ним витрат. При цьому поняття витрат не є однозначним [22]. В його основі можуть бути різні грошові оцінки, хоч і однакові по економічній сутності, але різні за цілями. Найбільш розповсюдженими в літературі є поняття витрат, що утворюють вартість (вартісні витрати), і витрат у формі виплат. Такий поділ витрат ґрунтується на монетарній основі.

До вартісних належать витрати в грошовій формі на матеріальні блага та послуги за визначений розрахунковий період, потрібні для підготовки й здійснення виробничого процесу, а також реалізації його результатів. До них можна віднести й інші грошові витрати, наприклад податки, що стосуються виробничої діяльності підприємства. Відповідно до цього визначення, витрати складаються з поглинутої в певному виробничому періоді вартості організаційних, основних і додаткових факторів, необхідних для виробництва благ та їх продажу на ринку.

Поняття витрат як таких, що утворюють вартість і не пов'язані з потоками платежів за ресурси орієнтовано на оцінку витрат благ з погляду управлінських рішень, що приймаються на підприємстві. Вартісна оцінка благ дає можливість аналізувати альтернативні можливості їх використання і вибирати найкращі з них. Тому вона ґрунтується на концепції граничної корисності. Відповідно до цього, для оцінки граничної корисності витрат благ закупівельні ціни факторів виробництва диференціюються на підприємстві згідно з внутрізаводським рівнем їх дефіцитності. Отже, вартісні витрати на певний фактор виробництва можуть істотно відрізнятися в залежності від рішення, що приймається, і, звичайно, вони неоднакові на різних підприємствах.

Як бачимо, основою витрат як вартісного оцінного показника є внутрізаводський рух факторів виробництва. Така оцінка повинна сприяти тому, щоб обмежені фактори одного й того ж призначення використовувались оптимально з точки зору мети підприємства. Тому вартісні витрати не є безумовно незмінними в межах певного поля господарських рішень. Вони змінюються із зміною обсягів факторів, що є в розпорядженні підприємства, і залежать також від оптимальності їх розподілу.

Поруч із витратами, що утворюють вартість, існують витрати у формі грошових виплат. Вони обумовлені потоками платежів за використовувані підприємством блага і включають фактичні грошові витрати. Витрати ресурсів обчислюють за цінами їх придбання. Така калькуляційна стаття як, наприклад, заробітна плата підприємця, не вважається витратами, оскільки поняття останніх орієнтоване винятково на грошове відшкодування витрачених факторів виробництва. Грошові виплати зв'язані насамперед із позазаводським рухом факторів виробництва, при цьому інформація про видатки підприємства на придбання цих факторів є явною. Ці витрати на всіх підприємствах визначаються практично однаково. Ціни придбання часто використовують і при плануванні виробництва, коли підприємство не має достатньої інформації про діючі ринкові ціни на товари або відмовляється від збору такої інформації з мотивів економії.

Застосування вартісного або грошово-видаткового поняття витрат залежить від мети обліку на підприємстві й не може бути мови про принциповий вибір одного з них. У теоретичних дослідженнях виробництва та витрат у більшості випадків вважається, що забезпечення ресурсами, потрібними для виготовлення продукції, здійснюється відповідно до оптимальних рішень, з огляду на витрати. Якщо ці ресурси підприємство вже має, то вважають, що не існує обмежень у їх використанні і можливій заміні. В останньому випадку більш прийнятними є ціни відтворення.

Сутність витрат, з економічної точки зору, полягає в тім, що вони характеризують у грошовому вираженні обсяг ресурсів, використаних у визначених цілях, і трансформуються в собівартість продукції, робіт, послуг.

Представлення про витрати підприємства ґрунтується на трьох важливих положеннях:

) витрати визначаються використанням ресурсів, відбиваючи, скільки і які ресурси витрачені при виробництві і реалізації продукції;

) обсяг використаних ресурсів може бути представлено у натуральних і грошових одиницях, однак в економічних розрахунках прибігають до грошового вираження витрат;

) визначення витрат завжди співвідноситься з конкретними цілями і задачами, тобто обсяг використаних ресурсів у грошовому вираженні розраховують для визначеної функції (виробництва продукції, її реалізації) або виробничого підрозділу підприємства.

Предметом керування є витрати підприємства у всіх їх різноманітті.

