Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу

Економічна система регіоналізації економіки є свідченням децен­тралізації господарської діяльності і управління та підвищення ролі місцевого самоврядування. Зберігається актуальність пошуку шляхів поєднання інтересів регіонів із загальнонаціональними, створення механізмів, які б забезпечили економічні основи цілісності країни, недопущення невиправданої територіальної та господарської замк­нутості і обособленості.

З погляду економічної географії регіон є завжди частиною якоїсь території, що може за масштабом перевищувати регіон. З господарсь­кого погляду економіка регіону - це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території. Економіка регі­ону базується на мікроекономічній виробничій функції, тобто врахо­вані досягнення найбільш ефективної дії місцевих чинників вироб­ництва - робочої сили, ресурсів, економічних зв'язків конкретних підприємств тощо. Для економічного регіону і його економіки найбільш властиві риси саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності. Економіці ре­гіону притаманна широка взаємодія між усіма суб'єктами господа­рювання, що відображає інтеграційний процес і характеризує комп­лексність і збалансованість його розвитку.

Отже, економіка регіону стверджує здатність різних економічних суб'єктів ефективно здійснювати господарську діяльність на внутрі-шньорегіональцому рівні.

органів різних рівнів. Вихідною позицією уп­равління є комплексний розвиток регіону і задоволення на цій основі соціально-економічних потреб його населення. Комплексний розви­ток регіону передбачає розвиток виробничих і соціальних комплексів, які повинні вістючати такі необхідні інфраструктурні блоки, як буді­вельний, житлово-комунальний, соціально-культурний, оздоровчий, освітній, торгово-сервісний, побутового обслуговування, організацію спорту і дозвілля й інші.

Регіональна економіка і її господарський комплекс значною мірою повинні розвиватись на базі регіональної та муніципальної власності, місцевих бюджетів, ефективного використання місцевих ресурсів тощо, утворюючи таким чином єдину економічну систему.

У нинішніх умовах господарювання, коли поступово посилюєть­ся роль регіонів і їх повноважень, складаються умови, за яких регіо­ни несуть відповідальність за реалізацію загальнодержавної регіо­нальної соціально-економічної політики, самовідтворення і розви­ток регіону, самозабезпечення основних стандартів життєдіяльності населення.

До об'єктивних факторів включають:

♦ нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів;
4- диференціацію розподілу капіталу по різних галузях;

♦ територіальні відмінності в забезпеченні природними й тру­довими ресурсами, природно-кліматичні особливості;

♦ циклічні коливання, зміни в співвідношенні попиту та пропо­ зиції.

Суб'єктивним фактором є помилки в стратегії й тактиці реформ та соціально-економічні прорахунки в економічній політиці нарізних рівнях ієрархічної системи управління (народногосподарському, регіонально­му, галузевому).

Якщо суб'єктивні чинники виникнення відтворювальних диспро­порцій регулювати відносно простіше, то роль об'єктивних факторів можна зменшити лише при зміні умов існування та функціонування економічної системи чи підсистем (політичних, економічних, куль­турних тощо). Однак повністю усунути фактори диспропорцій не­можливо. Тому вони неминучі для будь-якої територіальної суспіль­ної системи.

Серед інших ключових завдань державної регіональної політики - пом'якшення міжрегіональних економічних та соціальних диспро­порцій. Це підкреслено в Концепції державної регіональної політи­ки, затвердженої 25.05.2001р. Указом Президента України, де стави­лося завдання поетапного зменшення рівня територіальної диферен­ціації розвитку регіонів та питання покращення соціального забез­печення громадян.

 

55. Проблеми соціально-економічного розвиткурегіонів

Розвиток економіки України пов'язаний з вирішенням низки соціаль­но-економічних проблем, переважна частина яких є складними теоре­тичними та практичними питаннями, які потребують вирішеная.

Основні проблеми, що пов'язані з соціально-економічним розвит­ком регіонів, класифікують за такими ознаками:

+ генезисом, тобто за особливостями виникнення чи зародже­ ння;

+ тривалістю існування до початку пом 'якшення чи нейтралі­ зації (короткотривалі, довготривалі);

-♦• обсягом коштів, які необхідні для їх нейтралізації чи вирішен­ ня (малозатратні, крупнозатратні);

+ найважливішими ознаками (суспільно-політичні, соціально- економічні, організаційноправові, екологічні тощо);

+ диспропорціями, що вони породжують.

Така класифікація є умовною, оскільки сама проблема може розг­лядатися з різних боків і потрапляти в ті чи інші класи залежно від ознаки характеристики, яка береться до уваги, наприклад диспро­порції, про що вже йшла мова, вимагають пом'якшення чи нейтра­лізації. Вони також можуть бути соціально-політичними, соціально-економічними чи організаційно-правовими.

Реалізація основних напрямів проблем соціально-економічного розвитку повинна передбачати такі умови її здійснення:

■ф- повну прозорість регіонального розрізу державного бюджету, консолідацію усіх соціальних трансфертів і будь-яких позабюджет^ них коштів, призначених для регіонів;

"Ф" укладення угоди про взаємну відповідальність різних рівнів вла­ ди й управління та контроль за «соціальною компонентою» держав­ них трансфертів;

Як свідчать статистичні дані, держава несе втрати від діяльності вільних (спеціальних) економічних зон. За висновком Мінекономіки України, результати діяльності ВЕЗ і ТПР є від'ємними, тобто нега­тивне сальдо між обсягом наданих пільг і доходами в бюджет по­стійно збільшується². На думку спеціалістів, оцінку діяльності ВЕЗ потрібно робити диференційовано, як це здійснюється у світовій прак­тиці, тобто з позиції соціально-економічної доцільності завдань, які вони мають вирішувати. З цією метою має здійснюватися постійний моніторинг ефективності ВЕЗ, має діяти система показників, які б відображали специфіку функціонування таких територій, і результа­ти діяльності таких зон мають бути прозорими. Адже ВЕЗ - це спе­цифічні об'єкти, які повинні мати умови для реалізації завдань інно­ваційного розвитку як головного вектора діяльності таких територій. Потрібно встановити режим роботи, визначити етапи освоєння но­вих технологій і відповідно до цього переводити ВЕЗ на існуючі в державі загальні, законодавчо закріплені норми господарювання.

Поняття «кластер» походить від англ. claster - гроно, букет, блок, пакет або група, скупчення, наприклад людей, предметів. Таким чи­ном, слово «кластер» в українській мові має багато тлумачень, але головною характерною ознакою є об'єднання окремих елементів (складних часток) у єдине ціле для виконання певної функції або реа­лізації певної мети. Подібно тому, як у пам'яті комп'ютера інформа­ція складається в блоки, пакети, так і у сфері економіки групи успіш­но конкуруючих фірм утворюють аналогічні поєднання, забезпечую­чи конкурентні позиції на ринках - галузевому, національному, світо­вому. Дещо схоже значення вкладається і в економічний зміст (виз­начення поняття) цього слова.

Питанням вирішення проблем розвитку регіонів присвячена стра­тегічна програма соціально-економічного розвитку України «шляхом європейської інтеграції», яка розрахована на період до 2015 р. У розділі «Здійснення активної державної регіональної політики» роз­глянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема: