Визначте предмет і методи дослідження “Історії економічних учень”, як науки

Визначте предмет і методи дослідження “Історії економічних учень”, як науки

. Предметом історії економічних вчень є вивчення історичного процесу виникнення, розвитку і змін економічних ідей і концепцій, представлених у теоріях окремих економістів, теоретичних школах, течіях та напрямках.

Вивчення науки постійно буде звертати наші роздуми до таких важливих категорій та понять, як:

Погляди – це судження, які виникають із аналізу економічних процесів, відбивають їх сутність, причинно-наслідкові та функціональні взаємозв’язки, характерні тенденції і зовнішні прояви в галузі знань

Поняття – фіксує думку про предмет.

Економічні категорії – найбільш загальні поняття, які відбивають суттєві риси суспільно-виробничих відносин.

Ідея (грец. idea) – відображення у мисленні матеріальної дійсності та перспектив її руху.

Теорія (грец. Theoria – розгляд, дослідження, наукове пізнання) – система основних ідей в тій чи іншій галузі знань; засноване на фактах і підкріплене аргументами наукове узагальнення процесів, які мають місце в економічному житті.

Доктрина – більш строга ніж теорія, в якійсь-то мірі передбачувана система поглядів і понять.

Течія в економічній науці – сукупність узгоджених і визначених поглядів, які відбивають як основні, так і менш суттєві, другорядні положення.

Школа – співдружність економістів, яких об’єднує спільність вихідних положень (концепцій) та методології

методологічні підходи:

Абсолютиський - розвиток теорії розглядається як безперервний процес руху від помилкового погляду до істинного;

Релятивістський – заперечення можливості пізнання об’єктивної істини на основі повної відносності наших знань;

Кумулятивний – більш пізні економічні теорії є покращенням старих, тому старі потрібні для кращого розуміння нових теорій;

Еволюційний – закони економічної поведінки не лишаються незмінними, а суттєво змінюються у часі.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Експериментальний метод – вивчення поведінки економічної системи в цілому та її складових частин шляхом проведення експериментів; однак його складно використовувати із-за неможливості проведення експериментів у економіці.

 

Гіпотетико-дедуктивний заснований на висуненні та перевірці різних гіпотез у поєднанні з аналізом окремих економічних процесів і явищ в мікро- і макроекономіці.

 

Статистико-часовий аналіз – вивчення сукупності масових економічних явищ і об’єктів, однорідних у суттєвому положенні, в часовому періоді

 

Історико-модельний підхід – уявлення економіч-них процесів у вигляді моделей, які функціонально повторюють процес, який вивчається, в історичному контексті

 

Математичний метод – опис економічних явищ, які вивчаються, за допомогою математичних знаків та символів

 

Метод абстрагування – виключне явище, яке носить випадковий характер, при дослідженні процесів у економіці

 

Прослідкуйте за розвитком економічної думка Стародавнього Риму (Катон, Варрон, Колумелла, брати Гракхи). Яке значення має дослідження історичної економічної думки. за сучасних умов.

Економічна думка древнього світу одержала подальший розвиток і завершення в Древньому Римі.. Найважливішою проблемою давньоримської літератури залишалася проблема рабства, його виправдання, організації і методів ведення великих рабовласницьких господарств (латифундій). З цих питань виступали Катон Старший (234-149 р. до н.е.), Варрон (116-27 р. до н.е.), Колумелла (I у н.е.).

