Судова система Англії в період Середньовіччя (XI-XVII).

Ранньофеодальна монархія. Будь-яка вільна людина за певну плату могла перенести свій майновий спір на розгляд суду королівської курії, де він розглядався колегією присяжних. Вотчинні суди надалі розглядали справи вілланів, бо ця категорія населення залишалася підвладною своєму сеньйорові. Але вільні - міщани, рицарство, вільне селянство - залишалися у великому виграші і були відгороджені від свавілля феодальної знаті.

У процесі судової практики королівських судів поступово почало вироблятися т. зв. загальне право - common law - єдине для усієї країни королівське право. Останнє поступово витіснило місцеве право, що застосовувалося в сеньйоральних та сотенних судах. Реформа карного законодавства була розпочата т. зв. кларендонською ассізою 1166 р. Послані зі столиці судді регулярно об'їжджали графства. На місцях вони викликали до себе 12 місцевих поміщиків-рицарів та по 4 вільних селянина від кожного села. Усі ці люди під присягою повинні були повідомляти про ті карні злочини, що мали місце з моменту попередньої сесії суду.

Станова монархія. У 1360 р. був введений інститут мирових суддів. У кожному графстві мав бути призначений, згідно з парламентським статутом, «лорд» (мировий суддя) з повноваженнями «загнуздувати злочинців, заколотників і хабарників, переслідувати їх, арештовувати і піддавати покаранню». Саме мирові судді повинні були «також заслуховувати і вирішувати усі порушені короною справи про усілякого роду важкі карні злочини і правопорушення, здійснені у графстві, відповідно до законів і звичаїв даного графства». Статут 1360 р. мав дуже важливе значення для англійської юстиції, оскільки він позбавляв феодалів усіх раніше наданих прав на загальні розслідування і суд в межах їхніх сеньйорій.

При абсолютизмі остаточно оформилась структура та юрисдикція центральних, Вестмінстерських судів – Суду королівської лави, Суду загальних позовів і Суду скарбництва. Це були вищі суди “загального права”.Однак у той період створювались також надзвичайні суди: Зоряна палата, Північна рада, рада з Уельса. Мала судові повноваження і Таємна рада.В період абсолютизму розширилась судова й адміністративна компетенція найнижчої ланки судів – мирових. Вони розглядали основну масу кримінальних і цивільних справ. З’явились і спеціальні суди – Суд адміралтейства і морські суди, торговельні суди. Діяли і церковні суди, але зі значно урізаною компетенцією.

Англійське право періоду абсолютизму далі розвивається як прецедентне. Причому, оскільки в країні паралельно існують різні суди (суд канцлера, суди загального права, «маноріальні суди» - ті, що користувалися місцевими звичаями), прецедент, створений в рамках однієї системи судочинства, не є обов'язковим для іншої. Особливо важливу роль у розвитку права починає відігравати суд канцлера. Починаючи з 1329 р., усі петиції та просьби про помилування на ім'я короля почали надходити до монарха через канцлера. Канцлер формально був змушений визнавати рішення вестмінстерських судів, але міг під загрозою тюремного ув'язнення заборонити стороні-переможцю виконувати постанови судів загального права. Виконання власних судових рішень канцлер міг забезпечувати загрозою штрафу і тюремного ув'язнення.

Тяжкі злочини, що дістали назву «фелонія» (зрада, таємне вбивство, розбій, підпал, фальшивомонетництво та ін.), розглядаються виключно королівськими судами. В XIV ст. з фелонії вичленовується новий делікт - власне зрада, яка, в свою чергу, підрозділяється на високу зраду (проти короля та системи королівського правління) і малу зраду. Відповідальність за делікти проти короля і членів його родини (з 1416 р. до їх розряду було віднесено і фальшивомонетництво) поширювалася не лише на злочинців, а й на їхніх дітей - вважалося, що батьки передають свою «нечисту кров». Поняття «малої зради» передбачало злочинне позбавлення життя, здійснене особою, яка була зобов'язана коритися потерпілому: убивство дружиною чоловіка, слугою господаря тощо.

Легші кримінальні делікти (місдімінор) утворювали третю групу злочинів. Зокрема, ними виступали кривосвідчення, фальсифікація.