Охарактеризуйте австрійська школа граничної корисності. К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк.

Австрійська школа граничної корисності

Вона сформувалась у 70-ті роки ХІХ ст., і здобула найширше визнання серед представників маржиналізму на першому етапі “маржинальної революції”. Цю школу репрезентували професори Віденського університету – Карл Менгер, Фрідріх Візер і Е. Бем-Баверк.

Вивчаючи їхні економічні теорії, необхідно звернути увагу на такі найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи:
1) суб’єктивно-ідеалістичне відображення економічних процесів та явищ;
2) використання як основного об’єкту дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства; 3) визнання пріоритету споживання над виробництвом. Коло питань, що їх вивчали представники австрійської школи, є досить широким.

Карл Менгер (1840 — 1921) є основоп ложником австрійської школи економічного аналізу, що об'єднала вербальний апарат граничних понять з економічним лібералізмом.

Вихідним пунктом економічної поведінки є існуючі у людини потреби (незадоволені бажання і прагнення). Речі або дії, що насичують (задовольняють) наші потреби, називаються благами. Самі нагальні блага — споживчі (блага першого порядку). Блага другого і більш високого порядку — це ті блага, що використовуються для виробництва споживчих благ. Завдяки цьому використанню споживчі блага наділяють цінністю виробничі ресурси, що ідуть на їхнє виготовлення. Корисність — це те, що люди приписують благам в залежності від співвідношення між обсягом пропозиції і ступенем задоволення потреб. Кожна додаткова одиниця даного добра одержує тому все меншу і меншу цінність.

Прагнення до обміну настає тоді, коли блага, наявні у одного суб'єкта, для нього менш бажані, ніж для іншого, а у іншого — те ж саме, але в відношенні його власних товарів. Таким чином, обмін не еквівалентний, як думали Арістотель і Маркс, а взаємовигідний. Пропорції взаємного обміну двох благ визначаються співвідношенням їх граничних корисностей.

Коли основні положення теорії Менгера були сформульовані на мові математики, то з'ясувалося, що всяка господарська діяльність може бути зведена до задачі на умовний екстремум. Завжди шукається максимум (доходу, випуску) або мінімум (витрат) при даному обмеженому обсязі ресурсів.

Фрідріх фон Візер (1851-1926) отримав університетську освіту, був учнем К. Менгера. Майже все життя, не враховуючи деяких часів присвятив науково-дослідницькій і викладацькій роботі. У 1917-1918 р.р. – міністр торгівлі Австро-Угорщини. Як і Е. Бем-Баверк він був удостоєний звання довічного члена Верхньої палати парламенту. Він написав такі роботи: “Походження і основні закони економічної вартості” (1884), “Природна цінність” (1899), “Теорія суспільного господарства” (1914), в яких пропагував вчення австрійської школи. Саме Ф. Візер увів у науковий обіг терміни: “закони Госсена”, “гранична корисність”. Він сформував закон Візера, за яким: діюча вартість (корисність) будь-якого виробу є недоотримані корисності інших виробів, які могли бути вироблені за допомогою інших ресурсів, витрачених на виробництво даного виробу. До речі, на відміну від Бем-Баверка, Ф. Візер відстоював втручання держави в економіку. Візер захищав приватну власність, а приватну форму господарювання вважав єдиною формою господарювання, яка себе виправдовує.

Проаналізуйте процес формування неокласичної традиції в економічній теорії. Кембриджська школа.(А. Маршалл).

Кембріджська школа

Альфред Маршалл (1842-1924) один із провідних представників неокласичної економічної теорії, лідер “кембриджської школи” (схема 9.4.).

Предмет вивчення. Термін “економікс” А. Маршалл увів у першій главі “Принципів економікс”: “Політична економія або економічна наука (Economics) займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка тісно зв’язана зі створенням матеріальних основ добробуту” (А. Маршалл. Соч., т. 1, с. 56).

Метод дослідження А. Маршалл вважає недоцільним використовувати визначення економічних категорій на каузальній основі, що потребує “доводити” ті або інші сутнісні розмежування”. (А. Маршалл Соч., т. 1, с48).