Обґрунтування давньоримської форми рабовласництва, методи ведення великого землеробського господарства докладно викладені у творі "Землеволодіння" Катоном Старшим, що був великим землевласником. Трактат Катона відбив період підйому римського рабовласницького виробництва. Його ідеалом було в основному натуральне господарство, що забезпечувало насамперед свої потреби. Однак не виключалася торгівля, покликана реалізовувати частину продукції і здобувати те, що не могло вироблятися власними силами. Велике місце у творі Катона займали поради по утриманню рабів, використанню їхньої праці, методам експлуатації. Автор відносив рабів до знарядь виробництва, рекомендував держати їх у строгості, у залежності від старанності, раціонально експлуатувати їхню працю. Катон вважав за доцільне здобувати рабів у малолітньому віці, виховуючи їх у покорі, у дусі, бажаному хазяїну. Передбачаючи можливі збурювання і виступи рабів, Катон радив підтримувати в їхньому середовищі ворожнечу, розпалювати конфлікти, незгоду між ними, вчасно звільнятися від старезних і хворих. Раби жорстоко каралися за найменші провини. Харчування, одяг, житло повинні були відповідати їх положенню знарядь, що говорять. Усі ці поради Катона націлені на забезпечення раціонального ведення великого рабовласницького господарства.

Розробку проблем латифундийського господарства в I ст. до н.е. продовжив римський учений Варрон. Його погляди викладені в трактаті "Про сільське господарство". Він відбив, з одного боку, більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь еволюції великих рабовласницьких економік; з іншого боку - нові моменти соціально-економічної обстановки, зв'язані з протиріччями, що поглиблювалися, усе більш пронизувавши економіку Римської рабовласницької держави.

У своєму трактаті Варрон висловлює серйозну стурбованість про долі рабовласницького господарства. Він дорікає рабовласників у тім, що вони відійшли від справ, живуть у містах, передоручивши латифундії керуючим. Автор шукає шляхи зміцнення економіки не тільки в розвитку землеробства, але й скотарства, у застосуванні агрономічної науки, росту інтенсивності виробництва, удосконалюванні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної зацікавленості і т.д. Його турботи зв'язані не тільки зі збереженням натурального характеру рабовласницьких латифундій, але і з підвищенням їхньої прибутковості, ростом ефективності виробництва, Варрон приділяє велику увагу ставленню до рабів, методам їхньої експлуатації. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь: що говорять. Два інших види знарядь у його класифікації складали німі (інвентар) і ті що видають нечленороздільні звуки (худоба).

Кризу рабовласництва відбив у своєму творі "Про сільське господарство" Колумелла. У великому трактаті, що складається з 12 книг, докладно розглядається стан рабовласницьких латифундій. Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабської праці, про те, що раби приносять полям найбільшу шкоду, погано відносяться до роботи, до утримання худоби, інвентарю, крадуть, обманюють землевласників і т.п. Картина, намальована Колумеллою, свідчить про занепадницьке сільське господарство, про те, що економіка рабовласницького суспільства знаходилася вже в стані кризи, що продовжувала поглиблюватися. За словами Колумелли, "латифундії погубили Італію".

У пошуках виходу з кризи римський учений віддає перевагу більш продуктивній праці вільних виробників, порушує питання про відмовлення від рабської праці, використання колонів.

Одна зі сторінок історії економічних учень Стародавнього Риму зв'язана з гракховським аграрним рухом, що виражав інтереси безземельного і малоземельного селянства в боротьбі проти латифундистів. Його очолювали брати Тиберій (163-132 р. до н.е.) і Гай (153-121 р. до н.е.) Гракхи. Вимагаючи обмеження великого землеволодіння і наділення землею безземельних і малоземельних селян, вони припускали здійснити таку реформу в рамках рабовласницького ладу і таким шляхом зміцнити його.

 

6.Дайте загальну характеристику економічної думки середньовіччя.. Визначте особливості економічної думки класичного середньовіччя (Тома Аквінський).

В епоху Середньовіччя з’явилися нові економічні проблеми, яких не знав античний світ і які потребували осмислення:

розпад рабовласництва примусив змінити ставлення до фізичної праці (вона вже не розглядалася як ганебна й гідна тільки рабів);

по-новому постало питання про становище різних груп людей у суспільстві. Крім того, - середньовічна економічна наука несла дуже складний відбиток теологізму. В ньому, як і в багатьох природничих науках домінував принцип “божественного приречення”. Під впливом догматів християнства, прагнення до багатства почало розцінюватися знов як порочне, бо воно заважає пошукові царства Божого та вважали нерівність природною та вічною. Середньовічні автори – Фома Аквінський, Єрмолай Еразм, автор Корану – пророк Мухаммед та інші.

