Поняття про словосполучення. Класифікація словосполучень.

Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.

Наприклад: студентські збори, зустріч товариша, політ на Місяць, співати весело, хлопці та дівчата; новий,гарний і дешевий.

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення.

Валентність (від лат. valentia "сила") — здатність слова вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними (світає), одновалентними (сидить, спить — хто?), двовалентними (їсть — хто? що?), тривалентними (присвятив — хто? що? кому?), чотиривалентними (нагородив — хто? кого? чим? за що?) тощо.

Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних

слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в бубон).

У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити).

За морфологічним вираженням головного слова словосполучення поділяються на іменні, дієслівні і прислівникові.

ІМЕННІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ – це словосполучення, утворювані іменником, прикметником, числівником або займенником.

Словосполучення з іменником у ролі головного слова можуть містити залежне слово виражене прикметником (білий сніг, дружня розмова), займенником (наша країна, весь край), числівником (три класи, дев’ятий день), дієприслівником (читання лежачи).

Словосполучення з прикметником у ролі головного слова включає залежне слово, виражене: іменником (сильний духом, вищий за брата), займенником (дорожчий над усе), прислівником (помітний давно).

ДІЄСЛІВНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ – це словосполучення, утворювані дієсловом (особовими формами, інфінітивом, дієприкметником і дієприслівником).

Залежним словом у дієслівному словосполученні може виступати: відмінкова форма іменника (будувати міст, увійти в форму), займенника (пізнати себе, спитав у нього), числівника (поділити на три), прислівника (вирішити негайно).

ПРИСЛІВНИКОВІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ – це словосполучення, утворювані прислівником. Залежним словом при прислівнику може бути: прислівник міри або ступеня (надзвичайно гарно), або прийменниково-відмінкова форма іменника (сумно за домівкою).

 

60. Синтаксичні зв׳язки слів у словосполученні та реченні.

Словосполучення ґрунтується на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до

нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.

УЗГОДЖЕННЯ — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими. Наприклад: велика радість, польовими стежками.

КЕРУВАННЯ — тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Наприклад: читаю книжку, захоплююсь книжкою, радію книжці, бракує (брак) книжки, малюнок у книжці.

КООРДИНАЦІЯ — це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість.

Підмет і присудок формально уподібнюються один одному. Вони можуть координуватися у відмінку, роді та числі (вода чиста), в роді та числі (соловейко щебетав), у числі (дівчата співають), у числі та особі (він сидить, англ. she works "вона працює") тощо.

На відміну від узгодження, координація — це двобічний зв'язок, який поєднує узгодження й керування. Наприклад, в реченні Я читаю присудок керує називним

відмінком підмета, а підмет узгоджується з присудком першій особі однини.

ПРИЛЯГАННЯ — зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова

(прислівники, дієприслівники, неозначена форма дієслова). Наприклад: рух уперед, слухати уважно, повірити зразу, уміння аналізувати, відповідати сидячи.

ТЯЖІННЯ — це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений; Учитель ходив замислений; Дівчина слухає вдоволена музику. Зі смислового боку цей зв'язок означає, яким є предмет, виражений підметом, у момент здійснення позначуваної присудком дії.

ІНКОРПОРАЦІЯ (від лат. in "всередині" і corpus "тіло", "єдине утворення") — поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Так, наприклад, чукотське Тымынгынторкын "я виймаю руки" складається з коренів (слів) ты "я", мынгы "руки", нто "вихід", які оформлені в один комплекс (слово-речення) закінченням -ркын.

Цей зв'язок нагадує словоскладання (творення складного слова).

ЗАМИКАННЯ — синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів.

ІЗАФЕТ (від араб, аль — ідафату "додаток, доповнення, приєднання") — атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням,

але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові. Ізафет характерний для тюркських мов.