Пр ава т а о б ов'язки матері, батька та дитини

 

 

Відповідно до ст. 121 Сімейного кодексу права та обов'язки матері, батька

 

і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом  реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом  порядку.

Для  реєстрації народження  дитини  має  бути  пред'явлена  довідка  лікува- льного закладу про народження дитини, яка засвідчує, хто є матір'ю. В разі на- родження дитини поза межами такого закладу і без надання медичної допомоги при пологах народження може бути зареєстроване на підставі показань свідків,

не менше двох.

П резумпція ма т е ринства: особа, записана при реєстрації народження ма- тір'ю дитини, вважається  такою, що її народила.

Щодо дітей, народжених від батьків, які перебувають у шлюбі, діє і п ре-

 

зумпція б а ть к і в с тв а: чоловік одруженої жінки  вважається батьком народженої нею дитини. Обидві презумпції можуть бути спростовані у судовому порядку. Дружина та чоловік можуть подати спільну заяву про невизнання  чоловіка  ба- тьком  дитини.

Якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою, то бать- ківство визначається за спільною заявою батьків, за заявою чоловіка, який вва- жає  себе  батьком  дитини,  або  за  рішенням  суду.  Державний  орган  реєстрації актів  цивільного  стану видає  свідоцтво  про  народження.

Правовий статус батьків та дітей визначається, насамперед, Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейним кодексом,  Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону дитинства", Законом Украї-

ни "Про освіту", іншими нормативно-правовими актами.

 

Ос обисті немайнові права б а ть к і в:

 

· на особисте виховання дитини, залучення до виховання дитини інших осіб,  передачу  її  на  виховання  фізичним  і  юридичним  особам,  вибір форм і методів виховання, які не суперечать закону і моралі;

· на безперешкодне спілкування з дітьми;

 

· на самозахист своєї дитини, звернення до суду, інших органів держав- ної  влади,  органів  місцевого  самоврядування  за  захистом  прав  своєї дитини як її законні представники;

· на визначення місця проживання дитини;

· на відібрання  дитини у будь-якої особи, що  утримує  її  незаконно.

 

Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Непов- нолітні  батьки  мають  такі  ж  права  та  обов'язки,  як  і  повнолітні,  і  можуть  їх здійснювати самостійно. До прав та обов'язків особистого немайнового  харак- теру  належать  обов'язки  забрати  дитину  із  пологового  будинку  чи  іншого  за- кладу  охорони  здоров'я,  зареєструвати  народження  дитини  не  пізніше  одного місяця, визначити прізвище, ім'я та по батькові дитини. Однак визначальними є право  та  обов'язок  батьків  виховувати  свою  дитину,  піклуватися  про  стан  її здоров'я,  фізичний,  психічний,  духовний  розвиток,  забезпечити  здобуття  нею освіти. Заборонені будь-які фізичні покарання дитини. Батьки мають право на самозахист своєї  дитини, а також право представляти  її інтереси та захищати права  у відповідних державних органах. Реалізація батьками своїх прав та ви- конання обов'язків повинно ґрунтуватися на повазі до дитини і не суперечити її інтересам.  Спори  між  батьками  щодо  виховання  дітей  вирішуються  органами опіки та піклування, судом.

Ос обисті немайнові обов’язки батьків:

 

· поважати дитину;

 

· піклуватися про здоров'я дитини;

 

· забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти;

· виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, лю- бові до своєї родини, своєї Вітчизни.

 

Ухилення батьків від виконання своїх  обов'язків тягне правові наслідки, визначені законом, зокрема, застосування сімейно-правових санкцій. За рішен- ням суду обидва або один із батьків можуть бути позбавлені батьківських прав

за такими підставами:

 

-  невиконання  обов'язку забрати  дитину  з  пологового  будинку чи  іншого закладу охорони здоров'я і відсутність піклування нею протягом шести місяців;

 

-  ухилення від виконання обов'язків щодо виховання;

 

-  жорстоке поводження з дитиною;

 

 

 

ва;

-  хронічний алкоголізм або наркоманія батьків;

 

-  експлуатація дитини, примушування її до жебракування чи  бродяжницт-

-  засудження за вчинення умисного злочину проти дитини.

Правові  наслідки  позбавлення  батьківських  прав  передбачають  втрату усіх прав щодо дитини, припинення усіх правовідносин, заснованих на спорід- неності з нею, крім обов'язку зі сплати аліментів. Надалі така дитина може бути передана на виховання іншому з батьків, родичів, усиновлена або передана на опікування  органам  опіки  та  піклування.  За  рішенням  суду  батьківські  права можуть бути поновлені, якщо дитина не була усиновлена.

