Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології.

Етимологія (від гр. etymon "істина" і logos "наука") - розділ мовознавства, який вивчає походження слів.

Слово етимологія вживається також у значенні "походження слова".

Завдання й основна мета етимології — знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма.

Внутрішня форма — це покладена в основу називання ознаки при утворенні нового значення, яке відображає ту ознаку, за якою названо предмет. Внутрішня форма мотивує звуковий вигляд слова, вказує причину, за якою дане значення виражене саме цим словом.

Є слова з виразною внутрішньою формою, як, наприклад, читальня "приміщення, де читають", їдальня

"приміщення, де їдять", пральня "приміщення, де перуть" чи назви рослин соняшник, безсмертник, незабудка.

Однак більшість слів мають приховану (затемнену, забуту, утрачену) внутрішню форму.

Втрата словом своєї внутрішньої форми, тобто етимологічних зв'язків із спорідненими словами (відповідно й первинного значення), називають деетимологізацією.

Внутрішню форму слова можна встановити лише шляхом наукового етимологізування, тобто враховуючи закономірності фонетичних, словотвірних і семантичних змін.

НАУКОВА ЕТИМОЛОГІЯ пов'язана з порівняльно-історичним методом і ґрунтується на шести принципах: фонетичному, семантичному, словотвірному, генетичному, речовому і просторовому.

Фонетичний принцип полягає в тому, що зясовуючи етимологію слова, треба керуватися фонетичними законами.

Семантичний принцип. Він передбачає зясування під час етимологічного дослідження семантичних звязків слів, закономірностей семантичних переходів. Слово горе етимологічно повязане з дієсловом горіти на основі значення «те, що палить», «те, що мучить».

Словотвірний принцип. Він грунтується на зясуванні при етимологічному дослідженні морфемної структури слова. Слова творяться від інших слів, як правило за допомогою суфіксів, префіксів і т.д.

Генетичний принцип. Він полягає в тому, що для зясування походження слова його зіставляють не тільки з іншими словами мови, до якої воно належить, а й зі словами інших споріднених мов.

Речовий принцип. Виявляється в тому, що при вивченні історії слова необхідно виходити за межі мови, звертатись до реалій обєктивної дійсності, суспільних звичаїв і т.д.

Просторовий принцип. Полягає в тому, що географічна локалізація слова є дуже істотним показником його походження, особливо у випадку запозичення.

 

Історичні зміни словникового складу. Історична лексикологія.

Лексична система, як і мова в цілому, постійно змінюється. Одні слова зникають із мови, інші – зявляються. Змінюються й значення слів. Зміни в лексиці зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.

Позамовні причини – це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті у сфері культури супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших знарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.

Внутрішньомовні причини зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності.

Є чотири типи змін у лексично-семантичній системі:

1)зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історихми, неологізми і запозичення.

Історична лексикологія – розділ мовознавства, який вивчає історію лексичного складу мови – його формування й розвиток, історію слів та їх значень, зміни в різних групах слів.