Значення позашкільного фізичного виховання

Сьогодні ми переходимо до викладу проблем шкільного (класного і позакласного) та позашкільного фізичного виховання, і починаємо його саме з проблем позашкільного виховання. З одного боку, позашкільне фізичне виховання доцільно розглядати як додаток до шкільного. З іншого, у середньому та старшому шкільному віці позашкільне фізичне виховання набуває надзвичайно важливого значення, оскільки більшою мірою включає в себе такі складові, як дотримання режиму дня, загартування, активний відпочинок (наприклад, туризм), плавання, катання на лижах чи ковзунах, танці, заняття аеробікою, спортивні ігри, їзда на велосипеді тощо, тобто те, що здебільшого безпосередньо не передбачене шкільною Програмою. Між тим, усі подібні заняття є запорукою зміцнення здоров'я, гармонійного фізичного розвитку (в тому числі розвитку рухових якостей), формування спортивних видів рухів, набуття основ техніки виконання окремих вправ у рамках конкретних видів спорту й фізкультурної діяльності, тобто прямою запорукою розв'язання тих задач фізичного виховання, які було розглянуто нами на другій лекції. Звичайно, позашкільне фізичне виховання, будучи менш регламентованим, слугує виконанню більш загальних задач фізичного виховання учнів середнього та старшого шкільного віку. З огляду на це ми розглядатимемо питання позашкільного фізичного виховання в першу чергу.

Позашкільне фізичне виховання школярів може здійснюватися як самостійно чи в колі родини, так і спеціалізованими позашкільними закладами. В першу чергу воно покликане сприяти всебічному розвитку здібностей і схильностей школярів, вихованню соціальної активності, формуванню інтересу до вдосконалення свого фізичного стану й до різних видів спорту, раціональній організації відпочинку. Найперше, що відрізняє позашкільне фізичне виховання від шкільного – добровільність участі. З іншого боку, воно має широкий діапазон спрямованості задач і змісту різних форм організації. Ці дві невід'ємні його умови забезпечують можливість задоволення індивідуальних інтересів школярів, а отже, можливого вибору спортивної спеціалізації. Це є найголовніший позитив, але до нього додам, що, наприклад, у дитячо-юнацьких спортивних школах може бути забезпечено вузькоцільову спрямованість певних форм занять, а це створює додаткові умови для поглибленого вдосконалення фізичних навичок. Іншими словами, доповнюючи уроки з фізичної культури в школі особистим вибором учнів, різноманіттям спеціальних засобів і методів у спеціальних закладах позашкільне фізичне виховання стає чи не найголовнішою умовою розв'язання основних задач фізичного виховання учнів середнього та старшого шкільного віку.

Далі окреслимо конкретні задачі позашкільного фізичного виховання:

1) залучення якомога більшої кількості школярів до занять фізичною культурою на основі задоволення їхніх індивідуальних інтересів і потреб у власному фізичному вдосконаленні;

2) сприяння організації корисного відпочинку школярів, зміцненню їхнього здоров'я, підвищенню фізичної підготовленості;

3) забезпечення продовження процесу фізичного виховання учнів середніх і старших класів під час свят, вихідних, канікул;

4) навчання елементарним організаторським і методичним знанням, надбання вмінь, необхідних для самостійних занять із фізичної культури;

5) виховання спортивної та загалом соціальної активності, підвищення життєвого тонусу, забезпечення постійного оптимального режиму фізичної активності для збереження позитивного емоційного стану, нормального психічного розвитку;

6) за бажанням учня здійснення поступового переходу до спортивної спеціалізації з послідовним удосконаленням в обраному виді спорту.