Вони виходили з того, що всі люди є рівними перед Божою благодаттю, перед раєм та пеклом. Тож кожна людина повинна “в поті чола здобувати хліб свій”, тобто праця повинна бути єдиним джерелом засобів існування багатства.

Економічні погляди середньовіччя (феодального суспільства), судячи з літературних джерел, які дійшли до наших днів, носять богословський характер. Наукові дослідження ідеологів тієї епохи, і в господарській політиці також, переповнюють схоластика, софістичні розмірковування, релегійно-етичні норми, за допомогою яких вони виправдовували ієрархичну структуру суспільства, поділ населення на різні верстви, зростання конкуренції політичної влади і економічної могутності у світських і церковних феодалів. Їхнім доктринам притаманні також двоїсте тлумачення необхідності розширення масштабів товарності економіки, засудження лихварства та інші ознаки несприйняття в господарстві основоположних принципів ринкових відносин.

Економічна думка класичного Середньовіччя, як і в попередній період, розвивалася під величезним впливом християнської церкви. Найбільшим тогочасним авторитетом, лідером так званої пізньої школи канонізму, який висловив багато важливих економічних ідей, був Фома Аквінський (Аквінат) (1225/26-1274). Його основними творами є “Сума проти язичників” та “Сума теології”, де він відстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя.

Ф.Аквінський, будучи прихильником натурального господарства, визнавав, проте, необхідність обміну. Тому розгляд його міркувань з проблем обміну, ціни, торгівлі, торговельного прибутку, грошей тощо має неабияке значення. При цьому потрібно звернути увагу на двоякість характеристик і оцінок, які він дає економічним категоріям та явищам. Так, Аквінський дав своє тлумачення “справедливої ціни” - категорії, яка в економічному вченні каноністів заміняла категорії “вартість” (“цінність”), “ринкова ціна”. Витратний принцип встановлення “справедливої ціни” Аквінат вважав недостатнім, остільки така ціна має узгоджуватися не лише з річчю, що продається, а й зі збитком, якого міг би зазнати продавець, не одержавши певну кількість грошей, що відповідає його становищу в суспільстві. У такому разі “дозволено по праву продавати річ дорожче, ніж вона варта сама по собі, хоча вона не повинна продаватися дорожче, ніж коштує її власникові”. “Справедливі ціни” можуть бути джерелом примноження приватної власності й створення “помірного” багатства.

У своїх поглядах на торговий прибуток та лихварський процент Фома Аквінський також займає двоїсту й компромісну позицію, засуджуючи такого роду доходи як самоціль, єдину мету торгової і лихварської діяльності. Водночас, він виправдовував їх як плату за працю (у тому числі пов’язану з поліпшенням речі продавцем), відшкодування транспортних та інших витрат, винагороду за ризик та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позичальник міг би мати, використавши позичені гроші у власних інтересах.

Гроші (монети), на думку Аквіната, виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Він виділяв “внутрішню цінність” та “номінальну цінність” монети. При цьому слід звернути увагу на двоїстість підходу Аквінського й до цього питання. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого - вважав, що “номінальну цінність” монети може визначити держава і припускав можливість її певного відхилення від “внутрішньої цінності”.

Економічна думка Середньовіччя Західної Європи знайшла відображення і у різноманітних релігійних єресях, вивчення яких дасть можливість зрозуміти, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей, повернення до принципів “євангельської бідності” ранньохристиянського ладу, засуджували багатство та необмежене нагромадження власності церквою тощо.

7..Проаналізуйте історичні умови виникнення, дайте загальну характеристику і розкрийте зміст етапів розвитку мер­кантилізму

У Західній Європі меркантилізм зародився вже в XV ст., але ве­ликого поширення набув у XVII ст. Головною передумовою генези меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капі­талізмуЯк відомо, велику роль у виникненні капіталістичного спосо­бу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважною формою капіталу. Формування сві­тового ринку, що розпочалося з великих географічних відкриттів XV—XVI ст., і небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі при­звело до зосередження величезних багатств у окремих осіб, пере­довсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував собі дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.

