Проаналізуйте теоретичні проблеми І – ІІІ т. «Капіталу».

Перший том «Капіталу». Перший том капіталу вийшов з друку 1867 р. і йому Маркс дав підзаголовок — «Процес вироб­ництва капіталу».

Центральною проблемою цього тому є процес виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею.

Дослідження починається з визначення ролі товару та грошей у становленні капіталізму. Маркс доводить, що існування в дока­піталістичну добу товарного виробництва й торгівлі, що обслуго­вувалась за допомогою грошей, історично зумовлює виникнення капіталу. Капітал він аналізує як об'єкт власності, як основу та рушійну силу економічного розвитку, як мету виробництва, а найголовніше — як сутнісну ознаку економічної формації, пер­шопричину боротьби двох класів.

Економічні категорії капіталізму Маркс аналізує з позиції йо­го основоположної теорії - трудової теорії вартості, згідно з якою всі вартості створено живою працею, а тому вони підляга­ють вимірюванню затратами цієї праці.

.Почавши аналіз капіталістичного виробництва з товару, Маркс розкриває його властивості: споживну вартість і вартість; дає визначення двоїстого характеру втіленої в товарі праці: конк­ретної й абстрактної. Сам Маркс назвав це визначення «найліп­шим», що є в першому томі.

Проаналізувавши форми вартості, Маркс показав, як виникли гроші. Слід звернути увагу на те, що гроші в Маркса мають това­рне походження. Він аналізує функції грошей і показує, за яких умов вони перетворюються на капітал. Запровадження нової ка­тегорії «товар — робоча сила» дало Марксу можливість логічно розглянути процес обміну праці на капітал і ще раз підтвердити систему доказів щодо створення додаткової вартості. Додаткова вартість — це вартість, створена робітниками у додатковий робо­чий час (понад вартість робочої сили), що безкоштовно привлас­нюється капіталістом.

Додаткова вартість підрозділяється на абсолютну, виробницт­во якої забезпечується за рахунок продовження тривалості робо­чого дня і підвищення інтенсивності праці, і відносну, що вини­кає внаслідок зростання продуктивності суспільної праці. Відношення величини додаткової вартості до вартості робочої сили, так звана норма додаткової вартості, указує на рівень експлуата­ції робочої сили.

Виходячи з учення про додаткову вартість, Маркс дає визна­чення капіталу як вартості, що самозростає, та наголошує на її класовому змісті. Він запроваджує новий принцип поділу капіта­лу - на постійний і змінний. Постійний капітал у процесі вироб­ництва не змінює своєї величини, змінний - створює додаткову вартість. Заробітну плату Маркс визначає як перетворену вар­тість і відповідно ціну робочої сили. і наголошує, що на поверхні капіталістичного суспільства вона виступає як ціна праці, тобто як оплата всього робочого часу - необхідного й додаткового.

Спираючись на свої абстракції, категорії вартості та додатко­вої вартості, Маркс формулює кілька об'єктивних законів капіта­лістичного виробництва, зокрема закон капіталістичного нагро­мадження.

Нагромадження капіталу - це перетворення частини додат­кової вартості на капітал. Аналізуючи просте й розширене капі­талістичне відтворення, Маркс формулює загальний закон капі­талістичного нагромадження, відповідно до якого нагромадження капіталу посилює поляризацію суспільства, погіршує становище робітничого класу. Особливо слід наголосити на підсумках першого тому «Капі­талу», зокрема на так званій історичній тенденції капіталістично­го нагромадження. Суть її, за Марксом, полягає в тому, що в над­рах капіталізму визрівають об'єктивні й суб'єктивні передумови соціалістичної революції. З розвитком капіталізму посилюється процес усуспільнення виробництва, а привласнення лишається приватнокапіталістичним. Водночас міцніє нова соціальна си­ла— пролетаріат, яка здатна розв'язати цю суперечність рево­люційним шляхом.

