Причини кризи і падіння республіки в Римі: зміни в економіці, повстання рабів.

У II ст. до н.е. в соціально-економічному устрої Риму відбулися глибокі зміни. Війни стали у житті країни майже постійним явищем і саме вони були рушійною силою, яка впливала на розвиток економіки і суспільно-політичного ладу. Під впливом завойовницьких воєн з їх величезною здобиччю і територіальними надбаннями остаточно сформувалась і стала домінуючою рабовласницька система господарства. Значно швидшими темпами, ніж в інших країнах, тут розвивалася приватна власність на засоби виробництва, встановлювалися товарно-грошові відносини, розширявся ринок. Заможна верхівка суспільства концентрує щораз більші земельні володіння. Створюються великі сільськогосподарські маєтки — латифундії. Вироблена рабами сільськогосподарська продукція, ремісничі вироби та інші товари за собівартістю були надзвичайно дешеві та й на ринку їх цінили невисоко. Крім того, із завойованих Римом провінцій (Сицилії, Африки, Азії) надходили дешевий хліб та багато інших товарів. Отож, ціни на продовольство, ремісничі вироби й інші товари, а також рабів були низькими. Це призводило до розорення дрібних товаровиробників — римських селян, ремісників, котрі не витримували конкуренції з латифундіями та заморськими товарами. Основна маса розорених селян через особливості рабовласницького способу виробництва не перетворювалась у вільних робітників (рабська праця була дешевшою), а йшла на пошуки кращої долі у Рим, де жила випадковими заробітками. Цей люмпен-пролетаріат становив значну частину населення багатьох великих міст античного світу. Тим часом зміцнювалося економічне й політичне становище нобілів — багатої верхівки римського суспільства, серед якої вирізнялися старі патриціанські роди. Саме з представників таких родів комплектувався тоді сенат. Представники нобілітету поділялися на різні угруповання — своєрідні "партії". Колишня простота у побуті, одязі, невибагливість змінюються надмірною розкішшю. Будинки обставляють дорогими меблями, виробами мистецтва, скульптурами, столи сервірують золотим та срібним посудом, вживають заморські страви і вина, одяг, взуття виготовляють з дорогих матеріалів, з дорогоцінними прикрасами. Економічною основою могутності нобілітету було велике землеволодіння: землі власні та виділені їм для користування з громадського фонду. Успішні війни також збагачували насамперед командирів, котрі належали до того ж нобілітету, знатних родин. Величезні прибутки давало знаті й управління провінціями. Разом зі зникненням дрібного селянського господарства дедалі більше зростають величезні рабовласницькі латифундії. На великих земельних масивах розгортається садове господарство, створюються пасовища для худоби. Водночас поступово зміцнюються позиції незнатної верхівки плебсу — вершників. Після заборони сенаторам-нобілям займатися комерційною діяльністю саме ці вершники зосередили у своїх руках велику торгівлю і фінансові справи. Зовнішня торгівля теж опинилася під контролем вершників. Багатство та вплив їх все більше зростали. З нобілями вершники переважно виступали в союзі, спільно. Але часто між ними відбувалися конфлікти.

Дедалі більшої гостроти набували конфлікти між великими (нобілями) й дрібними (селянами) землевласниками та нездоланні протиріччя між рабовласниками і рабами. Надзвичайно тяжке становище рабів, їх нещадна експлуатація викликали наростаючий протест, відкриті бунти і щораз грізніші повстання. Більшість рабів була з військовополонених. У 199 р. до н.е. у м.Сетії поблизу Риму карфагенські заручники організували велику змову рабів. Проте два зрадники-раби повідомили власті про змову. Виряджений з Риму з військовим загоном претор упіймав і стратив призвідників. Повстання рабів у м.Пренесте закінчилося стратою 500 осіб. У 196 р. до н.е. повстало декілька тисяч рабів у Етрусії. Повстання було придушено, а його організаторів розп'ято на хрестах. В Апулії у 80-х роках за участь у повстанні страчено майже 7 тис. осіб. Перше справді велике й особливо тривале повстання рабів почалось 138 р. до н.е. у Сицилії. Керівником повстання був сирієць Євн. Об'єднаними зусиллями рабів було розбито і вигнано римські гарнізони, спалено римські вілли, вбито багато рабовласників. Євна проголошено царем і названо іменем сирійських царів — Антіохом. Рабство, однак, не ліквідували. Дістали свободу лише ті, хто приєднався до повстання. Римляни довго не могли розправитись з повсталими. У Сицилію довелось відрядити консула Публія Рупілія з цілою армією, який 132 р. до н.е. ліквідував це повстання. Сицилія знову повернулася під владу Риму.