Особливості епохи, коли домінував торговий капітал, обумо­вили й методологічні принципи меркантилістської системи, що панували протягом XVI — XVIII ст. Тому, знаючи історичні умови тієї епохи, можна переходити до вивчення суті та голов­них принципів меркантилізму.

Предметом дослідження меркантилістів була майже виключно сфера обігу.. Ідеологи меркан­тилізму були впевнені, що тільки гроші (золоті і срібні) та скарби становлять багатство нації, окремої держави. Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результаті торгових взаємовід­носин з іншими державами. Примноження багатства, на думку ме­ркантилістів, є невід'ємним від протекціоністських заходів регу­лювання зовнішньої торгівлі (заохочення експорту, стримування імпорту) і широкої підтримки національної промисловості.

ТЕОРЕТИЧНЫ ПОГЛЯДИ

по-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується в грошах, тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей;

по-друге, виробництво створює потрібні передумови для на­громадження багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку;

по-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші;

по-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за вищу ціну, ніж ціна ку­півлі (Г — Р, тобто гроші, що породжують гроші, — такою є формула капіталу в меркантилістів);

по-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом ба­гатства, бо обіг товарів усередині країни хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства, а отже, джерелом багатства є ли­ше зовнішня торгівля;

по-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, отож, треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння суті поняття активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже різнилися).

Ранній меркантилізм виник іще до великих географічних від­криттів і був актуальним до середини XVI ст. Найвідомішими представниками цього напряму були В. Стаффорд в Англії та Г. Скаруффі в Італії. Ранній (монетарний) меркантилізм ґрунту­вався на теорії «грошового балансу», яка мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Для розв'язання цих завдань ранні меркантилісти запропонували низку заходів, які тією чи іншою мірою знайшли практичне відображення в еконо­мічній політиці того часу.

Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширен­ням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність полі­тики, що мала на меті утримування грошей у країні. Через це си­стема монетарного меркантилізму змінюється системою меркан­тилізму мануфактурного (пізнього). Пізній меркантилізм охоп­лює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVIII ст., хоча окремі його елементи можна бачити й значно пізніше. Головними представниками його були Т. Мен, Д. Стюарт в Анг­лії, А. Монкретьєн у Франції, А. Сєрра в Італії. Ця система мер­кантилізму ґрунтувалася на так званій теорії торгового балансу, яка вважала за потрібне домогтися перевищення вартості вивезе­них з країни товарів над вартіст. товарів, увезених до країни. Важливо підкреслити, що пізні меркантилісти перенесли центр ваги своїх досліджень зі сфери грошового у сферу товарного обі­гу.

Пізній меркантилізм зумовив перехід від металістичної до кількісної теорії грошей і системи монетаризму. Ранні мерканти­лісти дивились на гроші очима скнари, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж — збільшує.

Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші породжують гроші, але для цього вони ма­ють бути в постійному русі. Це означає, що ранні меркантилісти визначальною функцією грошей вважали функцію нагромаджен­ня, пізні — функцію засобу обігу.

Заробітна плата, за Д. Рікардо, - це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціну. Природна ціна визначається цінністю засобів існування робітника і його сім’ї. Вона змінюється у часі і є різною в різних країнах. Рікардо дотримувався погляду, що природна ціна праці має тенденцію обмежуватися мінімумом засобів існування.

Ринковою ціною праці – є та, що фактично сплачується робітнику. Вона, на думку Рікардо, залежить від попиту й пропозиції праці, тобто рух зарплати, як вважає Рікардо, залежить від руху народонаселення. Оскільки з розвитком суспільства спостерігається зростання населення, то становище робітників буде погіршуватися. Збільшення населення буде сприяти зростанню потреб у сільгоспродуктах, що спричинить зростання цінності останніх, а грошова зарплата буде зростати значно повільніше. Він виступав проти втручання держави у функціонування ринку праці й наполягав на скасуванні законів на захист бідних.

