Сеньйоральна монархія у Франції. Королівська влада. Реформи Людовіка IX

Становлення пануючого класу феодалів безпосередньо пов'язане з розвитком феодальної власності на землю і складної системи васальних відносин. До XI в. у зв'язку з процесом феодалізування і послідовними роздачами землі виникла складна структура класу феодалів, що полягає не тільки з сеньйорів і васалів, але і підвасалів різних ступенів.

Відбувається остаточне оформлення класу залежних для феодала селян. Складається декілька категорій сільського населення: серви і віллани. Серви розглядалися як проста приналежність землі, вони платили подушну подати, щорічний оброк, виконували панщинні роботи. Проте вони не були перетворенф у кріпосних людей. Віллани вважалися особисто вільними тримачами землі, що належить феодалу. Віллани сплачували сеньйору оброк.

XI-XII ст. – швидкий ріст міст. Міське життя рано почало набувати станово-корпоративного характеру, сприяти утворенню цехів і гільдій; починається широкий рух за звільнення міст від влади окремих сеньйорів і за самоврядування

Королівська влада в умовах політичної децентралізації, що привела до глибокої територіальної роздробленості, влада втратила своє минуле значення. Король розглядався феодалами як "перший серед рівних". Фактично влада короля поширювалась лише на територію його домена, але і там йому доводилося вести вперту боротьбу з непокірними васалами. Поза межами королівського домена влада належала крупним феодалам. Така форма феодальної держави, побудована за принципом сюзеренітета-вассалітета, називається сеньйоріальною монархією. Її становлення означало занепад центральної державної влади, підрив внутрішньої єдності країни, ослаблення її зовнішньополітичного положення

У XII в. затверджується порядок передачі трону по спадку. Спочатку функції королівської влади були дуже обмеженими. Часто королівські повноваження існували лише в теорії, а не на практиці. На короля покладалися обов'язки "захисту королівства і церкви", а також "підтримки миру" в країні, але він не мав реальної влади для їх здійснення. Судову владу король мав тільки в межах свого домена. З XII в. положення короля поступово міняється: відновлюється практика видання королем законодавчих актів, хоча для цього була потрібна згода крупних феодалів - Великої ради. Розширюється сфера судової юрисдикції короля. У XIII в. у органи центрального управління все частіше притягуються представники міст, дрібні і середні феодали.

Коли в XII-XIII ст. поступово починають визрівати нові економічні потреби, пов'язані з розвитком міст і товарно-грошового господарства, політична децентралізація поступово припиняється і починається неухильне посилення королівської влади. У XIII в., особливо після реформ Людовика IX, центр політичної влади поступово переміщається до короля.

Реформи Людовика IX. Важливе місце серед них займала військова реформа: створення міської міліції, загонів найманців. В результаті король у меншій мірі став залежати від феодального ополчення, ефективніше використовував озброєні сили в боротьбі з непокірними васалами. Прагнучи приборкати феодальну усобицю, Людовик IX заборонив приватні війни в королівському домені. На решті території вводилися, так звані, 40 днів короля дл язверенення в суд.

За Людовика IX з королівської курії починають виділятися спеціалізовані центральні відомства. Мала королівська рада стала постійним дорадчим органом при королі, рахункова палата відала королівськими фінансами Людовик IX ввів на території домена єдину королівську монету, заборонивши тут використання грошей, випущених іншими феодалами. На решті території країни королівська монета мала право обігу поряд з місцевими монетами і поступово витісняла останні.

Реформи Людовика IX, що активно проводив політику по подоланню феодальної роздробленості, сприяли територіальному об'єднанню країни і консолідації основної маси феодалів і міського населення навколо короля.