Апарату, громадських організацій, запровадження в усіх установах рідної мови, організацію

Мережі шкіл, вищих учбових закладів, видавничої справи, вивчення національних обрядів і

Звичаїв населення республік. На Україні цей процес називався українізацією, як було

Відзначено в декретах ВУЦВК від 27 липня і 1 серпня 1923 р. В них наголошувалося про

Рівність мов і в зв’язку з цим необхідність надання допомоги в розвитку української мови.

Адже 95% органів радянської влади обслуговували російські або зрусифіковані працівники, у

1922 р. українською мовою друкувалося тільки 27% книжок та 10% газет і журналів.

Не встигши набрати обертів, процес українізації викликав шалений опір серед верхівки

КП/б/У, керівництва трестів та синдикатів, російського та зрусифікованого міщанства,

Інтелігенції, органів НКВС, командування червоної армії, РПЦ, якій протистояла УАПЦ.

Цьому сприяло те, що серед міських жителів України неукраїнці становили 52,8%.

Неукраїнська більшість в КП/б/У, очолювана Е.Квірінгом та Д.Лебедем вперто опиралася

Висуванню національних кадрів і поширенню української мови та культури. Їм протистояли

Нарком освіти України (1924– 1927 рр.) О.Шумський, голова РНК УРСР В.Чубар, нарком

юстиції (1922–1927 рр.) М.Скрипник. Враховуючи те, що резолюція ХІІ з`їзду РКП/б/ “Про

національне питання” частково була спрямована проти російського шовінізму, українські

націонал-комуністи на квітневому (1925 р.) пленумі ЦК КП(б)У висунули концепцію

Проведення українізації. Суть її зводилася до розбудови українських національно-політичних,

соціально-економічних __________і культурних цінностей в рамках існуючої державної формації. Вони

Домагалися повного здійснення українізації державного і партійного апарату України.

Таким чином в середині 20-х рр., насамперед об`єктивні обставини, дали шанс

Українським національно-свідомим елементам використати процес українізації для того, щоб

Всі ділянки державного життя націоналізувати. Після вбивства С.Петлюри надія на допомогу

Ззовні згасає. Появляється віра у власні сили. Коли не під жовто-блакитними, то під червоними

Прапорами побудова Української держави здавалася реальною.

В цих умовах уряд УРСР порушує питання про включення до складу республіки частини

Етнічних українських земель, що відійшли до Росії та Білорусії за договором 1919 р.

Українська сторона заявила про своє право на південні волості Мінської губернії, частину

Повітів Курщини, Самарщини, Воронежчини, Ростовщини, у яких компактно проживало понад

Млн. українців. Трьохсторонні переговори не дали позитивних наслідків. Україні було

передано тільки 14% території, на яку вона претендувала. Натомість відторгнуто Шахтинську і

Таганрозьку округи Донецької губернії, де переважну більшість населення складали українці

(71,5%). Поряд з національним одним з основних принципів територіальної організації

Вважався економічний. А це розривало цілісність українського економічного району Донбасу.

Згідно з даними на квітень 1925 р. за межами України в СРСР проживало близько 6,5

Млн. українців. Процеси українізації поширилися не тільки на суміжні території, а також на

- 173 -

Далекий Схід (Зелений Клин), Туркестан, Казахстан (Сірий Клин). Туди направлялися

Спеціалісти та література, створювалися українські школи, кафедри у вузах, випускалися

Газети, функціонувало радіомовлення. Так, на Кубані, де проживало 3 млн. українців, існувало

Україномовних шкіл, педінститут, видавалися книжки українською мовою.

Значних успіхів вдалося добитися в освіті. Адже процес українізації збігся з

Більшовицькою кампанією розвертання т.зв. “культурної революції”, яка передбачала,

Насамперед покінчити з безграмотністю. Коли до 1917 р. українських шкіл не було взагалі, то в

кінці 20-х рр. 97% українських дітей навчалися рідною мовою (для порівняння – у 1990/1991

н.р. тільки 47,9%). Також діяло понад 2/3 технікумів і близько третини інститутів з