Прибуток Д. Рікардо визначає як перевищення цінності над заробітною платою, а звідси він робить помилковий, як з’ясувалося пізніше, висновок: чим вища зарплата, тим нижче прибуток і навпаки. Велику увагу Рікардо приділяє проблемі зниження норм прибутку. З розвитком суспільства вона має тенденцію до зниження. Фактором, що протидіє спаданню норм прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Земельна рента. Рікардо визначає її як “частку продукту землі, яка сплачується землевласнику за користування першопочатковими й такими, що не руйнуються силами грунту”. Ренту він пов’язує із приватною власністю на землю. Основний постулат Рікардо полягає в тому, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. З розвитком суспільства і зростанням населення починається обробіток менш родючих й гірше розташованих ділянок. У такому випадку, якщо за суспільно-необхідні витрати приймати саме витрати на цих землях, гірших за плодоріддям та розташуванням, то землі, більш родючі, і ділянки, краще розташовані, будуть приносити ренту. Аналізує Д. Рікардо й можливість збільшення витрат виробництва на одній ділянці для одержання такої самої величини додаткового продукту, що й на іншій. Розглянуті Д. Рікардо види ренти К. Маркс назвав диференційною рентою. Величина ренти у Рікардо – це перевищення цінності над середнім прибутком.

Проблема відтворення і кризи. Рікардо поділяє погляди Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз. Посилаючись на Сея, Рікардо стверджує, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж. Отже, продукти завжди купують за інші продукти чи послуги. Гроші є лише “мірилом, за допомогою якого відбувається обмін”. Д. Рікардо допускав можливість надвиробництва в окремих галузях.

Теорія грошей.). Д. Рікардо був прихильником кількісної теорії грошей, пов’язуючи зміну їх вартості з їх кількістю в обігу. Якщо золотих грошей в обіг потрапило більше, то ціни зростають і навпаки. Щодо паперових грошей, то їх купівельна спроможність визначається їх кількістю. Рікардо не бачив принципової різниці між паперовими й золотими грошима, вважаючи золото знаком вартості. Якщо в певній країні нагромадилося надто багато золота, то в ній – зростають ціни на товари з-за кордону. В торговельному балансі країни виникає дефіцит, якщо доводиться розраховуватися золотом за імпорт. Золото відтікає з країни, ціни на товари знижуються, приплив закордонних товарів призупиняється і знов – встановлюється рівновага. За умов фритредерства в зовнішній торгівлі, кожна країна природньо витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які дають найбільші вигоди.

Теорія порівняльних переваг. Цю теорію порівняльних витрат Д. Рікардо поклав в основу спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Він вперше показав, що зовнішня торгівля відрізняється від внутрішньої. Якщо внутрішня торгівля зумовлюється тенденцією вирівнювання норм прибутку, то зовнішня – “порівняльними витратами”. А. Сміт сформулював тезу про абсолютні переваги, а Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають тільки відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів, тобто абсолютні переваги лише щодо якогось одного фактора виробництва.

Методологія дослідження

Творча спадщина К. Маркса має багато спільного з дослідженням А. Сміта і Д. Рікардо, бо англійська класична політична економія – одне з джерел марксизму. Предметом політичної економії К. Маркс вважав пріоритетне дослідження виробництва.

Методи дослідження К. Маркса базуються на концепції економічного лібералізму, трудовій теорії вартості, положеннях закону тенденції норм прибутку до зниження, концепції продуктивної праці, на ідеях діалектики та матеріалізму. Він виходив із розуміння класової боротьби, соціального устрою суспільства тощо.

Кембріджська школа

Альфред Маршалл (1842-1924) один із провідних представників неокласичної економічної теорії, лідер “кембриджської школи” (схема 9.4.).

Предмет вивчення. Термін “економікс” А. Маршалл увів у першій главі “Принципів економікс”: “Політична економія або економічна наука (Economics) займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка тісно зв’язана зі створенням матеріальних основ добробуту” (А. Маршалл. Соч., т. 1, с. 56).

