Мова як знакова система. Мова і мовлення.

Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом.

Так, скажімо, можна показати рукою на двері, а можна цей знак замінити словом вийдіть. Однак не все, що є в мові, можна вважати знаком, а лише те, що служить для передачі інформації. Окремо взяті звуки мови не є знаками, бо вони нічого не означають. Вони мають план вираження і не мають плану змісту. Тому спілкуватися за допомогою лише окремих звуків неможливо.

Немає підстав уважати повноцінним знаком і морфему, бо самостійно вона, як правило, значення не виражає, а тільки у складі слова.

Лексема (слово) має план вираження і план змісту, який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком.

Речення не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.

Мовні знаки, як і знаки інших семіотичних систем, є умовними, довільними.

Однак мова як знакова система відрізняється від усіх інших знакових систем. Вона на відміну від інших знакових систем, які є штучними, особлива, дуже складна природна знакова система. Ця особливість стосується не тільки її структури, яка має багаторівневу організацію, а й багатства її функцій. Мова є універсальною, всеосяжною знаковою системою. Будь-яку іншу знакову систему можна передати мовою, а навпаки зробити неможливо.

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування.

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст).

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:

1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо спостерігати неможливо.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літературна мова охоплює період від І. Котляревського до нашихднів. Її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та граматичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими.У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок.

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психофізичне. Мова існує в мозках, у душах, упсихіці людей, які становлять певну мовну спільність.Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, акцентомтощо.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову.

 

Мова і мислення.

Мислення — узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах.

Мисленню властиві такі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розв'язання тощо.

Мова й мислення тісно пов'язані між собою, але цей зв'язок не є простим. Загалом існує три типи мислення: а) чуттєво-образне; б) технічне; в) поняттєве.

Чуттєво-образне мислення — мислення конкретними образами, картинами (в мозку прокручується своєрідний фільм). Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам — собакам, кішкам, мавпам тощо. Чуттєво-образне мислення властиве всім людям, а особливо представникам творчих професій (письменникам, художникам, артистам, режисерам тощо).

Технічне мислення — здійснюється без участі мови. Воно властиве вищим тваринам і людині. Технічне мислення притаманне всім людям, але найбільшою мірою спеціалістам технічних професій.

Інколи інженеру легше створити нову машину, ніж захистити свій проект (важко підбирати потрібні слова та вирази).

Поняттєве мислення — здійснюється за допомогою мови. Абстрактні поняття про любов і ненависть, життя і смерть, мову й мислення, науку й культуру. Однак слід зауважити, що людина і

в цьому випадку не завжди мислить вслух, тобто вимовляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внутрішнього мовлення ("про себе").

У людей усі типи мислення переплітаються, але превалює поняттєве, тобто основним знаряддям мислення є мова.

 

Гіпотези походження мови.

Проблема походження мови є дуже складною. Протягом століть над нею розмірковували філософи, лінгвісти і т.д. У мовознавчій науці існують такі гіпотези походження мови: звуконаслідувальна; вигукова; соціального договору; трудових викриків; суспільних регуляторів, жестів; ігор; контактна.

ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНА ГІПОТЕЗА. Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів.

ВИГУКОВА ГІПОТЕЗА. Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, я к і й стали першими словами. А отже, слово — дзеркало душевного стану людини.

ГІПОТЕЗА СОЦІАЛЬНОГО ДОГОВОРУ. Спочатку люди вели невлаштований спосіб життя, по-

дібно до звірів.Біда навчила їх захищатися від звірів, допомагати один одному. Вони почали поступово впізнавати один одного. їх звуки були ще неосмисленими і нечленороздільними, але поступово вони перейшли до слів і встановили символи для кожної речі, створили зрозуміле

для них самих пояснення всього, що їх оточує.

ГІПОТЕЗА ЖЕСТІВ. За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова.

ГІПОТИЗА ІГОР. Вона полягає в тому,що мова народилася з гри: людина примітивно моделювала дійсність, заступаючи реальні речі звуковими замінниками, що стали з часом елементами мови.

Проблема походження мови дуже складна. Проте у ХХ – ХХІ ст.. усе виразніше окреслюються шляхи її розв’язання. Ключем до вирішення цієї проблеми є ідея переходу від тваринних звуків стадної стимуляції до людських звуків суспільної регуляції.