Другий том «Капіталу». Вивчаючи теоретичні проблеми другого тому «Капіталу», необхідно зосередитись на тій його ча­стині, яка стосується проблем функціонування капіталу, його обі­гових форм

Будь-який капітал у своєму русі проходить три стадії. На пер­шій гроші перетворюються на елементи продуктивного капіталу (засоби виробництва і робочу силу), на другій — у процесі вироб­ництва створюється новий товар, що містить і додаткову вар­тість, на третій — відбувається його реалізація, перетворення на гроші. Відповідно до цих трьох стадій капітал набуває різних функціональних форм: грошової, виробничої і товарної.

Досліджуючи рух капіталу з погляду часу цього процесу і йо­го значення для капіталістичного виробництва, Маркс розвиває вчення про основний і оборотний капітал. Ми пам'ятаємо, що ці категорії не нові.

Великого значення надає Маркс проблемі відтворення й обігу всього суспільного капіталу. Нагадаємо, що в першому томі йшлося про відтворення індивідуального капіталу, але між від­творенням індивідуального й суспільного капіталу існують певні відмінності.

У процесі аналізу руху індивідуального капіталу досліджува­лась зміна його форм, проблема реалізації залишалась поза дослідженням. За дослідження руху суспільного капіталу ця проб­лема стає основною. В основу аналізу відтворення всього суспі­льного капіталу Маркс покладає поділ суспільного виробництва (і суспільного продукту) на два підрозділи — виробництво засо­бів виробництва і виробництво засобів споживання. Він аналізує рух суспільного продукту і в кожному підрозділі, і між ними, формулюючи ті умови, що необхідні для безперешкодного про­цесу відтворення, для реалізації суспільного продукту.

Третій том «Капіталу». У цій книжці Маркс знову повертає­ться до проблем, поставлених у першому томі, зосереджуючись на аналізі всіх тих форм, яких набирає капітал-вартість на стадії розподілу. Маркс фактично розв'язує завдання, які свого часу ставив Рікардо та його послідовники, намагаючись визначити не лише форми, яких набирає вартість, а й чинники, які обумовлю­ють розміри цих форм.

Тим самим Маркс переводить теоретичний аналіз на інший рі­вень, надаючи політекономічній науці нових рис, які згодом ста­нуть провідними для неокласичного напрямку.

Необхідно розглянути характеристики основних форм доходів у капіталістичному суспільстві, простежити, як Маркс, із вартіс­них позицій, пояснює відхилення їхніх параметрів від сутнісного змісту, визначеного ним у першому томі «Капіталу». Адже не випадково, усі ці форми Маркс називав «перетвореними».

Маркс аналізує перетворення додаткової вартості на прибуток і норми додаткової вартості на норму прибутку, перетворення прибутку на середній прибуток. Це перетворення є одночасно і перетворенням вартості на ціну виробництва. Маркс досліджує також процес розподілу прибутку між різними групами капіталі­стів і ті конкретні форми, яких прибуток у результаті цього про­цесу набирає, а саме: дохід підприємця, процент і ренту.

25.Визначте, який вплив має марксизм на сучасну економічну думку

Аналізуючи роль, яку відіграв марксизм у розвитку економічної науки та наслідки практичного втілення цієї доктрини в життя, слід урахувати, його складність і неоднозначність. Передусім слід розмежувати економічну теорію і політичні погляди К. Маркса, а також оцінку марксизму (зокрема економічного вчення) західними економістами і дослідниками в пострадянських країнах.

На мою думку, економічна теорія Маркса дає нам незрівнянний приклад аналізу економічних процесів, використовуючи логічний, історичний, функціональний і каузальний методи. Вивчення політичних поглядів не є предметом економічної теорії, тому їх оцінку я лишаю політологам. Потрібно пам’ятати, що з моменту виникнення марксизму він мав як палких прихильників і послідовників, так і запеклих критиків. Така ж ситуація зберігається і по сьогодні. Одні економісти Заходу, яких я підтримую, високо цінують загальний теоретичний доробок К. Маркса і не сприймають його теорії “наукового соціалізму”. Інші економісти Західних країн навіть не сприймають його теорії трудової вартості, заробітної плати, додаткової вартості тощо. І в цьому особисто я, з ними абсолютно не погоджуюсь.