Метод дослідження А. Маршалл вважає недоцільним використовувати визначення економічних категорій на каузальній основі, що потребує “доводити” ті або інші сутнісні розмежування”. (А. Маршалл Соч., т. 1, с48).

Теорія вартості (цінності) і ціноутворення. Центральне місце в дослідженнях А. Маршалла займає проблема вільного ціноутворення на ринку, яку він розглядає як єдиний організм рівноважної економіки, який складається із мобільних і інформованих один про одного господарюючих суб’єктів. Ринкову ціну він розглядає на базі двокритеріальної концепції, тобто як результат перетину ціни попиту, яка визначається граничною корисністю, та ціни пропозиції, яка визначається граничними витратами”. (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 289). При цьому можна було б сказати про знамениті леза ножиців
А. Маршалла, як образний вираз, що характеризує двокритеріальну сутність вартості товару, яку він визначає в “Принципах економічної науки” (1875) звучить так: “Ми могли б на рівних підставах сперечатися, як про те, чи регулюється вартість корисністю або витратами виробництва, так і про те, чи розрізає аркуш верхнє або нижнє лезо ножиців” (А. Маршалл Соч. т2, с. 31-32).

Теорія “споживчого надлишку”. Ви бачите, що Маршалл фактично зберігає запозичену у “класиків” вихідну позицію про те, що ціна задається ринком, а не підприємством. Враховуючи, що кожна людина, купляючи річ, виходить “із наданих їй можливостей або із існуючих обставин, або ж … кон’юнктури”, А. Маршалл вводить поняття “споживчий надлишок”. Він вважає, що це “різниця між ціною, яку покупець готовий був би сплатити, аби тільки не обходитися без даної речі, та тієї ціною, яку він фактично за неї сплачує”, тобто “економічне мірило його додаткового задоволення” (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 191).

Теорія “ціни рівноваги”. Однією із важливих заслуг А. Маршалла є узагальнення положень ранніх маржиналістів про функціональні залежності таких факторів, як ціна, попит і пропозиція. Він показав, що зі зниженням ціни попит зростає, а зі зростанням ціни – навпаки, падає. У свою чергу, зі зниженням ціни пропозиція падає, а зі зростанням ціни – росте. Стійкою або рівноважною А. Маршалл вважав таку ціну, яка установлена в точці рівноваги попиту і пропозиції (рис. 9.1.).

 

 

 

РисР – ціна;

Q – обсяг виробництва;

Т – точка перетину кривих попиту і пропозиції, яка визначає рівноважну ціну.

Теорія доходів. Процент із капіталу, за А. Маршаллом проявляє себе як “винагорода” тому, хто, маючи матеріальні ресурси, очікує “майбутнього задоволення” від них, а заробітну плату, на його погляд, слід вважати “винагородою за працю” (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 311).

Теорія процентної ставки. На погляд А. Маршалла, кожне “скорочення процентної ставки здатне спонукати людей заощаджувати менше, а не більше, ніж у протилежному випадку” (А. Маршалл Тв., т. 1, с. 314). Саме це положення пізніше Дж. М. Кейнс – учень А. Маршалла, використав у своїй концепції макроекономічного дослідження і державного регулювання економіки.

Концепція “еластичності попиту” характеризується А. Маршаллом як показник залежності попиту від змін ціни. Він виявив різний ступінь еластичності попиту товарів залежно від структури споживання і рівня доходів та інших факторів; показав, що найменша еластичність попиту притаманна товарам першої необхідності, але ж не визнав подібне щодо предметів розкошу.

Концепція граничних витрат виробництва і репрезентованої фірми. Дослідження в межах теорії “граничних витрат виробництва” дозволили
А. Маршаллу виявити закономірності змін граничних витрат виробництва за умов зростання обсягів виробництва на підприємстві. Він дійшов висновку, що крупний масштаб виробництва, як правило, в конкурентній економіці забезпечує підприємству (фірмі) зниження ціни товарної продукції та переваги перед конкурентами (завдяки постійно зростаючій економії від уміння працювати і від застосування спеціалізованих машин та різного роду обладнання) і що головну вигоду від такої економії вилучає все ж таки суспільство.

