Абсолютна монархія в Австрії ( зміни в суспільному ладі та державному устрої). Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ (XVIIст.)

Початок австрійського абсолютизму припадає на другу половину XVII ст. Опорою Габсбургів у боротьбі з магнатами стало середнє і дрібне дворянство. Зросло значення центральних установ, ослабла роль місцевих сеймів. Найважливішими центральними установами стали: державна рада (дорадчий орган при государі), «придворна австрійська канцелярія» на чолі з канцлером (виконавчий орган) та придворна військова рада. За Йосифа І з придворної канцелярії виділено міністерство закордонних справ. Натомість місцеві сейми і ландтаги поступово перетворилися на земські зібрання з дуже обмеженою компетенцією.

У XVIII ст. Австрія зуміла збільшити свою територію за рахунок поділів Польщі (1772 і 1795 pp.) та окупації Буковини у 1774 р. На загал це була клаптикова монархія, друга за територією (576 тис. кв. км) у Європі і третя за населенням (після Росії і Франції) - 20 млн чол. Армія у 80-х роках XVIII ст. мала до 278 тис. чол. Ще в 1749 р. розпочалася військова реформа за прусським зразком: упорядковано рекрутські набори і комплектування офіцерського корпусу, введено категорію «безстрокововідпускних», тобто запасу. Ця реформа потягла за собою реорганізацію системи фінансів і внутрішнього управління. В 1760-1781 pp. було проведено нове реформування вищих державних установ, створена Державна рада з 6 членів. Здійснювана у цей час політика проводилася у дусі освіченого абсолютизму. Останній був типовим явищем у житті відсталих країн Європи. Свою назву дістав від того, що государі цих монархій керувалися ідеями французьких буржуазних просвітителів. Освічений абсолютизм нібито здійснювався, виходячи з якихось надкласових загальнонаціональних інтересів, а насправді служив зміцненню цього ж режиму. Він став дійовим засобом боротьби проти місцевих, станових і корпоративних привілеїв.

Зразком освіченого абсолютизму може бути діяльність Йосифа II в Австрії. Уже мати Йосифа II Марія-Терезія здійснила ряд важливих реформ. Так, у 1749 р. для утримання армії були встановлені щорічні податки певного розміру (14 млн гульденів), постійні на період 10 років. У 1751 р. виданий указ, що забороняв зганяти селян-платників податку із землі.

Йосиф II декретом 1784 р. наказав вести діловодство в усіх частинах імперії німецькою мовою. Чиновники, які нею не володіли, звільнялися з посад і замінялися німцями. Католицтво залишалося державною релігією, але церква і школа підпорядковувалися державі. Ще Марія-Терезія скасувала інквізицію в Ломбардії, вилучила з кас церковних братств 3 млн гульденів та закрила 80 монастирів. Йосиф II знищив усі 642 братства, що існували в Австрії, і закрив 738 монастирів. Майно закритих монастирів було передане до благочинного фонду. Майбутнім священикам навіть заборонялося навчатися в Римі. Завершенням релігійної реформи стало підпорядкування кліриків контролю світських чиновників (з виплатою жалування з казни), а також т. зв. патент про віротерпимість, що надавав свободу совісті лютеранам, кальвіністам, православним і греко-католикам.

Укази 6 липня 1771 р. і 13 серпня 1775 р. фіксували розміри панщини (3 дні на тиждень по 10 годин) і оброків. Обмежувалось право поміщиків на вотчинний суд та розпорядження селянською землею. В королівському домені панщина скасовувалася. Йосиф II пішов навіть далі. 1 листопада 1781 р. був виданий знаменитий патент про знищення кріпосного права для Чехії, Моравії та земель власне австрійської частини монархії. Кріпосну залежність було замінено відносинами підданства, які на той час вже існували в частині власне австрійських земель. Піддані повинні і надалі коритися поміщикам, але дістали особисту свободу. Селянин тепер міг вільно одружуватися, вільно покидати маєток, вільно обирати будь-яке ремесло. Піддані звільнялися від служби при панському дворі, але мусили відбувати панщину та інші повинності на користь землевласників. Викуп землі селянами залежав від «добровільної угоди» селян з поміщиками. В 1783-1789 pp. уряд намагався запровадити єдиний поземельний податок (70% валового прибутку господарства селянину, 12% - державі, 18% - поміщику). Після смерті Йосифа II (1790 р.) і революції у Франції реакційне дворянство домоглося скасування майже усіх його реформ.