Оцінки марксизму пострадянськими дослідниками також неоднозначні. У перші роки після розпаду СРСР спостерігались діаметрально протилежні оцінки: від продовження вихвалення й абсолютизування марксизму, як за радянських часів, до численних спроб його абсолютного заперечування.

Поступово пристрасті вщухали, і нині серйозні науковці намагаються переосмислити теоретичний доробок Маркса, збагнути те позитивне й негативне, що в ньому є. Безперечно, К. Маркс заклав основи нового напряму в дослідженні економічних і соціальних процесів. Західні дослідники вважають його видатним теоретиком, який спромігся синтезувати історію, політичну економію, філософію, соціологію у створенні відповідних підходів до дослідження суспільного розвитку.

На жаль, на блискучих економічних дослідженнях надто негативно позначилися його радикальні революційні погляди. Погану послугу Марксу зробила й радянська економічна наука, яка обрала абсолютиський методологічний підхід до вивчення економічної теорії, рекламуючи марксизм як “єдино правильну і всеосяжну” теорію, перетворюючи на догму навіть його помилки. На мою думку, саме зведення марксизму у догму спричинило його кризу в ХХ ст. Дійсно, оточуюча економічна реальність розвивалася і змінювалася, а економічна теорія Маркса перетворена в догму, повинна була лишатися незмінною, недоторканою. Зрозуміло, що в такій ситуації, теорія безнадійно застаріла і поступово втратила свою привабливість. Між тим марксизм і, зокрема, його найважливішу складову – економічну теорію, слід розглядати тільки як один (щоправда серйозний і глибокий) з чисельних напрямків суспільно-економічної думки, не абсолютизуючи його і не вбачаючи в ньому панацею всіх економічних і суспільних негараздів.

26. Проаналізуйте процес започаткування системи національної політичної економії в Німеччині у першій пол. XIX ст. Ф. Ліст.

В ХІХ ст. у Європейських країнах величезний інтерес і значну підтримку викликали ідеї і теорії англійської класичної школи. Особливе місце при цьому займали вчені Франції.

Світ визнав його розумною й милою людиною. Отже, розумна й мила людина тих часів була знайома з працями Адама Сміта. Особливо привертав увагу більшості вчених – принцип економічного лібералізму.

Між тим у Франції поряд із пропагандою ліберальних поглядів і тим, що принцип економічного лібералізму має французьке походження виникла реакція на лібералізм у вигляді ідей соціалізму.

Інша ситуація склалася в Німеччині. Ця країна в середині ХІХ ст. являла собою ще роздроблену країну, яка складалася з окремих князівств. Країна, на відміну від Великобританії, була всередині Європи, а не на острові, мала сухопутні кордони з іншими країнами. Тому німецькі мислителі вважали неприйнятними для Німеччини відкритість кордонів для зовнішньоторговельних операцій, відсутність протекціоністських бар’єрів. Крім того вони критикували англійців за абстрактність економічних теорій; не сприймали претензій британців на універсальність висновків та підходів; німецькі мислителі вважали погляди англійців вузькими і не в усьому правильними.

Враховуючи все це, німецькі вчені пропонували й використали в побудові поглядів і теорій історичної школи вплив на економіку будь-якої країни таких чинників, як: природно-географічне положення країни, її історичний розвиток, соціально-культурні традиції, національні особливості розвитку, звичаї і, навіть, ментальність народу, тощо. Економічні закони не можуть бути універсальними, на думку німців, вони обов’язково несуть на собі відбиток національних особливостей розвитку. Може саме тому одне з неписаних правил англійських учених говорить: “У науці ніколи не слід робити того, що безумовно зроблять німці”.

Фрідріх Ліст (1799-1846)

Економічні погляди

для кожної країни характерна своя національна політ­економія, оскільки економіка окремих країн розвивається за власними законами;

- задача національної політекономії є у визначенні найбільш сприятливих умов для розвитку виробничих сил нації;

- багатство нації складають її продуктивні сили;

- виділив 3 стадії розвитку виробництва (землеробську, землеробсько-промислову, промислову);

- захищав державну політику протекціонізму;

- вважав, що необхідно розвивати ті галузі економіки, які неконкурентоспроможні на світовому ринку

Основні твори

“Національна система політичної економії” (1841