С уб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин

 

Суб'єктами  цивільних  правовідносин  є  ті  особи,  між  якими  виникають цивільні права і цивільні обов'язки. Ними, у відповідності до чинного цивільно-

го законодавства, можуть бути:

 

·  громадяни України;

 

·  іноземні громадяни;

 

·  особи  без  громадянства  та  соціальні  утворення:  юридичні  особи (державні підприємства і установи, кооперативи, громадські органі- зації,  господарські товариства, політичні партії, релігійні організа- ції);

·  українська держава;

 

·  органи місцевого самоврядування (територіальні громади та інші). Зазначені особи можуть бути суб'єктами цивільних правовідносин тільки

в тому випадку, якщо вони володіють певними соціально-юридичними власти- востями, які в цивільному праві прийнято називати правоздатністю, дієздатніс-

тю та обсягом цивільних прав повноважень. В багатьох літературних джерелах

всі ці властивості разом називають правосуб'єктність.

 

Пр авоздатність означає здатність мати цивільні права та обов'язки і ви- знається  в  однаковій  мірі  за  всіма  громадянами  України.

Правоздатність громадян виникає у момент народження і припиняється у момент смерті. Правоздатність є властивістю, яка тісно пов'язана з особою, якої

не  можна  її  позбавити  чи  обмежити  незалежно  від  фізичного  чи  юридичного

стану, в певній мірі також і віку. Фізична особа, незалежно від віку може бути власником будинку, автомобіля, цінних паперів і т.д.

Правоздатність юридичних осіб виникає з моменту їх реєстрації (для су- б'єктів  підприємницької  діяльності  підприємства,  кооперативи,  господарські товариства),  з  моменту  реєстрації  статуту  (громадські  організації,  політичні партії,  релігійні організації),  з  моменту  утворення  (державні організації,  уста- нови) і припиняється з реорганізацією чи ліквідацією юридичної особи.

Дієздатність –  це  здатність осіб,  визнаних суб'єктами  цивільного  права, своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

За обсягом права вчиняти чи не вчиняти ті чи інші юридично значимі дії, дієздатність  громадян  поділяється  на  повну,  часткову,  неповну,  осіб,  обмеже- них в дієздатності, та осіб,  визнаних недієздатними. Для юридичних осіб роз- межування дієздатності за обсягом прав не має, вона для них завжди є повною.

П о в на дієздатність для громадян (фізичних осіб) виникає з настанням по- вноліття,  тобто,  після  досягнення  ними  18-річного  віку.  У  разі  одруження  до досягнення повноліття, громадянин (фізична особа) набуває повної дієздатності

з моменту одруження (реєстрації шлюбу). У відповідності до сімейного законо- давства,  шлюбний  вік для жінки встановлюється 17 років, а для чоловіка – 18 років. Сімейним кодексом України передбачено, що особа, яка досягла 14 років,

за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено,

що це відповідає її інтересам. У разі розірвання шлюбу до досягнення повноліт-

 

тя, набута повна дієздатність зберігається. Надання повної дієздатності особам,

які не досягли повноліття, за наявності необхідних обставин, здійснюються ор- ганами опіки і піклування. Повна дієздатність юридичних осіб виникає одноча- сно з правоздатністю. Повна дієздатність означає, що особи, які нею володіють, мають право  вчинити  будь-які  цивільно-правові  дії, які  не  заборонені  зако-

ном.

 

Час т к овою д і єздатністю володіють громадяни (фізичні особи), які не до-

сягли 14-ти років. Вони мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Дрібними побутовими угодами можуть вважатися такі, що направлені на задо- волення побутових потреб особи, стосуються предмета, який має невисоку вар- тість,  та  відповідає  її фізичному,  духовному  чи  соціальному розвиткові.  Вони також мають право вкладати кошти у кредитні установи та розпоряджатися ни-

ми.

