Визначте завдання курсу “Історія економічних вчень”, покажіть значення цієї науки для формування економічного світогляду.

Сучасному фахівцю з економіки, банківської справи корисно, а іноді й необхідно знайомитися з історією виникнення і розвитку економічної думки, з теоретичними розробками, концепціями, створеними ще 100-200 років тому. Історія економічних вчень – це великий крок до пізнання економічної науки. Вивчення історії економічних вчень допоможе Вам зрозуміти внутрішню логіку, взаємозв’язок економічних категорій, законів, процесів, бо знайомство з історією економічної думки дозволить Вам побачити, як з’являлися перші поняття тих чи інших категорій, економічних процесів, а потім з плином часу, переходом до інших етапів розвитку людства і економічної теорії ці поняття змінювалися, поповнювалися, набували більш сучасний вигляд.

Знайомство з різними школами та напрямками економічної науки дає можливість повніше уяснити взаємозв’язок теоретичних поглядів і концепцій з умовами та причинами їх виникнення, з потребами економічної практики, з інтересами різних соціальних груп, країн і народів.

Важливо вловити послідовність, зрозуміти причини еволюції наукових положень, ідей; уяснити їх зв’язок із змінами, які відбуваються в економічній практиці.

Звернення до історії економічних вчень сприяє вмінню об’єктивно оцінювати теорії, рекомендації, висновки.

Вивчаючи історію економічних вчень, Ви продумаєте відносність економічних знань, необхідність їх постійного уточнення, поглиблення, вдосконалення і з’ясуєте, чому неможливо запропонувати одну економічну теорію раз і назавжди.

Ви побачите, що сучасна думка спеціалістів про те, що основи наших сучасних уявлень “сидять у минулому”, досить правильна і обгрунтована.

Аналізуючи еволюцію розвитку економічних теорій, Ви дійдете висновку, що ідеї минулого несуть окремі елементи не тільки сучасних, а й майбутніх економічних поглядів. Можна сказати, що вже сьогодні формуються підстави, основи для розвитку економічних поглядів майбутнього.

Значення історії економічних вчень можна визначити так:

Дозволяє зрозуміти внутрішню логіку, взаємозв’язок економічних категорій, законів і концепцій.

Історія економічних вчень дозволяє вловити послідовність, зрозуміти причини еволюції наукових положень, ідей, усвідомити їх зв’язок зі змінами, які відбуваються в економічній практиці.

Звернення до історії економічних вчень сприяє вмінню об’єктивно оцінити теорії, рекомендації, висновки. Важливо зрозуміти і обміркувати відносність економічних знань, необхідність їх постійного уточнення, поглиблення, вдосконалення.

 

3.Прослідкуйте за розвитком економічної думки стародавнього Сходу (Єгипет, Месопо­тамія, Індія, Китай). Яке значення в сучасних умовах має дослідження історичної економічної думки.

Особливістю економічної думки Стародавнього світу була відокремленість від політико-правової та релігійної ідеології.

Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчення часто збігається з ученням про державне управління.

Йдеться про те, що тільки панівні класи та верстви населення були носіями письмової культури. Економічна думка панівних класів, зафіксована у письмових джерелах, присвячена створенню умов для функціонування общин безпосередніх виробників.

Окремо слід виділити ряд творів передумов античних авторів, які присвячені принципам організації приватного господарства. Це, як правило, практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства: від технології виробництва до ряду соціально-економічних питань, таких як організація праці рабів та проблеми взаємовідносин з ними.

Незважаючи на незрілість положень, економічна думка давнини добилася цілого ряду теоретичних результатів, які ввійшли до скарбниці економічних досягнень людства. Передусім це твори давньогрецьких авторів – Платона та Арістотеля. Значний вплив на подальший розвиток соціально-економічних вчень країн Сходу мають концепції конфуціанства, легізму та даосизму, викладені ще в сиву давнину.

Письмові пам’ятки Стародавнього Єгипту (ХХІІ ст. до н.е.) та значення висловлених у них економічних поглядів. Настанови щодо необхідності ефективного функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном та населенням (“Настанови Гераклеопольського царя своєму синові”). Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі – запорука успішного царювання.

Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства Стародавнього Єгипту зустрічаємо у працях Іпусера (поч. XVIII ст. до н.е.). “Ідеальний деспот повинен уникати міжусобиць у країні, насилля та експропріації знаті. Надані пропозиції щодо налагодження системи трудових повинностей для будівництва пірамід та зрошувальних систем, підвищення військової могутності країни.

