Проаналізуйте економічне вчення Д. Рікардо.

Давід Рікардо (1772-1823) видатний представник класичної політичної економії. Він народився в сім’ї біржового маклера. Два роки навчався в торговій школи в Амстердамі. Повернувся до Лондона, вже з 14-ти років був найближчим помічником батька в конторі і на біржі. Йому були притаманні спостережливість, кмітливість, енергійність, що дозволило йому стати відомою людиною на біржі та в ділових колах Ситі. Одружившись в 21 рік без благословіння батьків Д. Рікардо вже в 27 років став мільйонером, самостійно заробивши ці гроші торговельними операціями на біржі

В кінці ХІХ ст. економічне становище Англії представляло собою період промислового перевороту. В ці часи відбувався перехід від мануфактури до крупного індустріального виробництва (заводам, фабрикам), крупного землекористування, спостерігалися високі темпи економічного розвитку.

Спираючись на реальний стан економіки Англії. Головною задачею політекономії Д. Рікардо вважав визначення законів, які управляють розподілом продукту між класами. Мабуть, саме за це американець Г. Ч. Кері назвав вчення Рікардо “системою роздору і ворожнечі між класами”. Основними положеннями методології дослідження Д. Рікардо були:

,Система політекономії, уявлена як єдність, яка підпорядкована закону вартості;

Визнання об’єктивних економічних законів, які не залежать від волі та бажання людини;

Спроба знайти кількісне співвідношення між такими категоріями, як вартість, зарплата, прибуток, рента;

Дотримання абстрактного методу дослідження.

Теорія вартості. Він як і Сміт розрізняє споживчу вартість і мінову вартість. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона, абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел: рідкісності та кількості праці, яка необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається їх рідкісністю.

Рікардо виявляє й абсолютну цінність, субстанцію якої становить праця. Рікардо зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності. На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, яка була витрачена на виготовлення засобів виробництва (знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві), а й людська праця. Рікардо як і Сміт, ототожнював капітал із засобами виробництва. Але якщо А. Сміт цю категорію пов’язав із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього – все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал.

Заробітна плата, за Д. Рікардо, - це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціну. Природна ціна визначається цінністю засобів існування робітника і його сім’ї. Вона змінюється у часі і є різною в різних країнах. Рікардо дотримувався погляду, що природна ціна праці має тенденцію обмежуватися мінімумом засобів існування.

Ринковою ціною праці – є та, що фактично сплачується робітнику. Вона, на думку Рікардо, залежить від попиту й пропозиції праці, тобто рух зарплати, як вважає Рікардо, залежить від руху народонаселення. Оскільки з розвитком суспільства спостерігається зростання населення, то становище робітників буде погіршуватися. Збільшення населення буде сприяти зростанню потреб у сільгоспродуктах, що спричинить зростання цінності останніх, а грошова зарплата буде зростати значно повільніше. Він виступав проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягав на скасуванні законів на захист бідних.

Прибуток Д. Рікардо визначає як перевищення цінності над заробітною платою, а звідси він робить помилковий, як з’ясувалося пізніше, висновок: чим вища зарплата, тим нижче прибуток і навпаки. Велику увагу Рікардо приділяє проблемі зниження норм прибутку. З розвитком суспільства вона має тенденцію до зниження. Фактором, що протидіє спаданню норм прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Земельна рента. Рікардо визначає її як “частку продукту землі, яка сплачується землевласнику за користування першопочатковими й такими, що не руйнуються силами грунту”. Ренту він пов’язує із приватною власністю на землю. Основний постулат Рікардо полягає в тому, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. З розвитком суспільства і зростанням населення починається обробіток менш родючих й гірше розташованих ділянок. У такому випадку, якщо за суспільно-необхідні витрати приймати саме витрати на цих землях, гірших за плодоріддям та розташуванням, то землі, більш родючі, і ділянки, краще розташовані, будуть приносити ренту. Аналізує Д. Рікардо й можливість збільшення витрат виробництва на одній ділянці для одержання такої самої величини додаткового продукту, що й на іншій. Розглянуті Д. Рікардо види ренти К. Маркс назвав диференційною рентою. Величина ренти у Рікардо – це перевищення цінності над середнім прибутком.

Проблема відтворення і кризи. Рікардо поділяє погляди Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз. Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Отже, продукти завжди купують за інші продукти чи послуги. Гроші є лише “мірилом, за допомогою якого відбувається обмін”. Д. Рікардо допускав можливість надвиробництва в окремих галузях.

Теорія грошей.). Д. Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, пов’язуючи зміну їх вартості з їх кількістю в обігу. Якщо золотих грошей в обіг потрапило більше, то ціни зростають і навпаки. Щодо паперових грошей, то їх купівельна спроможність визначається їх кількістю. Рікардо не бачив принципової різниці між паперовими й золотими грошима, вважаючи золото знаком вартості. Якщо в певній країні нагромадилося надто багато золота, то в ній – зростають ціни на товари з-за кордону. В торговельному балансі країни виникає дефіцит, якщо доводиться розраховуватися золотом за імпорт. Золото відтікає з країни, ціни на товари знижуються, приплив закордонних товарів призупиняється і знов – встановлюється рівновага. За умов фритредерства в зовнішній торгівлі, кожна країна природньо витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які дають найбільші вигоди.

Теорія порівняльних переваг. Цю теорію порівняльних витрат Д. Рікардо поклав в основу спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він вперше показав, що зовнішня торгівля відрізняється від внутрішньої. Якщо внутрішня торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норм прибутку, то зовнішня – “порівняльними витратами”. А. Сміт сформулював тезу про абсолютні переваги, а Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають тільки відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів, тобто абсолютні переваги лише щодо якогось одного фактора виробництва.