Н е повною цивільною дієздатністю володіють громадяни (фізичні особи), віком від 14 до 18 років. У відповідності до ЦК України, вони мають право ук- ладати  угоди  за  згодою своїх батьків  (усиновителів або  піклувальників).  Така згода може бути засвідчена письмово, шляхом підпису на договорі чи окремим документом. А в разі, якщо предметом угоди є нерухоме майно або транспортні засоби, то згода батьків повинна бути нотаріально посвідчена. Якщо угода ук- ладена неповнолітнім без попередньої згоди, але санкціонована батьками (уси- новителями)  згодом,  то  її  слід  вважати,  що вона  дана належним  чином.

Проте неповнолітні вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, ро- зпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, на свої відкриття.

Четверту групу, залежно від обсягу дієздатності, складають особи, обме-

жені в д і єздатності.  В даному випадку  мова  іде  про  обмеження  в дієздатності осіб, які мають повну дієздатність.

ЦК України визначає підстави, за наявності яких особа може бути обме- жена  в дієздатності.  До  них відносяться  зловживання  спиртними  напоями  або наркотичними речовинами, в результаті чого ця особа ставить себе і свою сім'ю

у важке матеріальне становище.

Обмеження  в  дієздатності  громадянина  здійснюється  тільки  в  судовому порядку. Після вступу рішення в законну силу суд надсилає його органу опіки і піклування  для  призначення  піклувальника.  Особа,  обмежена  в  дієздатності, може укладати угоди, а також одержувати заробітну плату лише за згодою пік- лувальника. Однак укладати дрібні побутові угоди вона вправі без згоди піклу- вальника.

При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або на- ркотичними речовинами, суд за заявою цього громадянина чи членів його сім'ї може скасувати рішення про обмеження його дієздатності.

П'яту  групу  осіб,  за  обсягом  дієздатності,  складають  особи,  які  визнані судом в  порядку  передбаченому  законодавством,   недієздатними.   Підставами для визнання особи недієздатною є: душевна хвороба або недоумство та немо- жливість розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Факт недієздатності особи підтверджується виключно лише рішенням су-

ду, яке набрало законної сили. Рішення суду є підставою для призначення орга- нами  опіки  і  піклування  опіки  над  такою  особою.  Від  імені  душевнохворого

визнаного  судом недієздатним,  угоди  укладає  його  опікун.  Недієздатний  не може укладати навіть дрібні побутові угоди.

Одужання  або  значне  поліпшення  здоров'я,  підтверджене  відповідними доказами,  є  підставою для  суду  в поновленні особи,  визнаної недієздатною,  в дієздатності.

Крім фізичних осіб, які є суб'єктами цивільних правовідносин, в них мо- жуть  і приймають  участь  соціальні утворення,  які в цивільному  праві назива- ються   юридичними  особами.  В  цивільних  правовідносинах  можуть  брати участь не тільки українські, а також іноземні юридичні особи. Існування юри- дичних осіб в Україні, так само як і в інших країнах, дає можливість через об'є- днання  капіталів  та  зменшення  підприємницького  ризику  здійснити  найбільш ефективне управління капіталом з метою задоволення індивідуальних та колек- тивних інтересів. Юридичні особи  визнаються  такими  лише  за наявності пе- вних ознак.  Ознаки  юридичної особи  -   це  такі його  властивості,  які необхідні для того, щоб його визнати юридичною особою. До них належать: організацій-

на  єдність, майнова  відокремленість,  виступ  у  цивільному  обороті  від  свого імені та здатність нести самостійну майнову відповідальність.

 

 

С п адкове п р аво

 

 

В  умовах  становлення  в  Україні  приватної  власності  важливе  місце  за- ймають норми цивільного права, які регулюють спадкові відносини, –  спадкове право. В них закріплені правила, які визначають поняття спадкування, порядок, коло осіб, об'єкти спадкування та інші відносини, пов'язані з ними.

 

С п адкуванням   визнається  перехід  цивільних  прав  та  обов’язків  грома- дянина, який помер (спадкодавця), до інших осіб – спадкоємців.

У цивільному праві такий перехід прав і обов'язків називають спадковим правонаступництвом.

