Механізм сприйняття і передачі звуку

 Звукові хвилі, потрапляючи у зовнішній слуховий хід, підсилюються в 2...2,5 рази і викликають коливання барабанної перетинки з частотою звукових хвиль. Коливання барабанної перетинки через слухові кісточки передаються на мембрану овального вікна. Слухові кісточки діють як важелі, зменшуючи амплітуду коливань і збільшуючи їхню силу (до 50 разів). Коливання мембрани овального віконця викликають відповідні коливання стовпця рідини пери лімфи верхнього каналу і вібрацію основної мембрани типу біжучої хвилі і коливання пери лімфи у нижньому каналі. При деформації основної мембрани коливаються розташовані на ній внутрішня і зовнішня волоскові сенсорні клітини (клітини Корті). При цьому вони торкаються покривної мембрани, що призводить до появи електричного ефекту, який проявляється в електричних коливаннях, що відповідають по частоті звуковим коливанням. Це явище називають ще мікрофонним ефектом. Але воно не відіграє істотної ролі в сприйнятті звуків різної частоти.

Основну роль у механізмі розрізнення звуків різної частоти відіграють фізичні закони розповсюдження звукових коливань у рідині і акустичні властивості основної мембрани. Основна мембрана ширша і тонша на верхівці, ніж біля основи. При низьких частотах (менше 16 Гц) основна мембрана не коливається, оскільки перилімфа витікає через гелікотрему з такою самою швидкістю, з якою вона змішується при рухах овального вікна. При збільшенні частоти коливань перилімфа не встигає перейти в нижній канал, тому в ній виникають коливання, які передаються основній мембрані. При низьких частотах вібрує вся мембрана з найбільшою амплітудою на верхівці. Інерція стовпця рідини не дає можливості високочастотним хвилям проникати в глиб завитки. Тому звуки високої частоти (до 20 тис. Гц) проникають на малу глибину, викликаючи резонанси коливання перилімфи і збудження волоскових клітин біля основи мембрани. Середньочастотні звуки сприймаються рецепторними клітинами, розташованими посередині мембрани.

Вухо дорослої людини сприймає звуки частотою від 16 до 20 тис. Гц. Найбільша чутливість — до частот 1 тис.... 4 тис. Гц. Людський голос може породжувати коливання від 150 до 2500 Гц.

Звуки однієї частоти сприймаються як чисті тони, оскільки виникають збудження певних волоскових клітин. Коливання з більшим числом частот, кратних за довжиною основному тону, називаються обертонними. Співвідношення різних основних тонів і їх обертонів створює тембр звуку. Невпорядковані періодичні коливання викликають відчуття шуму.

Інтенсивність (голосність) звуку виражають в белах. Бел — логарифм відношення потужності даного звуку до порогової величини, прийнятої за одиницю. На практиці розрахунки ведуться в децибелах (0,1 Б). Для порівняння інтенсивності різних звуків можна привести такі приклади. Тихий шепіт на відстані 1,5 м — 10 децибелів (дБ), тиха розмова — 40, голосна розмова — 60, окрик — 80, літак при зльоті — 110... 120, космічна ракета при зльоті — 140... 150 дБ.

Адаптація переддверно-завиткового органа. Тривалий вплив звуків на переддверно-завитковий орган призводить до поступового зниження його збудливості.

Звуки інтенсивністю вище 100 дБ викликають пошкодження, а тривалі звуки значно меншої інтенсивності (40... 50 дБ, особливо монотонні) негативно впливають на функціональний стан переддверно-завиткового органа.

У середньому вусі є спеціальний механізм, який захищає слуховий апарат від сильних звукових коливань. Це два маленьких м'язи, один з них прикріплений до молоточка, другий до стремінця. Під впливом сильних звуків ці м'язи рефлекторно скорочуються, що призводить до зменшення амплітуди коливань, які передаються на завитку. Але цей механізм захисту мало ефективний при швидкому виникненні звуку (простріл) через тривалий прихований період рефлексу 10 м/с і при особливо тривалій дії звуків через адаптацію цього рефлексу. Досить довге перебування людини в умовах сильних шумів дуже шкідливе.

Вікові особливості переддверно-завиткового органа. Формування рецепторного апарату закінчується ще до народження. Якісний розвиток і дозрівання кіркових нейронів закінчується до 2... 5 років. Функціональні зміни переддверно-завиткового органа спостерігаються протягом всього життя. Гострота слуху збільшується до 14... 19 років, а потім починає зменшуватись. Чутливість слуху до 40 років найбільша при частоті 3 тис. Гц, в 40... 49 років — 2 тис, а після 50 років — 1 тис. Гц.