Першою особливістю витрат як предмета керування виступає їхній динамізм. Вони знаходяться в постійному русі, зміні. Так, у ринкових умовах господарювання постійно змінюються ціни на матеріали, що здобуваються сировину і, що комплектують деталі і вироби, тарифи на енергоносії й ін. Відбувається відновлення продукції, переглядаються норми витрати матеріальних і трудових витрат, що відбиває на собівартості продукції і рівні витрат. Тому розгляд витрат у статиці носить умовний характер і не відбиває їх рівня в реальному житті.

Друга особливість витрат як предмета керування полягає в їх різноманітті, що вимагає застосування великого спектра прийомів і методів у керуванні ними. Різноманіття витрат виявляється в їх класифікації (див. параграф 1.2), що дозволяє, по-перше, виявити ступінь впливу одних витрат на економічні результати діяльності підприємства, по-друге, оцінити можливість впливу на рівень тих або інших видів витрат і, нарешті відносити на виріб тільки ті витрати, що необхідні для його виготовлення і реалізації. Не менш важлива і складна задача - правильне віднесення витрат на виробничі підрозділи й окремі види діяльності підприємства.

Третя особливість витрат складається в труднощі їх виміру, обліку й оцінки. Абсолютно точних методів виміру й обліку витрат немає.

Четверта особливість - це складність і суперечливість впливу витрат на економічний результат. Наприклад, підвищити прибуток підприємства можна за рахунок зниження поточних витрат на виробництво, що, однак, забезпечується підвищенням капітальних витрат на НДОКР, техніку і технологію. Високий прибуток від виробництва продукції нерідко значно скорочується через високі витрати на її утилізацію і т.п.

Згідно зі своїми завданнями, теорія витрат, що ґрунтується на аналізі виробництва, дає можливість об'єктивно визначити ступінь його економічності. Для цього в моделях витрат повинні враховуватися фактори й управлінські рішення, що впливають на їх рівень у певному періоді виробництва.

Передусім чинники, що впливають на величину витрат, варто знайти і систематизувати в залежності від того, випливають вони безпосередньо з процесу виробництва або пов'язані з іншою діяльністю підприємства, необхідної для виготовлення продукції, стосуються кількісного або вартісного компонентів витрат. Водночас слід з'ясувати, якою є взаємна залежність між чинниками впливу на витрати. Відтак аналізують напрям і ступінь впливу їх на величину останніх. І, нарешті, слід визначити, які існують можливості використання цих чинників для прийняття коротко-, середньо- і довгострокових рішень, тобто чи можна їх вважати у визначених границях функціональними перемінними, брати до уваги як дані, що не підлягають змінам. Ступінь впливу різних чинників на витрати виробництва визначається в процесі їх формування [22, c. 291].

Спочатку розглянемо фактори впливу на витрати, що мають безпосередній зв'язок з виробництвом. До них відносяться наступні фактори

розмір підприємства;

виробничі потужності;

виробнича програма;

глибина виробництва;

організація виробництва;

якість факторів виробництва;

зайнятість.

Істотно впливає на рівень витрат такий виробничий чинник, як розмір підприємства. Мова йде про сукупну виробничу потужність, диференційовану за видами, кількістю і максимальною віддачею наявних факторів. Підприємства, які різняться типами, кількістю та терміном служби своїх засобів виробництва або кваліфікаційним і віковим складом працівників, а також їх чисельністю, вважаються підприємствами різної величини з різними витратами. Ця обставина спонукує підприємців до формування економічно обґрунтованої величини підприємства, що є визначеним компромісом між мінімальною його величиною, зумовленою вимогами виробництва, та інерційністю і негнучкістю надто великих виробничих одиниць.

Об'єктивно неможливо точно взаємоузгодити виробничі потужності, які є вирішальними при визначенні величини підприємства. У короткостроковому періоді величину підприємства змінити неможливо. У довгостроковому періоді величину підприємства можна змінити, змінивши кількість і склад потенційних факторів. Змінений виробничий потенціал впливає на величину витрат підприємства.

Другим чинником, що впливає на величину витрат, є виробнича програма підприємства. Виробнича програма - це перелік типів продукції, яку будуть виготовляти у визначеному виробничому періоді із зазначенням її кількості. Вона включає специфічний для визначеного періоду випуск продукції в межах номенклатури, властивої для виробничого профілю підприємства. Номенклатура продукції змінюється тільки через тривалі періоди. Отже, виробнича програма регулюється підприємством, її вплив на витрати безпосередньо обумовлений кількістю ресурсів, потрібних для виготовлення продукції.