П рава т а обов'язки майнового х а рактеру стосуються набуття та управлін-

ня майном в сім'ї, а також аліментів. Для визначення правового режиму майна батьків і дітей визначальним є принцип роздільності майна, але майно, набуте внаслідок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спіль-

ної сумісної власності. При управлінні майном дитини віком до чотирнадцяти років  батьки  діють  від  імені дитини,  без  спеціальних  на  те  повноважень,  зва- жаючи  при  цьому  на  думку  дитини.  В  разі  укладення  від  імені дитини  угоди одним із батьків згода другого презюмується і може бути спростована  у судо- вому порядку. Спори між батьками щодо управління майном дітей вирішують органи опіки та піклування чи суд.. Дитина віком від чотирнадцяти до вісімна- дцяти  років  або  до  укладення  шлюбу  розпоряджається  своїм  майном,  але  для укладання угод, що виходять за межі дрібних побутових, необхідна згода бать-

ків.

 

Важливим є обов'язок по утриманню батьками своїх дітей до досягнення ними повноліття. Утримання дитини може бути добровільним у натуральній чи грошовій формі або примусовим (за рішенням суду) шляхом сплати щомісяця частки від заробітну (доходу) або твердої грошової суми. Присуджуються алі- менти з дня подання позовної заяви, а у визначених законом випадках і за ми- нулий час, але не більш як за три роки. Розмір аліментів на одну дитину не мо-

же бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Ст. 182 Сі- мейного кодексу передбачає  обставини, які суд  враховує  при  визначенні  ро- зміру аліментів:

- стан  здоров'я  та  матеріальне  становище  дитини;

- стан  здоров'я  та  матеріальне  становище  платника  аліментів;

- наявність  у  платника  аліментів  інших  дітей,  непрацездатних  чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

- інші обставини, що мають істотне значення.

Аліменти  на  дитину є  власністю  того  з  батьків,  з  ким  дитина  проживає. Батьки можуть бути звільнені від виконання цього обов'язку, якщо дохід дити-

ни набагато перевищує доходи кожного з них і забезпечує її потреби.

Зобов'язання по утриманню батьками дітей можуть бути врегульовані та- кож і договором, у якому визначають умови, розмір, строки виплат. Така угода укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. В разі невиконан-

ня її умов сума боргу стягується за виконавчим написом нотаріуса. Крім того, шляхом укладання договору у такій  же  формі, з дозволу органів опіки та пік- лування може бути припинено право на аліменти на дитину взамін на набуття дитиною  права  власності  на  нерухоме  майно.  Крім  аліментів,  з  платника  мо- жуть стягуватись у такому ж порядку  і додаткові витрати, викликані певними обставинами (хвороба дитини, розвиток її здібностей, інші).

Підставою стягнення з батьків утримання на повнолітніх синів чи дочок є непрацездатність, потреба у матеріальній допомозі для них та спроможність ба- тьків надавати  утримання. Така  допомога повинна надаватися батьками  і пов- нолітнім  працездатним  синам  й  дочкам,  які  навчаються,  до  досягнення  ними двадцяти трьох років.

Підставою стягнення  утримання з повнолітніх синів та дочок є непраце- здатність їхніх батьків та потреба їх у матеріальній допомозі. Крім того, можуть стягуватись і додаткові витрати. На зазначені відносини поширюються загальні правила, визначені законом для інших видів зобов'язань по утриманню.

 

 

Опіка  і  піклування

Над дітьми, які залишились без батьківського піклування, органом опіки

та піклування або судом може бути встановлена опіка чи піклування. Поряд із Сімейним  кодексом  порядок  встановлення  цих  форм  передачі  дітей  на  вихо- вання регламентований Цивільним кодексом і Правилами опіки та піклування, затвердженими наказом Державного комітету України у справах сім’ї та моло-

ді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти  і науки Украї- ни, Міністерства праці та соціальної політики України.

Правовідносини, що виникають між опікуном (піклувальником) і підопі- чним,  частково  прирівнюються  до  батьківських,  насамперед,  щодо  виховання дитини і представництва її інтересів. Над дитиною, яка не досягла  чотирнадця-

ти  років,  встановлюється   опіка,   а  над дитиною у віці від  чотирнадцяти  до  ві-

сімнадцяти років –  п і к л у в ання..

Опікуном чи піклувальником може бути повнолітня дієздатна особа, яка має здібності та бажання до виховання дітей, не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, інтереси якої не су- перечать інтересам дитини.

Функції опікуна чи піклувальника виконує дитячий заклад чи заклад охо- рони здоров'я, в якому дитина постійно проживає. Опікун (піклувальник) по- винен  дбати  про  належний  рівень  виховання  дитини,  її  психічний,  фізичний, духовний  розвиток,  її  здоров'я.  Дитина,  як  правило,  проживає  у  сім'ї  опікуна (піклувальника), якщо не має власного житла. Якщо спілкування дитини з її ро- дичами не суперечить її інтересам, опікун (піклувальник) не повинен цьому пе- решкоджати. Свої  обов'язки  він  виконує  безоплатно.

Опікун  не  має  права  без  дозволу органів опіки  та  піклування,  які здійс- нюють контроль за його діяльністю, закладати угоди, а піклувальник – давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі дрібних побутових. Такими

є  угоди,  що  вимагають  нотаріальною  посвідчення,  про  відмову  від  майнових прав підопічного, поділ, обмін та продаж житла, видача письмових зобов'язань. Опікун не має права дарувати від імені підопічного.