Теорія вартості (цінності) і ціноутворення. Центральне місце в дослідженнях А. Маршалла займає проблема вільного ціноутворення на ринку, яку він розглядає як єдиний організм рівноважної економіки, який складається із мобільних і інформованих один про одного господарюючих суб’єктів. Ринкову ціну він розглядає на базі двокритеріальної концепції, тобто як результат перетину ціни попиту, яка визначається граничною корисністю, та ціни пропозиції, яка визначається граничними витратами”. (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 289). При цьому можна було б сказати про знамениті леза ножиців
А. Маршалла, як образний вираз, що характеризує двокритеріальну сутність вартості товару, яку він визначає в “Принципах економічної науки” (1875) звучить так: “Ми могли б на рівних підставах сперечатися, як про те, чи регулюється вартість корисністю або витратами виробництва, так і про те, чи розрізає аркуш верхнє або нижнє лезо ножиців” (А. Маршалл Соч. т2, с. 31-32).

Теорія “споживчого надлишку”. Ви бачите, що Маршалл фактично зберігає запозичену у “класиків” вихідну позицію про те, що ціна задається ринком, а не підприємством. Враховуючи, що кожна людина, купляючи річ, виходить “із наданих їй можливостей або із існуючих обставин, або ж … кон’юнктури”, А. Маршалл вводить поняття “споживчий надлишок”. Він вважає, що це “різниця між ціною, яку покупець готовий був би сплатити, аби тільки не обходитися без даної речі, та тієї ціною, яку він фактично за неї сплачує”, тобто “економічне мірило його додаткового задоволення” (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 191).

Теорія “ціни рівноваги”. Однією із важливих заслуг А. Маршалла є узагальнення положень ранніх маржиналістів про функціональні залежності таких факторів, як ціна, попит і пропозиція. Він показав, що зі зниженням ціни попит зростає, а зі зростанням ціни – навпаки, падає. У свою чергу, зі зниженням ціни пропозиція падає, а зі зростанням ціни – росте. Стійкою або рівноважною А. Маршалл вважав таку ціну, яка установлена в точці рівноваги попиту і пропозиції (рис. 9.1.).

 

 

 

РисР – ціна;

Q – обсяг виробництва;

Т – точка перетину кривих попиту і пропозиції, яка визначає рівноважну ціну.

Теорія доходів. Процент із капіталу, за А. Маршаллом проявляє себе як “винагорода” тому, хто, маючи матеріальні ресурси, очікує “майбутнього задоволення” від них, а заробітну плату, на його погляд, слід вважати “винагородою за працю” (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 311).

Теорія процентної ставки. На погляд А. Маршалла, кожне “скорочення процентної ставки здатне спонукати людей заощаджувати менше, а не більше, ніж у протилежному випадку” (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 314). Саме це положення пізніше Дж. М. Кейнс – учень А. Маршалла, використав у своїй концепції макроекономічного дослідження і державного регулювання економіки.

Концепція “еластичності попиту” характеризується А. Маршаллом як показник залежності попиту від змін ціни. Він виявив різний ступінь еластичності попиту товарів залежно від структури споживання і рівня доходів та інших факторів; показав, що найменша еластичність попиту притаманна товарам першої необхідності, але ж не визнав подібне щодо предметів розкошу.

Концепція граничних витрат виробництва і репрезентованої фірми. Дослідження в межах теорії “граничних витрат виробництва” дозволили
А. Маршаллу виявити закономірності змін граничних витрат виробництва за умов зростання обсягів виробництва на підприємстві. Він дійшов висновку, що крупний масштаб виробництва, як правило, в конкурентній економіці забезпечує підприємству (фірмі) зниження ціни товарної продукції та переваги перед конкурентами (завдяки постійно зростаючій економії від уміння працювати і від застосування спеціалізованих машин та різного роду обладнання) і що головну вигоду від такої економії вилучає все ж таки суспільство.

Пояснюючи причини такого роду феномена, А. Маршалл у дослідження вводить поняття “репрезентована фірма” як різновиду середньої фірми. Розмір останньої, на його думку, як правило, зростає із зростанням сукупного обсягу виробництва будь-якого товару, що призводе до отримання нею і внутрішньої, і зовнішньої вигоди, яка обумовлена меншими, ніж раніше, витратами праці та інших витрат у процесі виробництва.

Звідси А. Маршалл дійшов висновку про дії двох економічних законів: зростаючої віддачі та постійної віддачі. Відповідно до першого – зростаючої віддачі “збільшення обсягу витрат праці і капіталу… дає пропорційно високу віддачу …Згідно з другим законом – постійної віддачі – “зростання обсягу витрат праці та інших витрат веде до пропорційного зростання обсягу продукції”.