Природа і сутність мови. Функції мови.

Проблема природи мови цікавила лінгвістів здавна. Одні з них вважали її природним явищем (що мова є своєрідним організмом, який народжується, живе за біологічними законами, розвивається, старіє і, нарешті вмирає. Прихильники цієї ідеї вважали що мова властива не тільки людям, а й тваринам), інші – суспільним явищем тому, що мова є здобутком людства.

Опановують мову лише люди. Інші істоти можуть навчитися відтворювати чимало слів або фраз, однак вони не володіють мовою свідомо, як людина. Тому є підстави стверджувати, що здатність до опанування мови закладена в людині на біологічному, генному рівні. Наука відкрила окремий мовний ген, який відповідає за здатність до оволодіння мовою.

Отже, мова не є природним явищем, вона має виражений суспільний характер вона тісно повязана із суспільством, є однією з істотних його ознак. Поза суспільством вона стає мертвою, а жодне суспільство без мови існувати не може.

Основними функціями мови є комунікативна і мислетворча.

КОМУНІКАТИВНА ФУНКЦІЯ — функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки і лише згодом — звуковою мовою. Як доказ комунікативної придатності жестів та міміки можна навести пантоміму. Однак у звичайному людському спілкуванні жести й міміка є лише допоміжними супровідними щодо звукової мови засобами. Допоміжними засобами спілкування можна якоюсь мірою назвати музику й живопис, проте якими б досконалими вони не були, замінити мови не можуть.

МИСЛЕТВОРЧА ФУНКЦІЯ МОВИ — функція формування й формулювання думки. Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому.

Усі інші функції мови, похідні від головних, вони є ніби уточненням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов'язані такі функції:

фактична -тобто контактоустановлювальна;

репрезентативна — функція позначення світу речей;

емотивна — функція вираження почуттів, емоцій;

експресивна — функція самовираження, створення образу мовця, автора;

волюнтативна — функція волевиявлення;

естетична — функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку.

Обидві ці функції дуже тісно пов'язані між собою: для того, щоб спілкуватися, потрібно мислити й уміти передавати свої думки за допомогою мовних засобів.

 

Мова і суспільство.

Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із суспільством. Цей зв'язок є обопільним. З одного боку, мова створюється і розвивається суспільством, з іншого — без мови не було б суспільства. Суспільство обслуговують, крім мови, й інші явища — наука, техніка, ідеологія, культура, релігія тощо, однак мова виокремлюється із усіх інших суспільних явищ, бо вона обслуговує всі без винятку сторони життя й діяльності людини.

Розвиток і функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Так, зокрема, в мові відображається соціальна диференціація суспільства (класова, професійна, статева). На стан мови впливають демографічні процеси (зміни в чисельності населення, у співвідношенні жителів міста й села, міграційні процеси тощо), рівень загальної освіти народу, розвиток науки, створення державності тощо.

Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами. Оскільки мова є загальнонародним явищем, вона не може бути класовою. Саме тому в будь-якому класовому суспільстві засобом спілкування між різними класами є єдина загальнонародна мова.

Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна диференціація мови. Існують різні професійні субмови (підмови), які, як правило, відрізняються від загальнонародної мови лише спеціальними словами. Так, у мові гончарів уживаються такі слова, як пук "середня випукла частина виробу", у мові друкарів — кегль, капітель, курсив і т.д.

Суспільний характер має й територіальна диференціація мови. Як правило, територіальні особливості кожної мови полягають у вимові звуків, у слововживанні, у граматичних формах і синтаксичних конструкціях. Так, скажімо, в західних областях України вживають такі специфічні слова, як стрий " дядько по батькові", вуйна "тітка по матері", файний "добрий" тощо.

Отже, мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв'язку. Немає жодної суспільної сфери, куди б не проникала мова.