Пояснюючи причини такого роду феномена, А. Маршалл у дослідження вводить поняття “репрезентована фірма” як різновиду середньої фірми. Розмір останньої, на його думку, як правило, зростає із зростанням сукупного обсягу виробництва будь-якого товару, що призводе до отримання нею і внутрішньої, і зовнішньої вигоди, яка обумовлена меншими, ніж раніше, витратами праці та інших витрат у процесі виробництва.

Звідси А. Маршалл дійшов висновку про дії двох економічних законів: зростаючої віддачі та постійної віддачі. Відповідно до першого – зростаючої віддачі “збільшення обсягу витрат праці і капіталу… дає пропорційно високу віддачу …Згідно з другим законом – постійної віддачі – “зростання обсягу витрат праці та інших витрат веде до пропорційного зростання обсягу продукції”.

Математична школа

Передумови виникнення математичного напрямку в економічній теорії формувалися під впливом історичних умов розвитку країн Західної Європи, які спричинили виникнення (перша пол. ХІХ ст.) і формування в цілісну концепцію (друга пол. ХІХ ст.) окремих розробок економістів-математиків.

Значення математичної концепції в економічній науці визначається тим специфічним впливом, який справило на розвиток економічної теорії застосування математичних методів дослідження. Основними передумовами все активнішого впровадження математичних методів у економічні дослідження були: 1) перетворення капіталізму на розвинену господарську систему з високим рівнем взаємозв’язку та однорідності всіх її частин і елементів; 2) значні досягнення в галузі математики і можливість їх застосування до аналізу економічних процесів.

Засновником математичної школи був Стенлі Джевонс – англійський економіст, який стояв ще у витоків “маржинальної революції”. В 1862 році англієць Стенлі Джевонс (1835-1882) передав у Британську асоціацію розвитку науки звіт з назвою “Коротке повідомлення про загальні математичні теорії політичної економії” (англійською). Там був сформований новий принцип про спадну граничну корисність (яку Джевонс назвав останнім ступенем корисності). В ті часи Джевонс уже працював над своєю фундаментальною книгою “Теорії політичної економії” (1871), де основи нової теорії були сформульовані, обгрунтовані і розвинені в найбільш суттєвих моментах.

С. Джевонс не посилаючись на Арістотеля або Тюрго, починає свої розмірковування саме з того моменту, де зупинився Тюрго: з обміну між двома індивідами. Вони торгуються, тому що кожен з них на одиницю свого товару прагне отримати якомога більше чужого товару. І поки значимість, тобто бажаність отримуваної кількості, наприклад, жита поступається значимості одиниці товару, який віддається (наприклад, сандалій) обмін не може відбутися.

Те, що жито корисне для здоров’я, відомо раніше (інакше, той у кого є сандалі не бажав би жита).

Однак при формуванні ціни ні калорійність жита, ні його смакові якості не враховуються. Важливим стає лише те, яку додаткову кількість жита можна отримати за зайву пару сандалій.

Джевонс формулює закон спадної граничної корисності (який сьогодні називають першим законом Госсена). Потім Джевонс наводить формулу рівняння обміну. Угода здійснюється тоді, коли обидві сторони дійшли згоди про те, хто з них скільки віддає і хто скільки отримує. До цього моменту ціни відхиляються туди-сюди. Тепер настає рівновага. Вона досягається тоді, коли відношення приросту обох товарів дорівнює відношенню “останніх ступенів корисності”.

У тому ж 1871 році, коли в Англії вийшла книга С. Джевонса, в Австрії вийшла книга Карла Менгера “Підвалини політичної економії” (німецькою). В ній була викладена та ж сама теорія. На відміну від Джевонса, Менгер побудував свою теорію чисто словесно, без математичних формул і теорем. Центральне поняття, про яке ми говоримо, Иенгер назвав кінцевою інтенсивністю.

