Салічна правда» пам’ятка ранньофеодального права Франків.

У науковому розумінні «Салічна правда» не є ні кодексом, ні законом. В ній записані норми звичаєвого права. Перший король франків Хлодвіг «постановив керуватися в судових рішеннях титулами з 1 -го по 62-й». З часом ці титули були доповнені новим або преглянуті. У переважній більшості випадків «Салічна правда» просто фіксує ті норми звичаєвого права, що склалися у франків на рубежі V-VI ст., незалежно від королівських законів і розпоряджень. Хоча пізніші титули є не лише записом звичаєвого права, а й результат законодавчої діяльності франкських королів.

Ліси, вигони, незорані пустощі належать згідно «СП» усім членам общини, але огороджене місце недоторканне до зняття врожаю. Найменше порушення огорожі карається штрафом в 15 солідів, у ту ж суму оцінюється проїзд полем перед жнивами. Оранка чужого поля і особливо його засів потягнуть за собою штраф, відповідно, у 15 і 45 солідів. Втім, після зняття врожаю огороджене місце може використовуватися для випасу худоби членів общини, що є свідченням суспільного характеру володіння землею.

Про купівлю-продаж землі не згадується. Перехід майна з рук в руки (крім випадків спадкоємства) відбувається за суворого дотримання обряду, в присутності трьох свідків. Рухоме майно успадковували сини, мати, далі - брат, сестра померлого, чи, у крайньому разі, сестра матері. При цьому, земельна спадщина в жодному випадку не повинна діставатися неодруженій жінці (оскільки вона може вийти заміж за представника чужого роду, і земля відповідно перейде йому).

Привертає увагу велика кількість майнових злочинів, зазначених у «СП». Зокрема, вказані окремо штрафи за крадіжку яструба, півня, курки, голуба, журавля, коня, винограду, великої рогатої худоби.

Первісно шлюб був купівлею (викупом) дружини, після смерті чоловіка права на неї переходили до свекра. Це пояснювалося тим, що як глава сім'ї (т. зв. «великої сім'ї», якими жили варвари) саме свекор вносив плату за викуп дружини для сина. Якщо спочатку у варварських племен шлюб був викупом дружини, то вже в «СП» місце викупної плати зайняли речі чи гроші, т. зв. «ранковий дар» у винагороду за невинність. Дружина приносила у дім придане. Зґвалтування каралося штрафом у 62,5 соліди, а співжиття з дівчиною за взаємною згодою - 45. Одруження на рабині чи вихід вільної заміж за раба означало втрату особистої свободи. Розлучення спочатку дозволялися, але пізніше були заборонені внаслідок поширення християнства.

У «СП» було зщакріплено високу майнова відповідальність за непогашену позику (хоча борговаого рабства не було). Через 40 днів після несплати позики кредитор у присутності свідків вимагав повернення боргу. Відмова негайно погасити борг тягнула за собою виплату 15 солідів (L, ст. 1). Кредитор протягом трьох тижнів ще тричі приходитиме до боржника зі свідками і кожного разу борг зростатиме на 3 соліди. Після цього граф округу має провести конфіскацію майна неспроможного боржника.

Родове суспільство захищало своїх членів з допомогою кровної помсти. «СП» кровну помсту обмежуює, але не забороняє: убивця може бути позбавлений життя за законом, якщо він настільки бідний і безрідний, що не може зібрати суми викупу. Помста заборонена, якщо не було умислу, а отже, ворожнечі. Тут, у всіх випадках, досить відшкодування збитків. Таке ж відшкодування (до 100 солідів) сплачується у разі тяжкого тілесного ушкодження, кровна помста у цьому випадку заборонена. У «СП» штраф за убивство раба становив 35 солідів, римлянина - 62,5 (або 100 солідів, якщо римлянин - землевласник), вільного франка - 200 солідів, королівського слуги або графа - 600. У пізніших додатках до «Салічної правди» у 600 солідів було оцінене життя священика, у 900 - єпископа. Втричі вищі штрафи встановлювалися за убивство вільних франків і королівських службовців під час походу. Так, за життя королівського службовця під час походу винний сплачував 1800 солідів.

Убивство хлопчика до 10 років каралося штрафом у 600 солідів, вагітної жінки - 700 солідів, жінки дітородного віку - 600, тобто у 3-3,5 рази вище, ніж життя чоловіка.

«Салічна правда» була оригінальною пам'яткою права раннього феодалізму, вона не відчула на собі будь-якого впливу високорозвинутого римського права.