Подібно до асортиментних змін у складі продукції на величину виробничих витрат впливає глибина виробництва на підприємстві. Вона характеризується кількістю стадій виготовлення продукції в багатостадійному виробництві й тим, наскільки потреба в первинних, проміжних продуктах і деталях забезпечується власним виробництвом і якою мірою - за рахунок поставок зі сторони. Тому залежність витрат від глибини виробництва можна вважати одним із аспектів впливу на них виробничої програми. Більша кількість стадій виробництва вимагає більше устаткування, персоналу, матеріалів і, отже, впливає на виробничі витрати.

Також необхідно звернути увагу на такий чинник впливу на витрати, як організація виробництва, тобто форма його здійснення. Вона має три аспекти: рівень автоматизації, вид і тип виробництва на підприємстві. Оскільки рівень автоматизації здебільшого обумовлений видом і типом виробництва, то можна обмежитися розглядом цих двох організаційних форм. Існує два види виробництва, що різняться порядком здійснення виробничого процесу, а саме: виробництво з груповим розміщенням устаткування (непотокове) і потокове виробництво. До типів виробництва належать масове, серійне, сортиментне і одиничне.

Масове виробництво дає можливість автоматизувати робочі операції, що є проблематичними для одиничного виробництва, орієнтованого на окремі замовлення. Переконливий доказ цього - порівняння потокових ліній виготовлення цигарок і автомобілів з робочими місцями підприємств із виробництва окремих машин або меблів. Масове виробництво позбавлене витрат на переналагодження устаткування і збереження виробничих запасів, що є необхідними для сортиментного й одиничного виготовлення продукції. Таким чином, тип виробництва є важливим чинником впливу на величину витрат. Подібне спостерігається і за різних видів виробництва.

Масове і багатосерійне виробництво, у якому застосовуються переважно потокові методи, орієнтовано на виготовлення певного виду продукції.

Ще одним чинником впливу на витрати є якість факторів виробництва. Вона виражається властивостями чинників, що визначають їх придатність для використання у виробничому процесі, тобто для виготовлення визначеної продукції. Відомо, що матеріаловіддача, продуктивність машин, фізичний стан і відповідна професійна кваліфікація робочої сили обумовлюють виробничі можливості підприємства. І тут актуальною завданням є добір факторів виробництва такої якості, за якої витрати на одиницю продукції були б мінімальні.

На рівень витрат впливає і такий виробничий фактор, як зайнятість. Зайнятість підприємства або потенційного фактора - це кількість одиниць продукції, що виготовляється ними за певний період. Відношення цієї кількості продукції до виробничої спроможності, тобто виробничої потужності, підприємства або потенційного фактора показує ступінь зайнятості.

Виражена в одиницях продукції зайнятість опосередковано впливає на рівень витрат через співвідношення затрат факторів виробництва, що комбінуються, тобто через їх пропорції. Оскільки потенційні фактори, що використовуються протягом багатьох циклів виробництва, повільніше адаптуються до коливань зайнятості, ніж затрачувані фактори, то внаслідок цього змінюються їх пропорції. При цьому негативно впливають на витрати як низьке використання виробничої потужності за повільного зношення й технічного старіння устаткування, так і максимальне її завантаження, що спричиняє підвищене спрацювання і додаткове обслуговування машин.

Розгляд викладених виробничих чинників впливу на витрати свідчить, що між деякими з них існують певний взаємозв'язок і взаємозалежність. Так, зміна величини підприємства, виробничої програми й організації виробництва завжди зумовлюють зміни якості виробничих факторів та/або їх пропорцій. При цьому слід мати на увазі, що кожна зміна рівня витрат спричиняє зворотний вплив на якість факторів виробництва, їх ціни і пропорції. Якщо зазначені чинники сфери виробництва не змінюються в часі, то й рівень витрат підприємства залишається незмінним.

Поруч з чинниками, які властиві сфері виробництва й які називають головними, на рівень витрат певною мірою впливають також чинники, пов'язані з іншими сферами діяльності підприємства. До них належать, наприклад, процеси збуту продукції, фінансування, досліджень і розвитку.