Ю.Пілсудський. Коли він разом з львівським воєводою К.Грабовським проїжджав в автомобілі

Біля міської ратуші, бойовик УВО, 21-літній С.Федак вистрілив і поранив воєводу в руку.

Виконавець замаху був схоплений і признався, що цілив у воєводу як представника

Окупаційної влади, а Ю.Пілсудському хотів показати, що українці не погодяться з входженням

Галичини до Польщі. В результаті розслідування було заарештовано 27 чоловік, членів УВО та

Діячів українських політичних партій. Їх звинувачували у діяльності, спрямованій проти Речі

Посполитої.

Влітку 1922 р. УВО розгорнула в Галичині т.зв. “малу війну” з Польщею: було підірвано

Декілька будинків польської поліції; здійснено збройні напади на поліційні та військові

Об’єкти, мости, залізниці; підпалено близько 2300 фільварків, скирт збіжжя і господарських

Будинків польських колоністів; організовано 38 диверсій на залізниці. В жовтні 1922р.

Проведений партизанський рейд 50-ма бойовиками по території Тернопільщини. Польські

Війська жорстоко розправилися з ними. Керівників за рішенням військового суду 11 листопада

Того ж року розстріляли: С.Мельничука та П.Шеремета в Чорткові, а В.Крупу і Р.Луцейка у

Львові.

Черговим кроком польських властей щодо політичної анексії Західної України стала

Виборча кампанія до двох палат польського парламенту. Управи всіх українських партій

Ухвалили бойкотувати польські вибори у Галичині, підтримавши заклик Є.Петрушевича, який

Серпня 1922 р. у зверненні до урядів держав Антанти писав: “Українське населення не

Візьме участі в ніяких виборах під терором польської окупації у Східній Галичині. Великі

Держави Антанти повинні правом суверена заборонити Польщі накидати Східній Галичині

Виборчу ординацію до польського сейму.” УВО, в свою чергу, видало відозву, в якій

Закликало: “Не брати участі у передвиборчій акції ані у виборах до польського сейму і сенату,

Бо український народ не признає польської влади у Східній Галичині. Невиконання цього

наказу є зрадою українського народу! Смерть зрадникам!” Також одностайно українські

Революційні і політичні сили бойкотували перепис населення і призов до польського війська.

Політичні сили Волині, Холмщини, Підляшшя та Полісся були ще слабо пов’язані з

Галицькими партіями, а уряд Є.Петрушевича, крім Галичини, не відстоював права північно-

Західних земель за незалежність. Тут осіло багато емігрантів з Наддніпрянщини, які згідно з

Варшавським договором 1920 р. між УНР і Польщею прихильно ставилися до польської влади.

- 186 -

Тому місцеві політичні кола вирішили взяти участь у виборах, щоб показати полякам, що це є

Українська земля. Вони об'єдналися з євреями, білорусами, німцями і росіянами у Блок

Національних меншин.

Поляки старалися не допустити, щоб на Волині були обрані послами і сенаторами

Українці, а в Галичині – навпаки, для того щоб показати Європі лояльність українців до

Польської держави. Для того польський уряд інспірував і фінансував т.зв. групу “хліборобів”

/лідери – С.Данилевич, І.Яцків, С.Твердохліб, М.Ільків/, що стали українськими

Колабораціоналістами в Галичині і виставили кандидатів на вибори. Це дало їм змогу провести

Послів до сейму. За це 15 жовтня 1922 р. бойовики УВО вбили С.Твердохліба.

На Волині було обрано 20 українців до сейму, 6 до сенату і жодного поляка. За

Соціальним станом це були переважно інтелігенти: вчителі, адвокати, лікарі та кооператори.

Вони створили Українську Парламентарну Репрезентацію /УПР/. На першій сесії польського

Сейму депутат з Волині С.Підгірський виклав політичну декларацію УПР, в якій сказано, що

“... змаганням українського народу є відродження самостійної української держави, але,

Рахуючись з фактичним станом речей, українці готові співпрацювати з польським народом і

Всіма народами, що входять у склад Речі Посполитої, коли їм буде забезпечено повний і