Але ж у 1874 році у Швейцарії виходить у світ книга “Елементи чистої економічної теорії” (французькою). Її написав Леон Вальрас. У цій книзі економічна теорія була повністю математизована. Економічні відносини та зв’язки були подані у вигляді математичних функцій або систем рівнянь. Перетворення рівнянь та математичний аналіз властивостей функцій призводили до висновків про ті чи інші економічні закономірності. Тут же була розвинена теорія останньої корисності (яку А. Вальрас називав рідкість), у тому числі й принцип спадної граничної корисності.

Отже, нова теорія була створена одночасно трьома мислителями, які нічого на знали один про одного. Як на замовлення, вони жили в різних країнах. І теорія граничної корисності з’явилася одночасно англійською, німецькою та французькою мовами.

Тепер повернемося до математичної школи і спробуємо визначити її характерні риси, а саме:

прагматизм у методі, тобто використання математики в міру необхідності;

вони не обмежували себе раніше даними установками відносно держави, соціалізму і т. ін;

всі економічні процеси розглядалися й аналізувалися з позиції економічної корисності;

по-особливому вони ставилися до класиків – синтезували деякі ідеї
Д. Рікардо з новими поняттями й отримали цікаві результати.

Представники математичної школи були настільки самостійні, що змогли з часом синтезувати досягнення різних шкіл та внести рішучий вклад в об’єднання неокласичної науки.

35.Охарактеризуйте економічні проблеми в працях російських революційних демократів - О. Герцена, М.Огарьова, М. Чернишевського.

Визначте предмет і методи дослідження “Історії економічних учень”, як науки

. Предметом історії економічних вчень є вивчення історичного процесу виникнення, розвитку і змін економічних ідей і концепцій, представлених у теоріях окремих економістів, теоретичних школах, течіях та напрямках.

Вивчення науки постійно буде звертати наші роздуми до таких важливих категорій та понять, як:

Погляди – це судження, які виникають із аналізу економічних процесів, відбивають їх сутність, причинно-наслідкові та функціональні взаємозв’язки, характерні тенденції і зовнішні прояви в галузі знань

Поняття – фіксує думку про предмет.

Економічні категорії – найбільш загальні поняття, які відбивають суттєві риси суспільно-виробничих відносин.

Ідея (грец. idea) – відображення у мисленні матеріальної дійсності та перспектив її руху.

Теорія (грец. Theoria – розгляд, дослідження, наукове пізнання) – система основних ідей в тій чи іншій галузі знань; засноване на фактах і підкріплене аргументами наукове узагальнення процесів, які мають місце в економічному житті.

Доктрина – більш строга ніж теорія, в якійсь-то мірі передбачувана система поглядів і понять.

Течія в економічній науці – сукупність узгоджених і визначених поглядів, які відбивають як основні, так і менш суттєві, другорядні положення.

Школа – співдружність економістів, яких об’єднує спільність вихідних положень (концепцій) та методології

методологічні підходи:

Абсолютиський - розвиток теорії розглядається як безперервний процес руху від помилкового погляду до істинного;

Релятивістський – заперечення можливості пізнання об’єктивної істини на основі повної відносності наших знань;

Кумулятивний – більш пізні економічні теорії є покращенням старих, тому старі потрібні для кращого розуміння нових теорій;

Еволюційний – закони економічної поведінки не лишаються незмінними, а суттєво змінюються у часі.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Експериментальний метод – вивчення поведінки економічної системи в цілому та її складових частин шляхом проведення експериментів; однак його складно використовувати із-за неможливості проведення експериментів у економіці.

 

Гіпотетико-дедуктивний заснований на висуненні та перевірці різних гіпотез у поєднанні з аналізом окремих економічних процесів і явищ в мікро- і макроекономіці.

 

Статистико-часовий аналіз – вивчення сукупності масових економічних явищ і об’єктів, однорідних у суттєвому положенні, в часовому періоді

 

Історико-модельний підхід – уявлення економіч-них процесів у вигляді моделей, які функціонально повторюють процес, який вивчається, в історичному контексті

 

Математичний метод – опис економічних я