Модуль ііі . Анатомо фізіологічні основи відчуття

Тема 10. Фізіологія сенсорних систем

План

1. Будова та значення аналізаторів.

2. Рецептори та їх класифікація

3. Загальні властивості аналізаторів.

4. Шкіра як орган відчуття дотику, температури і болю. Особливості будови і функцій.

Рекомендована література:

1. Костюк П.Г. Фізіологія центральної нервової системи. - К.: Вища школа, 1978.

 

2. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин. – К.: Вища школа, 1991.

 

Леонтьева Н.Н., Маринова К.В. Анатомия и физиология детского организма. – М: Просвещение, 1986.

 

Физиология человека /Под ред. Г.И. Косицкого. – М.: Медицина, 1985.

 

5. Чайченко Г.М. Цибенко В.О. Сокур В.Д. Фізіологія людини і тварин. – К.: Вища школа, 2003.

Будова та значення аналізаторів

Центральна нервова система безперервно одержує інформацію про всі зміни оточуючого організм середовища, а також про стан процесів, що перебігають у його тканинах і органах. Ця інформація сприймається особливими фізіологічними апаратами -— сенсорними системами. Завдяки тому, що подразнення багатьох з них викликає певні почуття, уявлення, тобто різні форми чуттєвого відображення навколишнього світу, вони одержали назву органів чуттів. Проте чутливі утворення, які сприймають подразнення, є лише частиною фізіологічного апарату, який виконує складну функцію оцінки якісних і кількісних характеристик цих подразнень. Тому І. П. Павлов, підкреслюючи необхідність урахування всіх ланок, які сприймають подразнення, передають їх у відповідні зони кори великого мозку і аналізують одержану інформацію, запропонував назвати їх аналізаторами.

Аналізатор складається з трьох частин: периферичної (рецепторів), провідникової (нервових клітин і волокон) і центральної (скупчення нейронів у корі великого мозку).

Рецептор та їх класифікація

Рецептори — цечутливі нервові структури, які трансформують різні види енергії (світлову, механічну, теплову) у нервовий імпульс, їх класифікують за різними ознаками. Так, залежно від їх розташування, виділяють дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішні рецептори — це екстерорецептори, вони сприймають подразнення від предметів і явищ зовнішнього світу. Внутрішні — інтерорецептори посилають імпульси, які сигналізують про стан внутрішніх органів (вісцерорецептори) або про положення і рухи тіла чи окремих його частин (пропріорецептори, вестибулорецептори).

Залежно від фізичної природии подразника, до якого рецептор має високу чутливість, розрізняють механорецептори, фонорецептори, фоторецептори, терморецептори, хеморецептори, барорецептори.

Рецептори, які сприймають подразнення від предметів, що знаходяться на певній відстані від них, називаються дистантними (рецептори зору, слуху, нюху). А рецептори, які збуджуються при безпосередньому контакті з предметами, відносяться до контактних.

За структурою чутливого утворення рецептори ще поділяють на первинні і вторинні. До первинних відносять ті рецептори, які сприймають подразнення безпосередньо закінченнями волокон чутливих нейронів. Ці рецептори знаходяться в шкірі, органах нюху та ін. Вторинні рецептори — це такі, в яких подразнення сприймається спеціальними рецепторними клітинами, а потім збудження, що виникає в них, передається на волокна чутливого нейрона (рецептори смаку, зору, слуху).

Провідникова система аналізаторів представлена складним ланцюгом нейронів. За допомогою тонких гістологічних і електрофізіологічних методик зараз в основних рисах уже встановлена будова шляху, яким збудження від рецепторів досягає відповідних центрів у головному мозку. Перший чутливий нейрон розташований поза центральною нервовою системою — у міжхребцевих спинномозкових гангліях і гангліях черепномозкових нервів. Другий нейрон знаходиться у спинному, довгастому або середньому мозку. Третій міститься у згір'ї. Центральна частина аналізатора представлена нейронами проекційної зони кори великого мозку.

Аналіз подразників відбувається в усіх ланках аналізатора, починаючи з рецепторів, які є високоспеціалізованими структурами і сприймають тільки той вид подразників, до якого пристосувались у процесі еволюції. Так, рецептори ока реагують на світло смакові цибулини — на хімічні речовини та ін. Більш складний аналіз здійснюється в нейронах провідникової системи, в яких можуть оцінюватись окремі характеристики подразників, наприклад їхня інтенсивність.

Вищий аналіз і формування відчуттів відбуваються у корі великого мозку. Слід зазначити, що аналіз подразників у сенсорній системі здійснюється не тільки поетапно, послідовно, а й при паралельній діяльності, взаємодії нейронів, розташованих у різних відділах центральної нервової системи. В спинному, довгастому і середньому мозку збудження переключається на нервові шляхи, що йдуть у ретикулярну формацію, мозочок. З ретикулярної формації по неспецифічних шляхах збудження надходить у всі відділи кори великого мозку. Про це свідчать досліди з подразненням рецепторів і реєстрацією збудження в корі великого мозку. При подразненні одного рецептора потенціал дії спочатку виникає у відповідній ділянці проекційної зони півкуль великого мозку (первинна відповідь), а через кілька мілісекунд з'являється і в інших зонах (вторинна відповідь).