Економічна думка в період кризи і ліквідації кріпацтва

Економічна думка цього періоду була безпосередньо пов'я­зана з вирішенням проблем кріпацтва. До цієї проблеми по-різному ставились представники консервативного і ліберального дворянства, а також буржуазії та її ідеологів.

Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обгово­ренні проблеми скасування кріпацтва взяли участь революційні демократи як ідеологи селянства. Зокрема Герцен і Огарьов, які пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму, розробляли революційну програму звільнення селян.

Поглядам Герцена і Огарьова була притаманна спільність соціально-економічного й полі­тичного світогляду, що не сприяло нівелюванню їхніх індивідуальностей. Крім того, якщо Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної творчості, то стосовно економічних проблем Огарьов був далекогляднішим за Герцена. Вони в цілому були прихильниками звільнення селян із землею, проте не бачили нічо­го несправедливого в тім, що поміщики одержать певну компенса­цію за втрату права користування «вигодами минулої кричущої несправедливості». Така позиція Герцена і Огарьова багато в чому залежала від їхньої належності до дворянського стану.

Однак, після реформи Герцен і Огарьов виступили з її гострою критикою, називаючи «новим кріпацтвом», оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти поміщицького землеволодіння і поміщицької власності, Герцен і Огарьов проголосили і обґрунтували гасло «Земля і воля». Це гасло, писав Герцен, не видумане, його підка­зав сам народ.

Нова платформа з аграрного питання передбачала ліквідацію поміщицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Розв'язання цієї проблеми мало відбутися через селянську рево­люцію. Герцен і Огарьов критикували не лише кріпосництво, а й капіталізм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівнюючи економічні процеси, які відбувались у пореформеній Росії, з економічним розвитком Заходу, Герцен виступив з об­ґрунтуванням особливого — некапіталістичного шляху розвитку Росії. Основу цього розвитку він бачив у общині. Згодом Герцен і Огарьов проголосили общину наріжним каменем соціалізму. Га­рантована нею рівність селянського землеволодіння мала запобі­гти небезпеці пролетаризації селянства.

Герцен став засновником теорії «селянського соціалізму», який, на його думку, мав ґрунтуватися на трьох засадничих умо­вах: 1) право кожного на землю; 2) общинне володіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах, писав Герцен, «може розвиватися майбутнє Росії». Герцен і Огарьов виступили з гострою критикою капіталізму, поєднуючи її з критикою захід­ної політичної економії, яка стоїть на сторожі капіталістичної си­стеми господарства. На їхню думку, постала необхідність у ство­ренні нової економічної науки, спрямованої на обґрунтування соціалізму.

М.Г.Чернишевський (1828—1889) - представник революційно-демократичного руху. Він залишив велику літературну і наукову спадщину. Більшість його праць присвячено критиці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про по­земельну власність» (1857), «Листи без адреси» (1861), прокла­мація «Панським селянам від їхніх доброзичливців уклін» (1861). Критикуючи кріпацтво, обґрунтовуючи необхідність його скасу­вання, Чернишевський виходив з глибокого аналізу суті кріпос­ницької системи як примусової праці. Примусова праця, писав Чернишевський, є невигідною не лише для селян, а й для помі­щиків, вона є головною причиною убозтва держави в цілому.

.Ідеалом Чернишевського є така форма поземельної власності, яка поєднує власника, господаря й робітника в «одній особі». Че­рнишевський погоджується, що цій вимозі найбільш відповідає селянське приватне господарство, а не община, проте він вважає, що общинна землевласність є правомірною для перехідного пері­оду. Тенденція дальшого розвитку має полягати у поступовому розширенні сфери державної власності з общинним володінням і скорочення сфери приватновласницького виробництва.

Ь Після ліквідації феодалізму країна, за Чернишевським, роз­виватиметься через «перехідний стан» до колективних форм виробництва. «Перехідний стан» він розуміє як період співіс­нування секторів — общинного, колективного і приватного. На зміну приватній власності має прийти суспільна власність як справедливіша. Перемога соціалізму в Чернишевського є не­відворотною. Соціалізм стає закономірним результатом розви­тку свідомості й матеріального виробництва. Чернишевський виступив як глибокий критик капіталізму і західної політичної економії в наукових працях: «Молінарі. Курс політичної економії» (1857), «Принципи народного господарства В. Рошера» (1858), «Капітал і праця» (1860), примітки до «Основ політичної економії Мілля», «Нариси з політичної економії (за Міллем)» та ін. Він зробив, по суті, критичний аналіз історії полі­тичної економії. Чернишевський високо оцінює класичну полі­тичну економію і піддає критиці праці економістів пізнішого пе­ріоду — Сея, Бастіа, Мальтуса, Кері та інших, які, на його думку, нездатні розвивати науку, їхні теорії він називає «політичною економією капіталістів» і протиставляє їй особливу «політичну економію трудящих», її завдання він бачив у захисті інтересів трудящих, і передовсім селянства.

Розробляючи свою «теорію трудящих», Чернишевський аналі­зує майже всі основні проблеми політичної економії. Особливе місце в «теорії трудящих» належить теорії трудової вартості. Че­рнишевський називає працю єдиною матеріальною субстанцією вартості. Виходячи з цього, він визначає поняття справедливого розподілу. Якщо колишні теорії стверджували, що «все створює­ться працею», то нова додає, що «все має належати праці». Саме з цих позицій Чернишевський аналізує такі економічні категорії, як цінність виробництва, мінова цінність, внутрішня цінність.

Чернишевський відносить до капіталістичної системи господарства категорії цінності вироб­ництва й мінової цінності, а до соціалістичної — категорію внут­рішньої цінності.

Капітал у Чернишевського — продукт праці, який служить виробництву. До капіталу він відносить і продукт харчування ро­бітника, зайнятого у виробництві. Предмети розкошів — не капі­тал. Отже, капітал, за Чернишевським, має соціальну характерис­тику як суспільний фонд виробництва. Капітал у нього — вічна категорія.

Ренту Чернишевський розглядає як надприбуток. Він у цілому погоджується з теорією ренти, розробленою Рікардо, але катего­рично заперечує її зв'язок із законом спадної родючості грунту. Велику увагу Чернишевський приділяє характеристиці конкуренції, закону вартості, поділу праці, проблемам продуктивності праці тощо. Переважну частину «Політичної економії трудящих» присвячено пропагуванню соціалістичних ідей. Настання соціалі­зму Чернишевський пов'язує з революційною боротьбою.