Підстави спадкового правонаступництва:

 

1.  Включення до спадкоємців за заповітом або законом.

 

2.  Відкриття спадщини.

 

3.  Прийняття спадщини.

Перша  підстава  спадкового  правонаступництва  –  включення  до  спадко- ємців за заповітом або за законом.

Отже, розпорядження про своє майно на випадок смерті особа залишає у заповіті. Зміст заповіту складає розпорядження майнового характеру.

Термін "заповіт " застосовується у двох значеннях: заповітом називається сам документ, в якому знаходить своє вираження воля заповідача, так і акт ви- раження  волі заповідача.  В останньому  значенні заповіт виступає  як  односто- роння угода.

Заповіт посвідчується державними, приватними нотаріусами, а також ін- шими посадовими особами. Згідно ст. 56 Закону України від 2 вересня 1993р. "Про нотаріат", нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог зако- нодавства України і особисто подані ними нотаріусу чи іншій посадовій особі,

яка вчиняє нотаріальні дії. Заповідач може призначати в своєму заповіті в якос-

ті спадкоємця будь-яку особу. Тобто, існує свобода заповіту. У заповіті запові- дач може позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом,  може  в  будь-який  час  змінити  чи  скасувати  зроблений  ним  заповіт, склавши новий.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено запо- вітом. ЦК України визначає п’ять черг спадкування за законом:

перша черга – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця

та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

 

д руга черга – рідні брати й сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

т ретя черга   – рідні дядько та тітка спадкодавця;

 

ч е тв е р т а ч е рга – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п ять років до часу відкриття спадщини;

п ' я т а ч е рга   –   інші  родичі  спадкодавця  до  шостого  ступеня  споріднення            включно та утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, але були на               утриманні не менше п'яти років.

 

Другою підставою спадкового правонаступництва є відкриття спадщини. Під   відкриттям  спадщини мається  на  увазі настання  обставин,  які тяг-

нуть за собою спадкування. Таких обставин є дві: смерть людини і вступ в за-

конну силу судового рішення про оголошення особи померлою.

 

Тут важливо підкреслити, що ніхто з родичів, навіть найближчих, не має ніяких спадкових прав на майно людини, поки не відкрилась її спадщина. Тіль-

ки після відкриття спадщини починається спадкування і можуть здійснюватися спадкові права.

Факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів громадського стану про смерть спадкодавця, повідомленням чи іншим  документом  про  загибель  його  на  фронті  Вітчизняної  війни,  виданим командуванням  військової  частини,  адміністрацією  госпіталю,  військовим  ко- місаріатом чи іншим органом Міністерства оборони України.

Час  відкриття  спадщини  має  важливе  юридичне  значення.  Залежно  від нього  виявляється  склад  прав  і обов'язків,  що  мають  перейти  до  спадкоємців. Оскільки спадкоємцями є громадяни, що були живими на момент смерті спад- кодавця,  то  коло  спадкоємців визначається  на  день відкриття  спадщини.  Крім того, з цього часу відраховуються строки, встановлені для прийняття спадщини

і відмови від неї, а також для пред'явлення претензій кредиторам спадкодавця.

Місце відкриття спадщини має важливе практичне значення. В нотаріаль-

ну контору за місцем відкриття спадщини повинні подаватися заяви спадкоєм-

ців про прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину, а кре- дитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців по його боргах. Но- таріальна контора в необхідних випадках приймає заходи щодо охорони спад- кового майна.

Акт п р и й ня т т я с п адщини є третьою підставою спадкового правонасту- пництва.  Для  здійснення  свого  права  спадкування,  тобто,  щоб  стати  правона- ступником, необхідно прийняти спадщину, зокрема, спадкоємці повинні висло- вити своє бажання вступити у всі відносини спадкодавця, що складають в суку- пності спадщину.  Прийняття спадщини  – одностороння  угода, яка містить во- левиявлення спадкоємця, спрямованого на придбання спадщини.