Швидкий розвиток приватної власності був характерний для перших цивілізацій Месопотамії. З письмових джерел найбільш відомий кодекс законів стародавнього царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). Головна тема законів – створення системи правових норм для керування країною і її економічним життям. Кодекс забороняв продаж і відсудження землі за борги. За борги можна було віддавати (продавати) у рабство членів сім’ї, а батьку родини гарантувалося, що через три роки члена його сім’ї звільнять від рабства та одночасно весь борг скасують. “Нові” закони обмежували масштаби лихварства, упорядковували їх. Так грошові позики надавалися не вище ніж під 20%, а натуральні позики – не вище 33%. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на приватну власність визнавалися злочином і суворо каралися.

В стародавній Індії (приблизно IV ст. до нашої ери), за часів розвитку економіки та культури країни було створено відомий трактат “Артхашастра”. Його присвячено “архі” – матеріальному зиску, якому автор віддає перевагу перед “дхармою” (релігійним обов’язком) та “камою” – насолодою. Для царя (а в “Артхашастрі” йде мова лише про державні справи) “артха” полягає в придбанні “землі, населеної людьми”. Таким чином, в Індії в ті часи економіка була вченням не про господарство взагалі, а про державне господарство, і надійним засобом поповнення державної скарбниці вважалося працездатне населення.

Дуже схожі думки про підлеглість приватного суспільному приблизно в той же час висловив китайський філософ Кун-Фу-Цзи (551 - 479 рр. до н.е.), який відомий нам під ім’ям Конфуцій. Він викладав свої думки усно, у формі бесід. Лише пізніше, після його смерті їх було зібрано учнями та послідовниками і занесено до збірки “Бесіди та судження”. Конфуцій прагнув зберегти традиційні відносини в середині великих сімейних общин, які почали руйнуватися під впливом суспільної перебудови, становлення класів та деспотичної влади. Тому він створив вчення про досконалу людину - “благородного мужа”, який шанує батьків та поважає старших, діє за принципом “жень” (гуманність, людяність) та підкоряється обов’язкові. “Благородний муж” знає тільки обов’язок, а низька людина знає тільки користь”, - казав Конфуцій.

Отже, характерні особливості азіатського способу виробництва:

Надмірне регулювання господарства за допомогою регламентації сфери позичкових операцій торгівлі.

Провідну роль в економіці мала державна власність.

Недоторканість приватної власності.

4.Охарактеризуйте процес розвитку економічної думки Стародавньої Греції (Ксенофонт, Платон, Аристотель).

Першим давньогрецьким економістом вважається Ксенофонт Афінський (444 – 355 рр. до н.е.). Його книги про правила найкращої організації рабовласницького домашнього господарства звалися “Домострой” і “Ойкономія” (від грец. Слів: “Ойкос” – дім та “номос” – правило, закон). Пізніше вона дала назву економічній науці. Ксенофонт висловлював такі економічні ідеї:

Про позитивний вплив розподілу.

Про те, що продукт може використовуватися не тільки як споживча вартість, але й для обміну, тобто як мінова вартість.

 

Платон (438 – 347 рр. до н.е.) філософ стародавньої Греції, його основний твір – “Держава”, де розкривається теорія ідеального суспільного устрою. Основні положення твору:

ключова ідея ідеального суспільного устрою – ідея про справедливість: кожен займається тим, до чого має більші здібності. Справедливість, за Платоном, - доброчинність, яка поєднує мудрість, мужність і просвітлений стан та являє їх рівновагу;

дана характеристика ідеальної держави: скасування приватної власності, спільність дружин і дітей, державне регулювання браків, суспільне виховання дітей, які не повинні знати своїх батьків.

 

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мис­лителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в держав­ному володінні, а друга — у приватному.

Для розуміння наукових досягнень Арістотеля в галузі дослі­дження економічних питань слід звернути особливу увагу на аналіз ним видів багатства і, відповідно, класифікацію госпо­дарств та видів діяльності. Арістотель розрізняв два види багатс­тва: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, іс­тинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповід­но до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хрематистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вар­тостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, роби­ти гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відно­сив велику торгівлю і лихварство.

Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння по­двійного значення блага, тобто до нового відкриття двох сторін товару (споживної вартості й мінової). З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, вклю­чаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допо­могою грошей - до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початково авансованої суми грошей, — до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрець­кий мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Аріс­тотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарсь­ким підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченогоъ