Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки

В нинішніх умовах господарювання, коли в державі відбувається активна трансформація усього суспільного життя, науковці здійсню­ють дослідження соціально-економічних процесів з метою визначення тенденції змін у національному господарському комплексі та ймові­рних наслідків трансформаційних процесів для України в найближчі роки. Відомо, що соціально-економічні процеси розвитку терито­ріальних суспільних систем є доволі різноманітними за характером: одні в динаміці являють собою поступові довготривалі зміни, а інші спричиняють раптові безповоротні зміни -трансформації всієї тери­торіальної структури.

Соціально-економічні процеси, в результаті протікання яких відбу­вається зміна територіальної структури економіки держави, регіону, населеного пункту, називають територіально-структурними процеса­ми.¹ Ці процеси, як правило, є полярними (різнонаправленими). Найбільш відомими серед них є такі діаметрально протилежні тери­торіально-структурні процеси як диференціювання - нівелювання, концентрування - деконцетрування, стягування - дифузія, агломеру-вання - деагломерування, поляризація - вирівнювання. За своєю при­родою ці процеси є унікальними і можуть проявлятися в таких сфе­рах, як політика, економіка, соціологія та екологія.

гос­подарстві тільки 2 працювали на забезпечення потреб населення.

При колишньому СРСР структура економіки України склалася не­ефективною і екологічно небезпечною, фактично вона не була соціально орієнтованою і не задовольняла потреб населення в товарах і послу­гах. Структура економі]<и України була консервативною з великою кількістю традиційних галузей, зорієнтованих на витратні показники. Варто зазначити, що частка галузей, які обслуговують науково-техніч­ний прогрес у структурі народногосподарського комплексу, значно нижча, ніж у розвинутих країнах. Ресурсомісткість вітчизняної про­дукції перевищує європейський і світовий рівень у 2-3 рази, а енер-гомісткість у 4-6 разів вища від її собівартості, часом перевищує 50 %.

Перший етап структурної перебудови еко номіки може розпочати­ся тільки при досягненні стабілізації фінансової системи, формуван­ня надійного ринку цінних паперів і капіталу, введенні науково-об-грунтованої амортизаційної політики, регулюванні темпів зміни співвідношення руху фондів нагромадження і споживання

На другому етапі на чільне місце повинні надходити інвестиції до наукомістких галузей, до процесів технологічного переозброєння про­мисловості та сільського господарства, засобів інженерного забезпе­чення, управління і ринкової інфраструктури, тобто на всі ті напрями, що підаищують швидкість відтворювального і оборотного циклів і тим самим скорочують їх.

Третій етап структурної перебудови економіки - перехід до нор­мального функціонування ринкової економіки з конкуренцією в усіх сферах бізнесу під регулюючим впливом держави. На цьому етапі відтворювали і процеси відбуваються в умовах вільного переливан­ня капіталу між галузями і сферами діяльності залежно від змін у ринковому попиті.

Економічна та фінансова кон'юнктура вимагають зосередити ува­гу на головних напрямах структурних змін, які повинні сприяти кар­динальному поліпшенню економічної ситуації в країні. Головними напрямами пріоритетів структурної перебудови вважають наступні:

0 підвищення конкурентоспроможності виробництва і зростан­ ня експортного потенціалу держави;

0 посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, кон­ курентоспроможних т

На міжгалузевому рівні потрібно поступово збільшувати частку галузей виробництва товарів народного споживання, прогресивних видів матеріалів та засобів технічного переоснащення народного гос­подарства, тобто забезпечити формування міжгалузевої структури еко­номіки, яка б відповідала потребам регіону і держави в цілому. На галузевому рівні пріоритетом повинне бути:

^ науково-технічне оновлення виробництв, впровадження нових ефективніших і економічно безпечніших технологій, виготовлення продукції та матеріалів кращої якості т

51.Методологічні основи і сутність регіональної

економіки

Ринкові процеси і сучасний розвиток національної економіки ха­рактеризується формуванням регіональних господарських систем та посиленням децентралізації соціально-економічної діяльності. Сутність регіональної економіки полягає у зростанні самоуправлін ня розвитком регіонів, все більшому зосередженні в них адміністра­тивних повноважень і господарської самостійності. В регіонах без­посередньо реалізується соціально-економічна політика держави, в них здійснюється сучасна і майбутня стратегія національного роз­витку, яка грунтується на наявних соціальних, економічних, еколо­гічних та інших особливостях конкретних територій.

Щоб глибоко оволодіти знаннями з питань регіональної економі­ки, потрібно визначити ступінь базового поняття "регіональна еко­номіка", виявити і визначити її місце в системі економічних наук, тобто розкрити вихідні її методологічні положення.

Таким чином, регіональна економіка - це просторова організація господарства як сукупність територіальних економічних систем. Ре­гіональна економіка будь-якої території характеризує просторову її побудову - територіальні пропозиції і форми територіальної органі­зації (рис. 10.1).

Територіальні пропорції при цьому відображають особливості кон­центрації виробництва продукції, підприємств, населення тощо, тобто територіальні відносини щодо їх розширення, які склалися в резуль­таті дії територіального поділу праці. Об'єктивними передумовами регіональної економіки є територіальні відмінності природно-ресур­сного потенціалу, виробничого і соціального потенціалів, а також еко­номічних, адміністративних та інших чинників, систем економічних зв'язків, розселення населення тощо.

Дослідники і практики приділяють значну увагу вивченню регі­онів, їх ресурсних багатств і можливостей використання, формуван­ня господарських комплексів, економічному і соціальному розвитку регіонів тощо. Наукове дослідження проблем регіональної економі­ки на території України набули широкого розмаху в другій половині XX ст., коли практичні питання управління соціально-економічним розвитком регіонів вийшли на найвищий державний рівень. Наукові дослідження з питань комплексного соціально-економічного розвитку регіонів були зосереджені в основному у Раді з вивчення продуктив­них сил України Національної Академії Наук України. Наукові роз­робки знаходили свою реалізацію насамперед у схемах розвитку і розміщення продуктивних сил, які охоплювали як Україну в цілому, так і всі її області та економічні райони. Вони давали найбільш по­вне уявлення про регіональні особливості економічного і соціально­го розвитку України, в них були розкриті проблеми, які можуть ви­никнути у майбутньому, та окреслені шляхи їх вирішення. Схеми стали практичним документом для розв'язання галузевих та регіо­нальних проблем розвитку.

Важливе місце в розширенні знань про регіональну економіку на­лежить визначенню її територіальної структури. Вирізнення терито­ріальних одиниць є одним з важливих напрямів регіональної території.

Другою важливою групою територіальних частин (таксонів) в Ук­раїні є інтегральні економічні райони. В Україні їх виділено 8 (деякі науковці подають 5-7, 9-11). Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об'єкта­ми економічного аналізу, прогнозування і, певною мірою, державно­го регулювання. їх роль в перспективі буде зростати і може стати на­уковою базою вдосконалення адміністративно-територіального уст­рою України.

розмі­щення продуктивних сил і це є спільним для тих наукових дисциплін, які сьогодні включені в єдину програму.

Проте регіональна економіка має і відмінність, яка полягає в тому, що вона розглядає предмет дослідження як постійно відтворюваль-ну систему.